79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"28" березня 2017 р. Справа № 910/18885/16
Львівський апеляційний господарський суд у складі суддів:
головуючий суддя Бонк Т. Б.
судді Бойко С.М.
ОСОБА_1
при секретарі Борщ І.О.
за участю представників сторін:
від позивача (скаржника) - ОСОБА_2 (пре-к за дов.)
від відповідача - ОСОБА_3 (пре-к за дов.)
розглянувши апеляційну скаргу Дочірного підприємства “Укравтогаз” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” від 03.012017 року
на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 15.12.2016р. (головуючий суддя П.Шкіндер)
у справі № 910/18885/16
за позовом: Дочірнє підприємство "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", вул. Григоровича-Барського, 2,м. Київ, 03134
до відповідача: Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" вул. Кловський узвіз, 9/1, м. Київ, 01021
про стягнення заборгованості
рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 15.12.2016р. у справі № 910/18885/16 позов Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної аккціонерної компанії "Нафтогаз України", вул. Григоровича-Барського, 2,м. Київ,03134 до Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" вул. Кловський узвіз, 9/1,м. Київ,01021 про стягнення заборгованості в сумі106235,41грн. заборгованості задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариство "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на користь Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" - 583,51грн. (п"ятсот вісімдесят три грн. 51коп.) заборгованості та 876,44грн. судового збору. В частині стягнення з Публічного акціонерного товариство "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" 56166,01грн. пені та 44452,80грн. 7% штрафу - відмовлено.
Рішення суду першої інстанції про відмову в позові мотивоване тим, що виходячи з приписів чинного законодавства, спірне зобов'язання є грошовим, з огляду на що застосування до спірних правовідносин приписів ч. 2 ст. 231 ГК України не є правомірним. У Договорі № НОМЕР_1 від 25.01.2016 року відсутня домовленість про застосування до відповідача відповідальності за невиконання зобов'язання з оплати наданих позивачем послуг у вигляді штрафу в розмірі 7% від суми неоплачених послуг та пені в розмірі 0,1%. За таких обставин, вимоги позивача про стягнення з відповідача 7% штрафу в сумі 44452,80 грн. та 0,1% пені в розмірі 56166,01грн. є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на вимогах закону.
Рішення суду першої інстанції про задоволення позову мотивоване тим, що відповідно до п.10.2 договору передбачено, що у разі виникнення заборгованості перед постачальником покупець сплачує, крім суми заборгованості, ще й пеню у розмірі0,01% але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла у період, за який нараховується пеня, від загальної суми заборгованості за кожен день прострочення оплати. Відтак, на підставі факту неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором №1601000341 від 25.01.2016 року з відповідача підлягає до стягнення неустойка у розмірі 583,51грн.
В апеляційній скарзі скаржник (позивач) просить скасувати рішення господарського суду Івано-Франківської області від 15.12.2016р. у справі № 910/18885/16 про відмову в позові та ухвалити нове, яким задоволити позов, мотивуючи це тим, що судом не з'ясовано факту неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань. Крім того, вважає, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні неправильно вирахував розмір пені, чим порушив права позивача.
На підставі ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу Дочірного підприємства “Укравтогаз” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” від 03.012017 року слід задоволити частково, а рішення господарського суду Івано-Франківської області від 15.12.2016р. у справі №910/18885/16 - частково скасувати з наступних підстав.
Судом встановлено, що 25 січня 2016 року між Позивачем та Відповідачем (в особі філії “Управління магістральних газопроводів “ПРИКАРПАТТРАНСГАЗ”) укладено Договір № НОМЕР_1, відповідно до якого Постачальник зобов'язується передати у власність ОСОБА_4 Товар (заправка автотранспорту ОСОБА_4 Товаром за допомогою пластикових карток ), а ОСОБА_4 зобов'язується прийняти у власність Товар та оплатити його вартість (ціну) в порядку та на умовах, визначених Договором.
Відповідно до п. 2.1 Договору Постачальник зобов'язувався передати у власність ОСОБА_4 природний, скраплений або в газоподібному стані (стиснений природний газ (метан) (далі - Товар або Пальне), а ОСОБА_4 зобов'язувався прийняти та оплатити його на умовах Договору.
Пунктом 10.2 Договору передбачено, що у разі виникнення заборгованості перед постачальником покупець сплачує, крім суми заборгованості, ще й пеню у розмірі 0,01% але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла у період, за який нараховується пеня, від загальної суми заборгованості за кожен день прострочення оплати.
Пунктом 10.5 Договору сторони домовились, що три відсотки річних на суму боргу за порушення строку здійснення розрахунків та інфляція на суму боргу не враховуються.
Встановлено, що на виконання умов Договору позивачем поставлено товар на загальну суму 3424000,26 грн., а відповідач в порушення п.6.1. Договору не здійснив оплату за придбаний стиснений природній газ у встановлені строки.
У матеріалах справи наявні Акти приймання - передачі продукції від 31.01.2016 року, 29.02.2016 року, 31.03.2016 року, 30.04.2016 року, 30.06.2016 року, 31.07.2016 року, 31.08.2016 року, 30.09.2016 року.
Також, у матеріалах справи наявні Платіжне доручення № 9171 від 24.05.2016 року на суму 17 896,68 грн., та № 7226 від 21.04.2016 року на суму 859 027,02 грн.
Крім того, сторонами долучено копії Заяви про припинення зобов'язань заліком зустрічної однорідної вимоги від 31.08.2016 року, якою погоджено, що ПАТ «Укртрансгаз» у своєму бухгалтерському обліку зменшило дебіторську заборгованість ДП «Укравтогаз» за транспортування природного газу у 2016 році, що виникла на підставі договору від 25.01.2016 року № НОМЕР_1 - на суму 635 040,0 грн.; та копію Заяви про припинення зобов'язань заліком зустрічної однорідної вимоги від 28.09.2016 року, якою погоджено, що ПАТ «Укртрансгаз» у своєму бухгалтерському обліку зменшило дебіторську заборгованість ДП «Укравтогаз» за транспортування природного газу у 2016 році, що виникла на підставі договору від 25.01.2016 року № НОМЕР_1 - на суму 253 719,84 грн.
Предметом позову є стягнення з відповідача пені у розмірі 0,01% за кожен день прострочення оплати на суму 5616,60 грн. за період з 31.03.2016 року по 30.09.2016 року; пені у розмірі - 0,1% вартості товарів за кожний день прострочення оплати на суму 56 166,01 грн. за період з 31.03.2016 року по 30.09.2016 року; та штрафу у розмірі 7 % за прострочення здійсненої оплати на суму 44 452,8 грн., які позивач нараховує з посиланням на ст.231 ГК України та ст.611 ЦК України.
Підставою позову є несвоєчасне погашення заборгованості відповідачем. Оскільки сторони належать до державного сектору економіки, на думку позивача, відповідач зобов'язаний сплатити на користь позивача пеню та штраф відповідно до вимог ст.231 ГК України.
На вимогу апеляційного суду позивачем долучено письмові пояснення стосовно розрахунку спірної суми пені, передбаченої п. 10.2 договору.
Зі змісту ст.11 Цивільного кодексу України вбачається, що цивільні права та обов'язки виникають зокрема, з Договору. Правовідносини між Позивачем та Відповідачем виникли на підставі Договору, який за своєю правовою природою є договором поставки.
Договір про закупівлю № НОМЕР_1 від 25.01.2016року укладений між сторонами в межах чинного законодавства України - є правомірним, оскільки його недійсність прямо не встановлена законом та він не визнаний судом недійсним (ст.204 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частин першої, другої статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Як унормовано у частині першій статті 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати. Отже, обов'язок відповідача оплатити товар (з огляду на приписи статті 692 ЦК України) виникає з моменту його прийняття (аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 30.09.2014 у справі № 927/1232/13).
Відповідно до розділу 6 Договору, оплата за товар здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця. ОСОБА_4 здійснює попередню 100% оплату заявленої партії товару згідно заявки покупця. Датою здійснення оплати вважається дата зарахування грошових коштів на особовий рахунок покупця.
У матеріалах справи відсутні докази попередньої оплати поставленого товару.
Згідно ст. 693 ЦК України у разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення ст. 538 ЦК України.
Згідно ст. 538 ЦК України Виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту.Якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.
Отже, встановлено, що договором не передбачено строку чи терміну виконання відповідачем зобов'язання, а відтак, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.
Відповідно до п. 6.8. договору остаточний розрахунок по договору здійснюється сторонами протягом 2-х (двох) банківських днів після останнього місяця поставки продукції за цим договором.
Згідно п. 13.1 договору цей договір набуває чинності з дати підписання та діє протягом одного року, тобто, відповідно, до 25.01.2017 року.
Позов подано до місцевого господарського суду - 28.11.2016 року.
Суд першої інстанції встановив, що відповідно до поданих документів відповідач остаточно розрахувався за отриманий товар 31.08.2016року.
Проте, судом першої інстанції не було досліджено зазначених умов договору щодо строку дії договору, судом першої інстанції не взято до уваги наявності в матеріалах справи Акту приймання - передачі товару і від 30.09.2016 року, що свідчить, що співпраця між сторонами продовжувалась в межах дії строку договору, але за межами періоду нарахування пені та штрафу у даній справі. Апеляційний суд вважає, що у даному випадку відсутні підстави для застосування п.6.8. договору, який регулює остаточні розрахунки сторін «по договору», оскільки строк таких на момент подачі позову до суду не настав.
Крім того, висновок суду першої інстанції про остаточний розрахунок відповідача 31.08.2016 року, оскільки в матеріалах справи наявна копія Заяви про припинення зобов'язань заліком зустрічної однорідної вимоги від 28.09.2016 року, якою погоджено, що ПАТ «Укртрансгаз» у своєму бухгалтерському обліку зменшило дебіторську заборгованість ДП «Укравтогаз» за транспортування природного газу у 2016 році, що виникла на підставі договору від 25.01.2016 року № НОМЕР_1 - на суму 253 719,84 грн.
В силу положень ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).
Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється належним чином проведеним виконанням.
Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України - боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, при цьому статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частина 1 статті 546 ЦК України передбачає, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, при триманням, завдатком.
Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.
Згідно статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Відповідно до п.10.2 договору передбачено, що у разі виникнення заборгованості перед постачальником покупець сплачує, крім суми заборгованості, ще й пеню у розмірі0,01% але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла у період, за який нараховується пеня, від загальної суми заборгованості за кожен день прострочення оплати.
Частиною 5 ст. 254 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Отже, на підставі аналізу доказів про поставку товару та доказів оплату поставленого товару, встановлено, що платіжними дорученнями відповідача оплачено поставку товару за березень та квітень 2016 року. Натомість, заявами про взаємозалік однорідних вимог здійснено розрахунок між сторонами за решта місяців поставки в межах спірного періоду - червень, липень, серпень 2016 року, проте, таку оплату відповідачем здійснено з простроченням, за що п.10.2 договору передбачено нарахування пені.
Перевіряючи поданий позивачем розрахунок спірної суми боргу та аналізуючи письмові пояснення представника позивача щодо здійсненого розрахунку, апеляційний суд зазначає, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені (постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14), чого, однак, позивачем у поданому розрахунку враховано не було щодо тих позицій, де відповідачем оплата здійснювалася шляхом платіжних доручень. Разом з тим, оскільки представниками сторін не надано жодних доказів про дату фактичного зменшення суми боргу у їх бухгалтерських обліках на підставі заяв про припинення зобов'язань заліком зустрічних однорідних вимог, то у даному випадку апеляційний суд бере до уваги принцип диспозитивності при оцінці розрахунку позивача щодо тих позицій, за які було здійснено зменшення суми боргу на підставі зазначених заяв.
А відтак, на підставі факту неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором № НОМЕР_1 від 25.01.2016 року апеляційний суд, перевіривши правильність нарахування заявленої до стягнення пені на підставі п.10.2 договору, дійшов висновку, що сума цієї неустойки, становить 5 528,92 грн. А відтак, оскільки позивачем заявлено до стягнення 5 616,6 грн. пені за п.10.2 договору, то у стягненні пені в сумі 87,68 грн. слід відмовити. Оскільки судом першої інстанції було задоволено позов про стягнення 583,51грн., то відтак, рішення господарського суду Івано-Франківської області від 15.12.2016р. у справі №910/18885/16 в частині відмови у задоволенні позову про стягнення 4 945,41 грн. пені - слід скасувати та позов в цій частині задоволити.
Безпідставним є посилання суду першої інстанції на ст. 625 ЦК України, оскільки сторони домовились, що три відсотки річних на суму боргу за порушення строку здійснення розрахунків та інфляція на суму боргу не нараховуються.
Також, позивач просить стягнути з відповідача 56166,01грн. 0,1% пені та 7% штрафу у розмірі 44452,80грн. відповідно до ст. 231 Господарського кодексу України.
Згідно зі ст. 208 ЦК України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі. Відповідно до ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчинюється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Відповідно до п. 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013, якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом. Тобто, пеня стягується тільки у тому разі, коли її розмір визначено в договорі.
Суд встановлено, що такої міри відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, як стягнення пені за прострочення грошового зобов'язанням розмірі 0,1%, в договорі не встановлено, як і не встановлено способу її нарахування та бази нарахування пені, якою може бути, зокрема, сума невиконаної відповідачем частини зобов'язання, повна ціна договору чи її частина, незалежно від ступеня виконання умов договору, тощо. Договір № НОМЕР_1 від 25.01.2016 року не містить і положення щодо стягнення 7% штрафу.
Щодо посилання позивача на положення ст.231 ГК України суд зазначає наступне.
Згідно ч. 2 ст. 231 ГК України, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Виходячи з положень ст. 231 ГК України, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафних санкцій у вигляді пені та штрафу, передбаченого абзацом 3 частини 2 статті 231 ГК України, можливо при сукупності відповідних умов, зокрема, якщо допущено прострочення виконання не грошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір пені і штрафу.
Правової позиції щодо застосування вказаних видів відповідальності виключно за порушення не грошового зобов'язання дотримується й Вищий господарський суд України, який в п. 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” № 14 від 17.12.2013 визначив, що господарським судам необхідно мати на увазі, що штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, застосовуються за допущене прострочення виконання лише не грошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.
Грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору (п. 1.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” № 14 від 17.12.2013).
Виходячи з приписів чинного законодавства, спірне зобов'язання є грошовим, з огляду на що застосування до спірних правовідносин приписів ч. 2 ст. 231 ГК України не є правомірним.
У Договорі № НОМЕР_1 від 25.01.2016 року відсутня домовленість про застосування до відповідача відповідальності за невиконання зобов'язання з оплати наданих позивачем послуг у вигляді штрафу в розмірі 7% від суми неоплачених послуг та пені в розмірі 0,1%.
За таких обставин, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 7% штрафу в сумі 44452,80 грн. та 0,1% пені в розмірі 56166,01грн. є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на вимогах закону.
Відповідно до ст.ст. 33, 43 ГПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову про стягнення 4 945,41 грн. пені на підставі п.10.2 договору прийняте без урахування усіх обставин справи, без належного аналізу умов договору та всіх доказів у справі та без надання їм відповідної оцінки, що має значення для вирішення спору, а тому таке підлягає скасуванню в цій частині.
В суді першої інстанції позивачем було сплачено 1593,5 грн. судового збору з врахуванням ціни позову на суму 143 875,48 грн. У зв'язку з частковим задоволенням позову з відповідача було стягнуто 876,44грн. судового збору в суді першої інстанції. В суді апеляційної інстанції скаржником було сплачено 1753, грн. судового збору. Апеляційний суд здійснює перерозподіл судового збору у зв'язку з частковим скасуванням рішення суду першої інстанції. Відповідач повинен повернути позивачу 121,5 грн. судового збору, враховуючи пропорційність щодо задоволених вимог.
Керуючись ст.ст. 99,101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Дочірного підприємства “Укравтогаз” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” від 03.012017 року - задоволити частково.
Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 15.12.2016р. у справі №910/18885/16 в частині відмови у задоволенні позову про стягнення 4 945,41 грн. пені -скасувати. В цій частині прийняти нове рішення.
Позов Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України до Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", вул. Кловський узвіз, 9/1, м. Київ, 01021, в частині стягнення 4945,41 грн. пені - задоволити.
Стягнути з Публічного акціонерного товариство "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (вул. Кловський узвіз, 9/1,м. Київ,01021, код ЄДРПОУ 30019801) на користь Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (вул. Григоровича-Барського, 2,м. Київ,03134, код ЄДРПОУ 36265925) -4945,41 грн. (чотири тисячі дев'ятсот сорок п'ять гривень сорок одна копійка) пені.
В решті рішення залишити без змін.
Стягнути з Публічного акціонерного товариство "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (вул. Кловський узвіз, 9/1,м. Київ,01021, код ЄДРПОУ 30019801) на користь Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (вул. Григоровича-Барського, 2,м. Київ,03134, код ЄДРПОУ 36265925) - 121,5 грн. судового збору.
Місцевому господарському суду видати відповідні накази.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.
Матеріали справи направити на адресу місцевого господарського суду.
Повний текст постанови складено 03.04.2017 року.
Головуючий суддя Бонк Т.Б.
Суддя Бойко С.М.
Суддя Якімець Г.Г.