Справа № 164/1965/16-ц Провадження № 22-ц/773/331/17 Головуючий у 1 інстанції: Токарська І.С.
Категорія: 24 Доповідач: Федонюк С. Ю.
29 березня 2017 року місто Луцьк
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого - судді Федонюк С.Ю.,
суддів - Грушицького А.І., Осіпука В.В.,
з участю:
секретаря - Лимаря Р.С.,
представника позивача - ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом Державного підприємства «Маневицьке лісове господарство» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 на рішення Маневицького районного суду Волинської області від 17 січня 2017 року,
В жовтні 2016 року ДП «Маневицьке лісове господарство» звернулося до суду із вказаним позовом, посилаючись на те, відповідач користувався в повному обсязі електроенергією, яка подавалась йому до будинку через трансформатор, що належить підприємству і ним обслуговується, однак в добровільному порядку не сплачував борг. Оскільки ОСОБА_2 за користування електроенергією своєчасно не проводив оплату, тому за період з 10 жовтня 2013 року по 10 жовтня 2016 року в нього утворилась заборгованість з оплати за електроенергію на суму 15311,86 грн., яку позивач просив стягнути з відповідача.
Рішенням Маневицького районного суду Волинської області від 17 січня 2017 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ДП «Маневицьке лісове господарство» 15311,86 грн. заборгованості та 1378 грн. сплаченого судового збору.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи в межах позовних вимог, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обгрунтованість рішення суду, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково з таких підстав.
Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами виникли фактичні договірні відносини, що породжують взаємні права та обов'язки, які випливають із послуг з постачання електроенергії, а зобов'язання повинні виконуватися належним чином, тому заборгованість підлягає до стягнення у повному обсязі.
Однак, такі висновки суду першої інстанції не в повній мірі відповідають матеріалам справи й вимогам закону.
Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).
Правовідносини з постачання фізичним особам електричної енергії регулюються статтею 714 ЦК України, статтями 24-27 Закону України "Про електроенергетику".
Відповідно до статті 26 Закону України "Про електроенергетику" споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником. Споживач енергії несе відповідальність за порушення умов договору з енергопостачальником та Правил згідно із законодавством України.
За змістом положень пунктів 1.3, 1.6-1.8 Правил користуванняелектричною енергією, затверджених постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 31 липня 1996 р. №28 (у редакції від 17 жовтня 2005 р. №910) постачати (продавати) електричну енергію може енергопостачальник, що має відповідну ліцензію або електропередавальна організація, яка здійснює ліцензовану діяльність на закріпленій території.
Договір про постачання електричної енергії між постачальником електричної енергії та субспоживачем або споживачем, електроустановки якого приєднані до мереж електропередавальної організації, має укладатись після укладення між субспоживачем та основним споживачем (електропередавальною організацією) договору про спільне використання технологічних електричних мереж основного споживача або договору про технічне забезпечення електропостачання субспоживача (споживача). При цьому перед укладенням відповідного договору між субспоживачем та основним споживачем (електропередавальною організацією) субспоживач має узгодити з постачальником електричної енергії точку продажу для нього електричної енергії.
Основний споживач не має права відмовити електропередавальній організації, яка здійснює ліцензовану діяльність на закріпленій території, в укладенні (переукладенні) договору про спільне використання технологічних електричних мереж, а субспоживачу, у разі дотримання ним вимог цих Правил, в укладенні (переукладенні) договору про технічне забезпечення електропостачання споживача в передбачених цими Правилами випадках.(п.1.7 Правил).
Пунктом 1.8. передбачено, що умови договорів про постачання електричної енергії, про спільне використання технологічних електричних мереж, про технічне забезпечення електропостачання споживача виконуються з дати їх підписання, якщо інші дати не передбачені умовами відповідних договорів.
Особливості постачання електричної енергії для населених пунктів визначені розділом 12 вищевказаних Правил.
Населений пункт - юридична особа - споживач (власник електроустановок населеного пункту або уповноважена власником (співвласниками) експлуатаційна організація, в господарському віданні якої є електроустановки населеного пункту), об'єднує населення на визначеній території та утримує ці електроустановки з метою забезпечення електричною енергією споживачів населеного пункту (пункт 1.2 Правил).
Згідно із пунктом 12.3 вищезазначених Правил, населений пункт на підставі договору про постачання електричної енергії здійснює закупівлю електричної енергії у постачальника електричної енергії з метою її подальшого використання споживачами населеного пункту для задоволення комунально-побутових потреб споживачів населеного пункту, для технічних цілей та інших потреб населеного пункту. За обсяг закупленої електричної енергії з постачальником електричної енергії розраховується населений пункт відповідно до умов договору.
Пунктом 12.4 Правил встановлено, що закупівля електричної енергії у постачальника за рахунок коштів споживачів населеного пункту, умови використання електричної енергії, розрахунків за неї, умови технічного забезпечення електропостачання електроустановок споживачів населеного пункту, утримання та обслуговування технологічних електричних мереж населеного пункту регулюються установчими документами населеного пункту та/або укладеними у встановленому законодавством порядку договорами між споживачами населеного пункту та населеним пунктом щодо обслуговування технологічних електричних мереж населеного пункту.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що між позивачем ДП «Маневицьке лісове господарство» та ВАТ «Волиньобленерго» в особі Маневицької філії існує договір про постачання електричної енергії за № 533-0003000, який було укладено 29 листопада 2006 року з відповідними 12 додатками, зокрема додатком № 1 «Обсяги постачання електричної енергії споживачу та субспоживачу», № 3 «Порядок зняття показів і засобів обліку електричної енергії», № 10 «Акт про обсяги переданої споживачу (субспоживачу) електричної енергії».
Відповідно до розділу 9 цього договору передбачено забезпечення основним споживачем (позивачем) передачі електроенергії субспоживачам, перелік яких визначений у додатку № 3 до цього договору, в тому числі і об'єкту під назвою «Лісництво «Н.Чорторийськ», до якого відноситься будинок відповідача в АДРЕСА_1.
Зі змісту наведених нормативних актів вбачається, що обов'язок укласти відповідні договори лежить в першу чергу на споживачах та субспоживачах послуг. Однак даних про те, що відповідач ОСОБА_2 за вказаний період звертався у встановленому порядку з вимогою про укладення з ним окремих договорів і в цьому йому було відмовлено, у справі немає.
Судом першої інстанції встановлено, що з 20 жовтня 2016 року громадяни, які мешкають на території Чорторийського лісництва, в тому числі і відповідач, уклали окремі договори і перешли на обслуговування з постачання електричної енергії від Маневицької філії ПАТ «Волиньобленерго».
Підключення електроенергії за заявою наймача (власника квартири) і відкриття особового рахунку слід вважати фактичним укладенням договору на умовах, передбачених Законом України "Про електроенергетику" та Правилами.
Разом з тим, до матеріалів справи додано докази належності позивачу трансформатора № 8108062, через який позивачу та іншим субспоживачам подавалась електрична енергія, а саме витяг з інвентарної картки та довідка, видана підприємством.
Як вбачається із наданих суду копій наказів по Маневицькому лісгоспу, відповідач ОСОБА_2 з 1982 року по 2007 рік та у 2013 році працював у даному господарстві.
Вказаний жилий будинок, в якому проживає відповідач із сім'єю та який згідно наказу № 69 від 28.04.1995 року було переведено в житлове приміщення із старого приміщення контори Чорторийського лісництва, до 2001 року перебував на балансі Чорторийського лісництва. Однак, як свідчать накази №79 від 15.06.2001 року по Маневицькому держлісгоспу та розпоряження № 2 від 03.05.1995 року і свідоцтво на право власності на житло від 10.05.1995 року, будинок було знято з балансу держлісгоспу і приватизовано відповідачем ОСОБА_2 та ОСОБА_3
З виписки із особового рахунку ОСОБА_2 за період з 10.10.2013 р. по 10.10.2016 року вбачається, що вказаному субспоживачу нараховано за спожиту електроенергію за цей період до сплати 17570,35 грн., а ним сплачено 2274 грн.
Як пояснила представник позивача в судовому засіданні, за час роботи на підприємстві плата за електроенергію за погодженням із відповідачем стягувалась з його заробітної плати, а пізніше вносилась ним особисто в касу підприємства або через платіжні картки на підставі розрахунків лісгоспу за поданими ОСОБА_2 показниками пристроїв обліку енергії.
Однак, відповідач протягом тривалого часу припинив подавати показники лічильника та не сплачував належним чином борг, останній платіж ним було внесено 17 листопада 2015 року.
Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі ( ст.11 ЦПК України ).
Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи (ч.4 ст.10 ЦПК України ).
Суд першої інстанції задовольнив позов у повному обсязі, стягнувши з відповідача суму боргу з 10 жовтня 2013 року по 20 жовтня 2016 року в сумі 15311,86 грн., однак судом не враховано, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази щодо підтвердження обсягу та вартості спожитої відповідачем електроенергії за період з 10 жовтня 2013 року по 31 грудня 2014 року, зокрема позивачем не надано актів про використану електроенергію за цей період.
Відповідно до щомісячних актів про використану електричну енергію за період з січня 2015 року по жовтень 2016 року, довідок про спожиту електроенергію і нараховану за неї плату та інформації про діючі тарифи колегія суддів приходить до висновку, що в суді доведено вимоги лише за вказаний період, а тому позов може бути задоволений лише в межах доведеної суми боргу, яка становить 14744,15 грн., виходячи з наданих позивачем документів.
Разом з тим, колегією суддів також враховується, що позов пред'явлено лише до ОСОБА_2, який є співвласником будинку, до якого подавалась електрична енергія, тому відповідно до вимог ст. 355, ч. 1 ст. 357, ст. 360 ЦК України, якими встановлено, що майно, яке є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності, а частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, та співвласник відповідно до своєї частки зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна та нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном, тому зазначену суму заборгованості слід стягнути з відповідача з урахуванням його частки як співвласника - у сумі 7372,08 грн.
Отже, висновок суду про доведеність в повному обсязі позовних вимог зроблено при неповному з'ясуванню обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а також з порушенням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.309 ЦПК України оскаржуване рішення суду першої інстанції слід змінити, зменшивши суму стягнутої судом заборгованості.
Інші доводи апеляційної скарги колегією суддів не заслуговують на увагу, оскільки не є обґрунтованими та спростовуються матеріалами справи.
Крім того, ч.1 ст.88 ЦПК України встановлено, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати, а якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених вимог. Беручи до уваги норми ч.5 цієї ж статті, якою визначено, що у разі зміни рішення або ухвалення нового рішення суд апеляційної інстанції відповідно змінює розподіл судових витрат, з відповідача в користь позивача слід стягнути пропорційно до задоволених судом вимог 337 грн. понесених витрат на сплату судового збору.
Керуючись ст. ст. 304, 307, 309, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Маневицького районного суду Волинської області від 17 січня 2017 року в даній справі змінити.
Стягнути з ОСОБА_2 в користь Державного підприємства «Маневицьке лісове господарство» 7372 (сім тисяч триста сімдесят два) грн. 08 коп. заборгованості та 337 (триста тридцять сім) грн. витрат за сплату судового збору.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий
Судді