18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua
"16" березня 2017 р. Справа № 925/49/17
Господарський суд Черкаської області в складі головуючого судді Грачова В.М., при секретарі Ткаченку А.О., за участю представників сторін: позивача - ОСОБА_1 за посадою (голова правління), відповідача - не з'явились, у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду в м. Черкаси, розглянувши справу за позовом Закритого акціонерного товариства «Сонат» до Приватного підприємства «Русь-95» про стягнення 7696225,74 грн.,
30.12.2016 року позивач - Закрите акціонерне товариство «Сонат» звернувся в господарський суд Черкаської області з позовом (вх.. № 271 від 04.01.2017) до Приватного підприємства «Русь-95» (далі - відповідач) про стягнення, на підставі рішення господарського суду міста Києва від 07.03.2007 року у справі № 12/732, 17048198,66 грн. інфляційних втрат, 2037559,54 грн. 3% річних за період прострочення з 20.04.2007 по 30.12.2016 року, що разом складає 19085758,20 грн., та відшкодування понесених судових витрат - сплаченого судового збору у розмірі 206700 грн.
Позов мотивовано невиконанням відповідачем грошового зобов'язання, що виникло із судового рішення, в добровільному і примусовому порядку.
Ухвалою господарського суду Черкаської області від 06.01.2017 року позовна заява прийнята до провадження, по ній порушено провадження у справі № 925/49/17, справу призначено до судового розгляду.
31.01.2017 року позивач в особі свого представника, в порядку ч. 4 ст. 22 ГПК України, подала заяву про збільшення розміру позовних вимог (т. 1 а.с. 87-88) у якій, у зв'язку зі збільшенням періоду заборгованості, станом на 31.01.2017 року просила стягнути 17118850,93 грн. інфляційних втрат, 2055976,30 грн. 3% річних, що разом складає 19174827,23 грн.
Відповідач в особі свого представника 01.03.2017 року подав письмові заперечення проти позову (т. 1 а.с. 98-99), в яких із зазначених у запереченні підстав просив суд послідовно в наведеному ним нижче порядку: винести ухвалу, якою повернути (залишити) без розгляду заяву і додані до неї документи позивачу на підставі п. 3 і 6 ч. 1 ст. 63, ч. 1 п. 5 ст. 81 ГПК України; винести ухвалу, якою припинити провадження у справі на підставі п. 11 ч. 1 ст. 80 ГПК України через відсутність предмета спору; застосувати до позовної заяви позивача строк позовної давності і відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.
Крім того, заперечуючи проти позову, відповідач подав 01.03.2017 року заяву про застосування строку позовної давності (т. 1 а.с. 105), як підстави для відмови у позові, а 09.03.2017 року - зустрічний позов (т. 1 а.с. 114-117), в якому просив суд стягнути з позивача за первісним позовом на свою користь 800,00 грн. відсотків за безпідставне користування грошовими коштами, 89000,00 грн. інфляційних втрат, 10800,00 грн. 3% річних, що разом складає 100600,00 грн. (оплачених судовим збором), за прострочення грошового зобов'язання, яке виникло із постанови Київського апеляційного господарського суду від 29.12.2005 року у справі № 40/511.
Позивач в особі свого представника подала 16.03.2017 року письмовий відзив на зустрічний позов (т. 1 а.с. 120-122), заяву про визнання поважними причин пропущення позовної давності (т. 1 а.с. 176-179), письмові пояснення про переривання перебігу позовної давності з доказами обгрунтування(т. 2 а.с. 1), заяву, в порядку ч. 4 ст. 22 ГПК України і ст. 7 Закону України «Про судовий збір», про зменшення розміру позовних вимог і повернення сплаченого судового збору (т. 1 а.с. 194-195), за змістом якої з підстав, зазначених у позові, остаточно просила стягнути з відповідача на свою користь 7066438,31 грн. інфляційних втрат, 629787,43 грн. 3% річних, що разом складає 7696225,74 грн., відшкодувати понесені судові витрати та повернути зайво сплачені.
Ухвалою суду від 16.03.2017 року з підстав, передбачених ст.ст. 60, 62 ч. 1 п. 1 ГПК України, позивачу за зустрічним позовом - відповідачу за первісним відмовлено у прийнятті зустрічної позовної заяви, її матеріали повернено заявнику (т. 1 а.с. 118-119). Ухвалами суду від 16.03.2017 року (в протоколі судового засідання) заяви позивача про збільшення і зменшення розміру позовних вимог прийняті до провадження (т. 2 а.с. 98-99).
В засіданні суду представник позивача позов з підстав і в розмірі, викладених в позовній заяві і заяві про зменшення розміру позовних вимог, підтримала і просила суд задовольнити позов повністю.
Відповідач явку свого представника в засідання суду повторно без поважних причин не забезпечив, хоч про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином за правилами, передбаченими розділом 2.6. Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації від 20 лютого 2013 року № 28. Ухвали про призначення справи до розгляду відповідачу направлялись за його місцезнаходженням, зазначеним у Витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, долученого до матеріалів справи за клопотанням його представника, а також за адресою його місцезнаходження, зазначеною його представником у запереченні на позов, заяві про застосування позовної давності, клопотанні про відкладення розгляду справи (т. 1 а.с. 98-99, 100-103, 105, 106).
Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, встановлений строк вирішення спору закінчився, сторонами не заявлено клопотання про його продовження, суд, відповідно до ст.ст. 69, 77 ГПК України, визнав за можливе розглянути справу у відсутності представника відповідача за наявними в ній матеріалами.
Згідно з ст. 85 ГПК України, у судовому засіданні оголошувались вступна та резолютивна частини рішення.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши письмові заперечення і заяву про застосування позовної давності відповідача, наявні в справі письмові докази та оцінивши їх у сукупності, суд позов задовольняє повністю з наступних підстав.
Рішенням господарського суду міста Києва від 07.03.2007 року у справі № 12/732, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.04.2007 року і постановою Вищого господарського суду України від 17.07.2007 року, стягнуто з Приватного підприємства «Русь-95» на користь Закритого акціонерного товариства «Сонат» 6991236 грн. доходів від використання майна, набутого без достатньої правової підстави, 25500 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу (т. 1 а.с. 11-16, 17-20).
На виконання зазначеного рішення суду господарським судом міста Києва 24.05.2007 року видано наказ № 12/732 про примусове виконання рішення суду (т. 1 а.с. 21).
Постановою головного державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції у м. Києві від 05.06.2007 року за заявою стягувача було відкрите виконавче провадження № 3894794 з примусового виконання наказу господарського суду міста Києва № 12/732, його ж розпорядженням від 05.10.2007 року № 149/5 суму коштів у розмірі 14646,86 грн., яка надійшла від ПП «Русь-95», перераховано ЗАТ «Сонат», а його ж постановою від 27.12.2007 року наказ № 12/732 повернутий стягувачу на підставі п. 2 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» у відповідній редакції у зв'язку з відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення, і здійснені державним виконавцем заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними (т. 1 а.с. 22, 34, 26).
Ухвалами господарського суду міста Києва від 27.08.2012 року у справі № 12/732, залишеними без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 12.11.2012 року, роз'яснено рішення господарського суду міста Києва від 07.03.2007 року у справі № 12/732 щодо порядку його виконання, задоволено заяву стягувача про відновлення пропущеного строку для пред'явлення наказу від 24.05.2007 року до виконання, видано дублікат цього наказу(т. 1 а.с. 180-182, 183-185, 186-188, 189-193).
Постановою головного державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції у м. Києві від 17.09.2012 року за заявою стягувача було повторно відкрите виконавче провадження № 34258468 з примусового виконання наказу господарського суду міста Києва № 12/732, виданого судом 24.05.2007 року (т. 1 а.с. 23, 24-25).
Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.04.2013 року у справі № 12/732 частково задоволено скаргу стягувача - ЗАТ «Сонат» на дії посадових осіб відділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції у м. Києві, визнано їх діяльність неправомірною, зобов'язано їх вжити негайних заходів для виконання рішення та наказу господарського суду міста Києва № 12/732 (т. 1 а.с. 27-33).
Із інформаційної довідки про виконавче провадження № 34258468 вбачається, що станом на 27.01.2017 року сума грошових коштів, яка підлягає стягненню за виконавчим документом становить 7002207,14 грн., в межах цієї суми накладено арешт на майно боржника (т. 1 а.с. 80-83).
Таким чином, предметом спору у справі, що розглядається, є вимога позивача про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних у зв'язку з невиконанням відповідачем грошового зобов'язання, що виникло із рішення господарського суду міста Києва від 07.03.2007 року у справі № 12/732, яке набрало законної сили 19.04.2007 року.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з ч.1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Частиною 5 вказаної статті визначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Грошовим за змістом статей 524, 533-535, 625 ЦК України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної плати.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання, її дія поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Цією статтею регулюються зобов'язальні правовідносини, тобто її дія поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду. При цьому частина п'ята статті 11 ЦК України, в якій ідеться про те, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду, не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов'язальних правовідносин. З рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства, про що й зазначено в статті 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність.
Такого правового висновку дійшов Верховний Суд України при розгляді справи № 6-2491цс15, постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду від 02.03.2016.
У справі, яка розглядається, спір виник у зв'язку з тривалим, на думку позивача, невиконанням рішення суду про стягнення грошових коштів, безпідставно набутих відповідачем, у розмірі 6991236 грн., 25500 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, що разом складає 7016854 грн. На дату звернення до суду з позовом невиконана сума цього грошового зобов'язання складає (7016854-14646,86) 7002207,14 грн. В засіданні суду представник позивача пояснила, що перераховані позивачу у виконавчому провадженні кошти в сумі 14646,86 грн. зараховані в рахунок відшкодування судових витрат.
За змістом норми ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
З огляду на зазначене суд, встановивши, що рішенням суду з відповідача на користь позивача стягнуто грошову суму доходів від використання майна і таке зобов'язання зводиться до сплати грошей, а отже, є грошовим зобов'язанням, приходить до висновку щодо наявності між сторонами грошового зобов'язання, яке відповідач належним чином не виконує, що є підставою для стягнення на користь позивача інфляційних втрат за весь час прострочення та 3 % річних від простроченої суми, які входять до складу грошового зобов'язання, оскільки боржник зобов'язаний відшкодувати інфляційні втрати від знецінення неповернутих коштів за час виконання рішення суду про стягнення суми. Разом з тим, відшкодування судових витрат у виді державного мита і витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, понесених позивачем у зв'язку з розглядом справи в суді, регулюється відповідними нормативними актами, не є зобов'язанням в розумінні ч. 1 ст. 509 ЦК України, відповідальність за його невиконання, передбачена нормою ч. 2 ст. 625 ЦК України, до цього зобов'язання не застосовується, оскільки є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до грошових зобов'язань цивільно- або господрськоправового характеру.
Обґрунтовуючи заперечення проти позову, відповідач, крім посилання на необґрунтованість і безпідставність позовних вимог, заявив, відповідно до ст. ст. 257, 267 ч. 4 ЦК України, про застосування позовної давності до спірних вимог.
Позивач в письмових клопотаннях до суду наполягав на задоволенні позову, заперечував проти застосування позовної давності з мотивів поважності причин його пропуску та переривання його перебігу наявністю судових проваджень за участю тих же учасників процесу у справах № 12/732, № 4/325-36/355, 826/7085/13-а, 2-801/2007 (провадження № 22-ц/780/240/15), 910/18969/14, 910/19995/15.
Статтями 256-258, 260, 261, 263, 264 ЦК України визначено поняття позовної давності, її загальну і спеціальну тривалість, правила обчислення, початок перебігу, умови зупинення і переривання перебігу позовної давності.
Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Дослідивши заяву про визнання поважними причин пропущення позовної давності і письмові пояснення про переривання перебігу позовної давності від 16.03.2017 року, копії судових рішень, поданих позивачем в їх обґрунтування, суд знаходить поважними причинами пропущення позовної давності наявність судових проваджень з перегляду за нововиявленими обставинами рішення господарського суду міста Києва від 07.03.2007 року у справі № 12/732, роз'яснення цього рішення щодо порядку його виконання, відновлення пропущеного строку для пред'явлення наказу від 24.05.2007 року до виконання, видачі дубліката цього наказу, вирішення яких завершилось 12.11.2012 року. Поважних причин пропущення позовної давності після 12.11.2012 року до моменту подачі позову, що розглядається у цій справі, а також обставин переривання перебігу позовної давності, передбачених ч.ч. 1, 2 ст. 264 ЦК України, суд не вбачає.
При вирішенні заяви відповідача про застосування позовної давності до спірних вимог суд також керується роз'ясненнями Пленуму Вищого господарського суду України, викладеними в підпунктах 2.2. пункту 2, 4.4. пункту 4 його постанови № 10 від 29.05.2013 року «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», підпунктах 3.1., 3.4. пункту 3, підпунктах 4.1., 4.3. пункту 4, підпункті 5.4. пункту 5, підпункті 7.1. пункту 7 його постанови № 14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань».
Відтак, з огляду на викладені обставини справи і приписи законодавства суд вважає, що спірна вимога позивача про стягнення інфляційних втрат та 3% річних відповідає приписам ч. 2 ст. 625 ЦК України, є обґрунтованою і підлягала б задоволенню. Однак, в силу збігу позовної давності, про який заявив відповідач, відсутності поважних причин пропущення позовної давності позивачем та обставин переривання перебігу позовної давності, спірна вимога підлягає задоволенню частково в межах трьохрічного строку, що передує зверненню до суду.
За розрахунком, здійсненим судом, на суму зобов'язання у розмірі 6991236 грн. за період його прострочення з 30.12.2013 по 30.12.2016 року розмір 3% річних складає 629787,43 грн., інфляційних втрат 7066438,31 грн. і в такому розмірі позов підлягає задоволенню.
Відповідно до ст.ст. 33, 34, 43 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, обставини справи повинні підтверджуватись лише належними і допустимими доказами, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Судом, відповідно до ст. 22 ГПК України, було запропоновано сторонам подати докази в обґрунтування позову і заперечень проти нього, брати участь в засіданнях суду, вони своїми правами скористались на свій розсуд, подали всі наявні у них докази і на їх підставі судом прийнято рішення у справі.
З урахуванням викладеного, обставин справи та вимог законодавства суд вимогу позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог задовольняє повністю в розмірі 7066438,31 грн. інфляційних втрат та 629787,43 грн. 3% річних, доводи відповідача, приведені ним в обґрунтування заперечень проти позову, господарський суд відхиляє через їх невідповідність встановленим фактичним обставинам справи та вказаним вище нормам чинного законодавства.
За подання позовної заяви позивачем сплачено судового збору платіжним дорученням № 234 від 28.12.2016 року 206700 грн. за максимальною ставкою(т. 1 а.с. 8).
Суд своєю ухвалою від 16.03.2017 року (у протоколі судового засідання, т. 1 а.с. 98-99) суд прийняв до провадження заяву позивача в частині зменшення розміру позовних вимог, за змістом якої розмір його остаточної позовної вимоги склав 7696225,74 грн., у заяві про зменшення розміру позовних вимог заявив про повернення зайво сплаченого судового збору.
Відповідно до ч. 1 ст. 44, абз. 2 ч. 1 ст. 49, ч. 1 п. 1, ч. 2 ст. 55 ГПК України: судові витрати складаються, зокрема, з судового збору; судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; ціна позову визначається, зокрема, у позовах про стягнення грошей - стягуваною сумою, в ціну позову включаються також вказані в позовній заяві суми неустойки (штрафу, пені).
Законом України «Про судовий збір» встановлено, що:
за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру сплачується судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 150 розмірів мінімальної заробітної плати (абз. 2 п. 2 ч. 2 ст. 4);
у разі якщо розмір позовних вимог збільшено або пред'явлено нові позовні вимоги, недоплачену суму судового збору необхідно сплатити до звернення до суду з відповідною заявою. У разі зменшення розміру позовних вимог питання щодо повернення суми судового збору вирішується відповідно до статті 7 цього Закону (абз. 2 ч. 2 ст. 6);
розподіл судового збору між сторонами та перевірка повноти сплати судового збору здійснюються відповідно до процесуального законодавства (ч. 7 ст. 6);
сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зокрема, зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, повернення заяви або скарги (п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 7).
При вирішенні питань повернення і розподілу судового збору суд керується також роз'ясненнями, викладеними в пунктах 4.3., 4.4., 5.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», за змістом яких питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів за наявності клопотання сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення суми судового збору. Про таке повернення зазначається, зокрема, в ухвалі про повернення сум судового збору, винесеній як окремий процесуальний документ.
З огляду на викладені обставини справи і з урахуванням наведених норм законодавства і судової практики, підлягають поверненню позивачу за його клопотанням за ухвалою суду 91256,62 грн. судового збору внаслідок зменшення розміру позовних вимог.
Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 49 ГПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені судові витрати, а саме сплачений судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 115443,38 грн.
Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, господарський суд
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Приватного підприємства «Русь-95», ідентифікаційний код юридичної особи 30374297, місцезнаходження: 18000, Черкаська обл., м. Черкаси, вул. Смілянська, будинок 44, офіс 302 на користь Закритого акціонерного товариства «Сонат», ідентифікаційний код юридичної особи 23493556, місцезнаходження: 04201, м. Київ, вул. Полярна, будинок 8 - 629787 грн. 43 коп. 3% річних, 7066438 грн. 31 коп. інфляційних втрат, 115443 грн. 38 коп. судових витрат.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного господарського суду через господарський суд Черкаської області протягом десяти днів з дня підписання.
Повний текст рішення підписано 03.04.2017 року.
Суддя В.М. Грачов