04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"21" березня 2017 р. Справа№ 910/18779/16
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Гаврилюка О.М.
суддів: Суліма В.В.
Коротун О.М.
за участю представників сторін:
від позивача: не зявився;
від відповідача: Коваленко О.Д. - представник, дов. № 2474 від 11.11.2016;
від третьої особи: Чалов А.О. - представник, дов. № 707/15/1 від 07.02.2017;
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „УМК"
на рішення господарського суду міста Києва від 09.12.2016
у справі № 910/18779/16 (Отрош І.М.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „УМК"
до Публічного акціонерного товариства „Радикал Банк"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Державна іпотечна установа
про визнання договору недійсним
До Господарського суду міста звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю „УМК" з позовом до Публічного акціонерного товариства „Радикал Банк" про визнання недійсним Кредитного договору на відкриття відновлювальної кредитної лінії від 30.10.2013 № КЛ-3527/2-980, укладеного між позивачем та відповідачем, та усіх додаткових договорів до нього.
Ухвалою від 01.11.2016 Господарський суд міста Києва залучив до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Державну іпотечну установу.
Рішенням від 09.12.2016 Господарський суд міста Києва у позові відмовив.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням місцевого господарського суду, ТОВ „УМК" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 09.12.2016 у справі № 910/18779/16 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.01.2017 колегією суддів у складі: Гаврилюк О.М. (головуючий), Іоннікова І.А., Суховий В.Г., апеляційну скаргу ТОВ „УМК" на рішення господарського суду міста Києва від 09.12.2016 було прийнято до провадження та призначено розгляд справи № 910/18779/16 на 16.02.2017 у судовому засіданні за участю представників сторін та третьої особи.
У зв'язку з перебуванням суддів-учасників колегії Іоннікової І.А. та Сухового В.Г. у відпустці, відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 15.02.2017, визначено склад колегії суддів: Гаврилюк О.М. (головуючий), судді: Сулім В.В., Коротун О.М.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.02.2017 прийнято матеріали справи № 910/18779/16 з розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю „УМК" на рішення господарського суду міста Києва від 09.12.2016 до свого провадження.
На підставі ст.ст. 77, 99 ГПК України ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.02.2017 відкладено розгляд апеляційної скарги у справі № 910/18779/16 на 21.03.2017.
20.03.2017 від представника позивача через відділ канцелярії суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи № 910/18779/16, у зв'язку із відрядженням представника позивача.
Апеляційний господарський суд, розглянувши клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи, дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення, у зв'язку із тим, що керівник позивача не був позбавлений права направити у судове засідання іншого представника, або представляти інтереси позивача особисто.
Представник позивача в судове засідання 21.03.2017 не з'явився, про час та місце судового розгляду повідомлені належним чином.
В разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом (п. 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").
Враховуючи те, що явка представників учасників апеляційного провадження судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статтею 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість здійснення перевірки рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2016 у справі № 910/18779/16 в апеляційному порядку, за відсутності представника позивача, який був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання, за наявними матеріалами справи.
Представник відповідача у судовому засіданні 21.03.2017 заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив у задоволенні апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2016 відмовити у повному обсязі, з підстав, викладених, зокрема, у запереченні на апеляційну скаргу.
Представник третьої особи у судовому засіданні 21.03.2017 просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги, з підстав, викладених, зокрема, у відзиві на апеляційну скаргу.
Відповідно до ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.
Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу; апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі; в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Дослідивши докази, що є у справі, перевіривши застосування норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заперечення та відзиву на апеляційну скаргу, заслухавши представників відповідача та третьої особи, судова колегія апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишено без змін, виходячи із наступного.
Як вбачається із матеріалів справи, 30.10.2013 між третьою особою та відповідачем укладено кредитний договір № 114/3, відповідно до умов якого третя особа, за договором кредитор, надає відповідачу, за договором позичальнику, на умовах цього договору, а позичальник зобов'язується прийняти, використати за цільовим призначенням та повернути кредитору грошові кошти у сумі 48 000 000,00 грн. та сплатити проценти за користування фінансовим кредитом в порядку та на умовах, визначених цим договором.
Відповідно до п. 1.2 договору № 114/3 фінансовий кредит надається відповідачу на строк до 31.10.2015.
Згідно із п.п. 1.3.1, 13.2 договору № 114/3 цільовим призначенням кредиту є здійснення відповідачем кредитування замовника будівництва - позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «УМК» для завершення будівництва об'єкту житлового призначення за адресою: м. Київ, Голосіївський район, вул. Онуфрія Трутенка, буд. 3, буд. 2; здійснення відповідачем кредитування фізичних осіб з метою придбання ними житла в об'єкті житлового призначення, визначеного у п. 1.3.1 цього договору.
30.10.2013 між позивачем та відповідачем укладено кредитний договір № КЛ-3527/2-980 на відкриття відновлювальної відкличної кредитної лінії, відповідно до умов якого відповідач, за договором кредитодавець, надає позивачу, за договором позичальнику, грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії, а позивач зобов'язується отримати кредит, використати його за цільовим призначенням, сплатити проценти за користування кредитом, комісії та інші платежі, встановлені цим договором, а також додатковими договорами до нього, що складають невід'ємну частину цього договору.
Відповідно до п.п. 1.1.1, 1.1.2, 1.1.3 договору № КЛ-3527/2-980 ліміт кредитної лінії становить 48 000 000,00 грн.; термін остаточного повернення кредиту - 31.10.2015 включно, якщо такий термін не наступив раніше з підстав, передбачених умовами договору; процента ставка за користування кредитом становить 18,3% та може бути змінена при видачі кожної з частин кредиту.
Згідно із п.п. 1.2, 2.1 договору № КЛ-3527/2-980 кредит надається позивачу на завершення другої черги будівництва житлового комплексу з об'єктами обслуговування населення по вулиці О. Трутенка, 3 в Голосіївському районі м. Києва; відповідач відкриває позичковий рахунок № 20632001003527, на якому буде враховуватися кредит/транш кредиту, наданий за цим договором, погашення кредиту/траншу кредиту, а також дострокове погашення кредиту/траншу кредиту, якщо таке буде. Такий позичковий рахунок є для позивача обов'язковим для обліку руху сум, які позивач повинен повернути відповідачу.
Відповідно до п. 2.7.1 договору № КЛ-3527/2-980 проценти за користування кредитом/траншем кредиту нараховуються з дня перерахування коштів з позичкового рахунку до моменту фактичного повернення кредиту/траншу кредиту (в тому числі і за період прострочення терміну (строку) остаточного погашення кредиту/траншу кредиту, зазначеного у п. 1.1.2 цього договору.
Пунктом 7.9 договору № КЛ-3527/2-980 сторони погодили умову про те, що цей договір набирає чинності з дати його укладення та діє до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань.
Також між сторонами укладено ряд додаткових договорів до договору № КЛ-3527/2-980 (а.с. 22-38, т. І).
Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до ч.1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одного з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Згідно з ч.7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
У ч.2 ст. 345 ГК України встановлено, що кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі; у кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбаченому законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов; істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода; при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Отже, положеннями статті 180 ГК України не встановлено обов'язковою умовою договору умову про відповідальність сторін.
У ч.7 ст. 180 ГК України встановлено визначення строку дії господарського договору, - це є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
В п. 1.1.2 договору № КЛ-3527/2-980 передбачено, що термін остаточного повернення кредиту 31.10.2015, включно.
Згідно із п. 7.9 договору № КЛ-3527/2-980 цей договір набуває чинності з дати його укладення та діє до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань.
Отже, сторонами за договором № КЛ-3527/2-980 погоджено строк дії договору відповідно до ст. 180 ЦК України, так само погоджені предмет та ціна.
Обставини справи № 910/18779/16, зокрема, укладення додаткових договорів № КЛ-3527/2-980, не заперечення позивачем факту одержання від відповідача кредиту, свідчать про схвалення як відповідачем, так і позивачем оспорюваного договору № КЛ-3527/2-980.
Таким чином, відсутні підстави, встановлені нормами законодавства, для визнання недійсним договору № КЛ-3527/2-980.
Апеляційний господарський суд не погоджується із доводами апеляційної скарги, враховуючи викладене та наступне.
У ч. 2 ст. 345 ГК України не встановлено обов'язковість у кредитному договорі такої умови, як відповідальність сторін, що відповідає положенням ч.3 ст. 180 ГК України, якою встановлена обов'язковість погодження при укладенні господарського договору лише предмету, ціни та строку договору.
Крім того, слід зазначити, що така обставина, як відсутність істотної умови договору, не є підставою визнання його недійсним, адже Законом безпосередньо передбачено наслідки відсутності в договорі істотних умов, а саме, згідно з ч.8 ст. 181 ГК України у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся); якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.
Відповідно до п. 2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29.05.2013 № 11, не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача; не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо. Встановивши відповідні обставини, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог як про визнання правочину недійсним, так і про застосування наслідків недійсності правочину. Водночас господарським судам необхідно враховувати таке. Визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону; це правило не стосується випадків, коли для вчинення правочину необхідні його державна реєстрація або нотаріальне посвідчення, оскільки за відсутності відповідної реєстрації чи посвідчення договір в будь-якому разі не вважається укладеним. Сама лише відсутність у договорі тієї чи іншої істотної умови (умов) може свідчити про його неукладення, а не про недійсність (якщо інше прямо не передбачено законом, як-от частиною другою статті 15 Закону України "Про оренду землі").
Як вбачається із договору № КЛ-3527/2-980, умовами пункту 1.2 зазначеного договору сторони визначили мету кредиту, пунктом 1.1.1 - суму кредиту, пунктом 1.1.2 - строк кредиту, умови і порядок видачі та погашення кредиту погоджені сторонами у статті 2 кредитного договору, види забезпечення виконання зобов'язань позивача передбачені у п.п. 1.3.1, 1.3.2 та у статті 4 оспорюваного кредитного договору, розмір відсоткової ставки визначений у п. 1.1.3 кредитного договору, права та обов'язки сторін передбачені статтею 3 кредитного договору, відповідальність сторін визначена у статті 4 Кредитного договору № КЛ-3527/2-980.
Матеріалами справи підтверджено, що договір № КЛ-3527/2-980 є укладеним, крім того, цей договір виконано відповідачем та, частково, позивачем, у частині одержання кредиту, що не заперечується останнім.
Нормами чинного законодавства України не передбачено такої підстави визнання недійсним кредитних договорів, як відсутність графіку платежів до нього.
Відповідно до п.п. 1.1, 1.2 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 № 168, ці Правила розроблено відповідно до пункту 4 статті 7 Закону України "Про Національний банк України", статей 47, 49 та 56 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", з метою захисту прав споживачів під час укладення договорів про надання споживчих кредитів (далі - кредитні договори), запобігання завданню споживачам моральної чи матеріальної шкоди через надання свідомо недостовірної чи неповної інформації; ці Правила регулюють порядок надання банками споживачу повної, необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про сукупну вартість споживчого кредиту (кредиту на поточні потреби, кредиту в інвестиційну діяльність, іпотечного кредиту) з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням та погашенням кредиту (у тому числі наданого у формі кредитної лінії, овердрафту за картковим рахунком тощо) і мають бути оплачені споживачем згідно з вимогами законодавства України та/або кредитного договору про надання споживчого кредиту.
Згідно із п.п. 22, 23 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника; споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.
Апеляційний господарський суд, враховуючи положення Правил та Закону України «Про захист прав споживачів», погоджується із висновком господарського суду першої інстанції, що передбачені п.п. 2.1, 3.1-3.4 Правил вимоги, ставляться саме до споживчих кредитів, позичальником за якими є споживачі фізичні особи, в той час як позичальником за оспорюваним договором № КЛ-3527/2-980 є юридична особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «УМК».
Отже, посилання скаржника на порушення відповідачем вказаних Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, є безпідставним, оскільки вимоги, викладені Правилах, до правовідносин, які склались між сторонами на підставі оспорюваного кредитного договору, до договору № КЛ-3527/2-980 не застосовуються.
Також апеляційний господарський суд погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що особа, яка надає у тимчасове користування власні чи залучені від третьої особи грошові кошти іншій особі за кредитним договором прагне всіма способами захистити своє право (у випадку його порушення) на повернення від позичальника наданих кредитних коштів, а тому умови кредитного договору, які наділяють банк (кредитодавця) більшим обсягом прав, спрямованих на захист своїх законних інтересів як кредитодавця, та встановлюють відповідальність позичальника за невиконання обов'язків за кредитним договором, не суперечать принципам добросовісності, розумності та справедливості у кредитних правовідносинах.
Апеляційний господарський суд не вбачає порушень господарським судом першої інстанції норм процесуального права, порушення та неправильного застосування норм матеріального права.
Скаржник в апеляційній скарзі не вказав на існування обставин, які б свідчили про прийняття судом першої інстанції неправильного рішення.
Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, скаржник не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли би бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 33, 34, 36, 43, 101 ГПК України.
Судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги, згідно із ст. 49 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України Київський апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „УМК" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2016 у справі № 910/18779/16 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2016 у справі № 910/18779/16 залишити без змін.
3. Справу № 910/18779/16 повернути до Господарського суду міста Києва.
Повний текст рішення складено 31.03.2017.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
Головуючий суддя О.М. Гаврилюк
Судді В.В. Сулім
О.М. Коротун