номер провадження справи 12/7/17
21.03.2017 Справа № 908/130/17
Господарський суд Запорізької області у складі Смірнова О.Г.,
За участю секретаря судового засідання Бамбизова М.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні господарського суду справу № 908/130/17
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАР-Укртранс»
до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2
про стягнення 19000,00 грн.
за участю представників:
від позивача - не з'явився
від відповідача - не з'явився
СУТЬ СПОРУ: Товариство з обмеженою відповідальністю «ТАР-Укртранс» звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення основного боргу в сумі 19000,00 грн. за заявками на перевезення вантажу №8/02 від 05.02.2016 року та №10/02 від 09.02.2016 року.
20.03.2017 року від позивача у справі через канцелярію суду, в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, далі ГПК України, надійшли пояснення, в яких останній зазначає, що згідно транспортних заявок №8/02 від 05.02.2016 року та №10/02 від 09.02.2016 року відповідач взяв на себе обов'язок провести розрахунок після надходження оригіналів документів. Зазначає, що позивач надав відповідачу усі підписані оригінали документів, які необхідні для проведення розрахунку, а саме заявки на перевезення вантажу, CMR, ат про надання послуг, рахунки на оплату послуг, а свідченням того, що відповідач отримав зазначені оригінали документів є часткова сплата за надані послуги. Також, позивач просить суд розглянути справу без участі його представника за наявними в ній документами.
Представники сторін в судове засідання 21.03.2017 року не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
На адресу суду від відповідача надійшли повідомлення пошти з позначками «за зазначеною адресою не проживає». Так, місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи - підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (стаття 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»).
Із інформації, яка міститься у Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що місце знаходження відповідача відповідає адресі, на яку направлялись ухвали господарським судом у даній справі, а саме: АДРЕСА_1.
За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом (п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).
Таким чином, відповідача було належним чином повідомлено про час та місце судового засідання, а судом створені всі необхідні умови для вирішення спору на принципах змагальності, рівності учасників процесу перед законом відповідно до ст. ст. 42, 43 ГПК України.
Неприбуття у судове засідання представника відповідача, який був належним чином повідомлений про час та місце проведення судового засідання, не перешкоджає розгляду спору по суті згідно вимог ст. 75 ГПК України, оскільки до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, тому суд дійшов висновку, що справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.
З'ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи та правову норму, яка підлягає застосуванню, приймаючи до уваги доводи позивача, суд встановив:
Позов мотивовано тим, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТАР-Укртранс», далі Перевізник, та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2, далі Експедитор, були узгоджені та підписані наступні заявки на перевезення вантажу, а саме:
- заявка №8/02 від 05.02.2016 року, згідно якої сторони узгодили умови перевезення вантажу: пункт завантаження - Тернопільська область, Чертковський район, с. Заводське, вул.. Івана Франко, 1А Чертковский цукровий завод, пункт розвантаження - Литва, м. Клайпіда, Svajones, 27 UAB «ROSHEN», вартість, порядок та форма розрахунків: 780 євро, оплата б/н в гривнах по курсу на день оплати за оригіналами документів, дата та час завантаження: 09.02.2016 року, дата розвантаження: 12-15.02.2016 року;
- заявка №10/02 від 09.02.2016 року, згідно якої сторони узгодили умови перевезення вантажу: з пункт завантаження - Тернопільська область, Чертковський район, с. Заводське, вул.. Івана Франко, 1А Чертковский цукровий завод, пункт розвантаження - Литва, м. Клайпіда, Svajones, 27 UAB «ROSHEN», вартість, порядок та форма розрахунків: 780 євро, оплата б/н в гривнах по курсу на день оплати за оригіналами документів, дата та час завантаження: 11.02.2016 року, дата розвантаження: 16.02.2016 року.
Пунктами 2 вказаних заявок сторони узгодили, що водій зобов'язав прийняти вантаж до перевезення на умовах, визначених замовленням, отримати у відправника належні документи на перевезення вантажу, та здійснити транспортування вантажу до місця призначення у строк, встановлений замовленням.
Умовами п.6 замовлень встановлено, що факсові копії заявок, засвідчені печаткою, мають таку ж юридичну силу, як оригінал.
На виконання вказаних заявок позивач надав відповідачу послуги з перевезення вантажу на загальну суму 45981,00 грн., що підтверджується підписаними між ними актами надання послуг, а саме:
- актом надання послуг № 8 від 15.02.2016 року на суму 23127,00 грн.;
- актом надання послуг № 9 від 17.02.2016 року на суму 22854,00 грн..
Разом з тим в підтвердження факту виконання перевезення вантажу згідно поданих заявок до матеріалів справи надані міжнародні товарно-транспортні накладні та товарно-транспортні накладні, а саме:
- міжнародна товарно-транспортна накладна CMR № 308995 від 10.02.2016 року;
- міжнародна товарно-транспортна накладна CMR № 308979 від 11.02.2016 року.
Також позивачем були виписані рахунки:
- №8 від 15.02.2016 року на суму 23127,00грн.;
- №9 від 17.02.2016 року на суму 22854,00 грн.
Так, відповідачем була здійснена часткова оплата боргу в сумі 26981,00 грн., що підтверджується копіями платіжних доручень:
- №23 від 05.04.2016 року на суму 10127,00грн.;
- № G0428R2ODC від 28.04.2016 року на суму 4854,00 грн.;
- № G0601FR0E9 від 01.06.2016 року на суму 6000,00 грн.;
- №32 від 21.07.2016 року на суму 2000,00 грн.;
- № 47 від 09.09.2016 року на суму 4000,00 грн.
Втім, відповідач свої зобов'язання з оплати за надані послуги в повному обсязі не виконав, у зв'язку з чим за ним утворився борг в розмірі 19000,00 грн., який позивач і намагається стягнути.
Судом дана належна правова кваліфікація правовідносинам сторін. За своєю правовою природою між сторонами укладено договір перевезення вантажу. Відповідно до вимог Господарського кодексу України договір вважається укладеним у випадку досягнення сторонами умов щодо його предмету, строку та ціни. Сторони досягли всіх суттєвих умов відносно вказаного виду договору, тобто встановили його предмет, умови перевезення, визначили порядок розрахунків і розмір плати за перевезення вантажу, а тому відповідно до вимог ст. ст. 638, 639, 909 ЦК України та ст. ст. 180, 181, 307 ГК України, він вважається укладеним згідно частини 7 статті 181 ГК України, а саме подія, до якої прагнули сторони відбулася.
Згідно з ч. 1 ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Частиною 1 ст. 307 ГК України визначено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Відповідно до ч. 2 - 4 ст. 909 ЦК України договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.
Приписами ч. 1, 2 ст. 916 ЦК України передбачено, що за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата. Плата за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти, що здійснюється транспортом загального користування, визначається за домовленістю сторін, якщо вона не встановлена тарифами, затвердженими у встановленому порядку.
Умови розрахунків та плату за перевезення вантажу сторони узгодили в заявках на перевезення вантажу №8/02 від 05.02.2016 року та № 10/02 від 09.02.2016 року. Так, умовами заявок передбачено, ціна на послуги складає 780 євро, оплата б/н в гривнах по курсу на день оплати за оригіналами документів.
Факт належного надання позивачем послуг з перевезення вантажу за вказаними заявками та прийняття цих послуг відповідачем Договору підтверджується підписаними між ними актами надання послуг, які знаходяться в матеріалах справи (а.с. 11, 12).
Також, у справі містяться рахунки на оплату наданих послуг перевезення за вказаними заявками.
Матеріали справи свідчать, що відповідачем здійснювались часткові оплати з посиланням на рахунки № 8 від 15.02.2016 року та № 9 від 17.02.2016 року. Вказане свідчить про те, що відповідачем були отримані оригінали документів для здійснення оплати та визнані зобов'язання щодо оплати наданих послуг з перевезення вантажу.
З урахуванням здійсненої часткової оплати сума заборгованості відповідача за послуги з перевезення вантажу складає 19000,00 грн.
В процесі розгляду справи та дослідженні доказів часткової оплати відповідачем заборгованості, судом встановлено, що в графі «платник» платіжних доручень № G0428R2ODC від 28.04.2016 року та № G0601FR0E9 від 01.06.2016 року судом встановлено, замість - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 зазначено - «СКС Кредитная карта».
Так, в своїх письмових поясненнях позивач зазначає, що відповідач здійснював часткову оплату за отримані послуги з банківської (пластикової) картки, яка є інструментом доступу до особистого банківського рахунку, а рахунок, до якого «прив'язана» картка називається спеціальним картковим рахунком (на російській скорочено СКС). При цьому вказує, що вказаний спосіб оплати доволі поширений у приватних підприємців, що дозволяє їм оперативно контролювати надходження котів на рахунок, здійснювати платежі та оптимізувати витрати на утримання бухгалтера.
Фактичні обставини справи та докази на їх підтвердження свідчать, що відповідач не розрахувався в повному обсязі з позивачем у встановлений строк за надані згідно умов заявок послуги з перевезення вантажу.
В силу загальних норм, викладених у статті 599 ЦК України та частини першої ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Стаття 33 ГПК України зобов'язує сторін довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до вимог статті 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Втім ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили і оцінюються судом в розумінні вимог статті 43 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Позивачем доведено суду факт порушення з боку відповідача своїх зобов'язань за щодо не здійснення у повному обсязі оплати наданих послуг з перевезення вантажу, в т.ч. що строк виконання відповідачем зобов'язання з оплати вказаних послуг настав, а наявність заборгованості в сумі 19000,00 грн. підтверджена наявними в матеріалах справи доказами з урахуванням здійсненої відповідачем часткової оплати боргу. Відповідач доказів сплати боргу станом на день розгляду справи суду не надав, заявлених до нього вимог не спростував.
За таких обставин, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАР-Укртранс» про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 основного боргу в сумі 19000,00 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Витрати по сплаті судового збору в сумі 1600,00 грн. покладаються на відповідача у справі - Фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 відповідно до вимог ст. ст. 44, 49 ГПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 530, 599, 638, 639, 909, 916 ЦК України, ст. ст. 180, 181, 193, 307 ГК України, ст. ст. 42, 43, 33, 34, 43, 44, 49, 82-84, ст. 85 ГПК України, суд
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАР-Укртранс» до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 задовольнити.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, АДРЕСА_1 код ІПН НОМЕР_1, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАР-Укртранс», 37000, Полтавська область, м. Пирятин, вул. Спартака, 59 Б, код ЄДРПОУ 38637022, основний борг в сумі 19000 (дев'ятнадцять тисяч) грн. 00 коп., витрати зі сплати судового збору в сумі 1600 (одна тисяча шістсот) грн. 00 коп., видавши наказ.
Повне рішення складено - 27.03.2017 року
Суддя О.Г.Смірнов
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.