33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
29 березня 2017 року Справа № 906/1161/16
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючого судді Мамченко Ю.А.
судді Дужич С.П. ,
судді Саврій В.А.
при секретарі Німчук А.М.
за участю представників сторін:
позивача: ОСОБА_1 (керівник, витяг з ЄДРПОУ)
відповідача: не з'явився
розглянувши апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 господарства "Великохайчанське" на рішення господарського суду Житомирської області від 24 січня 2017 року у справі №906/1161/16 (суддя Гансецький В.П.)
за позовом ОСОБА_2 господарства "Великохайчанське"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Великохайчанське"
про стягнення 150 000,00 грн.
Судом роз'яснено представнику позивача права та обов'язки, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України. Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.
Рішенням господарського суду Житомирської області (суддя Гансецький В.П.) від 24 січня 2017 року у справі №906/1161/16 було відмовлено у позові ОСОБА_2 господарства "Великохайчанське" (надалі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Великохайчанське" (надалі - відповідач) про стягнення 150000 грн..
Вказане рішення обґрунтовано тим, що судами у справі №906/654/15 встановлено, що право позивача, про захист якого він звернувся в господарський суд порушено відповідачем, однак загальний строк позовної давності тривалістю у три роки пропущено, оскільки днем початку його перебігу за правилом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України є 23 серпня 2011 року. Заявою від 24 січня 2017 року відповідач та його представник в судовому засіданні просили відмовити в позові у зв'язку з пропуском позивачем позовної давності. Таким чином, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спору, є підставою для відмови у позові (частина 4 статті 267 Цивільного кодексу України). Враховуючи викладене, господарський суд першої інстанції прийшов до висновку, що преюдиціальними фактами встановлено, що право позивача було порушене відповідачем, але воно не може бути захищене судом через пропуск позивачем строку позовної давності.
Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, позивач - Селянське господарство "Великохайчанське" звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Житомирської області від 24 січня 2017 року повністю та прийняти нове рішення, яким позов задоволити. СГ "Великохайчинське" з ухваленим рішенням господарського суду Житомирської області погодитись не може, оскільки таким рішенням суду першої інстанції не захищене право позивача, порушене відповідачем. Зокрема, апелянт зазначає, що предметом позову є відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної суб'єкту господарювання - ОСОБА_2 господарству "Великохайчанське" (позивачу) - порушенням його майнових прав юридичною особою - Товариством з обмеженою відповідальністю "Великохайчанське" (відповідачем). Наслідки безпідставно набутого майна є обов'язок повернути безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна (стаття 1213 Цивільного кодексу України). У володінні СГ "Великохайчанське" станом на 01 вересня 2011 року перебувало майно продукції, перелік якої наведено в таблиці №1, що рахувалося згідно Книги складського обліку матеріалів. Належність майна продукції СГ "Великохайчанське" підтверджується даними пронумерованої й прошнурованої Книги складського обліку матеріалів станом на 01 вересня 2011 року, підкріпленої печаткою СГ "Великохайчанське". У разі неможливості повернути в натурі безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна (стаття 1213 Цивільного кодексу України). У володінні СГ "Великохайчанське" станом на 01 вересня 2011 року перебувало майно продукції, перелік якої наведено в таблиці №1, що рахувалося згідно Книги складського обліку матеріалів. Належність майна продукції СГ "Великохайчанське" підтверджується даними пронумерованої й прошнурованої Книги складського обліку матеріалів станом на 01 вересня 2011 року, підкріпленої печаткою СГ "Великохайчанське". Чим доведено суб'єктивне право титульного володіння на витребуване майно. Факт вибуття майна з володіння СГ "Великохайчанське" у незаконне володіння ТОВ "Великохайчанське" без правонаступництва стверджується, виходячи з наведених доказів (у т.ч. копією недійсного протоколу №1 загальних зборів співвласників майнових та земельних паїв СГ "Великохайчанське" від 21 серпня 2011 року) та доданою до позову копією протоколу №1 ТОВ "Великохайчанське" від 21 серпня 2011 року. Факт наявності даного майна продукції (належної СГ "Великохайчанське") в незаконному володінні ТОВ "Великохайчанське" та відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном (безтитульний статус його володіння) підтверджено рішенням господарського суду Житомирської області від 19 серпня 2015 року у справі №906/654/15, яке залишено без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 24 листопада 2015 року. Згідно вказаної постанови, спірне майно врожаю 2011 року Товариство привласнило без будь-якої правової підстави, оскільки не могло набути право власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену сільськогосподарську продукцію до настання цієї дати, чим фактично визнало незаконність володіння чужим майном. Апелянт звертає увагу, що вказаним рішенням суд залишив за ТОВ "Великохайчанське" обов'язок повернути СГ "Великохайчанське" безпідставно набуте майно в натурі, так як судом встановлено, що майнове право СГ "Великохайчанське" товариством було порушено. Тому на даний час звернення до суду за захистом свого права ніяким чином не спростовує визнане судом порушене майнове право СГ "Великохайчанське" і обов'язку за товариством повернути господарству безпідставно набуте майно. Крім того, положеннями глави 80 Цивільного кодексу України у відповідності з частиною 1 статті 258 Цивільного кодексу України застосовується також до вимог про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної відповідачем, шляхом обману та під впливом насильства у захопленні спірного майна позивача, яке не припиняється по теперішній час, із спеціальною позовною давністю. Обставини встановлені під час кримінального провадження №12012060250000041 від 27 листопада 2012 року СВ Овруцького РВУ МВС в Житомирській області та встановлені господарським судом Житомирської області у справі №906/654/15 є поважними причинами пропущення позовної давності. У зв'язку з чим, апелянт вважає за доцільне подовження (встановлення) спеціальної позовної давності у даній справі - більш тривалої порівняно із загальною позовною давністю відповідно до частини 1 статті 258 Цивільного кодексу України.
Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 28 лютого 2017 року у справі №906/1161/16 було поновлено строк на апеляційне оскарження, прийнято до провадження апеляційну скаргу позивача та призначено дату судового засідання на 29 березня 2017 року.
29 березня 2017 року від відповідача - ТОВ "Великохайчанське" надійшла заява, у якій останній просить розглядати справу за відсутності представника відповідача, рішення господарського суду Житомирської області вважає законним та обґрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а в задоволенні апеляційної скарги СГ "Великохайчанське" - відмовити за її безпідставністю.
Безпосередньо в судовому засіданні представник позивача повністю підтримав вимоги і доводи викладені в апеляційній скарзі.
Колегія суддів, заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.
При цьому колегія суддів виходила з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, в господарському суді Житомирської області розглядалась справа №906/654/15 за позовом ОСОБА_2 господарства "Великохайчанське" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Великохайчанське" про витребування в судовому порядку у відповідача ТОВ "Великохайчанське" на підставі статей 387, 1212 та 1213 Цивільного кодексу України спірного майна (насіння озимих зернових та кормових культур врожаю 2011 року), згідно переліку, визначеного у прохальній частині позову загальною кількістю 355819 кг, загальною вартістю 150000,00 грн.
Рішенням господарського суду Житомирської області від 19 серпня 2015 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 24 листопада 2015 року, в позові відмовлено у зв'язку з пропуском позивачем строків позовної давності.
Вказаним рішенням у справі №906/654/15 встановлено наступне.
На підставі Указу Президента “Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки” від 03 грудня 1999 року №1529/99, відбулись звітні збори КСП ''Мир'', що підтверджується протоколом № 1 від 03 березня 2000 року.
З вказаного протоколу вбачається, що на базі реформованого КСП "Мир" вирішено, створити нове господарське формування на приватній основі господарювання - СГ "Великохайчанське", засновником якого обрано ОСОБА_3.
При цьому, на зборах вирішено укласти договори оренди земельних паїв строком на 5 років, за користування якими СГ "Великохайчанське" мало проводити розрахунок частково в натуральній формі шляхом надання послуг та частково в грошовій формі.
09 березня 2000 року за реєстраційним №12951200000000276 зареєстровано Селянське господарство “Великохайчанське”, як юридичну особу.
У Статуті СГ "Великохайчанське" (зареєстрованого державним реєстратором 15 серпня 2011 року) зазначено, що СГ "Великохайчанське" створено на підставі чинного на той час законодавства України та рішення засновника, є правонаступником КСП "Мир" в порядку та на умовах визначених чинним законодавством України.
14 березня 2001 року на підставі договору позики співвласники майна в особі уповноваженого ОСОБА_4 передали, а позивач в особі голови ОСОБА_3 прийняв в позику виробничі запаси, що обліковувались на рахунках №№ 05, 06, 07, 08, 10 та 12 загальною вартістю 283300,00 грн..
Судом було встановлено, що з Книги складського обліку, станом на 01 вересня 2011року насіння пшениці сорту “Столична” обліковувалось в кількості 27424 кг, насіння пшениці сорту “Артеміда” - 19050 кг, насіння редьки маслянистої - 256 кг, насіння жита сорту “Клич” -23935 кг, насіння трави - 2560 кг, насіння конюшини -4050 кг, насіння вівса сорту “Чернігівський” та “Нептун” - 38080 кг, насіння суміші “віко-овес” - 23610 кг, насіння фуражного жита - 74841 кг, насіння фуражного вівса - 20750 кг, насіння фуражної пшениці - 29273 кг, насіння суміші фуражної - 91890 кг (далі - спірне майно).
Суди дійшли висновку, що позивач внаслідок посіву озимих зернових та кормових культур у 2010 році, виростив спірне майно в результаті збору врожаю 2011 року, та в силу частини 1 статті 144 Господарського кодексу України, частини 1 статті 331 Цивільного кодексу України та статті 14 Закону України "Про фермерське господарство", набув на нього право власності.
Судами у справі № 906/654/15 також встановлено, що відповідачем - ТОВ "Великохайчанське" було набуто у володіння у 2011 році спірне майна, яке на праві власності належало позивачу - СГ "Великохайчанське".
При цьому, встановлення факту володіння спірним майном відповідачем станом на дату звернення позивача з позовом до суду не має юридичного значення, оскільки предметом негаторного позову є речі, визначені родовими ознаками, а тому останні є замінними.
А відтак, обов'язок повернути безпідставно набуте майно в натурі (стаття 1213 Цивільного кодексу України) для відповідача зберігається, допоки не буде встановлено неможливість такого повернення.
Разом з тим, суди зазначили, що відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спору, є підставою для відмови у позові (частина 4 статті 267 Цивільного кодексу України).
У частині 5 статті 267 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
У зв'язку з цим, суди встановили, що право позивача, про захист якого він звернувся в господарський суд порушено відповідачем, однак загальний строк позовної давності тривалістю у три роки пропущено, оскільки днем початку його перебігу за правилом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України є 23 серпня 2011 року (дата реєстрації відповідача, як юридичної особи), а не 02 січня 2013 року (дата звернення позивача до відповідача з претензією).
Оскільки, позивач правом подати заяву (клопотання) про визнання поважними причин пропущення позовної давності, не скористався, суди у справі №906/654/15 дійшли висновку, що строк позовної давності пропущено позивачем без поважних причин. Також, не були встановлені обставини щодо вчинення відповідачем у період після 23 серпня 2011 року дій, для застосування правила частини 1 статті 264 Цивільного кодексу України про переривання перебігу позовної давності.
Відповідно до статті 35 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
Норми статті 124 Конституції України визначають обов'язковість виконання усіма суб'єктами прав судового рішення у вказаній справі.
Згідно преамбули та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою №48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою №28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
В силу частини 3 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду.
Таким чином, судове рішення у справі №906/654/15 не може бути поставлена під сумнів, а інші рішення не можуть йому суперечити.
Отже, як вірно зазначено місцевим судом, судами у справі №906/654/15 встановлені неспростовні обставини, що доводи позивача про те, що спірне майно за найменуванням (видом, сортом, класом) та кількістю існувало станом на 01 вересня 2011 року виключно за записами Книги складського обліку матеріалів (комора зернофураж), не мають юридичного значення для наслідків вирішення даного спору та, що 23 серпня 2011 року є датою початку перебігу строку позовної давності, оскільки саме з цієї дати відповідач - ТОВ "Великохайчанське" є юридичною особою.
Селянське господарство "Великохайчанське", звернувшись з даним позовом, зазначило, що відлік строку позовної давності необхідно починати з 20 січня 2016 року - дня подання претензії директору ТОВ "Великохайчанське" /т.1, а.с.125/.
Однак, вказаним твердженням апелянт фактично ігнорує вищезазначені преюдиціальні обставини, встановлені судами у справі №906/654/15, тобто, що позовну давність слід рахувати з 23 серпня 2011 року.
Як вже зазначалось вище, судами у справі № 906/654/15 встановлено, що право позивача, про захист якого він звернувся в господарський суд порушено відповідачем, однак загальний строк позовної давності тривалістю у три роки пропущено, оскільки днем початку його перебігу за правилом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України є 23 серпня 2011 року.
Заявою від 24 січня 2017 року відповідач та його представник в судовому засіданні суду першої інстанції просили відмовити в позові у зв'язку з пропуском позивачем позовної давності.
Таким чином, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спору, є підставою для відмови у позові (частина 4 статті 267 Цивільного кодексу України).
Враховуючи викладене, місцевий господарський суд прийшов до правильно висновку про те, що преюдиціальними фактами встановлено, що право позивача було порушене відповідачем, але воно не може бути захищене судом через пропуск позивачем строку позовної давності. У зв'язку з цим, в позові було правомірно відмовлено.
Клопотання ОСОБА_2 господарства "Великохайчанське" №05 від 21 лютого 2017 року про визнання поважними причин пропущення позовної давності та подовження (встановлення) спеціальної позовної давності - більш тривалої порівняно із загальною позовною давністю не підлягає задоволенню, оскільки рішенням господарського суду Житомирської області від 19 серпня 2015 року у справі №906/654/15 та постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 24 листопада 2015 року у вказаній справі було встановлено, що заявником не подавалось клопотання про визнання поважними причин пропущення позовної давності. Відтак, клопотання №05 від 21 лютого 2017 року зводиться до переоцінки фактів та обставин, які є преюдиційними та були встановлені у справі №906/654/15.
Інші доводи скаржника не заслуговують на увагу, оскільки їм була надана вичерпна правова оцінка судом першої інстанції на підставі наданих сторонами доказів, які відповідно до статей 33, 34 ГПК України засвідчують певні обставини і на яких ґрунтується висновок суду.
Відповідно до пункту 1 статті 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення.
Враховуючи вищевикладені обставини справи та зважаючи на наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення.
Керуючись ст.ст. 33, 34, 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд -
Рішення господарського суду Житомирської області від 24.01.17 року у справі №906/1161/16 залишити без змін, апеляційну скаргу ОСОБА_2 господарства "Великохайчанське" - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
Справу № 906/1161/16 повернути господарському суду Житомирської області.
Головуючий суддя Мамченко Ю.А.
Суддя Дужич С.П.
Суддя Саврій В.А.