Справа № 815/6832/16
27 березня 2017 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Бжассо Н.В.,
при секретарі судового засідання Дмитрієвої Т.О.,
за участю сторін:
позивача ОСОБА_1 (згідно паспорту),
представника позивача ОСОБА_2 (згідно довіреності та доручення),
представника відповідача ОСОБА_3 (згідно довіреності),
третьої особи ОСОБА_4 (згідно паспорту),
представника третьої особи ОСОБА_5 (згідно довіреності),
розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Одеса клопотання представника третьої особи про закриття провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріусу Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_4 про зобов'язання вчинити певні дії
В провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходиться справа за вищезазначеним адміністративним позовом, за результатом розгляду якого позивач просить суд зобов'язати приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6 внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень запис про скасування державної реєстрації прав на ОСОБА_4 квартири АДРЕСА_1.
20.03.2017 року від представника третьої особи, ОСОБА_4, надійшло клопотання про закриття провадження у справі. Зазначене клопотання обґрунтоване тим, що спірні відносини пов'язані із невиконанням, на думку позивача, рішення суду по справі № 523/1597/15-ц, а отже, спір не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин і має вирішуватися за правилами ЦПК.
Третя особа та її представник під час судового розгляду справи клопотання підтримали та просили його задовольнити.
Позивач та представник позивача заперечували проти задоволення клопотання представника третьої особи про закритті провадження у справі з підстав, викладених у письмових запереченнях, що надійшли через канцелярію суду 27.03.2017 року вх. № 9107/17. Крім того, представником позивача суду надана ухвала Суворовського районного суду м. Одеси від 12 жовтня 2016 року, відповідно до якої ОСОБА_1 було відмовлено у відкритті провадження у справі до приватного нотаріусу Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6 про зобов'язання вчинити певні дії та роз'яснено право на звернення з таким позовом до Одеського окуржного адміністративного суду.
Представник відповідача залишила вирішення питання щодо закриття провадження у справі на розсуд суду.
Вислухавши думку представників сторін, дослідивши матеріали справи в частині клопотання представника третьої особи в частині заявленого клопотання, суд дійшов наступного висновку.
Пунктами 1 та 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно з п.1 ч.1 ст.3 КАС України, справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до п.7 ч.1 ст.3 КАС України, суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно частини 2 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
У відповідності до ч.1 ст. 17 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій.
Таким чином, справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на розгляд до адміністративного суду спір, який виник між конкретними суб'єктами відносно їх прав та обов'язків, в конкретних правових відносинах, в яких один суб'єкт законодавчо уповноважений власно керувати поведінкою інших суб'єктів.
Відповідно до ст. 3 ЦПК кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до п. п. 1, 3 ч. 1 ст. 15 ЦПК суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Відповідно до п. 16 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» від 01.03.2013 року право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, а також нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти (частина друга статті 50 Закону України від 2 вересня 1993 року № 3425-XII "Про нотаріат").
Спори між боржниками і стягувачами, а також спори за позовами інших осіб, прав та інтересів яких стосуються нотаріальні дії чи акт, у тому числі про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, про повернення стягнутого за виконавчим написом вирішуються судом у порядку цивільного судочинства за позовами боржників або зазначених осіб до стягувачів, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа.
За правилами цивільного судочинства як спір про право в позовному провадженні розглядаються позови про оскарження дій нотаріуса щодо вчинення виконавчого напису, коли йдеться виключно про порушення нотаріусом правил вчинення відповідної нотаріальної дії і при цьому позивачем не порушується питання про захист права відповідно до положень цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного суду України є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно - правовий акт, що містить відповідну норму права.
Відповідно до ч. 1 ст.6 Європейської Конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У пункті 150 Рішення Європейського суду з прав людини у справі “ОСОБА_7 проти України” (Заява №21722/11), яке набрало статусу остаточного 27.05.2013 року суд зазначає, що згідно з практикою Суду, метою терміну “встановлений законом” у статті 6 Конвенції є гарантування того, “що функціонування судової системи у демократичному суспільстві не залежить від виконавчої влади, а регулюється законом, прийнятим парламентом”. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути залишена на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не матимуть певної свободи тлумачення відповідного національного законодавства (див. рішення від 21 червня 2011 року у справі “Фруні проти Словаччини” (Fruni v. Sloyaida), заява № 8014/07, п. 134, з подальшими посиланнями).
Далі у п.151 цього ж Рішення ЄСПЛ констатовано, що фраза “встановлений законом” поширюється не лише на правову основу самого існування “суду”, але й на склад колегії у кожній справі (див. ухвалу щодо прийнятності від 4 травня 2000 року у справі “Бускаріні проти Сан-Маріно” (Buscarini v. San Marino), заява № 31657/96, та “Посохов проти Росії” (Posokhov v. Russia), заява № 63486/00, п. 39, ECHR 2003- IV).
Таким чином, ЄСПЛ зазначає, щo дотримання прав особи, визначені ч. 1 ст. 6 Конвенції щодо розгляду її справи встановленим законом судом, буде забезпечено лише тоді, коли її справу буде розглядати суд, який створений як орган та за персональним складом призначений у відповідності до вимог діючого законодавства.
Крім того, Європейський суд з прав людини у справі Zand v. Austria від 12 жовтня 1978 р. вказав, що словосполучення “встановлений законом” поширюється не лише на правову основу самого існування “суду”, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття “суд, встановлений законом” у частині першій статті 6 Конвенції передбачає “усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)”. З огляду на це не вважається “судом, встановленим законом” орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Відповідно до положень п.2 Інформаційного листа Верховного суду України від 26.12.2005 № 3.2.-2005 необхідною та єдиною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення цим суб'єктом владних управлінських функцій, при цьому ці функції повинні здійснюватись суб'єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.
У випадку, якщо суб'єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює вказаних владних управлінських функцій (щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору), то такий суб'єкт не знаходиться "при здійсненні управлінських функцій", та не має встановлених нормами КАС України необхідних ознак суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до положень п.2 ч.1 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державним реєстратором є нотаріус.
Згідно положень п. 8 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 8 від 20.05.2013 року «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів», відповідно до частини другої статті 30 цього Закону дії або бездіяльність державного реєстратора, державного кадастрового реєстратора, нотаріуса, державного виконавця можуть бути оскаржені до суду. Суди повинні мати на увазі, що під діями також слід розуміти рішення, прийняті зазначеними суб'єктами владних повноважень з питань реєстрації. Спори, які виникають у цих відносинах, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Як вбачається з матеріалів справи, підставою розгляду зазначеної справи - є відмова нотаріуса внести запис про скасування державної реєстрації прав ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1, на підставі рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 19 жовтня 2015 року про визнання недійсним договору дарування від 17.12.2014р. квартири АДРЕСА_2, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1, який був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6, реєстровий номер 393.
Таким чином, суд робить висновок, що правовідносини, які виникли між сторонами та є предметом спору, мають бути розглянуті в порядку адміністративного судочинства, так як не є похідними від раніше вчиненого правочину.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 157 КАС України, суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Враховуючи наведені положення законодавства, суд приходить висновку, що клопотання представника третьої особи задоволенню не підлягає, оскільки предметом розгляду справи є зобов'язання відповідача-державного реєстратора вчинити певні дії. При цьому, суд вважає, що представник третьої особи помилково зазначає, що спір випливає з договірних відносин, оскільки, відповідач у справі
Керуючись ст.ст. 11, 14, 157, 160, 165 КАС України, суд, -
Відмовити у задоволенні клопотання представника третьої особи про закриття провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріусу Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_4 про зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвала суду окремо від рішення суду оскарженню не підлягає. Заперечення проти цього може бути включено до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за результатом розгляду справи.
Суддя Н.В.Бжассо