33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
"27" березня 2017 р. Справа № 902/1085/16
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючий суддя Мельник О.В.
суддя Філіпова Т.Л. ,
суддя Грязнов В.В.
при секретарі судового засідання Берун О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області на рішення господарського суду Вінницької області від 20.01.2017 р. у справі №902/1085/16
за позовом ОСОБА_1 об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області
до Ширмівської сільської ради
про відшкодування збитків в сумі 155 520,00 грн.
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився
Рішенням господарського суду Вінницької області від 20.01.2017 року у справі №902/1085/16 (суддя Матвійчук В.В.) в позові ОСОБА_1 об'єднаної державної податкової інспекції Головного управляння Державної Фіскальної Служби у Вінницькій області до Ширмівської сільської ради про відшкодування збитків в сумі 155520,00 грн. - відмовлено.
В обґрунтування рішення суд, зокрема, зазначив, що в матеріалах справи відсутній акт прийому-передачі безхазяйного майна відповідно до договору №2-2016 про зберігання товарно-матеріальних цінностей, які мають ознаки безхазяйного майна від 19.09.2016 року, оскільки самим договором сторони погодили надання послуг поклажодавцеві по зберіганню майна, а не факт передання майна на зберігання, з урахуванням наведеного суд не може встановити яке майно було передане на зберігання. Також суд зазначив, що позивачем не доведено існування всіх елементів цивільно-правової відповідальності у діях відповідача, зокрема, відсутні належні докази факту спричинення збитків (втрати майна переданого на зберігання), отже підстави для стягнення збитків відповідно до приписів ст. 951 ЦК України - відсутні. Також судом вказано, що Ширмівська сільська рада не є суб'єктом господарювання, а отже, не може бути стороною за договором про зберігання безхазяйного та іншого майна, що належить або переходить у власність держави, а тому суд дійшов висновку про те, що у позивача були відсутні правові підстави для передання спірного майна на зберігання сільській раді як безхазяйного та покладення на останню відповідальності за його нестачу.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Вінницької області від 20.01.2017 року у справі №902/1085/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задоволити повністю.
В обґрунтування апеляційної скарги, позивач зазначив, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку щодо відсутності звернення позивача до відповідача з вимогою щодо повернення переданого йому на зберігання майна, оскільки матеріали справи містять претензію від 13.10.2016 року №1892/17 з вимогою до сільської ради щодо відшкодування збитків у розмірі вартості майна. Також скаржник зазначає, що відповідач в порушення ст. 614 ЦК України та ст. 33 ГПК України не довів належними доказами того, що ним виконувалися зобов'язання, передбачені договором, а саме вживалися усі заходи щодо схоронності майна. Вказує, що при винесенні судового рішення у справі №902/1085/16 від 20.01.2017 року господарський суд Вінницької області не дослідив наявні в матеріалах справи документи та пояснення сторін, не застосував ст. ст. 617, 614 ЦК України та ст. 33 ГПК України, в зв'язку з чим прийняв помилкове рішення, яке підлягає скасування.
Від відповідача, Ширмівської сільської ради, на адресу Рівненського апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому сільська рада просить рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
В судове засідання, що відбулось 27.03.2017 року, сторони не забезпечили явку повноважних представників, хоча про день, час та місце судового розгляду повідомлялись у встановленому законом порядку. Враховуючи те, що судом вжито необхідних заходів для повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, явка представників в судове засідання обов'язковою не визнавалась, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги без участі представників сторін, за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши апеляційну скаргу та відзив на неї, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, в рамках кримінального провадження № 42016020000000211 від 29.06.2016 року виявлено самовільне зайняття земельної ділянки площею 13,3046 га, яка знаходиться на території Ширмівської сільської ради, на якій самовільно посіяно сільськогосподарську культуру - соняшник.
Відповідно до акту опису та попередньої оцінки № 2-2016 від 19.06.2016 року безхазяйне майно, а саме посіви соняшника на земельній ділянці площею 10,8 га описані та попередньо оцінені загальною вартістю 155520,00 грн..
19.09.2016 року між ОСОБА_1 ОДПІ ГУ ДФС У Вінницькій області (поклажодавець) та Ширмівською сільською радою (зберігач) укладено договір № 2-2016 про зберігання товарно-матеріальних цінностей, які мають ознаки безхазяйного майна, відповідно до п. 1.1 якого зберігач зобов'язується надати послуги поклажодавцеві по зберіганню майна, а саме: посіви соняшника площею 10,8 га загальною вартістю 155 520,00 грн., що знаходяться на території Ширмівської сільської ради, відповідно до акту опису та попередньої оцінки майна № 2-2016, а поклажодавець зобов'язується прийняти надані послуги на умовах цього договору.
Зберігач несе повну матеріальну відповідальність за збереження речей залишених йому на зберігання. (п. 3.1. договору)
Цей договір набуває чинності в день підписання його обома сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх обов'язків по ньому (п. 4.1. договору). Даний договір укладено на строк 6 місяців (п. 2.1. договору).
06.10.2016 року до Погребищенського відділу поліції надійшло повідомлення від голови сільської ради с. Ширмівка про збирання врожаю соняшника невідомими особами.
13.10.2016 року до Ширмівської сільської ради направлено претензію про відшкодування збитків за втрачене майно. Однак, дана претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Оцінюючи встановлені фактичні обставини справи, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступне.
В позовній заяві та апеляційній скарзі позивач вказує на те, що майно, передане відповідачеві на відповідальне зберігання, є безхазяйним, посилаючись, зокрема, на Порядок обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави, і розпорядження ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1340 від 25.08.1998 та Порядок взаємодії між підрозділами органу доходів і зборів під час роботи з безхазяйними речами та майном, що переходить у власність держави, затвердженого наказом Міністерства доходів та зборів від 10.10.2013 р. №570.
Дія вказаних нормативно-правових актів поширюється, зокрема, на майно, визнане безхазяйним відповідно до законодавства.
Відповідно до частини першої статті 335 Цивільного кодексу України безхазяйною є річ, яка не має власника або власник якої невідомий.
Як вірно зазначено судом першої інстанції відповідно до п.7 розділу ІІ Методичних рекомендацій щодо взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби України під час роботи з безхазяйними речами та майном, що переходить у власність держави, затверджених наказом ДПА України від 19 січня 2007 р. № 18 виявлене майно, яке має ознаки безхазяйного, передається на відповідальне зберігання суб'єкту господарювання, включеному до Єдиного реєстру торговельних організацій, або суб'єкту господарювання, а не органу місцевого самоврядування, яким є селищна рада.
Відповідно ст.10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Згідно з ч.4 ст.43 ГК України здійснення підприємницької діяльності забороняється органам державної влади та органам місцевого самоврядування.
Враховуючи наведене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що Ширмівська сільська рада не є суб'єктом господарювання, а, отже, не може бути стороною (зберігачем) за договором про зберігання безхазяйного та іншого майна, що належить або переходить у власність держави.
Відповідно до ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Отже, з вищевикладеного вбачається, що договір зберігання вважається укладеним з моменту передання речі на зберігання (крім випадків професійного зберігання), тобто належить до категорії реальних договорів, а відтак обов'язок вживати усіх заходів для забезпечення схоронності речі та повернути її поклажодавцеві на його вимогу виникає у зберігача лише за умови передання поклажодавцем вказаної речі на зберігання.
Оцінюючи доводи апелянта про те, що відповідно до наявного в матеріалах справи акту опису та попередньої оцінки №2-2016 від 19.09.2016 року (а.с. 10), безхазяйне майно, а саме посіви соняшника (10,8 га), були описані, попередньо оцінені загальною вартістю 155520,00 грн. та передані на відповідальне зберігання відповідачу, колегія суддів зазначає, що відповідач не є належним суб'єктом у правовідносинах зберігання, в тому числі безхазяйних речей.
Що стосується обраного позивачем способу захисту, а саме стягнення збитків, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Статтею 949 ЦК України передбачено, що зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернута поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.
Відповідно до ст. 950 ЦК України за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах. Зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі після закінчення строку зберігання лише за наявності його умислу або грубої необережності.
Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Для застосування такого заходу відповідальності, як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками, вина. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
З наведеного слідує, що зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві товар який був прийнятий на зберігання, а відшкодовувати збитки зобов'язаний лише у випадку втрати (нестачі) або його пошкодження та за наявності складу цивільного правопорушення.
Водночас в матеріалах справи відсутні докази звернення позивача до відповідача з вимогою щодо повернення переданого йому на зберігання майна згідно умов договору №2-2016 від 19.09.2016 року.
Посилання апелянта на претензію від 13.10.2016 року №1892/17, як доказ звернення до відповідача про повернення майна, судом до уваги не приймається, оскільки вказана претензія містить вимогу про відшкодування позивачу збитків в сумі 155520 грн., а не вимогу про повернення переданого на зберігання майна.
Окрім того, позивачем не доведено і сам факт завдання відповідачем збитків, оскільки не надано належних та допустимих доказів в розумінні ст. ст. 33, 34 ГПК України втрати переданого на зберігання безхазяйного майна належному суб'єкту господарювання.
Таким чином, позивачем не доведено існування всіх елементів цивільно-правової відповідальності у діях (бездіяльності) відповідача, зокрема, відсутні належні докази факту спричинення збитків. Отже, підстави для стягнення збитків відповідно до приписів ст. 951 ЦК України, в даному випадку відсутні.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 155520,00 грн. збитків є такими, що заявлені безпідставно, з огляду на що місцевим господарським судом правомірно та обґрунтовано відмовлено в задоволенні позову.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Рівненський апеляційний господарський суд, -
Рішення господарського суду Вінницької області від 20.01.2017 р. у справі №902/1085/16 залишити без змін, апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.
Матеріали справи №902/1085/16 повернути до господарського суду Вінницької області.
Головуючий суддя Мельник О.В.
Суддя Філіпова Т.Л.
Суддя Грязнов В.В.