Провадження № 2/760/1936/17
справа № 760/14742/16-ц
24 лютого 2017 року Солом'янський районний суд м. Києва в складі:
головуючого-судді - Кушнір С.І.
за участю секретаря - Запаловської Я.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна», 3-я особа: Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг про визнання недійсним договору фінансового лізингу та стягнення коштів, суд
Позивач звернувся до суду з позовом і просить визнати недійсним договір фінансового лізингу та стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 60000,00 грн.
Посилається в позові на те, що 03 вересня 2015 року між ним та відповідачем був укладений Договір фінансового лізингу №001527.
Предметом вказаного договору є автомобіль марки «Renault Duster expression». Вважає, що вказаний договір був укладений з порушенням норм ЦК України та Закону України «Про захист прав споживачів», що призвело до порушення прав, виходячи з наступного.
Так, позивачем було подано відповідачу заяву про придбання транспортного засобу «Renault Duster expression», модель 2014 року за акційною ціною 250414,8 грн.
Представник відповідача повідомила, що після сплати авансу в сумі 60000 грн., відповідач доставить транспортний засіб вказаної моделі. Після оплати авансу в сумі 60000 грн., представник відповідача заповнила бланки договору і запропонувала підписати цей договір скоріше в зв»язку з закінченням робочого дня.
21.09.2015 року позивач звернувся до відповідача з приводу замовленого автомобіля, де йому повідомили, що транспортного засобу, який замовляв позивач, немає, а є транспортний засіб 2015 року випуску за ціною 342358 грн., яка і зазначена в договорі.
Згідно ст.799 ЦК договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Відповідач не мав права на здійснення діяльності з надання фінансових послуг, а тому не мав права на здійснення діяльності з надання будь-яких фінансових послуг.
Відповідно до ч.1 ст.227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), має бути визнаний судом недійсним.
Зі змісту договору вбачається, що сторони не погодили постачальника (продавця) автомобіля? остаточно не визначили вартості предмета лізингу, не погодили графіку сплати лізингових платежів згідно з додатком 3 до договору, на який робиться посилання у змісті договору, однак який не додано до договору.
Оспорюваний договір містить несправедливі умови, визначені ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів».
Виходячи з цього, просить задовольнити позов.
Представник позивача в судове засідання не з»явився, подав заяву про розгляд справи у відсутність позивача та представника позивача, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
Відповідач в судове засідання не з»явився, подав заяву про розгляд справи у його відсутність та письмові заперечення проти позову, в яких зазначив, що нотаріальна форма для непрямого лізингу не обов»язкова. Відповідно до ст.20 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» дозволено здійснювати такий вид господарської діяльності без ліцензії. Права споживача не були порушені.
Представник 3-ї особи - Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг просив розглядати справу у відсутність представника та зазначив, що відповіднго до Положення про надання послуг з фінансового лізингу юридичними особами - суб»єктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, затвердженого, затвердженого Розпорядженням Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України № 21 від 22.01.2004 р. юридична особа має можливість надавати послугу з фінансового лізингу, якщо у предметі діяльності, визначеному установчими (засновницькими) документами, передбачено здійснення діяльності з надання послуг з фінансового лізингу, а також за наявності: - довідки про взяття на облік юридичної особи, виданої Держінпослуг та/або Нацкомфінпослуг.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
Як убачається з матеріалів справи, 03.09.2015 року між ТОВ «Євролізинг України» (лізингодавець) та позивачем (лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу № 001527 (з додатками), предметом якого є автомобіль марки «Renault Duster expression». Відповідно до п.1.3. вказаного договору, лізингодавець взяв на себе зобов'язання придбати предмет лізингу у власність (отримати право власності на предмет лізингу) та передати його у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених цим договором.
Згідно п. 4.1 договору предмет лізингу передається в користування лізингоодержувача не пізніше 120 робочих днів з дати отримання на рахунок лізингодавця наступних платежів: адміністративного платежу, авансового платежу; комісії за передачу предмету лізингу; у разі наявності, сплатити різницю вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у п. 9.6 ст. 9 даного договору.
Пунктом 3.1.1. встановлено, що лізингодавець зобов'язаний придбати предмет лізингу, а п. 3.3.3 зобов'язано лізингоодержувача сплачувати лізингові платежі за одержання предмету лізингу.
Відповідно до додатку № 1 до договору фінансового лізингу № 001527 від 03.09.2015 р., вартість предмету лізингу на дату підписання договору складає 12822,40 Євро, що в еквіваленті станом на дату підписання становить 342358,0 грн., а авансовий внесок складає 50% від вартості предмета лізингу, тобто 6411,20 Євро, адміністративний платіж 10% - 1282,24 Євро, комісія за передачу 3% - 384,67 Євро. Відповідно до п. 8.1. договору, лізингові платежі розраховуються в євро на змінній основі та підлягають сплаті в гривнях за обмінним курсом Євро до гривні, чинним на робочий день виписки рахунку або квитанції на сплату платежу.
У вступній частині Договору фінансового лізингу визначено терміни, які вживаються в договорі.
З терміну авансовий платіж вбачається, що це обов»язкивй платіж, що складає частину від вартості предмета лізингу, розмір якого визначається у Додатку №1 договору, що сплачується лізингоодержувачем на користь лізингодавця на умовах договору до моменту передачі предмета лізингу.
Відповідно до п.12.1 Договору лізингоодержувач, який не сплатив лізингові платежі та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний договір за власним бажанням, про що має повідомити лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо розірвання договору.
В разі його розірвання поверненню підлягає 60% від сплаченого авансового платежу та/або частини авансових платежів, 40% лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Адміністративний платіж в такому випадку не повертається.
З аналізу даної статті вбачається, що нею встановлена лише відповідальність позивача, як лізингоодержувача, при цьому відповідальність відповідача, як лізингодавця, умовами договору не передбачена.
Зі змісту договору не вбачається також будь-якої інформації щодо виробника та продавця товару, його місцезнаходження.
На виконання умов даного Договору позивачем, згідно квитанції № 430020800.1 від 03.09.2015 р. були внесені кошти в сумі 60 000,00 грн. на рахунок ТОВ «Євролізинг Україна» в якості адміністративного платежу (а.с.24).
За статтею 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.
Згідно частини 2 статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
З цього випливає, що фінансовий лізинг є непрямим лізингом з точки зору цивільного права і майно, що передається лізингодавцем у користування лізингоодержувача за таким договором, лізингодавець має придбати у відповідного постачальника (продавця) відповідно до умов та специфікацій, встановлених лізингоодержувачем.
Тобто, таким чином захищається право споживача фінансових послуг на вільний вибір предмета лізингу, його ціни та обрання контрагента.
Відповідно до ч.1 ст.3 Закону України «Про фінансовий лізинг» та ст. 807 ЦК України предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками.
Згідно ч.1 ст.184 ЦК України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її.
Виходячи з цього, суд вважає, що ціна, марка автомобіля, рік випуску, його технічні характеристики, а іноді постачальник (продавець) в сукупності індивідуалізує предмет лізингу.
Однак, постачальник (продавець) автомобіля у Договорі при його укладенні визначений не був.
Відповідно до ч.2 ст.16 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору.
В той же час, зі змісту п.9. договору вбачається, що позивач має сплатити адміністративний платіж в розмірі 10% угоди і цей платіж, за визначенням понять договору, є першочерговим єдиноразовим платежем.
Пунктом 8.2 статті 8 Договору фінансового лізингу сторонами погоджена вартість предмета лізингу у розмірі 12822,40 євро, однак зі змісту даної статті випливає, що це є вартість автомобіля лише на момент укладання договору, а в гривневому еквіваленті на день укладення договору 342358 грн.
В той же час, згідно з п.8.3 Договору гривневий еквівалент вартості предмета лізингу, який визначений на дату укладення Договору, може змінюватися в випадку зміни обмінного курсу євро до української гривні або в разі зміни відпускної ціни транспортного засобу у продавця.
Тобто, ціна предмету лізингу може змінюватися в залежності від вибору лізингодавцем продавця та коливання ціни товару на ринку.
Зі змісту договору вбачається, що позивачу, як лізингоодержувачу, не надано права впливати на вибір продавця.
Крім того, відповідно до п.10.3 Договору на момент укладення договору попереднеій розмір щомісячного періодичного платежу у разі залишення вартості предмету лізингу, який було визначено при укладенні договору, становить 207,42 євро, що за обмінним курсом на день укладення договору становить 5538,12 грн.
У випадку зміни вартості предмету лізингу сторони зобов»язані підписати новий Додаток №3 до Договору /Графік сплати лізингових платежів/.
Відповідно до ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживача.
Згідно з ч. ч.2, 3 ст. 6 ЦК України сторони мають право врегулювати в договорі, який передбачено актами цивільного законодавства, свої відносини, які не передбачені цими актами. Разом з цим сторони не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це.
Відповідно до частин першої, другої ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Так, згідно ч. 4 ст. 203 ЦК України, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до частини 2 ст. 806 ЦК України, до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Отже, виходячи зі змісту договору відповідно до ст. 628 ЦК України та аналізу норм законодавства, вказаний договір за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу
Згідно ст. 799 ЦК України, договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.
Проте, договір фінансового лізингу № 001527 від 03.09.2015 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Євролізинг Україна», нотаріально посвідчено не було.
Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору, такий договір є нікчемним.
Згідно п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року за № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" у разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.
Суд приходить до висновку про те, що згідно ч. 4 ст. 203, ч. 1, 2 ст. 215, ч. 1 ст. 220 ЦК України договір є недійсним, оскільки він укладений з недотриманням форми укладення правочину.
Така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16.12.2015 року у справі за № 6-2766цс15 та яка згідно ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України, які мають привести свою практику у відповідність із такими рішеннями Верховного Суду України.
Частиною 1 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною. Згідно ч. 5 цієї статті, у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливими може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір. Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (ч. 6 ст. 18 Закону).
Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.
Отже, для кваліфікації умов договору як несправедливих, необхідна наявність одночасно таких ознак: 1) умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 с. 509 ЦК України); 2) умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; 3) умови договору завдають шкоди споживачеві.
Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємооблік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця (пп. 2, 3 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (п. 4 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Так, в оспорюваному договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом, звужені обов'язки лізингодавця, які передбачені в Законі України «Про фінансовий лізинг», положеннях ЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства.
Лізингодавець не відповідає перед лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо. За вищенаведеними зобов'язаннями відповідає продавець.
Отже, такі норми прямо суперечать ч. 1 ст. 808 ЦК України, враховуючи те, що в зазначеному договорі фінансового лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має звертатися споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару.
Таким чином, з аналізу змісту договору лізингу, укладеного між сторонами, вбачається виключення та обмеження прав лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання останнім своїх обов'язків, звужені обов'язки лізингодавця, встановлені в Законі України «Про фінансовий лізинг», ЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання та неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу, одночасно значно розширені права лізингодавця, що суперечать вимогам цивільного законодавства.
Аналогічна правова позиція викладена в Постановах Верховного Суду України від 11.05.2016 року у справах №6-65цс15 та №6-3020цс15.
В укладеному договорі не конкретизований предмет лізингу (рік випуску, колір, індивідуальні технічні характеристики, індивідуальна комплектація тощо), що є порушенням ч. 2 ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг», ст. 807 ЦК України.
Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Оскільки сторонами договірних відносин не було підписано додатку до договору №3, який має містити в собі порядок та розмір лізингових платежів, це є порушенням істотних умов оспорюваного договору.
З огляду на юридичну природу договору фінансового лізингу та положень статті 692 ЦК України споживач послуг, укладаючи такий договір, має право знати обсяг своїх фінансових зобов'язань та ціну транспортного засобу, який лізингодавець передає йому в користування за плату з правом викупу.
При цьому ціна предмета лізингу є істотною умовою такого договору згідно вимог статей 638, 655, 691 ЦК України.
Відповідно до п.4 ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору.
З оспорюваного позивачем договору вбачається, що при його укладенні відповідачем у його умови були включені обов»язки, які, на думку суду, є несправедливими щодо позивача, як споживача.
Так, відповідно до п.5.5 Договору будь-які поліпшення, модифікації або зміна предмету лізингу повинні стати власністю лізингодавця, який при цьому не виплачує лізингоотримувачу будь-яких компенсацій, і позивач, як лізингоотримувач, не має права відшкодовувати їх за рахунок лізингових платежів.
Крім того, згідно з п.5.6 Договору, позивач, як лізингоодержувач, зобов»язаний за власний рахунок забезпечувати відповідність предмету лізингу всім нормативним вимогам, які пред»являються до предмету лізингу.
Пунктом 12.4 Договору встановлена відповідальність позивача, як лізигоодержувача, за несвоєчасне внесення лізингових платежів у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ.
Крім того, за несвоєчасне внесення лізингових платежів лізингоодержувач зобов»язаний сплачувати лізингодавцю проценти за користування чужими коштами в розмірі 3% річних від суми заборгованості за кожний день прострочення.
Пунктами 12.5 та 12.6 Договору встановлена відповідальність позивача, як лізингоодержувача, у вигляді штрафу за використання предмету лізингу не за призначенням, створення перешкод лізингодавцю в інспектуванні предмета лізингу.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.
Згідно ч.2 цього Закону умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Виходячи з цього, суд вважає, що це є істотним порушенням принципу справедливості та добросовісності, може поставити позивача, як споживача, у невигідні для нього фінансові умови, чого він не знав в момент підписання договору, оскільки не міга передбачити максимальну вартість предмета лізингу, який запропонує відповідач.
Підсумовуючи викладене, суд, враховуючи недотримання встановленої законом нотаріальної форми для його укладення та порушення нормами договору фінансового лізингу вимог ЦК України, Закону України «Про фінансовий лізинг», Закону України «Про захист прав споживачів», приходить до висновку, що укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Євролізинг Україна», договір фінансового лізингу є недійсним.
Згідно пункту 4 частини першої статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.
Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 11-1 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).
Згідно 13 п. 2.1. Положення про надання окремих фінансових послуг юридичними особами - суб'єктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, затвердженого Розпорядженням Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України № 21 від 22.01.2004 р. юридична особа має можливість надавати послугу з фінансового лізингу, якщо у предметі діяльності, визначеному установчими (засновницькими) документами, передбачено здійснення діяльності з надання послуг з фінансового лізингу, а також за наявності: - довідки про взяття на облік юридичної особи, виданої Держінпослуг та/або Нацкомфінпослуг.
Відповідно до п. 1.3.1. Положення, фінансова послуга з фінансового лізингу (послуга з фінансового лізингу) - операції з фінансовими активами, які полягають в набутті юридичною особою (лізингодавцем) у власність речі у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передачі цієї речі у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі) на підставі договору фінансового лізингу.
Відповідно до частини першої статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.
З матеріалів справи убачається, що згідно довідки про взяття на облік юридичної особи ФЛ №541 від 23.09.2014 відповідач має право надавати послуги з фінансового лізингу.
Отже, доводи позивача в цій частині є безпідставними.
Статтею 216 ЦК України встановлено правові наслідки недійсності правочину, відповідно до якої недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку із цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.
Оскільки позивачем на виконання договору фінансового лізингу було сплачено адміністративний платіж на рахунок ТОВ «Євролізинг Україна», в розмірі 60000,00 грн., то суд приходить до висновку, що передані відповідачу кошти повинні бути повернуті позивачу.
Умовами ч.1 ст. 88 ЦПК України визначено, якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Отже, з відповідача ТОВ «Євролізинг Україна», на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1151 грн. 20 коп.
Керуючись ст. ст. 6, 15,16, 184, 203, ч.ч.1,2 ст.215, ч.1 ст.216, ч.1 ст.227, 627, 638, 655, 691, ч.ч.1,2 ст. 806, 807 ЦК України, ст. ст.1, ч.1 ст.2 ,3, ч.1 ст.6 , ч.2 ст.16 Закону України «Про фінансовий лізинг», ст.ст.1,15,18, 21 Закону України « Про захист прав споживачів», ст.ст. 3,4,10, 11, 57-60, 88,209, 212- 215, 218, ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна», 3-я особа: Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг про визнання недійсним договору фінансового лізингу та стягнення коштів задовольнити.
Визнати недійсним Договір фінансового лізингу №001527 від 03 вересня 2015 року, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна».
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна» на користь ОСОБА_1 60000, 00 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна» на користь держави судовий збір в сумі 1151, 20 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду м. Києва через суд першої інстанції.
Суддя С.І. Кушнір