ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 61022 м. Харків, пр. Науки, буд.5, тел./факс 702-10-79 inbox@lg.arbitr.gov.ua _____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
30 березня 2017 року Справа № 913/1383/16
Провадження №18/913/1383/16
За первісним позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю “Аурум Транс”, м. Київ
до Публічного акціонерного товариства “Сталь”, м. Сєвєродонецьк Луганської області
про витребування майна з незаконного володіння
та
За зустрічним позовом
Публічного акціонерного товариства “Сталь”, м. Сєвєродонецьк Луганської області
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Аурум Транс”, м. Київ
про зобов'язання виконати умови договору
Суддя господарського суду Луганської області - Старкова Г.М.
Секретар судового засідання - помічник судді Наумова В.В.,
У судовому засіданні брали участь:
від позивача за первісним позовом - ОСОБА_1, довіреність від 04.01.2017 № 01/04-17;
від відповідача за первісним позовом - ОСОБА_2, свідоцтво № 5189 від 29.08.2012, ордер серія КВ № 166238 ВІД 29.12.2016;
від позивача за зустрічним позовом - ОСОБА_2, свідоцтво № 5189 від 29.08.2012, ордер серія КВ № 166238 ВІД 29.12.2016;
від відповідача за зустрічним позовом - ОСОБА_1, довіреність від 04.01.2017 № 01/04-17.
Розпорядженням керівника апарату господарського суду Луганської області № 40-р від 16.01.2017, у зв'язку із перебуванням судді господарського суду Луганської області Корнієнко В.В. на лікарняному (лист непрацездатності), відповідно до п. 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду та п. 5.4 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у господарському суді Луганської області 16.01.2017 було призначено повторний автоматизований розподіл справи № 913/1383/16. За протоколом повторного авторозподілу від 16.01.2017 справу № 913/1383/16 передано на розгляд судді господарського суду Луганської області - Старковій Г.М.
У судовому засіданні 14.03.2017 у справі № 913/1383/16, відповідно до ст. 77 ГПК України, було оголошено перерву до 30.03.2017.
Рішення господарського суду Луганської області виноситься 30.03.2017.
Суть спору за первісним позовом: позивачем за первісним позовом заявлено вимогу до відповідача за первісним позовом про витребування з незаконного володіння Публічного акціонерного товариства “Сталь”, за місцезнаходженням відповідача, майно, а саме: оснастку (опоки, під модельні плити, модельно-стрижнева оснастка), що була передана відповідачу за актом приймання-передачі від 09.04.2013 до договору № 02/04-13 (з урахуванням заяви про зміну предмета позову № 02/02-1 від 02.02.2017).
Позовні вимоги за первісним позовом з посиланням на ст. ст. 316, 319, 509, 525, 530, 532, 599, 610, 626, 629, 758, 827, 833, 836 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) обґрунтовані порушенням відповідачем за первісним позовом прав та інтересів позивача за первісним позовом щодо повернення майна (оснастки), переданого відповідачу в безоплатне користування виключно для виготовлення продукції в рамках договору № 02/04-13 від 02.04.2013, тому позивач за первісним позовом вважає, що має законне право витребувати своє майно з незаконного володіння відповідача за первісним позовом.
В судовому засіданні 20.02.2017 суд перейшов до розгляду спору по суті.
Представник відповідача за первісним позовом відзивом на позовну заяву від 16.02.2017 (згідно штампу вхідний № 1298/17) (а.с.134-139, том 1), письмовими поясненнями від 14.03.2017 (згідно штампу вхідний № 1891/17) (а.с. 109-113, том 1) та письмовими поясненнями від 21.03.2017, зданих до суду 24.03.2014 (згідно штампу вхідний № 2136/17) (а.с. 122-125, том 1) проти позову заперечує, зокрема, зазначає, що відповідно до п. 11.4 договору № 02/04-13 від 02.04.2013 ПАТ “Сталь” забороняється використовувати оснастку будь-яким іншим чином, крім як для виробництва продукції за цим договором, а також забороняється копіювати, виготовляти або замовляти виготовлення такої оснастки, розголошувати будь-яким чином, чи передавати третім особам параметри і конструкцію оснастки, або технологію її використання у виробництві продукції, у зв'язку з чим відповідач за первісним позовом вважає, що вищевказаний договір не містить ознак договору позички, як на це вказує позивач за первісним позовом у заяві про зміну предмету позову № 02/02-1 від 02.02.2017.
Відповідач за первісним позовом також зазначає, що договір № 02/04-13 від 02.04.2013 містить ознаки договору підряду в частині виготовлення продукції на оснастці та договору поставки в частині поставки продукції позивачу за первісним позовом.
Крім того, відповідач за первісним позовом зазначає, що листами № 1411/01 від 14.11.2014, № 537/1 від 04.12.2015 було повідомлено позивача за первісним позовом про те, що оснастка дійсно знаходиться на території відповідача за первісним позовом за адресою: м. Луганськ, вул. Фрунзе, 107-Д, однак у зв'язку з проведенням на території Луганської області антитерористичної операції відповідач за первісним позовом не має можливості транспортувати оснастку за межі м. Луганська.
Представник відповідача за первісним позовом також зазначає, що відповідно до п.11.6 договору № 02/04-13 від 02.04.2013, останній після виконання договору, або в будь який момент за вимогою позивача зобов'язується повернути оснастку позивачу за первісним позовом на умовах FCA протягом 10 днів з моменту отримання відповідної вимоги покупця (або закінчення строку дії договору). Згідно із п. 10.3 договору строк дії - 31.12.2014.
Пунктом 11.6 договору визначено порядок повернення оснастки позивача. Таким чином відповідач за первісним позовом вважає, що застосування умов FCA “Інкотермс Офіційні правила тлумачення торгівельних термінів Міжнародної торгової палати (редакція 2000 року)” від 01.01.2000 передбачене не щодо виконання поставки продукції сторонами відповідно до договору № 02/04-13 від 02.04.2013 взагалі, а конкретно щодо порядку повернення оснастки позивачу за первісним позовом.
Також посилається на те, що у договорі не зазначено про місце повернення оснастки, а отже на його думку, у відповідності до п. А.4 Розділу FCA правил Інкотермс відповідач сам обирає місце повернення вказаного обладнання, яке найбільш задовольняє його цілям.
Крім того, відповідач за первісним позовом зазначає, що на адресу позивача за первісним позовом у відповідь на претензію № 06/12-1 від 06.12.2016 було направлено лист № 20/12/2016-01 від 20.12.2016, в якому зазначено, що відповідач просить позивача прибути до місця зберігання майна та отримати його, повідомити про дату та час прибуття позивача за первісним позовом.
Відповідач за первісним позовом у письмових поясненнях від 14.03.2017 (згідно штампу вхідний №1891/17) зазначив, що у п.11.6 договору № 02/04-13 від 02.04.2013 передбачений порядок повернення оснастки, але даний порядок не застосовується щодо поставки продукції за договором, а виключно щодо повернення оснастки. Ніякі пункти договору не регулюють процедуру повернення зазначеної оснастки, тому, на думку відповідача за первісним позовом, положення договору, які застосовуються до поставки продукції, не впливають на порядок повернення оснастки, який окремо передбачений в договорі.
Отже, відповідач за первісним позовом вважає, що посилання позивача за первісним позовом на той факт, що відповідачем за первісним позовом здійснювалась поставка позивачу за первісним позовом у м. Кривий Ріг, аж ніяк не повинно впливати на порядок повернення оснастки. Надані пояснення судом розглянуті та долучені до матеріалів справи.
Відповідач за первісним позовом у письмових поясненнях від 21.03.2017 (згідно штампу вхідний № 2136/17), зданих до суду 24.03.2017 зазначив, що позивач за первісним позовом як на підставу своїх позовних вимог посилається на норми Цивільного кодексу України, що стосуються договору позички, в той час як позовними вимогами вважає витребування майна з чужого незаконного володіння.
Як вбачається, підставою позову позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) до відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) визначено невиконання умов договору позички, які врегульовано нормами глави 60 ЦК України, що визначає наслідки невиконання сторонами договору позички. При цьому, позивач за первісним позовом не може витребувати майно у такий спосіб, оскільки відносини позички передбачають інший спосіб захисту порушеного права позичкодавця та користувача та порядок врегулювання відповідних спорів. Зокрема це зобов'язання виконати умови договору, але аж ніяк не витребування майна з чужого незаконного володіння. Тому, відповідач за первісним позовом вважає, що позивачем за первісним позовом вибрано неналежний спосіб захисту порушеного права. Надані письмові пояснення судом розглянуті та долучені до матеріалів справи.
Виходячи з наведеного, відповідач за первісним позовом просить відмовити позивачу за первісним позовом у задоволені первісного позову.
Представник позивача за первісним позовом 14.03.2017 (згідно штампу вхідний № 1897/17) надав до суду заперечення на доводи відповідача за первісним позовом у відзиві, за якими, зокрема, вважає, що вимога відповідача щодо зобов'язання позивача забрати власне майно в м. Луганськ не містить в собі можливості на реальне виконання рішення суду та підтвердження того, що майно знаходиться за вказаною у зустрічній позовній заяві адресою, та того факту, що дане майно буде добровільно передано відповідачем позивачу за первісним позовом. Вказані заперечення судом розглянуті та долучені до матеріалі справи.
Представник позивача за первісним позовом у судовому засіданні 30.03.2017 позовні вимоги підтримав у повному обсязі (з урахуванням заяви про зміну предмета позову № 02/02-1 від 02.02.2017).
Суть спору за зустрічним позовом: позивачем за зустрічним позовом заявлено вимогу до відповідача за зустрічним позовом про зобов'язання виконати умови пункту 11.6 договору від 02.04.2013 № 02/04-13, а саме забрати за адресою: м. Луганськ, вул. Фрунзе, 107 Д наступне обладнання: модельно-стрижневу оснастку на відлив “Балка надресорна” - 19 позицій (1 комплект); приймальні шаблони на відлив “Балка надресорна”, “Рама бокова”, “Рама ліва”, “Балка шкворнева” (35 штук); модельно-стрижнева оснастка на відлив “Балка шкворнева”, модель верху на підмодельній плиті, модель низу на підмодельній плиті, модель низу на підмодельній плиті, дерев'яні ящики - 29 позицій (1 комплект); опока для відливу “Рама бокова ліва” (2 штуки); опока для відливу “Рама бокова права” (2 штуки); опока для відливу “Балка надресорна” (2 штуки); опока верху для відливу “Балка шкворнева” (1 штука); опока низу для відливу “Балка шкворнева” - 27 позицій (1 комплект); модельно-стрижнева оснастка на відлив “Рама бокова права”, модель верху на під модельній плиті, модель низу на підмодельній плиті, дерев'яний ящик - 28 позицій (1 комплект); модельно-стрижнева оснастка для виробу “Корпус букси балансиру”, дерев'яні ящики - 4 позиції (1 комплект); опока для відливу “Рама бокова ліва” (2 комплекти) (4 штуки); опока для відливу “Рама бокова права” (2 комплекти) (4 штуки).
Представник позивача за зустрічним позовом до господарського суду Луганської області 14.03.2017 (згідно штампу вхідний № 1891/17) в порядку ст. 22 ГПК України надав письмові пояснення, за якими просить суд зобов'язати відповідача за зустрічним позовом виконати обов'язок пункту 11.6 договору від 02.04.2013 № 02/04-13 в натурі, а саме забрати за адресою: м. Луганськ, вул. Фрунзе, 107 Д наступне обладнання: модельно-стрижневу оснастку на відлив “Балка надресорна” - 19 позицій (1 комплект); приймальні шаблони на відлив “Балка надресорна”, “Рама бокова”, “Рама ліва”, “Балка шкворнева” (35 штук); модельно-стрижнева оснастка на відлив “Балка шкворнева”, модель верху на підмодельній плиті, модель низу на підмодельній плиті, модель низу на підмодельній плиті, дерев'яні ящики - 29 позицій (1 комплект); опока для відливу “Рама бокова ліва” (2 штуки); опока для відливу “Рама бокова права” (2 штуки); опока для відливу “Балка надресорна” (2 штуки); опока верху для відливу “Балка шкворнева” (1 штука); опока низу для відливу “Балка шкворнева” - 27 позицій (1 комплект); модельно-стрижнева оснастка на відлив “Рама бокова права”, модель верху на під модельній плиті, модель низу на підмодельній плиті, дерев'яний ящик - 28 позицій (1 комплект); модельно-стрижнева оснастка для виробу “Корпус букси балансиру”, дерев'яні ящики - 4 позицій (1комплект); опока для відливу “Рама бокова ліва” (2 комплекти) (4 штуки); опока для відливу “Рама бокова права” (2 комплекти) (4 штуки). Вказані пояснення судом розглянуті та долучені до матеріалів справи.
Позивач за зустрічним позовом вказаними пояснення конкретизував вимоги за зустрічним позовом, які судом прийняті до розгляду.
Суд розглядає вимоги за зустрічним позовом з урахуванням зазначених письмових пояснень від 14.03.2017.
Представник відповідача за зустрічним позовом подав до суду відзив на позовну заяву від 13.03.2017 (згідно штампу вхідний № 1898/17 від 14.03.2017), за яким просить суд у задоволенні зустрічного позову відмовити у повному обсязі, посилаючись на те, що на виконання умов п.п.11.1, 11.2 договору № 02/04-13 від 02.04.2013 відповідач за зустрічним позовом згідно акту приймання -передачі від 09.04.2013 передав позивачу за зустрічним позовом оснастку вартістю 1337325,31 грн. без ПДВ, яка є власністю відповідача за зустрічним позовом і передана позивачу за зустрічним позовом виключно з метою виробництва продукції за цим договором для відповідача за зустрічним позовом. З предмету договору № 02/04-13 від 02.04.2013 вбачається - в договорі міститься елементи двох договорів: договору позички - безоплатне надання покупцем (відповідачем за зустрічним позовом) постачальнику (позивачу за зустрічним позовом) в користування протягом встановленого строку речей, та договору поставки - виробництво постачальником продукції та поставка її продавцю, тому до даного спору мають бути застосовані норми матеріального права, що відносяться до укладання договорів позички.
Відповідач за зустрічним позовом, посилаючись на ст. 758 ЦК України, вважає, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Крім того, відповідач за зустрічним позовом щодо застосування правил Інкотермс в договорі вважає, що вищевказана норма визначає право сторін застосовувати міжнародні правила, до яких відносяться і правила Інкотермс, виключно до договору поставки, так як сфера дії Інкотермс в редакції 2000 року і 2010 року поширюється на права та обов'язки сторін до договору купівлі-продажу в частині поставки товарів ( умови поставки товарів), та з інших підстав, викладених у відзиві на зустрічну позовну заяву. Вказаний відзив на зустрічну позовну заяву судом розглянутий та долучений до матеріалів справи.
Представник позивача за зустрічним позовом 14.03.2017 подав до суду письмові пояснення (згідно штампу вхідний № 1891/17), за якими, зокрема, зазначив, що за загальними правилами, оскільки сторонами не зазначено редакції правил Інкотермс, яка застосовується в п. 11.6 договору, тому останній вважає, що повинна застосовуватись редакція Інкотермс, яка офіційно оприлюднена в Україні, такою є редакція Інкотермс 2000 року.
Відповідно до п.А.4 Розділу FCA і в редакції 2000 року, і в редакції 2010 року, якщо сторони не узгодили конкретного пункту в межах названого місця поставки, і наявності декілька придатних для цього пунктів, продавець може вибрати пункт у межах місця поставки, який найбільш задовольняє його цілям.
Крім того, позивач за зустрічним позовом надав пояснення щодо придатності пункту для повернення оснастки за адресою: м. Луганськ, вул. Фрунзе, 107Д, такий порядок повернення оснастки відповідачу за зустрічним позовом передбачений сторонами в п. 11.6 договору.
Окрім зазначеного, відповідач за зустрічним позовом не заперечує того, що при укладанні договору сторони мали на меті визначити, що відповідач за зустрічним позовом самостійно забиратиме у позивача за зустрічним позовом своє майно.
Так, позивач за зустрічним позовом вважає, що існування Тимчасового порядку контролю за переміщенням осіб, транспортних засобів та вантажів (товарів) через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей № 415ог від 12.06.2015 підтверджує висновок позивача за зустрічним позовом, що вивезення оснастки за вказаною адресою є можливим. Надані пояснення судом розглянуті та долучені до матеріалів справи.
З урахуванням викладених у поясненнях обставин позивач за зустрічним позовом просить суд позовні вимоги за зустрічним позовом задовольнити (з урахуванням письмових пояснень від 14.03.2017).
Представник позивача за зустрічним позовом 24.03.2017 подав до суду письмові пояснення (згідно штампу вхідний № 2136/17), за якими зокрема зазначає, що хоча дія спірного договору закінчилась, однак відповідач за зустрічним позовом ухиляється від свого обов'язку прибути до місця знаходження майна та отримати його, з приводу цього на адресу відповідача за зустрічним позовом був надісланий лист вих. № 20/12/2016-01 від 20.12.2016.
В договорі, зокрема в п. 11.6, передбачений порядок повернення оснастки, даний порядок не застосовується щодо поставки продукції за договором, а виключно щодо повернення оснастки.
Таким чином, оснастка була передана позивачу за зустрічним позовом на підставі договору № 02/04-13 від 02.04.2013, а тому висновки відповідача за зустрічним позовом про незаконне володіння оснастки позивачем за зустрічним позовом є необґрунтованими та безпідставними. Вказані письмові пояснення судом розглянуті та долучені до матеріалів справи.
Представник позивача за зустрічним позовом у судовому засіданні 30.03.12017 позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представник позивача за первісним позовом в судовому засіданні 20.02.2017 надав заяву № б/н від 20.02.2017, за якою просив суд відповідно до положень ст. 69 ГПК України продовжити строк розгляду даної справи на 15 днів для надання додаткових пояснень та доказів.
Відповідач за первісним позовом проти продовження строку розгляду справи на 15 днів не заперечував.
Ухвалою господарського суду Луганської області від 20.02.2017 у справі № 913/1383/16 суд задовольнив заяву представника позивача за первісним позовом та продовжив строк розгляду справи на п'ятнадцять днів до 31 березня 2017 року включно.
В судовому засіданні 30.03.2017 були присутні повноважні представники сторін.
Розглянувши документи і матеріали, додані до позовної заяви та до зустрічної позовної заяви, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для вирішення спору, господарський суд
Щодо позовних вимог за первісним позовом.
В обґрунтування заявлених вимог позивач за первісним позовом посилається на наступне.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Промислова інвестиційна група транспортного машинобудування ОСОБА_3 Груп»( на теперішній час - Товариство з обмеженою відповідальністю «Аурум Транс» (далі - покупець, позивач за первісним позовом) та Публічним акціонерним товариством «Сталь» (далі - постачальник, відповідач за первісним позовом) був укладений договір № 02-04/13 від 02.04.2013 (далі -договір).
Постачальник власними силами і на власних виробничих потужностях зобов'язується за переданими покупцем технічною документацією та оснасткою (опоки, під модельні плити, модельно - стрижнева оснастка) освоїти і організувати виробництво продукції, зазначеної в специфікаціях до цього договору (п.1.1. договору).
Відповідно до рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислова інвестиційна група транспортного машинобудування ОСОБА_3 Груп» (Протокол № 08-11/16 від 08.11.2016) було змінено найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю «Аурум Транс», зміни в найменуванні зареєстровані 10.11.2016 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань.
Відповідно до п.11.1 договору для належного виконання умов цього договору покупець протягом 14 календарних днів з дня підписання цього договору передає в користування постачальнику для використання у виробництві продукції оснастку відповідно до переліків, що можуть оформлюватися у вигляді специфікацій чи додаткових угод, які є невід'ємною частиною цього договору.
Оформлення приймання-передачі оснастки здійснюється актом приймання-передачі, що підписується сторонами (п. 11.2 договору).
На виконання п.п. 11.1, 11.2 договору, покупець згідно акту приймання-передачі від 09.04.2013 передав постачальнику оснастку (опоки, підмодельні плити, модельно-стрижнева оснастка) загальною вартістю 1337325,31 грн. без ПДВ.
Оснастка є власністю покупця і передається постачальну виключно з метою виробництва продукції за цим договором. Постачальнику забороняється використовувати оснастку будь-яким іншим чином, крім для виробництва продукції за договором, а також забороняється копіювати, виготовляти або замовляти виготовлення такої оснастки, розголошувати будь-яким чином, чи передавати третім особам параметри і конструкцію оснастки, або технологію її використання у виробництві продукції (п.п. 11.3,11.4 договору).
Відповідно до п. 11.6. договору, постачальник після виконання цього договору або в будь-який момент за вимогою покупця зобов'язується повернути оснастку покупцю на умовах FСА протягом 10 календарних днів з моменту отримання відповідної вимоги покупця (або закінчення строку дії договору).
Позивач за первісним позовом (з урахуванням заяви про зміну предмета позову від 02.02.2017 № 02/02-1) зазначає, що договір № 02/04-13 від 02.04.2013 укладений між позивачем та відповідачем у відповідності до п. 2 ст. 628 Цивільного кодексу України, є змішаним. В договорі містяться елементи двох договорів: договір позички - безоплатне надання покупцем (позивачем) постачальнику (відповідачу) в користування речей для користування протягом встановленого строку, та договору поставки - виробництво постачальником продукції та поставка її покупцю.
Позивач за первісним позовом, посилаючись на ст. ст. 532, 827, 833, 836 Цивільного кодексу України, вважає, що відповідач за первісним позовом порушив його права та інтереси по поверненню майна (оснастки), переданого відповідачу в безоплатне користування, та до даного спору мають бути застосовані норми матеріального права, що відносяться до укладання договорів позички.
Позивач за первісним позовом зазначив, що він звертався до відповідача за первісним позовом з листами від 10.11.2014 №10/11-2, від 18.11.2015 № 18-11/2 до відповідача за первісним позовом з вимогою повернути передану за договором № 02/04-13 від 02.04.2013 та актом приймання-передачі від 09.04.2013 оснастку загальною вартістю 1337325,31 грн. без ПДВ, на адресу: м. Київ, вул. Оскольська 31 за рахунок позивача.
Відповідач за первісним позовом листами від 14.11.2014 №1411/01 та від 04.12.2015 №537/1 повідомив про неможливість повернути оснастку, яка знаходиться на території Луганської області у зв'язку із проведення антитерористичної операції на даній території.
Позивачем за первісним позовом на адресу відповідача за первісним позовом була направлена претензія № 06/12/1 від 06.12.2016, за якою просив повідомити про місцезнаходження оснастки (опоки, під модельної плити, модельно- стрижневої оснастки) та повернуту її на адресу: м. Київ, вул. Оскольська,31, за рахунок «Аурум Транс» або компенсувати вартість оснастки. Відповідач за первісним позовом відповідь на претензію не надав, оснастку не повернув.
Оскільки відповідач за первісним позовом на неодноразові звернення позивача за первісним позовом не повернув оснастку, що є власністю позивача за первісним позовом, і була передана виключно для виготовлення продукції в рамках договору №02/04-13 від 02.04.2013, позивач звернувся з даним позовом до суду про витребування свого майна з незаконного володіння. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач за первісним позовом посилається на умови договору № 02/04-13 від 02.04.2013, а також на положення ст.ст. 316, 319, 509, 525, 530, 532, 599, 610, 626, 629, 758, 827, 833, 836 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України (з урахуванням заяви про зміну предмета позову № 02/02-1 від 02.02.2017).
Відповідач за первісним позовом проти вимог за первісним позовом заперечує, з підстав, вказаних вище та наведених у відзиві та поясненнях.
Оцінивши доводи представників сторін, суд вважає позовні вимоги за первісним позовом не обґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення з огляду на наступне.
У відповідності з приписами ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно ст.43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (ч. 2, ст. 11 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК)).
Відповідно до ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).
У ч. 1 ст. 207 Господарського Кодексу України (далі - ГК) зазначено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Матеріалами справи підтверджено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Промислова інвестиційна група транспортного машинобудування ОСОБА_3 Груп»( на теперішній час - Товариство з обмеженою відповідальністю «Аурум Транс» (далі - покупець, позивач за первісним позовом) та Публічним акціонерним товариством «Сталь» (далі - постачальник, відповідач за первісним позовом) був укладений договір № 02-04/13 від 02.04.2013 (далі-договір), за яким постачальник власними силами і на власних виробничих потужностях зобов'язується за переданими покупцем технічною документацією та оснасткою (опоки, під модельні плити, модельно - стрижнева оснастка) освоїти і організувати виробництво продукції, зазначеної в специфікаціях до цього договору (п.1.1. договору). Зазначений договір підписаний між сторонами у справі та скріплений печатками їх підприємств (а.с. 23-27, том 1).
До спірного договору між сторонами укладений протокол розбіжностей від 16.04.2013 щодо редакції пунктів 6.3, 6.5, 6.7 договору (а.с. 28, том 1).
Відповідно до рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислова інвестиційна група транспортного машинобудування ОСОБА_3 Груп» (Протокол № 08-11/16 від 08.11.2016) було змінено найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю «Аурум Транс», зміни в найменуванні зареєстровані 10.11.2016 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань.
Постачальник зобов'язаний поставити продукцію в кількості, асортименті і за цінами, зазначеним у Специфікаціях до цього договору, що є невід'ємною частиною цього договору, а покупець зобов'язаний прийняти та оплатити вказану продукцію (п.1.2 договору).
З матеріалів справи вбачається, що 02.04.2013 сторонами за договором підписано специфікацію № 1 до договору № 02-04/13 від 02.04.2013, якою визначено асортимент, кількість, ціну та строк поставки продукції (а.с. 98, том 2).
Відповідно до п.11.1 договору покупець передав в користування постачальнику для використання у виробництві продукції оснастку відповідно до переліків, що можуть оформлюватися у вигляді специфікацій чи додаткових угод, що підтверджено актом від 09.04.2013 приймання - передачі до договору № 02-04/13 від 02.04.2013, який підписаний сторонами за договором та скріплений печатками їх підприємств (а.с. 29, том 1).
Відповідно до ст. 179 ГК України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
В силу положень статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу інших актів цивільного законодавства.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст. 626 ЦК України).
Згідно із ч.1 ст. 627 ЦК України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Між сторонами у справі виникли зобов'язання на підставі договору № 02-04/13 від 02.04.2013 в силу п.1 ч.2 ст.11 ЦК України.
Відповідно до статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Як вбачається з предмету договору, в договорі № 02-04/13 від 02.04.2013 містяться елементи двох договорі, які за своєю правовою природою є договорами: договір підряду - в частині виготовлення продукції на оснастці позивача за первісним позовом, та договір поставки - в частині поставки відповідачем за первісним позовом продукції позивачу за первісним позовом.
Суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Згідно із ч. 1 ст. 839 ЦК України, підрядник зобов'язаний виконати роботу, визначену договором підряду, із свого матеріалу і своїми засобами, якщо інше не встановлено договором.
Так, відповідно до п. 1.1 договору, у відповідності з умовами цього договору постачальник власними силами і на власних виробничих потужностях зобов'язується за переданими покупцем технічною документацією та оснасткою (опоки, під модельні плити, модельно - стрижнева оснастка) освоїти і організувати виробництво продукції, зазначеної в специфікаціях до цього договору.
Відтак, вбачається, що в частині виготовлення продукції договір № 02-04/13 від 02.04.2013 містить ознаки договору підряду.
Згідно із ч. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до п. 1.2 договору, постачальник зобов'язаний поставити продукцію в кількості, асортименті і за цінами, зазначеним у Специфікаціях до цього договору, що є невід'ємною частиною цього договору, а покупець зобов'язаний прийняти та оплатити вказану продукцію.
Отже, в частині поставки продукції договір містить ознаки договору поставки.
На підставі п.11.1 договору покупець передав в користування постачальнику для використання у виробництві продукції оснастку відповідно до переліків, що можуть оформлюватися у вигляді специфікацій чи додаткових угод, що підтверджено актом приймання-передачі від 09.04.2013 до договору № 02-04/13 від 02.04.2013, який підписаний сторонами за договором та скріплений печатками їх підприємств (а.с.29, том 1).
Відповідач за первісним позовом умови п.1.2 договору щодо поставки виготовленої продукції на переданій йому оснастці виконав, позивач за первісним позовом прийняв продукцію та здійснив оплату, що підтверджено видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, рахунками на оплату та виписками з особистого рахунку стосовно оплати отриманої продукції (а.с. 184-252, том. 1, а.с. 1-95, том 2).
Як вбачається, будь-які претензії у сторін за договором щодо поставки або оплати отриманої продукції відсутні.
Матеріалами справи підтверджено та неспростовно сторонами у справі, що згідно із ст. 526 ЦК України зобов'язання за спірним договором виконано сторонами належним чином відповідно до умов договору № 02-04/13 від 02.04.2013.
Пунктом 10.3 договору зазначено, що договір набирає чинності з дати його підписання і діє до 31.12.2014, в частині невиконаних зобов'язань до їх повного виконання.
Пунктом 11.6 договору зазначено, що постачальник після виконання цього договору, або в будь-який момент за вимогою покупця зобов'язаний повернути оснастку покупцю на умовах FCA протягом 10 календарних днів з моменту отримання відповідної вимоги покупця (або закінчення строку дії договору).
Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно із ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Отже, порядок повернення оснастки позивачу передбачено п. 11.6 договору.
Так, застосування умов FCА «Інкотермс. Офіційні правила тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати (редакція 2000 року)» від 01.01.2000 (далі- правила Інкотермс) передбачене не щодо виконання поставки продукції сторонами відповідно до договору № 02-04/13 від 02.04.2013 взагалі, а конкретно щодо порядку повернення оснастки позивачу.
Відповідно до преамбули Розділу FCА правил Інкотермс термін «франко-перевізник» означає, що продавець здійснює поставку товару шляхом передання призначеним покупцем перевізнику у назначеному місці.
Згідно із п. А.4 Розділу FCА правил Інкотермс, продавець зобов'язаний надати товар перевізнику або іншій особі, призначеній покупцем або обраній продавцем у відповідності зі статтею А.3 «а», у зазначеному місці у день чи в межах періоду, що узгоджені сторонами для здійснення поставки.
Як вбачається, сторони в договорі не зазначили місце повернення оснастки.
Якщо сторони не узгодили конкретного пункту в межах названого місця поставки, і наявні декілька придатних для цього пунктів, продавець може вибрати пункт у межах місця поставки, які найбільш задовольняє його цілі.
Статтею 387 ЦК України стосовно право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння зазначено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності і інших речових прав» зазначено, що у разі коли між особами відсутні договірні відносини або відносини, пов'язані із застосуванням наслідків недійсності правочину, спір про повернення майна власнику підлягає вирішенню за правилами статей 387, 388 ЦК України (абзац 1,2 пункту 21 вказаної постанови).
Якщо власник вимагає повернення свого майна з володіння особи, яка незаконно ним заволоділа, така позовна вимога підлягає розгляду та вирішенню також за правилами статей 387, 388 ЦК України.
Також, відповідно до абзацу 4 пункту 6.1 листа Вищого арбітражного суду України «Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права власності та його захисту» № 01-8/98 від 31.01.2001 (зі змінами та доповненнями), власник вправі витребувати своє майно від особи, у якої воно фактично знаходиться у незаконному володінні.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідач за первісним позовом отримав майно (оснастку) позивача за первісним позовом виключно на правовій підставі, а саме на підставі умов п. 11.1 договору № 02-04/13 від 02.04.2013, який укладений між сторонами у даній справі.
Зокрема, відповідно до розділу 11 «Особливі умови» договору для виконання умов договору позивачем за первісним позовом було передано спірне майно відповідачу за первісним позовом, що оформлено актом від 09.04.2013 приймання - передачі до договору №02-04/13 від 02.04.2013, який підписаний сторонами за договором та скріплений печатками їх підприємств (а.с.29, том 1).
Як свідчать матеріали справи, між сторонами за договором велося листування щодо повернення та отримання спірного майна (оснастки).
Позивачем за первісним позовом на адресу відповідача за первісним позовом була направлена претензія №06/12/1 від 06.12.2016, за якою просив повідомити про місцезнаходження оснастки (опоки, під модельної плити, модельно- стрижневої оснастки) та повернуту її на адресу: м. Київ, вул. Оскольська,31, за рахунок «Аурум Транс» або компенсувати вартість оснастки, відповідач вимоги претензії не виконав (а.с. 34-37, том 1).
Також, позивач за первісним позовом звертався до відповідача за первісним позовом з листами від 10.11.2014 №10/11-2, від 18.11.2015 № 18-11/2 з вимогою повернути передану за договором № 02/04-13 від 02.04.2013 та актом приймання-передачі від 09.04.2013 оснастку загальною вартістю 1337325,31 грн. без ПДВ, на адресу: м. Київ, вул. Оскольська 31 за рахунок позивача (а.с. 13, 32, том 1).
Відповідач за первісним позовом листами від 14.11.2014 №1411/01 та від 04.12.2015 №537/1 повідомив позивача за первісним позовом про неможливість повернути оснастку, яка знаходиться на території Луганської області у зв'язку із проведення антитерористичної операції на даній території (а.с. 31, 33, том. 1 ).
Оскільки, відповідно до п. 10.3 договору строк дії договору сплинув 31.12.2014, тому відповідач за первісним позовом листом № 20/12/2016-01 від 20.12.16 повідомляв позивача за первісним позовом про місцезнаходження майна (оснастки), а також просив останнього прибути до місця зберігання майна та отримати його, але позивач за первісним позовом зазначені дії не здійснив.
Матеріалами справи підтверджено, що спірне майно (оснастка) є власністю позивача за первісним позовом та знаходиться у відповідача за первісним позовом згідно із актом приймання-передачі від 09.04.2013 до договору № 02/04-13 від 02.04.2013.
З огляду на викладене, суд вважає, що спірне майно (оснастка) було передано позивачем за первісним позовом відповідачу за первісним позовом на підставі п.п. 11.1, 11.2 договору № 02-04/13 від 02.04.2013 та акту приймання-передачі від 09.04.2013 до договору, а тому вимоги позивача за первісним позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння є необґрунтовані та безпідставними.
Посилання позивача за первісним позовом не те, що договір № 02-04/13 від 02.04.2013 містить елементи двох договорів: договір позички - безоплатне надання покупцем в користування речей для користування протягом встановленого строку, та договору поставки - виробництво постачальником продукції та поставки її покупцю, не приймаються судом до уваги частково, з огляду на наступне.
За умовами п. 11.4 договору постачальнику забороняється використовувати оснастку будь яким іншим чином, крім як виробництво за цим договором, а також збороняється копіювати, виготовляти, або замовляти виготовлення такої оснастки, розголошувати будь яким чином чи передавати третім особам параметри і конструкцію оснастки або технологію її використання у виробництві продукції.
Таким чином, з умов зазначених вище пункту договору, що продукція, виготовлена на оснастці, яка була передана позивачем, відповідач може передати виключно позивачу.
Отже, відповідач не може володіти, користуватись та розпоряджатись такою продукцією на власний розсуд.
А відтак, договір, укладений між позивачем та відповідачем не містить ознак договору позички.
Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Таким чином, суд вважає, що позивачем за первісним позовом не доведено позовних вимог про витребування з незаконного володіння Публічного акціонерного товариства “Сталь”, за місцезнаходженням відповідача, майно, а саме: оснастку (опоки, під модельні плити, модельно-стрижнева оснастка), що була передана відповідачу за актом приймання-передачі від 09.04.2013 до договору № 02/04-13 (з урахуванням заяви про зміну предмета позову № 02/02-1 від 02.02.2017), тому у задоволенні позовних вимог за первісним позовом слід відмовити повністю.
Відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з відмовою судом у задоволенні первісного позову витрати зі сплати судового збору у сумі 1378 грн. 00 коп. покладаються на позивача за первісним позовом.
Сплачена сума судового збору за подання первісного позову повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, відповідно до п.1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір».
Щодо позовних вимог за зустрічним позовом.
В обґрунтування вимог позивач за зустрічним позовом посилається на наступне.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Промислова інвестиційна група транспортного машинобудування ОСОБА_3 Груп» (на теперішній час - Товариство з обмеженою відповідальністю «Аурум Транс» (далі - покупець, відповідач за зустрічним позовом) та Публічним акціонерним товариством «Сталь» (далі - постачальник, позивач за зустрічним позовом) був укладений договір № 02-04/13 від 02.04.2013 (далі -договір), за яким постачальник власними силами і на власних виробничих потужностях зобов'язується за переданими покупцем технічною документацією та оснасткою (опоки, під модельні плити, модельно - стрижнева оснастка) освоїти і організувати виробництво продукції, зазначеної в специфікаціях до цього договору (п.1.1. договору).
На виконання умов договору, відповідач за зустрічним позовом згідно акту приймання-передачі від 09.04.2013 передав, а позивач за зустрічним позовом прийняв наступне обладнання (майно):
- модельно-стрижневу оснастку на відлив «балка надресорна» - 19 позицій (1 комплект);
- приймальні шаблони на відлив «балка надресорна», «рама бокова», «рама ліва», «балка шкворнева» (35 штук);
- модельно-стрижнева оснастка на відлив «балка шкворнева», модель верху на підмодельній плиті, модель низу на підмодельній плиті, дерев'яні ящики - 29 позицій (1 комплект);
- опока для відливу «рама бокова ліва» (2 штуки);
- опока для відливу «рама бокова права» (2 штуки);
- опока для відливу «балка надресорна» (2 штуки);
- опока верху для відливу «балка шкворнева» (1 штука);
- опока низу для відливу «балка шкворнева» (1 штука);
- модельно-стрижнева оснастка на відлив «рама бокова права»,модель верху на підмодельній плиті, модель низу на підмодельній плиті, дерев'яний ящик - 27 позицій (1 комплект);
- модельно-стрижнева оснастка на відлив «рама бокова права»,модель верху на підмодельній плиті, модель низу на підмодельній плиті, дерев'яний ящик - 28 позицій (1 комплект);
- модельно-стрижнева оснастка для виробу «корпус букси балансиру», дерев'яні ящики - 4 позиції (1 комплект);
- опока для відливу « рама бокова ліва» (2 комплекти) (4 штуки);
- опока для відливу «рама бокова права» (2 комплекти) (4 штуки).
Загальна вартість переданого майна (далі - оснастка) складає 1337325 грн. 31 коп.
Відповідно до п. 11.6 договору, постачальник (позивач за зустрічним позовом) після виконання цього договору, або в будь-який момент за вимогою покупця (відповідача за зустрічним позовом) зобов'язується повернути оснастку покупцю на мовах FСА протягом 10 календарних днів з моменту отримання відповідної вимоги покупця (або закінчення строку дії договору).
Пунктом 10.3 договору передбачено, що цей договір набирає чинності з дати його підписання і діє до 31 грудня 2014 року, а в частині невиконання зобов'язань -до їх повного виконання.
Позивач за зустрічним позовом вказує на те, що станом на сьогоднішній день відповідач за зустрічним позовом з вимогою про повернення його майна (оснастки) в розумінні договору та ст. 530 Цивільного кодексу України не звертався.
Так, зокрема, відповідно до листа №10/11-2 від 10.11.2014 та листа № 18- 11/2 від 18.11.2015 відповідач за зустрічним позовом звертався до позивача за стрічним позовом з проханням здійснити транспортування оснастки силами та засобами позивача за зустрічним позовом, оскільки у відповідача за зустрічним позовом відсутня можливість здійснити таке транспортування самостійно, та гарантував сплату вартості такого транспортування.
Позивач за зустрічним позовом вважає, що відповідач за зустрічним позовом звертався до позивача за зустрічним позовом з пропозицією здійснити певні, не передбачені договором дії - тобто фактично відповідач за зустрічним позовом пропонував позивачу за зустрічним позовом здійснити позадоговірні дії на платній основі, що в жодному разі не є обов'язком позивача за зустрічним позовом.
Тому листом №1411/01 від 14.11.2014 та листом №537/1 від 04.12.2015 позивач за зустрічним позовом повідомив відповідача за зустрічним позовом, що вказана оснастка дійсно знаходиться на території підприємства позивача за зустрічним позовом за адресою: м. Луганськ, вул. Фрунзе, 107Д, однак у зв'язку з проведенням антитерористичної операції на території м. Луганська позивач за зустрічним позовом не має можливості транспортувати оснастку за межі м. Луганська.
Крім того, відповідно до ч.3 ст. А. 4 Розділу FСА «Інкотермс. Офіційні правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати (редакція 2000 року)» від 01.01.2000 (далі - правила Інкотермс), якщо сторони не узгодили конкретного пункту в межах названого місця поставки, і наявні декілька придатних для цього пунктів, продавець може вибрати пункт у межах місця поставки, який найбільш задовольняє його цілям.
Позивач за зустрічним позовом вважає, що у договорі не зазначається про місце повернення оснастки. Отже, у відповідності до Розділу FСА правил Інкотермс позивач за зустрічним позовом сам обирає місце повернення вказаного обладнання, яке найбільш задовольняє його цілям.
Також, позивач за зустрічним позовом отримав претензію від відповідача за зустрічним позовом №06/12-1 від 36.12.2016, в якій відповідач за зустрічним позовом просив повідомити місцезнаходження оснастки та повернути її, позивач за зустрічним позовом направив на адресу відповідача за зустрічним позовом відповідь №20/12/2016-01 від 20.12.2016 рекомендованим листом, в якому зазначив, що позивач за зустрічним позовом не має можливості вивезти оснастку власними силами та просить відповідача за зустрічним позовом прибути до місця зберігання майна та отримати його, про дату та час прибуття повідомити відповідача за зустрічним позовом.
Таким чином, позивач за зустрічним позовом вважає, що оскільки строк дії договору сплив, у відповідача за зустрічним позовом виник обов'язок забрати належне йому майно, тому належна відповідачу за зустрічним позовом оснастка, що перебуває на території виробничих приміщень позивача за зустрічним позовом (мм. Луганськ, вул. Фрунзе, 107Д), заважає нормальній діяльності позивача за зустрічним позовом, унеможливлює використання виробничих потужностей підприємства для виконання замовлень контрагентів, призводить до наявності витрат по утриманню та збереженню даного майна.
У зв'язку з чим, позивач за зустрічним позовом звернувся до суду із зустрічним позовом для захисту своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач за зустрічним позовом посилається на умови договору № 02/04-13 від 02.04.2013, а також на положення ст.ст. 509, 526, 530, 626, 629, Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України (з урахуванням письмових пояснень від 14.03.2017).
Відповідач за зустрічним позовом проти вимог за зустрічним позовом заперечує, з підстав, вказаних вище та наведених у відзиві та поясненнях.
Оцінивши доводи представників сторін, суд вважає позовні вимоги за зустрічним позовом не обґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення з огляду на наступне.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (ч. 2, ст. 11 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК)).
В силу положень статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу інших актів цивільного законодавства.
Згідно із ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як вбачається з матеріалів справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Промислова інвестиційна група транспортного машинобудування ОСОБА_3 Груп» (на теперішній час - Товариство з обмеженою відповідальністю «Аурум Транс» (далі - покупець, відповідач за зустрічним позовом) та Публічним акціонерним товариством «Сталь» (далі - постачальник, позивач за зустрічним позовом) був укладений договір № 02-04/13 від 02.04.2013 (далі -договір), за яким постачальник власними силами і на власних виробничих потужностях зобов'язується за переданими покупцем технічною документацією та оснасткою (опоки, під модельні плити, модельно - стрижнева оснастка) освоїти і організувати виробництво продукції, зазначеної в специфікаціях до цього договору (п.1.1. договору).
На підставі п.11.1 договору покупець передав в користування постачальнику для використання у виробництві продукції оснастку загальною вартістю 1337325,31 грн. без ПДВ відповідно до переліків, що можуть оформлюватися у вигляді специфікацій чи додаткових угод, що підтверджено актом приймання-передачі від 09.04.2013 до договору № 02-04/13 від 02.04.2013, який підписаний сторонами за договором та скріплений печатками їх підприємств (а.с.29, том 1).
Оснастка є власністю покупця і передається постачальну виключно з метою виробництва продукції за цим договором. Постачальнику забороняється використовувати оснастку будь-яким іншим чином, крім для виробництва продукції за договором, а також забороняється копіювати, виготовляти або замовляти виготовлення такої оснастки, розголошувати будь-яким чином, чи передавати третім особам параметри і конструкцію оснастки, або технологію її використання у виробництві продукції (п.п. 11.3,11.4 договору).
Відповідно до п. 11.6. договору, постачальник після виконання цього договору або в будь-який момент за вимогою покупця зобов'язується повернути оснастку покупцю на умовах FСА протягом 10 календарних днів з моменту отримання відповідної вимоги покупця (або закінчення строку дії договору).
Позивач за зустрічним позовом умови п.1.2 договору щодо поставки виготовленої продукції на переданій йому оснастці виконав, відповідач за зустрічним позовом прийняв продукцію та здійснив оплату, що підтверджено видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, рахунками на оплату та виписками з особистого рахунку стосовно оплати отриманої продукції (а.с. 184-252, том. 1, а.с. 1-95, том 2).
Матеріалами справи підтверджено та неспростовно сторонами у справі, що згідно із ст. 526 ЦК України зобов'язання за спірним договором виконано сторонами належним чином відповідно до умов договору № 02-04/13 від 02.04.2013. Будь-які претензії щодо поставки або оплати отриманої продукції за спірним договором у сторін відсутні.
Суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову про зобов'язання виконати обов'язок пункту 11.6 договору від 02.04.2013 № 02/04-13 в натурі, а саме забрати за адресою: м. Луганськ, вул. Фрунзе, 107 Д наступне обладнання: модельно-стрижневу оснастку на відлив “Балка надресорна” - 19 позицій (1 комплект); приймальні шаблони на відлив “Балка надресорна”, “Рама бокова”, “Рама ліва”, “Балка шкворнева” (35 штук); модельно-стрижнева оснастка на відлив “Балка шкворнева”, модель верху на підмодельній плиті, модель низу на підмодельній плиті, модель низу на підмодельній плиті, дерев'яні ящики - 29 позицій (1 комплект); опока для відливу “Рама бокова ліва” (2 штуки); опока для відливу “Рама бокова права” (2 штуки); опока для відливу “Балка надресорна” (2 штуки); опока верху для відливу “Балка шкворнева” (1 штука); опока низу для відливу “Балка шкворнева” - 27 позицій (1 комплект); модельно-стрижнева оснастка на відлив “Рама бокова права”, модель верху на під модельній плиті, модель низу на підмодельній плиті, дерев'яний ящик - 28 позицій (1 комплект); модельно-стрижнева оснастка для виробу “Корпус букси балансиру”, дерев'яні ящики - 4 позиції (1 комплект); опока для відливу “Рама бокова ліва” (2 комплекти) (4 штуки); опока для відливу “Рама бокова права” (2 комплекти) (4 штуки)(з урахуванням письмових пояснень від 14.03.2017).
Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 1 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Позов це звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права. Під способами захисту права слід розуміти заходи, прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб'єктивних цивільних прав та усунення наслідків такого порушення.
Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Статтею 20 Господарського кодексу України встановлено що, держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.
Предметом даного спору є вимога про зобов'язання відповідача за зустрічним позовом виконати обов'язок пункту 11.6 договору від 02.04.2013 № 02/04-13 в натурі, а саме забрати за адресою: м. Луганськ, вул. Фрунзе, 107Д спірне майно (оснастку) (з урахуванням письмових пояснень від 14.03.2017).
Порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими; обов'язком позивача, відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України є доведення в установленому законом порядку наявності факту порушення або оспорювання його прав та інтересів.
Враховуючи викладене, положення ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України, суд зазначає, що чинним законодавством України не передбачений такий спосіб захисту цивільного права та інтересу як зобов'язання відповідача за зустрічним позовом виконати обов'язок пункту 11.6 договору від 02.04.2013 № 02/04-13 в натурі, а саме забрати за адресою: м. Луганськ, вул. Фрунзе, 107Д спірне майно. Розглядаючи таку вимогу, суд не здійснює захист прав та охоронюваних законом інтересів учасників правовідносин.
По суті, предмет спору за зустрічним позовом у вигляді зобов'язання виконати зобов'язання за договором, яке і так має виконуватись в силу договору № 02-04/13 від 02.04.2013, носить декларативний характер, оскільки в разі винесення рішення про таке, останнє не буде виконане шляхом державно-примусової діяльності, яка (діяльність) не може відбутись шляхом зобов'язання особи виконати такі дії, які неможливо присудити виконати в натурі.
Суд вважає, що обраний спосіб захисту цивільного права не передбачено законом, оскільки він не підпадає під примусове виконання обов'язку в натурі, передбачене п. 5 ч. 1 ст. 16 ЦК України, про що зазначалось вище, оскільки виключає можливість присудженню.
Така правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 23.12.2008 у справі № 18/91пн.
Враховуючи наведене, позивач за зустрічним позовом обрав не передбачений чинним законодавством спосіб захисту порушеного права та інтересу, а тому застосування такого способу захисту може призвести до порушення приписів ст. 19 Конституції України.
Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Спосіб захисту, насамперед, повинен слугувати поновленню порушених прав позивача або захисту його охоронюваного законом інтересу.
Згідно з підпунктом 4.3. пункту 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 (із змінами і доповненнями) "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" господарський суд, дійшовши висновку про те, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, повинен відмовити в позові.
У пункті 4.3 постанови пленуми Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 (із змінами і доповненнями) "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачено, що господарський суд, дійшовши висновку про те, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, повинен відмовити в позові, а не припиняти провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України.
Відтак, враховуючи вищевикладене, визначений позивачем предмет даного позову не відповідає встановленим законом або договорами способам захисту прав.
Аналогічні правові висновки викладені в постановах Вищого господарського суду України від 12.02.2013 у справі №5011-34/12256-2012, а також постановах Верховного Суду України від 21..05.2012 у справах №6-69цс11 та №6-88цс11.
Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.12 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Отже, правові підстави для задоволення даного зустрічного позову відсутні.
З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04.02.2015 у справі № 6-222цс14).
Позивачем за зустрічним позовом не доведено незаконність та протиправність дій відповідача за зустрічним позовом, не доведено факт порушення прав або інтересів позивача за зустрічним позовом.
Відповідно до ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно з ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
В силу вимог ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Оцінивши зібрані у справі докази, дослідивши матеріали справи, cуд дійшов висновку, що вимога позивача за зустрічним позовом (з урахуванням письмових пояснень від 14.03.2017) не підлягає до задоволення у повному обсязі.
Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 30.03.2017 оголошено вступну та резолютивну частини рішення за первісним позовом та зустрічним позовом.
Відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з відмовою судом у задоволенні зустрічного позову витрати зі сплати судового збору у сумі 1378 грн. 00 коп. .покладаються на позивача за зустрічним позовом.
Керуючись ст. ст. 22, 49, 69, 77, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні первісного позову Товариства з обмеженою відповідальністю “Аурум Транс” до Публічного акціонерного товариства “Сталь” про витребування майна з незаконного володіння відмовити.
2. Витрати зі сплати судового збору за первісним позовом покласти на позивача за первісним позовом.
3. У задоволенні зустрічного позову Публічного акціонерного товариства “Сталь” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Аурум Транс” про зобов'язання виконати умови договору відмовити.
4. Витрати зі сплати судового збору за зустрічним позовом покласти на позивача за зустрічним позовом.
Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.
Відповідно до ст. 92 Господарського процесуального кодексу України рішення може бути оскаржено до апеляційної інстанції протягом десятиденного строку.
Повний текст рішення складено і підписано - 04.04.2017
Суддя Г.М. Старкова