Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"03" квітня 2017 р.Справа № 922/551/17
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Лавровой Л.С.
при секретарі судового засідання Пунтус Д.А.
розглянувши справу
за позовом ТОВ "Порше Лізинг Україна", м. Київ
до ТОВ "Постман", смт. Покотилівка
про стягнення коштів
за участю представників:
позивача - не з'явився,
відповідача - не з'явився.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна", м. Київ (надалі - позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Постман", смт. Покотилівка про стягнення заборгованості по сплаті лізингових платежів у розмірі 3391,58 грн., збитків - 154195,22 грн., пені - 169,11 грн., трьох відсотків річних - 196,53 грн. та інфляційних втрат - 1905,29 грн.
Позивач також просить суд покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору.
Свої вимоги позивач мотивує неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором про фінансовий лізинг №00007761 від 17.06.2013 р., в частині здійснення сплати щомісячних лізингових платежів та необхідністю відшкодування збитків, що виникли у зв'язку із неналежним виконанням умов договору і його припиненням.
Ухвалою суду від 14.02.2017 р. прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду.
Представник позивача, через канцелярію господарського суду 03.04.2017 р., надав заяву про розгляд справи без участі його представника.
Позивач в судове засідання свого уповноваженого представника не направив.
У призначені судові засідання відповідач не з'являвся, правом на участь представника у судовому засіданні не скористався, причину неявки не повідомив, витребуваних судом документів не надав.
З матеріалів справи вбачається, що ухвала суду про порушення провадження у справі була надіслана відповідачу, але не була отримана «за не запитом», про що свідчить довідка УДППЗ «Укрпошта».
Відповідно до п.3.9.1. Постанови Пленуму вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
В силу приписів ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Зважаючи на положення ч. 1 ст. 18 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, відповідно до якої, відомості, які внесені до Єдиного державного реєстру, вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, суд приходить до висновку, що відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи й відсутність представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті.
Враховуючи те, що судом створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, проте відповідач не скористався своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України, на участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, суд вважав за можливе розглянути справу без участі представника відповідача за наявними у ній матеріалами у відповідності до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» (Позивач) уклало з Товариством з обмеженою відповідальністю «ПОСТМАН» (Відповідач) Договір про фінансовий лізинг №00007761 від 17.06.2013 року (Договір), відповідно до якого Позивач зобов'язався передати у розпорядження Відповідача транспортний засіб типу VW Caddy GP Kasten 1.2 I TSI, 2013 року виробництва, шасі № WV1ZZZ2KZDX137518, двигун № НОМЕР_1 (ОСОБА_1 лізингу), а Відповідач зобов'язався прийняти ОСОБА_1 лізингу і сплатити суму коштів за Договором шляхом здійснення платежів відповідно до Договору та згідно із Графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування), що становить невід'ємну частину Договору, на загальну суму, що становить еквівалент у гривні 19 078,00 доларів США, не враховуючи авансового платежу на суму, що становить еквівалент 5 723,40 доларів США.
Додатковою угодою №1/1 від 17.06.2013 року до Договору про фінансовий лізинг № 00007759 від 17.06.2013 року строк дії договору продовжено до 84 місяців, складено та погоджено сторонами новий Графік погашення кредиту (Графік погашення).
На виконання умов вищезазначеного Договору, позивач передав відповідачу ОСОБА_1 лізингу, що підтверджується підписаним представниками сторін актом прийому-передачі від 27.06.2013 р.
У відповідності до пункту 3.2. Умов, Порше Лізинг Україна придбаває ОСОБА_1 лізингу (отримує право власності на ОСОБА_1 лізингу) та передає Лізингоодержувачу ОСОБА_1 лізингу на умовах фінансового лізингу згідно з положеннями застосовного українського законодавства та цих Умов.
Строк лізингу за цим Договором визначається у Договорі про фінансовий лізинг та Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плані відшкодування). Строк лізингу починається з дати підписання Акта приймання - передачі Лізингоодержувачем об'єкта лізингу (п.п.12.1, 12.2 Договору).
Пунктом 4.1. Контракту встановлено, що Порше Лізинг Україна зберігає за собою право власності на ОСОБА_1 лізингу, в той час як Лізингоодержувач матиме право на експлуатацію ОСОБА_1 лізингу впродовж усього строку дії контракту (окрім випадків, коли Порше Лізинг Україна матиме право розірвати цей Контракт та вимагати повернення ОСОБА_1 лізингу, як зазначено в цьому Контракті).
Відповідно до пункту 6.1. Умов Відповідач зобов'язався щомісяця виплачувати Позивачу лізингові платежі у відповідності до Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плану відшкодування) (далі - Графік), що являє собою невід'ємну частину цих Умов, та інших положень Договору. Щомісячний лізинговий платіж включає в себе: відсотки (проценти) за користування Обсягом фінансування; частину від Обсягу фінансування (сама, яка відшкодовує частину Вартості ОСОБА_1 лізингу); комісії; покриття витрат, пов'язаних з оплатою послуг та відшкодуваннями, що підлягають виплаті у строки та на умовах, передбачених цим Договором та інші витрати, передбачені або прямо пов'язані з Договором. Нижчезазначені витрати та послуги по адмініструванню та обслуговуванню Договору не включаються до лізингових платежів: будь - які податки, що можуть застосовуватися до Договору після його виконання або в будь - який час у майбутньому; інші витрати та платіжні зобов'язання.
Відповідно до п. 6.3 Умов лізингу, лізингові платежі, а також будь-які платіжні зобов'язання, передбачені контрактом, розраховуються в доларах США на змінній основі та підлягають сплаті в українських гривнях за обмінним курсом встановленим українським комерційним банком (ПАТ «ОСОБА_2 ОСОБА_3» або іншим банком), чинним на робочий день, що передує дню виставлення рахунку.
Згідно з пунктом 6.5 Договору, лізингові платежі перераховуються Лізингоодержувачем на рахунок, зазначений Порше Лізинг України у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (плані відшкодування) не пізніше дати, вказаної у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плані відшкодування).
Як зазначав позивач, відповідачем було лише частково сплачено щомісячний лізинговий платіж за лютий 2015 року, в результаті чого утворилася заборгованість на суму 3391,58 грн. відповідно до рахунку №00256735 від 02.02.2015 р., належного до сплати відповідно до Плану відшкодування не пізніше 15.02.2015 р.
У зв'язку із невиконанням відповідачем зобов'язань за договором фінансового лізингу у частині повної та своєчасної оплати лізингових платежів відповідно до графіку, позивач 03.03.2015 року направив відповідачу повідомлення-вимогу у якому зазначав що відповідно до пункту 12.6.13 загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу, за виняткових обставин та/або в умовах форс-мажору, які, на думку лізингодавця ставлять під загрозу або затримують виконання договірних зобов'язань, або за яких лізингоодержувач неспроможній виконати свої зобов'язання за Договором, лізингодавець має право в односторонньому порядку розірвати договір та вимагати повернення об'єкту лізингу та повідомляє відповідача про розірвання договору та вимагав повернення об'єкту лізингу на користь лізингодавця впродовж 10 робочих днів з дня отримання цього повідомлення лізингоодержувачем.
Відповідно до п. 8.3 Умов Договору, якщо Відповідач прострочить виплату лізингового платежу більш ніж 10 робочих днів, Позивач має право надіслати Відповідачу першу платіжну вимогу щодо сплати в письмовій формі. Якщо Відповідач не здійснить оплату протягом 7 робочих днів з моменту першої вимоги, Позивач надсилає в такий же спосіб другу платіжну вимогу, яка продовжує строк здійснення оплати ще на 8 днів із зазначенням нагадування, що після завершення строку здійснення оплати, за умови нездійснення оплати, Договір підлягає розірванню відповідно до п. 12.6.1. Сторони домовились, що невиконання зобов'язань після надіслання другої платіжної вимоги означає, що Відповідач не має наміру в подальшому виконувати свої зобов'язання за цим Договором.
Якщо Відповідач повністю або частково не здійснить оплату 1 (одного) Лізингового платежу, при цьому якщо прострочення Лізингового платежу триває більш, ніж 30 днів, Позивач має право розірвати Договір і витребувати ОСОБА_1 лізингу від Відповідача, в тому числі у примусовому порядку з виконавчим написом нотаріуса (п. 8.3.2. Умов лізингу).
Відповідно до п. 12.6.1. Умов Договору, Позивач має право в односторонньому порядку розірвати Договір та повернути ОСОБА_1 лізингу у разі, якщо Відповідач не сплатив наступний лізинговий платіж у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов'язання зі сплати перевищує 30 днів.
Згідно пункту 12.10 Контакту, у будь-якому випадку дострокового закінчення строку лізингу/розірвання Договору, Порше Лізинг Україна прямо зберігає за собою право вимагати додаткових компенсацій, особливо щодо таких фактичних витрат, як страхові франшизи, витрати на збут (передпродажна підготовка, оцінка ОСОБА_1 лізингу, доставка ОСОБА_1 лізингу з метою подальшого продажу, передачі у користування, тощо), штрафи, витрати на правову допомогу.
Відповідно до п. 12.7. Умов лізингу, день, що вважатиметься датою розірвання/відмови від Договору, визначається Позивачем у відповідному повідомленні/вимозі. У випадку неотримання повідомлення/вимоги з будь-яких причин, Відповідач вважається належним чином повідомленим на 10 (десятий) календарний день з дня відправлення такого повідомленням, що підтверджується документами з відміткою ДП «Укрпошта» про прийняття повідомлення для відправки.
Згідно п. 12.13. Договору, у випадках, передбачених п. 12.6. та 12.12., Договір вважається розірваним на 10-й (десятий) робочий день з дня надіслання/отримання письмового повідомлення Стороною на адресу іншої Сторони.
У разі дострокового припинення Договору з боку Позивача, Відповідач зобов'язувався повернути ОСОБА_1 лізингу за власний рахунок у відмінному робочому і технічному стані за адресою місцезнаходження Позивача, якщо інша адреса не вказана Позивачем, впродовж 10 (десяти) робочих днів з дати одержання відповідного запиту (п. 12.9 Умов).
На підставі вказаних пунктів договору актом приймання-передачі, у зв'язку із припиненням дії договору фінансового лізингу № 00007761 від 17.06.2013 року, Відповідач 07.03.2015 року повернув, а Позивач прийняв об'єкт лізингу.
Згідно статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. У відповідності до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною 1 статті 292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізиноодержувачем періодичних лізингових платежів.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Частиною 2 статті 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено обов'язок лізингоодержувача своєчасно сплачувати лізингові платежі.
Відповідно до статті 16 вказаного Закону сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором; лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.
Графіком сторони погодили строки та суми лізингових платежів. Відповідно до Умов, лізингові платежі повинні були здійснюватись у гривні, а еквівалент позивач визначав за курсом публічного акціонерного товариства “ОСОБА_2 ОСОБА_3” на дату виставлення рахунку на оплати відповідного лізингового платежу.
Суд, перевіривши відповідність сум, зазначених у рахунках по несплаченим лізинговим платежам на предмет відповідності умовам договору, встановив, що їх визначено в належному еквіваленті.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення заборгованості по сплаті частини лізингового платежу за лютий 2015 року в суму 3391,58 грн.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Також, згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України. Також, у відповідності до ст. 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання зобов'язань розмір пені, передбачений п. 1 цього Закону обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Пунктом 8.2. Договору передбачено, що у випадку прострочення сплати платежу до Лізингоодержувача застосовуються такі санкції:
- пеня у розмірі 10% річних від вчасно невиплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати платежу (пп.8.2.1);
- штрафні санкції за вимоги щодо сплати, надіслані Порше Лізинг Україна (п.8.3.1 цього Договору): еквівалент 15 доларів США за першу вимогу, еквівалент 20 доларів США за другу вимогу, еквівалент 25 доларів США за третю вимогу (пп. 8.2.2);
- компенсація будь - яких витрат, понесених Порше Лізинг Україна та/або винагороди, включаючи, окрім іншого, гонорари юристам, судові та позасудові витрати, нараховані/виплачені з метою відшкодування сум, не виплачених Лізингоодержувачем у відповідності до Договору (пп.8.2.3).
Керуючись п. 8.2 Договору, позивачем було нараховано пеню 169,11 грн. (в розмірі 10% річних від вчасно нездійсненої суми платежу). Суд здійснив перевірку правильності розрахунків і вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши розрахунок позивача по нарахуванню 3% річних у сумі 196,53 грн., суд вважає їх обґрунтованими, а вимоги по їх стягненню такими, що підлягають задоволенню.
Також, позивач простить стягнути з відповідача 1905,29 грн. у вигляді втрат від інфляційних процесів, однак, обґрунтованого розрахунку позивачем не надано. Здійснивши перерахунок інфляційних нарахувань, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача 1694,33 грн. інфляційних втрат виходячи з того, що індекс інфляції за період з 16.02.2015 р. по 20.01.2017 р. складає 1.500 (березень 2015 р. - 110.8%, квітень 2015 р. - 114%, травень 2015 р. - 102.2%, червень 2015 р. - 100.4%, липень 2015 р. - 99%, серпень 2015 р. - 99.2%, вересень 2015 р. - 102.3%, жовтень 2015 р. - 98.7%, листопад 2015 р. - 102%, грудень 2015 р. - 100.7%, січень 2016 р. - 100.9%, лютий 2016 р. - 99.6%, березень 2016 р. - 101%, квітень 2016 р. - 103.5%, травень 2016 р. - 100.1%, червень 2016 р. - 99.8%, липень 2016 р. - 99.9%, серпень 2016 р. - 99.7%, вересень 2016 р. - 101.8%, жовтень 2016 р. - 102.8%, листопад 2016 р. - 101.8%, грудень 2016 р. - 100.9%, січень 2017 р. - 101.1%).
Розглянувши доводи позивача щодо стягнення збитків, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 3600,00 грн. збитків не підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків.
Також, за приписами статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Відповідно до п. 12.9 Умов у разі дострокового закінчення строку лізингу/розірвання договору відповідно до п. 12 Умов, а також у разі вимоги Позивачем повернення об'єкта лізингу відповідно до інших положень Умов, в 10-ти денний строк Відповідач зобов'язаний сплатити різницю між вартістю об'єкта лізингу (тобто сумою грошових коштів, що було фактично отримано Позивачем від продажу об'єкта лізингу) та Лізинговими платежами, що залишилися несплаченими відповідно до Графіку, а також іншими платежами, що залишилися несплаченими Відповідачем відповідно до Умов.
Відповідно до статті 623 цього ж Кодексу боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. При цьому, розмір збитків має бути підтверджений документально.
Статтею 224 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності.
Відповідно до статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені особою, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток, втрачена вигода, на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені статтею 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до положень статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Позивачу необхідно довести, що протиправні дії чи бездіяльність відповідача є причиною, а збитки, які виникли у позивача - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Обов'язок довести розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, факт порушення відповідачем його обов'язку та причинний зв'язок між цим порушенням і збитками покладається на позивача.
За загальним правилом, витрати на зберігання об'єкту лізингу не знаходиться у безпосередньому причинному зв'язку із неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором фінансового лізингу.
Зазначений висновок узгоджується із правовою позицією Вищого господарського суду України, викладеною в оглядовому листі від 14.01.2014 р. № 01-06/20/2014 “Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства у справах, в яких заявлено вимоги про відшкодування збитків” та у постанові у постанові від 29 грудня 2015 року у справі № 911/1623/15.
Позивачем, в порушення ст. 4-3, 33, 34 ГПК України, не надано доказів понесення ним витрат на оплату юридичних послуг в розмірі 6000,00 грн. Наявні в матеріалах справи договір про надання юридичних послуг №17/2010 від 09.06.2010 р. між позивачем та ТОВ «Юридична фірма Вернер і Пратнери» із додатковими угодами до нього та заявка на надання юридичних послуг, не можуть вважатися достатніми доказами здійснення вказаних витрат.
Окрім того, витрати на оплату юридичних послуг не є збитками у розумінні статті 623 Цивільного кодексу України та статті 224 Господарського кодексу України, оскільки такі витрати не мають обов'язкового характеру та необхідних ознак збитків відповідно до приписів чинного законодавства, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за Контрактом.
Отже, отримання позивачем юридичних послуг не є обов'язковими витратами, які особа має зробити для відновлення свого порушеного права, а вибір представників, які будуть представляти його інтереси, є її правом.
Витрати, які включені позивачем до складу прямих збитків не відповідають вимогам статті 22 Цивільного кодексу України та статті 225 Господарського кодексу України, а тому вимога позивача про стягнення збитків є безпідставною та не підлягає задоволенню.
Також, позивач просить суд стягнути з відповідача 144595,22 грн. збитків у вигляді упущеної вигоди, яка складає різницю між ринковою вартістю визначеною професійним оцінювачем або ціною на момент продажу ОСОБА_1 лізингу та сумою несплачених лізингових платежів, втім жодного розрахунку даної позовної вимоги позивачем не надано.
Виписаний самим же позивачем рахунок-фактура про компенсацію витрат не може вважатися належним доказом по даним вимогам.
Позивачем не надано доказів наявності усіх чотирьох складових, які є обов'язковою умовою для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності як відшкодування збитків, хоча суд неодноразово звертався з вимогою про надання таких доказів (ухвали по справі від 14.02.2017 р. та від 14.03.2017 р.).
Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора (позивача у справі), обов'язок доказування розміру збитків, завданих йому порушенням зобов'язання, відповідно до ст. 623 ЦК України, і доведення того, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані у разі використання ОСОБА_1 лізингу.
З огляду на вищевикладене, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача збитків у вигляді упущеної вигоди є необґрунтованими та недоведеними.
Згідно з частиною другою статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України та статтею 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
З урахуванням викладеного, господарський суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.
Оскільки позов підлягає частковому задоволенню, господарський суд відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача сплачену позивачем суму судового збору пропорційно задоволених вимог.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 1, 11, 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", ст. ст. 11, 22, 253-255, 526, 530, 549, 611, 612, 623, 625, 626, 1214 Цивільного кодексу України та ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОСТМАН» (62458, Харківська обл., Харківський район, селище міського типу Покотилівка, вул. Фрунзе, будинок 18, Ідентифікаційний код юридичної особи: 36125152) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» (місцезнаходження: 02152, м. Київ, проспект Павла Тичини 1В, офіс В, ідентифікаційний код юридичної особи: 35571472) заборгованість по сплаті лізингових платежів за Договором про фінансовий лізинг №00007761 від 17.06.2013 р. у розмірі 3391,58 грн., пені у розмірі - 169,11 грн., 3% річних - 196,53 грн., інфляційних витрат - 1694,33 грн. та 81,77 грн. судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено 04.04.2017 р.
Суддя ОСОБА_4