Справа № 163/354/17
Провадження № 2/163/131/17
( З А О Ч Н Е)
28 березня 2017 року Любомльський районний суд Волинської області в складі головуючого - судді Чишія С.С.
при секретарі Носку А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Любомль Волинської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні житловим будинком шляхом виселення,
У позовній заяві ОСОБА_1 просить усунути перешкоди у здійсненні її права власності шляхом виселення її колишнього чоловіка ОСОБА_2 з житлового будинку по вулиці Перемоги 72 в селі Ладинь Любомльського району Волинської області та зобов'язати його звільнити будинок від своїх речей.
Вимоги обґрунтувала тим, що після смерті батька ОСОБА_3 успадкувала будинок за заповітом. Відповідно до рішення Любомльського районного суду від 31.03.2014 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 відповідача було зобов'язано виселитись з будинку та знято з реєстрації місця проживання. Після смерті ОСОБА_3 ОСОБА_2 добровільно на виконання рішення суду не виселився та продовжує проживати у будинку. Відповідач веде себе в побуті негативно, зловживає спиртними напоями, нищить меблі, влаштовує сварки, погрожує фізичним насильством, викрадає грошові кошти. ОСОБА_2 неодноразово притягався до адміністративної, кримінальної відповідальності. Спільне проживання з ним неможливе, так як ОСОБА_2 чинить перешкоди у користуванні та розпорядженні майном, добровільно виселитись з житлового будинку не бажає.
В судове засідання сторони не з'явились.
Позивачка в канцелярію суду подала заяву про розгляд справи за її відсутності, при цьому вказала про підтримання заявлених вимог і відсутність заперечень проти заочного розгляду.
Відповідач належним чином був сповіщений про розгляд справи, але в судове засідання не з'явився, заперечень не надав, про причини неможливості розгляду справи за його відсутності не сповістив.
За таких обставин суд провів заочний розгляд позову в порядку ч.2 ст.197 ЦПК України без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Аналізом доказів по справі суд встановив наступні фактичні обставини.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 20.01.2015 року перебували у шлюбі, який розірвано рішенням Любомльського районного суду від 27.03.2015 року.
Будинок по вулиці Перемоги 72 в селі Ладинь Любомльського району Волинської області, в якому проживають сторони, належить на праві приватної власності позивачці ОСОБА_1 і зареєстрований за нею в установленому порядку 09.02.2016 року на підставі заповіту від 11.05.2011 року, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, свідоцтвом про право на спадщину за заповітом.
Згідно із рішенням Любомльського районного суду від 31.03.2014 року, яке набрало законної сили, відповідача зобов'язано звільнити помешкання по вулиці Перемоги 72 в селі Ладинь Любомльського районну Волинської області від особистих речей, залишивши приміщення в стані, що відповідає санітарно-гігієнічним нормам та зняти ОСОБА_2 з реєстрації місця проживання.
Відповідно до свідоцтва серії І-ЕГ №165998 ОСОБА_3 помер 08 грудня 2014 року у віці 77 років.
З листа Любомльського районного ВДВС від 31.08.2016 року вбачається, що виконавчі провадження по виконавчих листах Любомльського районного суду, боржником по яких перебуває ОСОБА_2, на виконанні відділу не перебували та не перебувають.
Висновком Любомльського ВП ГУНП від 16.01.2016 року встановлено, що ОСОБА_2 під час суперечки завдав ОСОБА_1 матеріальних збитків на суму 1200 гривень пошкодженням міжкімнатних дверей та кухонного стільця.
З характеристики Ладинської сільської Ради відповідач характеризується як сімейний дебошир. Згідно будинкової книги для прописки громадян по вулиці Перемоги 72 в селі Ладинь Любомльського району Волинської області ОСОБА_2 знятий з реєстрації 24.04.2014 року, однак в дійсності і надалі проживає у вказаному будинку.
Відповідно із ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ(майно), яке вона здійснює за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно із ст.319 ЦК України власник володіє користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно із ст.150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Відповідно до ст.3 СК України, ст.64 ЖК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, ведуть спільне господарство мають взаємні права та обов'язки.
Відповідно до ч.1 ст.156 ЖК України, ч.1 ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування приміщенням.
Згідно з ст.391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Отже, будинок, де проживає відповідач, належав на праві власності батьку позивачки. Тим самим відповідач був вселений в цей будинок на правах члена сім'ї попереднього власника. Судовим рішенням відповідач був виселений з будинку, однак це рішення не було виконане відповідачем добровільно і не зверталось до примусового виконання. Позивачка і відповідач розірвали шлюб. Батько позивачки помер, в порядку спадкування позивачка стала новим власником будинку. На час набуття права власності позивачка і відповідач не були подружжям і не становили сім'ю в розумінні ст.3 СК України; вони лише спільно проживають, однак спільного господарства не ведуть. Відповідач систематично порушує правила співжиття в будинку, за що притягувався до адміністративної та кримінальної відповідальності, однак належних висновків для себе не зробив. Його дії носили характер психологічного та фізичного насильства.
Таким чином, дослідженими доказами встановлено, що відповідач як член сім'ї попереднього власника будинку у зв'язку із попереднім судовим рішенням і переходом права власності на будинок до позивачки втратив право користування житлом.
Тим самим вимоги про виселення відповідача є обгрунтованими і підлягають задоволенню.
Заявлені позивачкою вимоги про покладення на відповідача обов'язку забрати свої речі і залишити будинок в належному санітарно-технічному стані жодним чином не обґрунтовані і не доведені. Позивачкою не наведено фактів і доказів про те, які речі відповідача знаходяться в господарстві і мають бути забрані з домогосподарства; які конкретні дії і стосовно якого майна він має вчинити, щоб зберегти будинок в належному стані.
У зв'язку з наведеним позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають за їх недоведеністю.
Отже, позов підлягає частковому задоволенню.
Згідно зі ст.88 ЦПК України судові витрати слід покласти на відповідача.
Керуючись ст.ст.10, 11, 60, 209, 212, 214, 224-226 ЦПК України, суд
Позов задовольнити частково.
Виселити ОСОБА_2 з належного ОСОБА_1 на праві приватної власності житлового будинку по вулиці Перемоги 72 в селі Ладинь Любомльського району Волинської області без надання іншого жилого приміщення.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити за їх недоведеністю.
Стягнути з ОСОБА_2 в користь держави 640(шістсот сорок) гривень судового збору.
Заочне рішення може бути переглянуте Любомльським районним судом за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.
Заочне рішення може бути оскаржене позивачем в апеляційному порядку до апеляційного суду Волинської області через Любомльський районний суд шляхом подання апеляційної скарги в 10-денний строк з дня його проголошення.
Головуючий : суддя С.С.Чишій