"22" березня 2017 р.Справа № 916/257/17
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «СІЛІКАТ ЛТД»
До відповідачів: 1. Публічного акціонерного товариства «ОДЕСАГАЗ»
2. Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮГ-ГАЗ»
про зобов'язання вчинити певні дії
Суддя Оборотова О.Ю.
За участю представників сторін:
Від позивача: ОСОБА_1 на підставі довіреності від 12.01.2017р.
Від відповідача 1: ОСОБА_2 на підставі довіреності від 03.01.2017р.
Від відповідача 2: не з'явився
СУТЬ СПОРУ: 01.02.2017р. Товариство з обмеженою відповідальністю «СІЛІКАТ ЛТД» звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «ОДЕСАГАЗ» та до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮГ-ГАЗ» про визнання акту приймання-передачі об'ємів спожитого природного газу за січень 2016 року від 31.01.2016 щодо надання 7185,0 м3 природного газу недійсним, про зобов'язання Публічного акціонерного товариства «ОДЕСАГАЗ» та Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮГ-ГАЗ» скласти акт про споживання Товариством з обмеженою відповідальністю «СІЛІКАТ ЛТД» природного газу в кількості 0,0 м3 в січні 2016 року та про зобов'язання Публічного акціонерного товариства «ОДЕСАГАЗ» здійснити перерахунок об'єму природного газу в кількості 7185 м3 Товариству з обмеженою відповідальністю «СІЛІКАТ ЛТД».
Ухвалою господарського суду Одеської області від 06.02.2017року порушено провадження у справі № 916/257/17 призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні.
21.02.2017р. до господарського суду Одеської області від Публічного акціонерного товариства «ОДЕСАГАЗ» надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав викладених у відзиві.
21.02.2017р. до господарського суду Одеської області від Товариства з обмеженою відповідальністю «СІЛІКАТ ЛТД» надійшли додаткові пояснення по справі.
22.02.2017р. до господарського суду Одеської області від Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮГ-ГАЗ» надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав викладених у відзиві.
21.03.2017р. до господарського суду Одеської області від Товариства з обмеженою відповідальністю «СІЛІКАТ ЛТД» надійшли додаткові пояснення по справі.
У судовому засіданні 22.03.2017р. після виходу судді з нарадчої кімнати було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:
01.10.2015р. року між Товариством з обмеженою відповідальністю «СІЛІКАТ ЛТД» (далі - позивач, ТОВ «СІЛІКАТ ЛТД», Споживач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮГ-ГАЗ» (далі по тексту - ТОВ «ЮГ-ГАЗ», Постачальник) укладено договір на постачання природного газу у 2016 році № 653 (далі - договір).
Згідно з п. 1.2. Договору Постачальник здійснює поставку природного газу в період з 01.01.2016 р по 31.12.2016 р, згідно Заявки на очікуваний обсяг споживання природного газу (далі - Заявка), обсяги природного газу, зазначені в якій погоджуються Оператором ГРС, Постачальником і Споживачем, Протоколу вимог до комерційного обліку природного газу кваліфікованого споживача газу (далі - Протокол), які є додатками до Договору. Підтверджені обсяги газу Споживача узгоджуються з Оператором ГРС.
Згідно п. 1.3. договору Взаємовідносини між Споживачем та Постачальником регулюються Договором і Протоколом, а у всьому, що не ним не передбачено - Цивільним та Господарським кодексами України, Кодексом газотранспортної системи, Кодексом газорозподільних систем, Законом України №329-VІІІ від 09.04.2015р. «Про ринок природного газу», Законом України № 2665-IIІ від 12.07.2001р. «Про нафту і газ», Законом України № 1314-18 від 05.06.2014р. «Про метрологію та метрологічну діяльність», Законом України № 192/96-ВР від 15.05.1996р. «Про трубопровідний транспорт», Законом України № 3533-VІ від 16.06.2011р. «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», Постановою НКРЕ № 420 ВІД 19.04.2012р. «Про затвердження Порядку доступу та приєднання до Єдиної газотранспортної системи України», Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 № 1729 «Про забезпечення споживачів природним газом», Постановою Кабінету Міністрів України № 1687 від 08.12.2006 р. «Про затвердження Порядку пооб'єктового припинення (обмеження) газопостачання споживачам, крім населення», «Правила обліку природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами, постачання та споживання», затверджених Наказом Міністерства палива та енергетики України № 618 від 27.12.2005р., Постановою НКРЕ України № 10 від 13.01.2010р. «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за нерегульованим тарифом», «Правилами користування природним газом для юридичних осіб», затвердженими Постановою НКРЕ України від 13.09.2012 № 1181, «Правилами безпеки систем газопостачання», затвердженими наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України 15.05.2015 № 285, «Правилами постачання природного газу», затвердженими Постановою НКРЕКП 30.09.2015р. та іншими нормативними актами, які регулюють сферу постачання, транспортування газу та газоспоживання.
Оператор газорозподільної системи - Публічне акціонерне товариство «ОДЕСАГАЗ» (далі - ПАТ «ОДЕСАГАЗ» Оператор ГРС) (п. 8.7. Договору)
Відповідно до п.3.1. договору природний газ, який постачається Постачальником, вважається прийнятим: - по кількості - відповідно до Постанови КМУ «Про забезпечення споживачів природним газом» від 27.12.2001 № 1729, на підставі актів між Споживачем та Оператором ГРС.
Пунктом 3.7. Договору передбачено, що в період з 1-го по 3-тє число місяця наступного за звітним, Споживач зобов'язаний надати Постачальнику належним чином завірену копію акту про фактичні об'єми розподільчого (протранспортованого) природного газу Споживача за звітний період (місяць), складеного між Оператором ГРС/Оператором ГТС та Споживачем у відповідності з вимогами Кодексу ГТС та Кодексу ГРС.
31.01.2016 року представником Публічного акціонерного товариства «ОДЕСАГАЗ», в межах повноважень, визначених законодавством та на виконання вимоги глави 9 розділу З пункту 5 Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 року № 2494 (далі - Кодексу ГРС) було складено акт прнймання-пєредачі природного газу ТОВ «СІЛІКАТ ЛТД» в загальній кількості 7185 м3.
Як зазначає представник позивача, Товариством з обмеженою відповідальністю «СІЛІКАТ ЛТД» самостійно було встановлено, що в січні місяці 2016 року при фактичному нульовому споживанні газу позивачем, показники лічильника газу КУРС-01 ОЮОБ № 4718 не відповідають обсягу спожитого газу.
Листом від 22.02.2016 року № 17 позивач поінформував про зауваження до зазначеного акту та вказав про те, що позивач не згоден з зазначеним обсягом при нульовому використанні газу. А тому на думку позивача цей акт не може бути підставою для остаточних розрахунків.
Враховуючи викладені обставини, позивач вважає, що був вимушений звернутись до господарського суду Одеської області за захистом порушених прав та охоронюваних законом інтересів.
Розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов до наступних висновків.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частиною 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України: кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Частина 1 статті 1 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Загальні способи захисту прав суб'єктів господарювання визначені частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України і частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України.
У відповідності до статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу; способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Стаття 20 Господарського кодексу України як способи захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначає: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин;
Зазначений у статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України перелік способів захисту не є вичерпним, з огляду на вміщене у вказаних нормах положення щодо можливості захисту права і законного інтересу іншими способами, передбаченими законом чи договором.
Господарський суд зазначає, що дійсно, перелік способів захисту не є вичерпним, однак чинними нормативно-правовими актами України дане положення може бути застосоване виключно у зв'язку з можливістю захисту права і законного інтересу позивача. В даному випадку, сам факт складання спірного акту не є порушенням прав та охоронюваних інтересів позивача, оскільки сам акт лише фіксує обсяг спожитого природного газу та сам по собі не породжує додаткових прав та обов'язків окрім тих, що передбачені договором. Враховуючи, що питання щодо стягнення грошових коштів не порушено в даному провадженні, суд не може вийти за рамки предмету спору та встановити, чи є спірний акт підставою для розрахунків між сторонами. Порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача можливе у випадку стягнення заборгованості на підставі того обсягу який зазначений в акті приймання-передачі об'ємів спожитого природного газу за січень 2016 року від 31.01.2016р. і виключно в такому провадженні спірному акту судом буде надано відповідну правову оцінку як одному із доказів в частині його належності, допустимості та відповідності чинному законодавству.
Враховуючи вищевикладене у задоволенні позовних вимог в частині визнання акту приймання-передачі об'ємів спожитого природного газу за січень 2016 року від 31.01.2016 щодо надання 7185,0 м3 природного газу недійсним не підлягають задоволенню оскільки в даному випадку позивач обрав неналежний спосіб захисту та права позивача в даному випадку не порушені, оскільки відповідно до норм чинного законодавства України не може бути відновлено право яке не є порушеним на момент звернення до суду.
Що стосується вимог про зобов'язання Публічного акціонерного товариства «ОДЕСАГАЗ» та Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮГ-ГАЗ» скласти акт про споживання Товариством з обмеженою відповідальністю «СІЛІКАТ ЛТД» природного газу в кількості 0,0 м3 в січні 2016 року та про зобов'язання Публічного акціонерного товариства «ОДЕСАГАЗ» здійснити перерахунок об'єму природного газу в кількості 7185 м3 Товариству з обмеженою відповідальністю «СІЛІКАТ ЛТД».
Господарський суд Одеської області зазначає, що у постанові судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 02.06.2009р. по справі 3-1971к09 зазначено, що предметом позову може бути матеріально - правова чи немайнова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен прийняти рішення. Предметом позову не можуть бути обставини, які виступають доказами у справі, зокрема, підписання актів приймання - передачі, оскільки такі акти підтверджують наявність або відсутність юридичних фактів, які входять до підстав позову. Захист майнового або немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов'язання утриматись від їх вчинення.
Отже, акт приймання - передачі природного газу є фактом, що підтверджує надання послуги з постачання газу на умовах договору; підтверджує факт здійснення господарської операції; не може вважатися єдиним належним доказом постачання газу; неналежне виконання умов договору щодо складання та оформлення акту або відсутність такого акту не є перешкодою для захисту сторонами порушеного суб'єктивного матеріального права.
Крім цього, відповідно до ст. 6 ГК України суд не може втручатися у діяльність суб'єктів господарювання, а тому заявлені ТОВ «СІЛІКАТ ЛТД» вимоги не призводить до захисту прав позивача та суперечать встановленим законодавством способам захисту порушених прав та охоронюваних законом інтересів.
Інші наявні у матеріалах справи документи та доводи сторін вищевикладених висновків господарського суду Одеської області не спростовують.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відтак, оцінюючи наявні в матеріалах справи докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги необґрунтовані, невідповідають фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим у задоволенні позову слід відмовити.
На підставі ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору та покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 49, 50, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. У задоволенні позовних вимог - відмовити.
Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повний текст рішення підписано 03.04.2017р. у зв'язку з перебуванням судді Оборотової О.Ю. на лікарняному з 27.03.2017р. по 31.03.2017р.
Суддя О.Ю. Оборотова