ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
28.03.2017Справа №910/2575/17
За позовом Публічного акціонерного товариства "Укрнафта"
до 1) Міністерства юстиції України
2) Державної казначейської служби України
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1 -
Відділ примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України
про стягнення 1577270,28 грн.
Суддя Турчин С.О.
Представники сторін:
від позивача: Сєров Є.І. (довіреність)
від відповідача 1: Медведєв О.В. (довіреність)
від відповідача 2: не з'явився
від третьої особи: не з'явився
Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" (позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (відповідач 1), Управління Державної казначейської служби України у Печерському районі міста Києва (відповідач 2) в якому просить суд:
- стягнути з Державного бюджету України через Управління Державної казначейської служби України у Печерському районі міста Києва на користь ПАТ "Укрнафта" 1 418 362,99 грн. в рахунок відшкодування шкоди, завданої незаконним стягненням виконавчого збору згідно з постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Медведєва Олександра В'ячеславовича ВП № 50366945 від 10.03.2016;
- стягнути з Державного бюджету України через Управління Державної казначейської служби України у Печерському районі міста Києва на користь ПАТ "Укрнафта" 29 544,51 грн. 3 % річних;
- стягнути з Державного бюджету України через Управління Державної казначейської служби України у Печерському районі міста Києва на користь ПАТ "Укрнафта" 110 632,30 грн. інфляційних втрат;
Позовні вимоги мотивовані тим, що внаслідок неправомірних дій головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Медведєва Олександра В'ячеславовича під час здійснення виконавчого провадження ВП № 50366945 з рахунку позивача були списані грошові кошти в розмірі 1 418 362,99 грн. як виконавчий збір, у зв'язку із чим позивачу завдано шкоду у розмірі 1 418 362,99 грн., обов'язок по відшкодуванню якої покладається на державу.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.02.2017 порушено провадження у справі № 910/2575/17 та призначено її розгляд на 14.03.2017.
24.02.2017 через відділ діловодства суду від позивача надійшли клопотання про витребування доказів (№ 10/482 від 23.02.2017 та № 10/489 від 24.02.2017) та документи по справі.
09.03.2017 через відділ діловодства суду від Управління Державної казначейської служби України у Печерському районі міста Києва надійшло клопотання про припинення провадження у справі.
14.03.2017 через відділ діловодства суду позивач подав клопотання про заміну відповідачів та заяву про збільшення розміру позовних вимог.
В судовому засіданні 14.03.2017 суд задовольнив клопотання позивача про витребування доказів (вих. № 10/482 від 23.02.2017 та вих. № 10/489 від 24.02.2017) та клопотання про заміну відповідачів на належних.
Також в судовому засіданні 14.03.2017, суд прийняв до розгляду заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.03.2017 здійснено заміну відповідача 1 - Відділ примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на належного відповідача 1 - Міністерство юстиції України та відповідача 2 - Управління Державної казначейської служби України у Печерському районі міста Києва на належного відповідача 2 - Державну казначейську службу України. Залучено до участі у справі № 910/2575/17 як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1 - Відділ примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України. Розгляд справи № 910/2575/17 відкладено на 28.03.2017.
15.03.2017 через відділ діловодства суду від позивача надійшли пояснення по справі щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат на суму заявленої до стягнення шкоди.
27.03.2017 через відділ діловодства суду від позивача надійшли додаткові пояснення щодо клопотання про припинення провадження у справі.
28.03.2017 через відділ діловодства суду позивач подав заяву про збільшення позовних вимог.
В судовому засіданні 28.03.2017 суд розглянувши заяву позивача про збільшення позовних вимог встановив наступне. Так, у своїй заяві позивач просить суд:
- стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ПАТ "Укрнафта" 1418362,99 грн. в рахунок відшкодування шкоди, завданої незаконним стягненням виконавчого збору згідно з постановою Головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Медведєва Олександра В'ячеславовича ВП № 50366945 від 10.03.2016;
- стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ПАТ "Укрнафта" 34 091,36 грн. 3 % річних;
- стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ПАТ "Укрнафта" 124815,93 грн. інфляційних нарахувань.
Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.
Враховуючи те, що заява про збільшення розміру позовних вимог відповідає приписам ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, остання прийнята господарським судом до розгляду, у зв'язку з чим, позовні вимоги розглядаються в її редакції та відповідно має місце нова ціна позову.
В судовому засіданні 28.03.2017 суд відмовив в задоволенні клопотання Управління Державної казначейської служби України у Печерському районі міста Києва про припинення провадження у справі, з огляду на наступне.
Клопотання Управління Державної казначейської служби України у Печерському районі міста Києва про припинення провадження у справі мотивоване тим, що оскільки предметом спору у даній справі є стягнення кошті з Державного бюджету України сплачених як виконавчий збір та враховуючи, що відповідачами по справі є органи виконавчої влади, то спір у даній справі підлягає розгляду за правилами КАС України.
У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.
Статтею 12 Господарського процесуального кодексу України визначено перелік спорів, підвідомчих господарським судам.
В силу приписів частини 1 статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
У відповідності до положень ст. ст. 1, 4-1, 12 ГПК України, господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 1 ГПК України, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер.
Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції (п. 3.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 № 10 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам").
Приписами пункту 17.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 № 10 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам роз'яснено, що справи у спорах про право, що виникають з відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства за участю господарюючих суб'єктів та суб'єктів владних повноважень та які не мають ознак справ адміністративної юрисдикції повинні розглядатися господарськими судами на загальних підставах.
З урахуванням вищенаведеного, при вирішенні питання щодо підвідомчості позову господарському суду слід враховувати у сукупності обставини, а саме: щодо суб'єктивного складу сторін, предмета та підстав позову, характеру правовідносин сторін цього спору.
Визначення позивачем у даному позові відповідачами Відділ примусового виконання рішень Департаменту (змінено на належного відповідача 1 - Міністерство юстиції України) та Управління Державної казначейської служби України у Печерському районі міста Києва (змінено на належного відповідача 2 - Державну казначейську службу України) не свідчить про те, що такий спір є публічно-правовим та не підвідомчий господарським судам з підстав невідповідності суб'єктному складу сторін господарського спору.
За таких обставин, враховуючи характер спірних правових відносин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для припинення провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку із чим, суд відмовляє в задоволенні клопотання Управління Державної казначейської служби України у Печерському районі міста Києва про припинення провадження у справі.
Представник позивача в судовому засіданні 28.03.2017 надав суду пояснення по суті позовних вимог, підтримав вимоги, у редакції заяви про збільшення позовних вимог.
Представник відповідача 1 надав суду відзив на позов, проти позовних вимог заперечив. У своєму відзиві в обґрунтування своїх заперечень відповідач посилається на те, що постанова про стягнення виконавчого збору була визнана протиправною та скасована після закінчення виконавчого провадження, а сума стягнутого виконавчого збору не може вважатись збитками у розумінні статті 22 ЦК України. Також відповідач 1 зазначив, що у Департаменту державної виконавчої служби відсутні грошові зобов'язання перед позивачем, а тому положення статті 625 ЦК України не застосовуються.
Представник відповідача 2 в судове засідання 28.03.2017 не з'явився, відзиву на позов та витребуваних судом документів не надав. Відповідач 2 був належним чином повідомлений про час та місце судового розгляду ухвалою суду від 28.03.2017.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").
На підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України суд здійснює розгляд справи за наявними у справі матеріалами.
Водночас, судом враховано, що у відповідності до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.
Приймаючи до уваги те, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, з метою запобігання безпідставному затягуванню розгляду справи, в судовому засіданні 28.03.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст. 85 ГПК України.
Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача 1, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.08.2015 по справі №910/13862/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтербізнесконсалт" до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні автоматизовані системи" про стягнення 1 033 270,08 дол. США, що еквівалентно 21 956 989,20 грн. відмовлено у задоволені позову ТОВ "Інтербізнесконсалт" до ПАТ "Укрнафта" та ТОВ "Транспортні автоматизовані системи" про стягнення 1 033 270, 08 дол. США, що еквівалентно 21 956 989, 20 грн.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.10.2015 у справі №910/13862/15 рішення Господарського суду міста Києва від 19.08.2015 по справі №910/13862/15 скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 1 998 634,84 дол. США, що станом на день звернення позивача з позовом (20.05.2015) еквівалентно 21 008 490,35 грн. заборгованості і стягнення із відповідачів солідарно 10000 доларів, що станом на день звернення позивача з позовом (20.05.2015) еквівалентно 212 500,00 грн. заборгованості та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги в цій частині задоволено, а в решті рішення Господарського суду міста Києва від 19.08.2015 по справі № 910/13862/15 - залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 18.02.2016 постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.10.2015 у справі №910/13862/15 змінено. Пункт 2 частини 3 резолютивної частини постанови Київського апеляційного господарського суду від 29.10.2015 викладено в такій редакції:
"2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтербізнесконсалт" 14 183 629 (чотирнадцять мільйонів сто вісімдесят три тисячі шістсот двадцять дев'ять) грн. 97 коп., що станом на 20.05.2015 еквівалентно сумі заборгованості у розмірі 32 820 321 (тридцять два мільйони вісімсот двадцять тисяч триста двадцять один) рубль РФ 10 коп. ". У решті вимог про стягнення основного боргу відмовлено.
Пункт 3 частини 3 резолютивної частини постанови Київського апеляційного господарського суду від 29.10.2015 скасовано та прийнято нове рішення: у позові до Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні автоматизовані системи" відмовлено.
Частину 4 резолютивної частини постанови Київського апеляційного господарського суду від 29.10.2015 щодо розподілу судових витрат викладено в такій редакції:
"Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтербізнесконсалт" 48 720 (сорок вісім тисяч сімсот двадцять) грн. витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви, 53 593 (п'ятдесят три тисячі п'ятсот дев'яносто три) грн. 34 коп. - за подання апеляційної скарги."
В решті постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.10.2015 у справі №910/13862/15 залишено без змін.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтербізнесконсалт" на користь Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" 29 232 грн. витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.
25.02.2016 на виконання вищевказаної постанови Вищого господарського суду України від 18.02.2016 у справі № 910/13862/15 видано відповідні накази.
Постановою відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України було відкрито виконавче провадження ВП № 50366945 з виконання наказу Господарського суду міста Києва від 25.02.2016 по справі №910/13862/15 про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтербізнесконсалт" 14 183 629 (чотирнадцять мільйонів сто вісімдесят три тисячі шістсот двадцять дев'ять) грн. 97 коп., що станом на 20.05.2015 еквівалентно сумі заборгованості у розмірі 32 820 321 (тридцять два мільйони вісімсот двадцять тисяч триста двадцять один) рубль РФ 10 коп.
10.03.2016 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Медведєвим Олександром В'ячеславовичем було прийнято постанову ВП №50366945 про стягнення з ПАТ "Укрнафта" 1418362,99 грн. виконавчого збору.
Згідно із платіжною вимогою №312/16-100 від 21.03.2016 з рахунку позивача були списані грошові кошти у сумі 1418362,99 грн. як сплата виконавчого збору відповідно до постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 10.03.2016 №50366945, що підтверджується меморіальним ордером №312/16-100 від 31.03.2016.
11.05.2016 відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України закінчено виконавче провадження з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 25.02.2016 по справі №910/13862/15.
Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" звернулось із скаргою на дії відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України. У своїй скарзі Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" просить суд визнати протиправними та скасувати постанову ВП № 50366945 від 10.03.2016 про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" виконавчого збору у розмірі 1418362, 99 грн. та про арешт коштів боржника на суму 1418362, 99 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.04.2016 залишено без задоволення скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" на дії відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2016, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 21.09.2016, апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.04.2016 по справі № 910/13862/15 задоволено, ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.04.2016 по справі №910/13862/15 скасовано. Заяву ПАТ "Укрнафта" про визнання протиправними та скасування постанов ВП №50366945 від 10.03.2016 відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про стягнення з ПАТ "Укрнафта" виконавчого збору у розмірі 1418362,99 грн. та про арешт коштів боржника на суму 1 418362,99 грн. задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Медведєва Олександра В'ячеславовича ВП №50366945 від 10.03.2016 про стягнення виконавчого збору. Визнано протиправною та скасовано постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Медведєва Олександра В'ячеславовича ВП №50366945 від 10.03.2016 про арешт коштів боржника.
З урахуванням наведеного, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ПАТ "Укрнафта" 1418362,99 грн. в рахунок відшкодування шкоди, завданої незаконним стягненням виконавчого збору згідно з постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Медведєва Олександра В'ячеславовича ВП № 50366945 від 10.03.2016.
Також на підставі ст. 625 ЦК України позивачем заявлені до стягнення з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ПАТ "Укрнафта" 3 % річних у сумі 34 091,36 грн. та інфляційні нарахування у сумі 124815,93 грн.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
Згідно із п. 8 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, одним із способами захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Аналогічні норми містяться також в статті 20 Господарського кодексу України, якою встановлено, що кожний суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів, зокрема шляхом відшкодування шкоди.
Застосування цього способу захисту визначається положенням ст. 22 ЦК і проводиться як у договірних зобов'язаннях (ст. 611 ЦК), так і в позадоговірних зобов'язаннях (гл. 82 ЦК), якщо порушенням цивільного права особи їй завдано майнову шкоду.
Відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності, відповідно до статті 623 Цивільного кодексу України.
Спір у справі виник у зв'язку із спричиненням позивачу шкоди, завданої протиправними діями державного виконавця внаслідок стягнення виконавчого збору.
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавача шкоди (цивільне правопорушення). Для настання відповідальності необхідна наявність складу правопорушення, а саме: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача, г) вина.
Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо).
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки завдавала шкоди.
Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювача шкоди.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Згідно із ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними свої повноважень.
Статтями 1173, 1174 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
У відповідності до приписів наведених норм, підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди у такому випадку є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини.
Таким чином, предметом доказування у даній справі є факти неправомірних дій органу державної влади (бездіяльності), виникнення шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями (бездіяльністю) органу державної влади і заподіянням шкоди.
Разом з цим, неправомірність дій (бездіяльності) органу державної влади має підтверджуватись належними доказами, зокрема, відповідним рішенням суду, яке може мати преюдиційне значення для справи про відшкодування збитків.
Збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам при здійсненні виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом, а тому предметом доказування у даній справі є факти неправомірних дій (бездіяльності) державного виконавця при виконанні вимог виконавчого документа, виникнення шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями (бездіяльністю) державного виконавця і заподіяння ним шкоди. Неправомірність дій (бездіяльності) державного виконавця має підтверджуватись належними доказами, зокрема, відповідним рішенням суду, яке може мати преюдиційне значення для справи про відшкодування збитків. Зазначена правова позиція наведена в постанові Верховного Суду України від 25.10.2005 у справі № 32/421.
У листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, від 28.01.2013 № 24-152/0/4-13 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення у цивільній справі" зазначено, що факт неправомірності (незаконності) дій державного виконавця, що призвели до завдання шкоди, повинен бути встановлений у передбаченому законом порядку (ухвалою, рішенням, постановою, вироком суду).
Аналогічна позиція викладена і у постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, від 07.02.2014 № 6 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах".
Як вбачається із матеріалів справи, 10.03.2016 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Медведєвим Олександром В'ячеславовичем було прийнято постанову ВП №50366945 про стягнення з ПАТ "Укрнафта" 1418362,99 грн. виконавчого збору.
Згідно із платіжним дорученням №2302 від 04.04.2016, меморіальним ордером №312/16-100 від 31.03.2016 відповідно до платіжної вимоги №312/16-100 від 21.03.2016 з рахунку позивача були списані грошові кошти у сумі 1418362,99 грн. як сплата виконавчого збору відповідно до постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 10.03.2016 №50366945.
Водночас, постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2016, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 21.09.2016, визнано протиправною та скасовано постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Медведєва Олександра В'ячеславовича ВП №50366945 від 10.03.2016 про стягнення виконавчого збору.
Під час розгляду скарги Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" апеляційним судом було встановлено, що при винесенні постанови ВП № 50366945 від 10.03.2016 про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" виконавчого збору у розмірі 1418362,99 грн. державним виконавцем не було враховано здійснене боржником зарахування зобов'язань на суму 480388,66 грн., у зв'язку з чим передчасно було винесено вказану постанову.
Відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Пунктом 2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2013 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.
Отже, встановлені постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2016 по справі №910/13862/15 факти незаконності дій державного виконавця повторного доведення не потребують.
Враховуючи встановлені у справі №910/13862/15 обставини, суд при розгляді даної справи вважає, що позивачу має бути відшкодована у повному обсязі шкода, завдана неправомірними діями державного виконавця.
Суд зазначає, що неправомірні дії державного виконавця полягали у неврахуванні здійснених боржником зарахувань зобов'язань, у зв'язку з чим передчасно було винесено постанову про стягнення виконавчого збору; шкода полягає в безпідставному стягненні з боржника (позивача) виконавчого збору в сумі 1418362,99 грн.; причино-наслідковий зв'язок характеризується тим, що з огляду на наявність обставин, що виключають стягнення з боржника виконавчого збору, державним виконавцем стягнуто з боржника в примусовому порядку виконавчий збір.
Відповідно до ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно із ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Враховуючи встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Укрнафта".
В пункті 12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.10.2012, № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" роз'яснено, що у розгляді позовів про відшкодування шкоди (збитків), заподіяної діями (бездіяльністю) державного виконавця, суди повинні виходити з положень статті 11 Закону України "Про державну виконавчу службу", статті 87 Закону України "Про виконавче провадження", статті 1174 Цивільного кодексу України, маючи на увазі, що в таких випадках відповідачами можуть бути відповідні органи Державної виконавчої служби, в яких працюють державні виконавці, та відповідні територіальні органи Державної казначейської служби України, і враховуючи викладене в роз'ясненні президії Вищого арбітражного суду України від 01.04.94 № 02-5/215 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди" (в редакції роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 29.12.2007 № 04-5/239), зокрема в пункті 9 цього роз'яснення.
Аналогічна правова позиція викладена у п. п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 26.12.2003 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження".
Також у пункті 7 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 р. №01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" вказано, що за приписом статті 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю, зокрема, органу державної влади при здійсненні ним своїх повноважень, відшкодовується державою. Відшкодування такої шкоди органом державної влади, оскільки останній фінансується з державного бюджету України, здійснюється з відповідного бюджету. Відтак участь органів Державного казначейства України як іншого відповідача є ознакою, притаманною для всіх спорів про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органів державної влади.
Згідно із ст. 25 Бюджетного кодексу України, державна казначейська служба України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.
Відповідно до пп. 2 п. 9 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України, до законодавчого врегулювання безспірного списання коштів бюджету та відшкодування збитків, завданих бюджету, відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) за рахунок коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) в межах бюджетних призначень за рішенням суду у розмірі, що не перевищує суми реальних збитків, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Також, судом враховано позицію Конституційного суду України, викладену в своєму рішенні №12-рп/2001 від 03.10.2001 по справі № 1-36/2001, згідно з якою не допускається відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади за рахунок коштів, що виділяються на утримання органів державної влади.
З врахуванням наведених приписів законодавства, відшкодування шкоди у даній справі може здійснюватись лише за рахунок державного бюджету (аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України у справі № 67/157-10 від 25.05.2011).
За таких обставин, заявлена до стягнення шкода підлягає стягненню з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України.
Враховуючи вищевикладене, суд задовольняє позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" про стягнення з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України 1418362,99 грн. в рахунок відшкодування шкоди, завданої незаконним стягненням виконавчого збору згідно з постановою Головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Медведєва Олександра В'ячеславовича ВП № 50366945 від 10.03.2016.
Позивачем, у редакції заяв про збільшення позовних вимог (від 14.03.2017, від 28.03.2017), заявлено до стягнення 3% річних у сумі 34091,36 грн., нарахованих за період з 08.06.2016 по 28.03.2017 та інфляційні нарахування у сумі 124815,93 грн., нараховані за період за червень 2016 року по лютий 2017 року.
Згідно із частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 3.1., п. 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Приписи статті 625 Цивільного кодексу України регулює зобов'язальні правовідносини, тобто застосовується у разі порушення грошового зобов'язання.
Грошові зобов'язання, як і будь-які інші цивільно-правові або господарські зобов'язання, можуть виникати з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України і статтею 174 ГК України.
Зобов'язанням, у відповідності до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, визначено правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно із ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Грошовим зобов'язанням, відповідно до ст. ст. 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України є виражене в грошових одиницях зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка відповідно має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що нарахування суми інфляційних втрат та 3% річних стосується прострочення саме грошових зобов'язань, а поняття "грошове зобов'язання" згідно з положеннями Цивільного кодексу України означає будь-яке зобов'язання, яке складається, в тому числі, з правовідносини, в якому права кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
Положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України не поширюється на спірні правовідносини сторін, оскільки між ними відсутні будь-які договірні зобов'язальні правовідносини, а відшкодування шкоди у сумі 1418362,99 грн. здійснюється не на виконання грошових зобов'язань, а з інших підстав.
При цьому, відшкодовані позивачу 1418362,99 грн. відновили його порушене право, оскільки, шкода позивачу відшкодована шляхом присудження на його користь списаних з рахунку позивача коштів в сумі 1418362,99 грн.
Обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав (п. 5.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Отже, вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат та 3% річних є необґрунтованими, оскільки даний спір виник у зв'язку із заподіянням шкоди, а не у правовідносинах з виконання грошового зобов'язання.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення 3% річних у сумі 34091,36 грн. та інфляційний нарахувань у сумі 124815,93 грн.
Водночас, суд вважає помилковими посилання позивача на постанову Верховного Суду України від 01.10.2014 по справі № 6-113цс14, оскільки предметом спору у зазначеній справі були вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за несвоєчасне виконання вироку суду в частині цивільного позову, в той час як у даній справі шкода у сумі 1 418 362,99 грн. виникла не у зв'язку із невиконанням рішення суду про стягнення такої суми, а внаслідок незаконного стягненням виконавчого збору згідно з постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.
У відповідності до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини.
Однак, рішення Європейського суду з прав людини у справах Akkus v. Turkey та Aka v. Turkey прийняті не за наслідками розгляду спору про відшкодування шкоди завданої незаконним стягненням виконавчого збору згідно з постановою державного виконавця, у зв'язку із чим, суд вважає помилковим посилання позивача на зазначену практику Європейського суду з прав людини.
Приписами п. 13 ч. 2 ст. 3 Закону України "Про судовий збір" визначено, що судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.
За таких обставин, оскільки позовну вимогу про відшкодування шкоди у сумі 1418362,99 грн. заявлено позивачем у зв'язку із неправомірним стягненням виконавчого збору згідно з постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, судовий збір за вказану вимогу не справляється, а отже відсутні і підстави для здійснення розподілу судових витрат в цій частині.
Також згідно із приписами ст. 7 Закону України "Про судовий збір", суд повертає позивачу зайво сплачений судовий збір в розмірі 20994,50 грн., про що винесено відповідну ухвалу.
Керуючись ст. ст. 4, 32-34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України (01601, м. Київ, вул. Бастіонна, буд. 6; ідентифікаційний код 37567646) на користь Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" (04053, м. Київ, провулок Несторівський, 3-5; ідентифікаційний код 00135390) 1418362,99 грн. в рахунок відшкодування шкоди, завданої незаконним стягненням виконавчого збору згідно з постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Медведєва Олександра В'ячеславовича ВП № 50366945 від 10.03.2016
Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повний текст рішення складено та підписано 03.04.2017.
Суддя С.О. Турчин