33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
"27" березня 2017 р. Справа №903/990/16
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючого судді Демидюк О.О.
судді Павлюк І. Ю. ,
судді Савченко Г.І.
при секретарі Рильнику Д.М.
За участю представників:
позивача - не з"явився
відповідачів - ОСОБА_1 (представник за довіреністю №09-32/339 від 11.07.2016 р. ПАТ "Промінвестбанк"), ОСОБА_2 (представник за довіреністю від 21.11.2016 р. ОСОБА_3 "Вестконд"), ОСОБА_4 (представник за довіреністю від 21.11.2016 р. ОСОБА_3 "Вестконд")
розглянувши апеляційну скаргу позивача ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю "Поларт-Інвест" на рішення господарського суду Волинської області від 31.01.2017 року у справі №903/990/16
позивач: ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю "Поларт-Інвест"
відповідачів:
1) ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Арбо Фінанс"
2) ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю "Вестконд"
3) ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Луцьккондитер"
4) Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"
про визнання припиненими договорів іпотеки та визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги
Судом роз'яснено представникам сторін права та обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.
Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.
Рішенням господарського суду Волинської області від 31.01.2017 року у справі №903/990/16 (суддя Костюк С.В.) відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю "Поларт-Інвест".
Рішення господарського суду мотивовано тим, що вимоги позивача не ґрунтується на нормах чинного законодавства, не підтверджені належними доказами, а тому є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач - ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю "Поларт-Інвест" звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд оскаржене рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В обгрунтування апеляційної скарги скаржник вказує, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення було допущено грубе порушення норм матеріального та процесуального права, а тому таке рішення підлягає скасуванню.
Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 02.03.2017 року у справі №903/990/16 прийнято до провадження апеляційну скаргу позивача ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю "Поларт-Інвест" на рішення господарського суду Волинської області від 31.01.2017 року у справі №903/990/16.
21.03.2017 року від представника ТОВ "Вестконд" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просить суд апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін.
27.03.2017 року від представника ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просить суд апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін.
До початку судового засідання 27.03.2017 року, від представника позивача ОСОБА_6, надійшло клопотання про відкладення розгляду апеляційної скарги на іншу дату, у зв'язку із тим, що він 27.03.2017 року прийматиме участь в судовому засіданні яке відбудеться в господарському суді Волинської області, а тому він не матиме змоги взяти участь в судовому засіданні, яке відбудеться в Рівненському апеляційному господарському суді.
Розглянувши подане клопотання колегія суддів дійшла висновку, що воно не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Згідно ст. 22 ГПК України явка в судове засідання - це право, а не обов'язок сторін, справа може розглядатися без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікована Україною 17.07.1997р., кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Разом з тим, апелянт не скористався правом наданим ст. 74-1 ГПК України та не заявив клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, апеляційний суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи, з урахуванням того, що розгляд апеляційної скарги обмежений процесуальними строками, зокрема ст.102 ГПК України, а відкладення справи призведе лише до необґрунтованого затягування розгляду даної справи.
Неможливість заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК).
Окрім того, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду в судовому засіданні 27.03.2017 року, заслухала присутніх представників ТОВ "Вестконд" та ПАТ "Промінвестбанк", вивчила та дослідила матеріали справи та наявні в ній докази, розглянула матеріали апеляційної скарги та додані до неї документи, вивчила відзиви на апеляційну скаргу, перевірила правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, та дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду Волинської області без змін, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 21.08.2007 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (далі ОСОБА_6) та ОСОБА_3 “Виробничо-комерційна фірма “Луцьккондитер” (далі Позичальник) було укладено кредитний договір №19-4 з додатком 1 (т. 1 а.с.69-73), 26.06.2008 року та 18.02.2009 року було внесено зміни до даного договору та погоджено графік зменшення ліміту кредитної лінії (т.1 а.с.74-75).
Відповідно до умов даного договору банк зобов'язався надати Позичальнику кредит в сумі 4040000 грн., з кінцевим терміном повернення не пізніше 01.08.2012 року.
В забезпечення виконання зобов'язань за даним кредитним договором між банком та позичальником 21.08.2007 року та 23.08.2007 року було укладено іпотечні договори, зареєстровані в реєстрі за №№3028, 3023. (т. а.с.76-89)
Належність ОСОБА_3 “Поларт-Інвест” на праві власності предметів іпотеки підтверджено наявними в матеріалах справи копіями свідоцтв про право власності та витягами про державну реєстрацію прав. (т. а.с.36-68)
Зідно довідки - розрахунку ПАТ “Промінвестбанк” (а.с.103), загальна заборгованість ОСОБА_3 “ВКФ “Луцьккондитер” у бухгалтерському обліку банку становить 12517145,67 грн., і на цю суму боргу банком нараховувались відсотки.
04.11.2016 року між ПАТ “Промінвестбанк” та ОСОБА_3 “Фінансова компанія “Арбо Фінанс” було укладено три договори відступлення права вимоги, а саме №№39/392, 39/392-1, 39/392-2. (т. 1 а.с.104-112)
Зокрема, за договором №39/392 від 04.11.2016 року ПАТ “Промінвестбанк” (первісний кредитор) відступив ОСОБА_3 “Фінансова компанія “Арбо Фінанс” (новий кредитор) право вимоги за кредитним договором №19-4 від 21.08.2007 року з додатковими договорами №2 від 26.06.2008 року та №4 від 18.02.2009 року.
За даним договором до нового кредитора перейшло право вимоги щодо сплати грошових коштів в розмірі 3955834 грн. та нарахованих процентів в сумі 8561311,67 грн. з 29.08.2007 року по дату укладення договору (04.11.2016 року). (т.1 а.с.104-108)
Згідно договору про відступлення права вимоги №39/392-1 від 04.11.2016 року ПАТ “Промінвестбанк” (Первісний Іпотекодержатель) відступив ОСОБА_3 “Фінансова компанія “Арбо Фінанс” (новий Іпотекодержатель) своє право вимоги за іпотечним договором від 21.08.2007 року, зареєстрованим за №3028 з додатковою угодою №1 від 19.02.2009 року, укладених в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором №19-4 від 21.08.2007 року зі змінами та доповненнями. (т.1а.с.109-110)
За договором №39/392-2 від 04.11.2016 року ПАТ “Промінвестбанк” відступив ОСОБА_3 “Фінансова компанія “Агро Фінанс” право вимоги за договором іпотеки від 23.08.2007 року, зареєстрований за №3023. (а.с.111-112)
Платіжним дорученням №2 від 04.11.2016 року новий кредитор - ОСОБА_3 “Фінансова компанія “Арбо Фінанс” перерахував ПАТ “Промінвестбанк” 608768 грн. за договором про відступлення права вимоги №39/392 від 04.11.2016 року. (т.1 а.с.125)
04.11.2016 року, між ОСОБА_3 “Фінансова компанія “Арбо Фінанс” (Первісний кредитор) та ОСОБА_3 “Вестконд” (новий кредитор) було укладено договір відступлення права вимоги №23, за умовами якого первісний кредитор відступив новому кредитору право вимоги за кредитним договором №19-4 від 21.08.2007 року з додатковими угодами, які укладено між ПАТ “Промінвестбанк” та ОСОБА_3 “ВКФ “Луцьккондитер” щодо сплати грошових коштів в розмірі 3955834 грн. отриманих по даному кредитному договору та нарахованих за період з 29.08.2007 року по дату укладення даного договору процентах в сумі 8561311,67 грн. (т.1 а.с.113-116)
Також 04.11.2016 року між ОСОБА_3 “Фінансова компанія “Арбо Фінанс” (первісний Іпотекодержатель) та ОСОБА_3 “Вестконд” (новий Іпотекодержатель) укладено договори про відступлення права вимоги за №23-1 та №23-2, відповідно до яких первісний Іпотекодержатель відступив новому Іпотекодержателю своє право вимоги за іпотечними договорами від 21.08.2007 року, реєстровий номер 3028 та від 23.08.2007 року, реєстровий номер 3023. (т.1 а.с.117-124)
Згідно виписки по особовому рахунку ОСОБА_3 “Вестконд” за 04.11.2016 року, товариством повністю здійснено розрахунки з ОСОБА_3 “Фінансова компанія “Арбо Фінанс” за відступлені права вимоги боргу за кредитним договором №19-4 від 21.08.2007 року з додатками та всіма договорами , що забезпечували його виконання, тобто договорами іпотеки. (т.1 а.с.126-127)
07.11.2016 року за вих..№09-13-1/1994 ПАТ “Промінвестбанк” на адресу боржника ОСОБА_3 “ВКФ “Луцьккондитер”, поручителя ОСОБА_3 “Поларт-Інвест” направив повідомлення про заміну кредитора у зобов'язанні за кредитним договором №19-4 від 21.08.2007 року з додатковими угодами та за іпотечними договорами від 21.08.2007 року №3028, 23.08.2007 року №3023. (а.с.85)
10.11.2016 року ОСОБА_3 “Вестконд” направило повідомлення ОСОБА_3 “ВКФ “Луцьккондитер” та ОСОБА_3 “Поларт-Інвест” про укладення договорів про відступлення права вимоги №23 від 04.11.2016 року, згідно якого дане товариство набуло право вимоги за кредитним договором №19-4 від 21.08.2007 року з додатковими угодами, а також договорів про відступлення права вимоги №23-1 від 04.11.2016 року за іпотечним договором від 21.08.2007 року №3028 та №23-2 від04.11.2016 року за іпотечним договором від 23.08.2007 року №3023. (т.1 а.с.86-87)
Звернувшись до господарського суду Волинської області з позовом позивач зазначив, що ОСОБА_3 “Поларт-Інвест”, згідно з правовстановлюючими документами, є власником майнового комплексу Лужанського КП заводу “Металіст” за адресою Чернівецька обл., Кіцманський р-н., смт. Лужани, провулок Заводський, 67 та нерухомого майна за адресою м. Луцьк, вул. Володимирська, 57 “а”, дане майно згідно договорів іпотеки від 21.08.2007 року та 23.08.2007 року перебуває в іпотеці Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку; іпотекою забезпечувалось зобов'язання за кредитним договором №19-4 від 21.08.2007 року між Банком та ОСОБА_3 “ВКФ “Луцьккондитер”; договори іпотеки від 21.08.2007 року, 23.08.2007 року є похідними від основного зобов'язання та не можуть існувати окремо від нього; у 2016 році укладено ряд правочинів щодо відступлення права вимоги за кредитним договором та іпотечними договорами на користь ОСОБА_3 “Вестконд” та ОСОБА_3 “Фінансова компанія” “Арбо Фінанс”.
ОСОБА_3 “Поларт-Інвест”, як власник нерухомого майна, вважає іпотеку, що виникла на підставі договорів від 21, 23.08.2007 року укладених в забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором №19-4 від 21.08.2007 року припиненою, а правочини щодо відступлення права вимоги, як за основними, так і додатковими забезпечувальними зобов'язаннями, недійсними.
Також вказує на те, що банк самостійно, на підставі затвердженого НБУ порядку формування банками резервів за кредитами і нарахованими за ними процентами та списання безнадійної заборгованості, списав кредитну заборгованість боржника - ОСОБА_3 “ВКФ “Луцьккондитер” перед банком за рахунок резервів, що банк своїми діями вчинив односторонній правочин, який свідчить про припинення зобов'язань ОСОБА_3 “ВКФ “Луцьккондитер” за кредитним договором №19-4 від 21.08.2014 року, що в силу ч.1 ст.17 ЗУ “Про іпотеку” призвело до припинення забезпечувальних зобов'язань по договорах іпотеки від 21, 23.08.2007 року.
Наслідком одностороннього припинення зобов'язань за кредитним договором №19-4 від 21.08.2007 року є недійсність усіх подальших правочинів щодо відчуження банком (первісним кредитором) неіснуючої заборгованості та права вимоги за договорами, що їх забезпечували; договори про відступлення права вимоги не відповідають вимогам чинного законодавства, тому є недійсними та не можуть породжувати для сторін будь-яких правових наслідків.
При цьому позивач посилається на норми ст.ст.203,215,216 ЦК України.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази та оцінивши їх в сукупності, суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не доведено, неправомірності дій відповідачів при укладанні спірних правочинів про відступлення прав вимоги, а також не встановлено порушення вимог чинного законодавства при їх укладенні.
Колегія суддів погоджується з таким висновком господарського суду Волинської області з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 203 ЦК України Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Статею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається, у випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статею 216 ЦК України, передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.
Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.
Згідно ст.605 ЦК України, зобов'язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов'язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.
Статею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.
Статтями 628, 629 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов'язковими, відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочиним відступлення права вимоги, правонаступництва, виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем, виконання обов'язку боржника третьою особою.
Як свідчать матеріали справи, сума заборгованості заборгованості ОСОБА_3 “ВКФ “Луцьккондитер” за кредитним договором укладеним між ПАТ "Промінвестбанк" та ОСОБА_3 “ВКФ “Луцьккондитер” №19-4 від 21.08.2007 року, станом на 04.11.2016р., становила 12517145,67 грн. (а.с.103)
Взяті на себе зобов'язання за кредитним договором №19-4 від 21.08.2007 року ОСОБА_3 “ВКФ “Луцьккондитер” виконані не були.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_3 “Фінансова компанія “Арбо Фінанс” в повному обсязі здійснила розрахунок з ПАТ “Промінвестбанк” за відчуження останнім прав вимоги боргу за кредитним договором та всіма договорами, які забезпечували його виконання, що підтверджено платіжним дорученням №2 від 04.11.2016 року (а.с.125). Після набуття прав вимоги за кредитним договором №19-4 від 21.08.2007 року, товариство “ФК “Арбо Фінанс” відступило право вимоги боргу ОСОБА_3 “Вестконд” у відповідності до договору №23 від 04.11.2016 року, також з даним товариством було укладено договори відступлення права вимоги за іпотечними договорами за №23-1 від 04.11.2016 року та №23-2 від 04.11.2016 року; в п.1.3 договору №23 зазначено про відступлення права вимоги від боржника ОСОБА_3 “ВКФ “Луцьккондитер” всіх зобов'язань за кредитним договором №19-4 від 21.08.2007 року.
До складу відступлених вимог увійшло право вимоги сплати грошових коштів в розмірі 3955834 грн., отриманих за кредитним договором, та нарахованих процентів за період з 29.08.2007 року по дату укладення договору (04.11.2016 року) в сумі 8561311,67 грн.
Тому виходячи з зазначеного ОСОБА_3 “Фінансова компанія “Арбо Фінанс” відчужила дійсні права вимоги, наявного станом на 04.11.2016 року боргу ОСОБА_3 “ВКФ “Луцьккондитер”, за кредитним договором №19-4 від 21.08.2007 року в сумі 12517145,67 грн. для ОСОБА_3 “Вестконд”, яке в повному обсязі здійснило розрахунки за відступлення права вимоги боргу за кредитним договором №19-4 від 21.08.2007 року та забезпечувальними договорами до нього, що підтверджено випискою по особовому рахунку ОСОБА_3 “Вестконд” за 04.11.2016 року (а.с.126-127).
З матеріалів справи вбачається, що предметом судового спору є визнання припиненими договорів іпотеки від 21,.08.2007 року, від 23.08.2007 року, визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги від ПАТ "Укрпромбанк" на користь ОСОБА_3 “Фінансова компанія “Арбо Фінанс”, від ОСОБА_3 “Фінансова компанія “Арбо Фінанс” на користь ОСОБА_3 “Вестконд” від 04.11.2016 року в зв'язку з тим, що на момент укладення оскаржуваних правочинів не існувало основного зобов'язання ОСОБА_3 “ВКФ “Луцьккондитер”, що виникло на підставі кредитного договору №19 від 21.08.2007 року, укладеному між ПАТ "Промінвестбанк" та ОСОБА_3 “ВКФ “Луцьккондитер” у зв'язку із прощенням банком боргу.
Відповідно до ст.7 Закону України “Про Національний банк України”, Національний банк виконує функції в тому числі банківського регулювання (одна із функцій Національного банку України, яка полягає у створенні системи норм, що регулюють діяльність банків, визначають загальні принципи банківської діяльності, порядок здійснення банківського нагляду, відповідальність за порушення банківського законодавства) та банківського нагляду (система контролю та активних впорядкованих дій Національного банку України, спрямованих на забезпечення дотримання банками та іншими особами, стосовно яких Національний банк України здійснює наглядову діяльність законодавства України і встановлених нормативів, з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників та кредиторів банку) та встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності захисту інформації, коштів та майна.
Згідно ст.56 Закону України “Про Національний банк України”, Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб. Нормативно - правові акти Національного банку піддягають обов'язковій державній реєстрації в Міністерстві юстиції України та набирають чинності відповідно до законодавства України.
Згідно ст.59 Закону України “Про Національний банк України”, Національний банк визначає розміри, порядок формування та використання резервів банків для покриття можливих втрат за кредитами, резервів для покриття валютних, відсоткових та інших ризиків банків. Резерви для покриття можливих фінансових ризиків, а також фонду гарантування вкладів громадян створюються за рахунок Доходу до оподаткування відповідно до законодавства України.
Згідно ст.36 Закону України “Про банки і банківську діяльність”, банки зобов'язані формувати резервний фонд на покриття непередбачених збитків по всіх статтях активів та позабалансових зобов'язаннях.
Постановою НБУ №279 від 06.07.2000р. “Про затвердження Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків” передбачено, що заборгованість за кредитними операціями, що класифікована банком як безнадійна, списується за рахунок резерву в порядку, установленому Національним банком.
Відповідно до п.8 Постанови НБУ №481 від 27.12.2007 року, списання безнадійної заборгованості за кредитами та нарахованими за ними процентами не є підставою для припинення вимог банку до позичальника і банк продовжує роботу щодо відшкодування списаної за рахунок резерву безнадійної заборгованості.
Такий порядок був установлений Постановою НБУ №424 від 13.09.2010р. “Про затвердження Порядку формування банками резервів за кредитами і нарахованими за ними процентами та списання безнадійної заборгованості”, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.10.2010р. за №998/18293 (надалі - Постанова №424), відповідно до пункту 7 якої ОСОБА_6 відображає списану за рахунок резервів безнадійну заборгованість за позабалансовими рахунками відповідною проводкою, при цьому згідно з п.8 Постанови №424 списання безнадійної заборгованості за кредитами та нарахованими за ними процентами НЕ Є підставою для припинення вимог банку до позичальника, а сам ОСОБА_6 у період відповідно до законодавства України продовжує роботу щодо відшкодування списаної за рахунок резерву безнадійної заборгованості.
Тобто нормативно-правовий акт, який діяв у період з 07.11.2010р. по 04.07.2011р., чітко регламентував обов'язок Банку по відображенню в його бухгалтерському обліку безнадійної заборгованості (в розумінні банківського законодавства) та містив імперативну норму щодо того, що таке відображення (так зване, списання) не є підставою для припинення вимог банку до позичальника.
Іншим нормативно-правовим актом, який врегульовував питання безнадійної заборгованості в банківській діяльності та який діяв з 04.07.2011 р. до 01.12.2015р. була постанова НБУ №172 від 01.06.2011р. “Про затвердження Порядку відшкодування банками України безнадійної заборгованості за рахунок резерву”, пунктом 7 якого встановлено аналогічну норму того, що відшкодування (списання) за рахунок резерву безнадійної заборгованості НЕ Є підставою для припинення вимог банку до позичальника/контрагента і ОСОБА_6 зобов'язаний продовжувати роботу щодо відшкодування списаної за рахунок резерву безнадійної заборгованості.
З вищевикладеного вбачається, що відповідно до ст.56 Закону України “Про Національний банк України”, нормативно-правові акти Національного банку з питань, віднесених до його повноважень є обов'язковими для банків, а тому ПАТ “Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк” був зобов'язаний здійснити віднесення заборгованості ТОВ “ВКФ “Луцьккондитєр” до безнадійної та перенести таку заборгованість на рахунки позабалансового обліку відповідно до облікової політики банку.
При цьому, з матеріалів справи вбачається, що банк продовжив вчиняти дії по стягненню заборгованості з боржника, в тому числі по зверненню стягненню на рухоме та нерухоме майно, яке було надано в заставу та іпотеку з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором №19-4 від 21.08.2007р.
Вищезазначене підтверджується довідкою - розрахунком ПАТ “Промінвестбанк” (а.с.103), відповідно до якої загальна заборгованість ОСОБА_3 “ВКФ “Луцьккондитер” у бухгалтерському обліку банку становить 12517145,67 грн.
Окрім того, обставини щодо наявності заборгованості за кредитним договором встановлені господарським судом Волинської області в ухвалі від 18.01.2011 року у справі №7/105-Б, якою затверджено реєстр вимог кредиторів ОСОБА_3 “ВКФ “Луцьккондитер” 22.11.2011 року у даній справі, а також ухвалою від 01.12.2016 року господарського суду Чернівецької області у справі №5/173/б, якою задоволено заяву ОСОБА_3 “Вестконд” про заміну кредитора у справі, а саме, замінено кредитора ПАТ “Промінвестбанк” на ОСОБА_3 “Вестконд”, в тому числі в частині кредиторських вимог за кредитним договором №19-4 від 21.08.2007 року.
Відповідно до ч.3 ст. 35 ГПК України обставини щодо наявності та обсягу кредитної заборгованості, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Враховуючи вище викладене, колегія суддів погоджується висновком господарського суду Волинської області, що ПАТ “Промінвестбанк” не здійснював прощення боргу за кредитним договором №19-4 від 21.08.2007р., оскільки списання банком безнадійної заборгованості за кредитним договором №19-4 від 21,08.2007р. за рахунок сформованих резервів відповідно до законодавства України не є прощенням такого боргу, а є лише відображенням списаної за рахунок резервів безнадійної заборгованості за позабалансовими рахунками банку, що заборгованість за кредитним договором №19-4 від 21.08.2007р. станом на 04.11.2016р., існувала та була належним чином відображена в бухгалтерському обліку Банку у відповідності до вимог нормативно-правових актів Національного банку України.
Посилання апелянта на те, що ПАТ “Промінвестбанк” своїми діями вчинив односторонній правочин, який свідчить про припинення зобов'язань ОСОБА_3 “ВКФ “Луцьккондитер” за кредитним договором, що наслідком одностороннього припинення зобов'язань за кредитним договором, є недійсність усіх подальших правочинів щодо відчуження заборгованості та права вимоги і вони не можуть породжувати для сторін будь-яких правових наслідків, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вищезазначене спростовується наявними в матеріалах справи доказами, а також фактами встановленими в судовому порядку.
Підсумовуючи вказане колегія суддів дійшла висновку, що договір іпотеки на момент укладення договорів про відступлення права вимоги був чинним, а тому відсутні підстави для визнання іх недійсними та застосування наслідків їх недійсності в порядку передбаченому ст. ст. 215, 216 ЦК України.
Щодо твердження апелянта про безпідставну відмову судом першої інстанції в задоволенні його клопотання про залучення до участі у даній справі в якості третьої особи без самостійних вимог приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу, якою внесено до державного реєстру обтяжень відомості про реєстрацію іпотек за відповідачами, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до ст.27 ГПК України єдиною підставою для залучення третьої особи до участі у справі в такому статусі, є те, що рішення у даній справі впливає або може вплинути на права та інтереси цього приватного нотаріуса.
Відповідно до п.3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29,05.2013р. “Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними” судам було роз'яснено, що нотаріуси можуть залучатися як треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору, у разі якщо недійсність нотаріально посвідченого правочину обґрунтовується саме посиланням на неправомірність дій нотаріуса, що його посвідчив.
В даному ж випадку, з матеріалів справи вбачається, що позивач взагалі не вказував про те, що підставами для визнання ним недійсними договорів відступлення права вимоги є неправомірність дій нотаріуса, більше того, апеляційна скарга також не містить жодних посилань на те, що позивач вважає дії приватного-нотаріуса неправомірними. Зважаючи на вказане, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні клопотання позивача щодо залучення в якості третьої особи без самостійних вимог приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу.
Також, колегія суддів вважає, що господарський суд правомірно відмовив у задоволенні клопотання позивача щодо витребування документів у ПАТ “Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк” та у Національного банку України, оскільки позивачем не було надано суду доказів неможливості самостійно отримати відомості від Національного банку України.
Окрім того із заперечень на позовну заяву ПАТ “Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк” вбачається, що банком було надано докази, які засвідчують обставини, що підлягають встановленню у даній справі.
Інші доводи апелянта, викладені ним в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують.
Згідно зі ст.ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
А тому, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення прийняте на підставі матеріалів справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі, висновків місцевого господарського суду не спростовують, а відтак, не є такими, що можуть бути підставою згідно зі ст. 104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 99,101,103,105 ГПК України, суд, -
1. Рішення господарського суду Волинської області від 31.01.2017 року у справі №903/990/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю "Поларт-Інвест" - залишити без задоволення.
2. Справу №903/990/16 повернути до господарського суду Волинської області.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
Головуючий суддя Демидюк О.О.
Суддя Павлюк І. Ю.
Суддя Савченко Г.І.