Справа № 11-кп/796/379/2017 Суддя у першій інстанції ОСОБА_1
Категорія - ч. 1 ст. 185 КК України Суддя-доповідач ОСОБА_2 П
03 квітня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:
головуючого судді ОСОБА_3
суддів ОСОБА_4 , ОСОБА_5
при секретарях ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві апеляційну скаргу прокурора Київської місцевої прокуратури № 10 ОСОБА_9 на вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 17 лютого 2016 року у кримінальному провадженні № 12015100100005848 стосовно обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України,
ОСОБА_10 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в
м. Києві, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимий,
за участю: прокурора ОСОБА_11
представника потерпілого ОСОБА_12
потерпілого ОСОБА_13
обвинуваченого ОСОБА_10
Вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 17 лютого 2016 року
ОСОБА_10 визнаний невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 185 КК України та виправданий у зв'язку з недоведеністю, що в його діянні є склад даного кримінального правопорушення.
Судом вирішено питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні.
Згідно з обвинувальним актом, ОСОБА_10 висунуто обвинувачення в тому, що він 22 травня 2015 року, приблизно о 16 год. 40 хв., перебуваючи в приміщенні комунальної квартири АДРЕСА_3 , до якої приїхав за власними речами, вирішив вчинити крадіжку чужого майна, що належить ОСОБА_13 та, реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, скориставшись тим, що мешканці цієї квартири відсутні і за його діями ніхто не спостерігає, зайшов до кімнати, в якій проживає ОСОБА_13 та з метою особистого збагачення таємно викрав чуже майно, яке належить ОСОБА_13 , а саме: ноутбук «Acer», вартістю 5 174 грн. 50 коп. та телевізор «Saturn», вартістю 1 000 грн., а всього майна на загальну суму 6 174 грн. 50 коп., яким розпорядився на власний розсуд.
Органом досудового розслідування дії обвинуваченого ОСОБА_10 кваліфіковані за ч. 1 ст. 185 КК України, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка).
За вказаним обвинуваченням суд визнав ОСОБА_10 невинуватим та виправдав у зв'язку з недоведеністю, що в його діянні є склад даного кримінального правопорушення.
Свій висновок у вироку суд обґрунтував тим, що стороною обвинувачення не доведено, що ОСОБА_10 умисно заволодів майном потерпілого з метою особистого збагачення, бо, як встановлено під час судового розгляду, дії обвинуваченого хоча і носять неправомірний характер, проте діяв він виключно з метою спонукати ОСОБА_13 компенсувати йому вартість майна, яким потерпілий протиправно заволодів.
Крім того, суд вважав, що стороною обвинувачення також не доведено розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, оскільки не надано належних доказів щодо вартості ноутбуку та телевізору на момент вчинення злочину. Водночас суд дійшов висновку, що протокол добровільної видачі та огляду від 13.07.2015 складений у порушення вимог ст. ст. 104, 237 КПК України, отже є недопустимим доказом.
В апеляційній скарзі прокурор у кримінальному провадженні - прокурор Київської місцевої прокуратури № 10 ОСОБА_9 просить скасувати вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 17 лютого 2016 року та ухвалити новий, яким визнати ОСОБА_10 винним у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 185 КК України та призначити йому покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Вважає вирок суду першої інстанції незаконним і таким, що підлягає скасуванню з підстав неправильного застосування судом Закону про кримінальну відповідальність та через невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
Зазначає, що зібраними під час досудового розслідування доказами, які були перевірені під час судового розгляду, доведена винуватість ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України, а висновки суду щодо відсутності в діянні обвинуваченого складу цього злочину, спростовуються:
- показаннями потерпілого ОСОБА_13 , свідків ОСОБА_14 і ОСОБА_15 ;
- даними, які містяться в протоколі добровільної видачі та огляду від 13.07.2015, договорі купівлі-продажу № ФЛФТ-43209 від 14.07.2013 між ТОВ «САВ-Дістрібьюшн» та ОСОБА_13 щодо придбання ноутбука «Acer» і фіскальному чеку від 14.07.2013, яким визначена вартість ноутбука «Acer», у постанові про визнання речових доказів та передачу їх на зберігання від 14.07.2015,
- показаннями самого ОСОБА_16 щодо фактичних обставин кримінального правопорушення.
При цьому прокурор звертає увагу на те, що сторонами провадження, в тому числі ОСОБА_10 , вартість викрадених речей, яка була встановлена під час досудового розслідування, в суді не оспорювалася та, всупереч висновку суду, підтверджується представленими потерпілим документами, отже суд без належного обґрунтування вважав недоведеним розмір шкоди заподіяної обвинуваченим потерпілому.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, потерпілого та його представника, які підтримали подану апеляційну скаргу, заперечення обвинуваченого щодо доводів апеляційної скарги прокурора, провівши судове слідство, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши виступи учасників судового провадження в судових дебатах і вислухавши останнє слово обвинуваченого, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
При перевірці матеріалів кримінального провадження колегією суддів встановлено, що оскаржуваний вирок суду першої інстанції цим вимогам не відповідає, висновки суду щодо недоведеності, що в діянні ОСОБА_10 є склад правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України, суперечить фактичним обставинам кримінального провадження, не ґрунтується на тих доказах, які були досліджені в суді, при цьому суд безпідставно не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки, що в сукупності потягло за собою неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
А тому, відповідно до ст. ст. 409, 411, 413 КПК України указаний вирок підлягає скасуванню з ухваленням нового вироку на підставі п. 3 ч. 1 ст. 407, ст.ст. 418, 420 КПК України.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що об'єктивна сторона складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 185 КК України, полягає у таємному викраденні чужого майна, тобто протиправному корисливому вилученні та оберненні на свою користь чи користь інших осіб чужого майна поза волею власника, що заподіює йому пряму шкоду. Таке вилучення обов'язково має бути таємним, зокрема, винна особа вважає, що робить це непомітно для потерпілого, очевидців або осіб, у володінні чи під охороною яких знаходиться майно.
Суб'єктивна сторона крадіжки характеризується прямим умислом на заволодіння чужим майном. Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони крадіжки є корисливий мотив - спонукання до незаконного збагачення за рахунок чужого майна.
Проаналізувавши досліджені в суді апеляційної інстанції докази в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що вони беззаперечно доводять винуватість ОСОБА_10 у таємному викраденні чужого майна за наступних обставин.
Так, ОСОБА_10 22 травня 2015 року, приблизно о 16 год. 40 хв., перебуваючи в приміщенні комунальної квартири АДРЕСА_3 , до якої приїхав за власними речами, переконавшись у тому, що мешканці цієї квартири відсутні і за його діями ніхто не спостерігає, зайшов до кімнати, в якій проживає ОСОБА_13 та з метою особистого збагачення таємно викрав чуже майно, яке належить ОСОБА_13 , а саме: ноутбук «Acer», вартістю 5 174 грн. 50 коп. та телевізор «Saturn», вартістю 1 000 грн., а всього майна на загальну суму 6 174 грн. 50 коп., яким розпорядився на власний розсуд.
В суді апеляційної інстанції ОСОБА_10 винним себе у вчиненні крадіжки не визнав. Пояснив, що 22 травня 2015 року під час перебування в приміщенні комунальної квартири АДРЕСА_3 , до якої приїхав за власними речами, бо розірвав угоду про оренду кімнати з її власницею, він виявив, що мешканці квартири самостійно, без його дозволу, встановили у ванній кімнаті належний йому бойлер для підігріву води і користувались ним певний час. Обурившись цим та не бажаючи забирати бойлер, який вже був у використанні, з метою отримання компенсації вартості свого майна, він зайшов до кімнати, де проживали ОСОБА_13 та інші хлопці, котрі в цей час не знаходились в квартирі, та забрав ноутбук «Acer» і телевізор «Saturn», які планував повернути власнику після того, як йому повернуть гроші за бойлер. В подальшому в телефонній розмові він повідомив ОСОБА_13 , що забрав ноутбук і телевізор та висунув вимогу повернути йому гроші за бойлер, після чого обіцяв повернути чуже майно, але на таку пропозицію ОСОБА_13 не погодився. Далі під час відпочинку за межами м. Києва він подарував ноутбук малознайомому чоловіку, а телевізор добровільно видав співробітникам поліції.
Не дивлячись на позицію обвинуваченого, який не заперечував, що без дозволу власника та у його відсутність, не обговорюючи ні з ким із мешканців квартири питання щодо повернення йому вартості бойлеру, забрав чуже майно, але стверджував при цьому, що у нього не було умислу на вчинення злочину та корисливого мотиву, винуватість ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України, підтверджується сукупністю досліджених в суді доказів.
Як у суді першої інстанції, так і в апеляційному суді, потерпілий ОСОБА_13 показав, що у зв'язку з тим, що ОСОБА_10 розпочав ремонт у своїй кімнаті та місцях загального користування і привів ванну кімнату у такий стан, що нею неможливо було користуватися, він разом із друзями, з якими проживав в одній із кімнат, встановили бойлер, який придбав ОСОБА_10 і залишив у коридорі квартири. Вони дійсно не погодили це питання, оскільки ОСОБА_10 на час ремонту фактично не проживав у цій квартирі, але ОСОБА_10 не вимагав у них гроші на ремонт, користувався їх майном та не заперечував, щоб вони користувались його. 22 травня 2015 року він прийшов додому та виявив відсутність у кімнаті власних ноутбука і телевізора, почав з'ясовувати хто їх міг забрати, встановив, що ОСОБА_10 з'їхав із квартири, забрав усі свої речі та стройматеріали. Через власницю кімнати, у якої ОСОБА_10 її орендував, він намагався його розшукати, але невдало, на телефоні дзвінки він не відповідав, тому звернувся в поліцію. Через кілька днів він знову зателефонував ОСОБА_10 , намагаючись з'ясувати чи він взяв його майно, але останній спочатку нічого не казав з цього приводу, а коли почув про звернення до поліції, підтвердив, що забрав ноутбук і телевізор та повідомив, що поверне їх після того як йому повернуть гроші за бойлер. Проте раніше ОСОБА_10 таких вимог не висував, домовленості, що вони за користування бойлером повернуть частину грошей, не було, бойлер залишався в квартирі і ОСОБА_10 при бажанні міг його забрати, про що він йому і повідомив, вимагаючи повернення власного майна. В подальшому ОСОБА_10 не відповідав на його дзвінки, тривалий час переховувався від поліції. Коли його розшукали, повернув лише телевізор, при цьому повідомив, що ноутбук комусь віддав.
Вважає, що ОСОБА_10 вчинив злочин, оскільки до того часу коли забрав чуже майно, не висував ніяких вимог щодо повернення грошей за бойлер, забрав його телевізор і ноутбук без дозволу, у відсутність мешканців кімнати, а також припустив, що якби він не повідомив ОСОБА_10 про звернення до поліції, останній взагалі не зізнався би в тому, що викрав його майно.
Такі показання потерпілого підтверджуються показаннями свідка ОСОБА_14 , який проживав в одній кімнаті з ОСОБА_13 , та додатково показав у суді, що 22 травня 2015 року він раніше інших повернувся додому, біля під'їзду побачив ОСОБА_10 , який вивозив свої речі і стройматеріали, залишився на вулиці та спостерігав за ним, щоб не заважати. Ввечері коли прийшов ОСОБА_13 , вони встановили, що зникли належні ОСОБА_13 ноутбук і телевізор. В подальшому було з'ясовано, що їх забрав ОСОБА_10 .
Крім того, як стверджував свідок, в його присутності до 22 травня 2015 року ОСОБА_10 ніколи не вимагав повернення грошей за бойлер, який вони самостійно встановили та користувались. До цього часу обговорювались певні питання щодо проведення ремонту в квартирі, але вони вважали це питанням власників квартири, отже гроші ОСОБА_10 на ремонт не передавали і він таких вимог не висував.
Підстав сумніватися в правдивості показань потерпілого і свідка у колегії суддів немає. До того ж вони не оспорюються і обвинуваченим, який підтвердив, що вперше повідомив потерпілому про необхідність повернення грошей за бойлер вже після того як самостійно, без його дозволу, забрав майно потерпілого, а в подальшому розпорядився ним на свій розсуд, що вже свідчить про наявність у ОСОБА_10 умислу на вчинення саме крадіжки і корисливого мотиву.
Крім того, із протоколу добровільної видачі та огляду від 13.07.2015 слідує, що ОСОБА_10 слідчому в присутності понятих добровільно видав належні потерпілому телевізор «Saturn» та провідний пристрій до нього (т.1 а.с.75-76), що узгоджується з показаннями обвинуваченого в цій частині, а також підтверджується показаннями потерпілого про те, що йому слідчий повернув викрадений телевізор, отже зазначений протокол колегія суддів приймає до уваги як допустимий доказ винуватості ОСОБА_10 , не дивлячись на певну неузгодженість цього документу за змістом з вимогами ст. ст. 104, 237 КПК України.
З огляду на те, що ОСОБА_10 не оспорював під час досудового розслідування і не оспорює в суді встановлену вартість належних потерпілому телевізора та ноутбука, колегія суддів приходить до висновку, що показання потерпілого в цій частині, а також відомості договору купівлі-продажу № ФЛФТ-43209 від 14.07.2013, укладеного між ТОВ «САВ-Дістрібьюшн» та ОСОБА_13 щодо придбання ноутбука «Acer» та дані фіскального чеку від 14.07.2013 (т.1 а.с. 73-74) доводять розмір завданої злочином шкоди, тобто вартість викрадених обвинуваченим речей у сумі 6 174 грн. 50 коп.
Аналізуючи в сукупності та взаємозв'язку між собою наведені докази, колегія суддів вважає, що в даному випадку мало місце таємне викрадення чужого майна, яке було завідомо чужим для винного, тобто перебувало у власності іншої особи і ОСОБА_10 не мав на нього права, при цьому здійснював викрадення непомітно для потерпілого та інших осіб, у їх відсутність, а в подальшому чужим майном розпорядився на власний розсуд, тобто є доведеною винуватість ОСОБА_10 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України.
При цьому його відношення до вчиненого є виключно позицією захисту.
Виходячи із обсягу обвинувачення, колегія суддів погоджується з правовою кваліфікацією дій ОСОБА_10 за ч. 1 ст. 185 КК України, як таємне викрадення чужого майна.
При призначенні ОСОБА_10 покарання, колегія суддів, на виконання вимог ст. 65 КК України, враховує тяжкість вчиненого ним кримінального правопорушення, що віднесено законом до злочинів середньої тяжкості; приймає до уваги відсутність обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання, а також те, що шкода потерпілому не відшкодована; враховує також дані про особу винного, який в цілому характеризується позитивно, має сім'ю та малолітню дитину на утриманні, та за таких обставин вважає можливим призначити ОСОБА_10 покарання у виді штрафу, яке буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.
Враховуючи викладене, апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, виправдувальний вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_10 - скасуванню з постановленням на підставі п. 3 ч. 1 ст. 420 КПК України апеляційним судом свого вироку.
Керуючись ст.ст. 404, 407, 418, 420 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Київської місцевої прокуратури № 10 ОСОБА_9 задовольнити.
Виправдувальний вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 17 лютого 2016 року щодо ОСОБА_10 скасувати.
Визнати ОСОБА_10 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України, та призначити йому покарання у виді штрафу в розмірі 50 (п'ятдесят) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п'ятдесят) гривень.
Речові докази:телевізор «Saturn» і провідний пристрій до нього залишити у розпорядженні ОСОБА_13 .
Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржений в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня його проголошення.
Судді:
___________________ ________________________ _______________________
ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_5