Справа № 288/1562/16-ц
Провадження № 2/288/163/17
21 березня 2017 року смт Попільня
Попільнянський районний суд Житомирської області в складі:
головуючого судді - Зайченко Є. О.,
секретаря судового засідання - Нечипоренко М.І.,
за участю:
відповідача -ОСОБА_1,
представника відповідача - ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Попільня цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права власності на одну другу частку майна,
ОСОБА_3 (далі - Позивач) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - Відповідач) про визнання права власності на одну другу частку майна, в якому вказує, що 28 липня 2012 року сторони по справі придбали у власність земельну ділянку загальною площею 0,2500 га, цільове призначення якої - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: Житомирська область, Попільнянський район, с. Сущанка, вулиця Леніна, будинок 92 (дев'яносто два), кадастровий номер 1824787000:02:003:0049, що підтверджується договором купівлі-продажу земельної ділянки, який викладено на бланку серія ВТР № 795434 посвідчено ОСОБА_4, приватним нотаріусом Попільнянського районного нотаріального округу Житомирської області та зареєстровано в реєстрі №1426 (далі - земельна ділянка) та придбали житловий будинок, загальною площею 52,6 кв. м., з господарською будівлею, який розташований за адресою: Житомирська область, Попільнянський район, с. Сущанка, вулиця Леніна, будинок 92 (дев'яносто два), що підтверджується договором купівлі-продажу, який викладено на бланку серія ВТР № 795433 посвідчено ОСОБА_4, приватним нотаріусом Попільнянського районного нотаріального округу Житомирської області та зареєстровано в реєстрі №1425 (далі - будинок).
Позивач надав згоду на укладення даних договорів.
Позивач зазначає, що вищевказана земельна ділянка та будинок є їх спільною сумісною власністю не залежно від того факту, що Відповідач є «номінальним» власником вищевказаного майна та не залежить від того факту, що шлюб за вимогою Відповідача розірвано Києво - Святошинським районним судом Київської області 22 квітня 2016 року.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, реєстру прав власності на нерухоме майно та інформаційної довідки з Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру з яких вбачається, що станом на час звернення Позивача з вказаним позовом до суду, право власності на земельну ділянку та будинок не зареєстровано за теперішнім власником ОСОБА_1, а містить відомості про попереднього власника ОСОБА_5.
Таким чином, оскільки право власності на нерухоме майно, а саме на земельну ділянку та будинок не зареєстровано в добровільному порядку, тому дана обставина унеможливлює та перешкоджає Позивачу у повному обсязі користуватись та розпоряджатись земельною ділянкою та будинку. В зв'язку з чим, Позивач змушений звернутись до суду із позовом про поділ спільного майна подружжя, оскільки реєстрація права власності в Державному реєстрі прав власності за Відповідачем відсутня.
Враховуючи вищезазначене, Позивач просить, визнати за ним, ОСОБА_3, право власності на одну другу частку земельної ділянки загальною площею 0,2500 га, цільове призначення якої - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: Житомирська область, Попільнянський район, с. Сущанка, вулиця Леніна, будинок 92 (дев'яносто два), кадастровий номер 1824787000:02:003:0049 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;
- визнати за ним, ОСОБА_3 право власності на одну другу частку житлового будинку, загальною площею 52,6 кв. м., з господарськими будівлями, які розташовані за адресою: Житомирська область, Попільнянський район, с. Сущанка, вулиця Леніна, будинок 92 (дев'яносто два) у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Позивач та його представник в судове засідання не з'явились про час та місце слухання справи належним чином повідомлені, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення, які повернулися до суду з відміткою Укрпошти вручено особисто ОСОБА_3 24 лютого 2017 року та ОСОБА_6 23 лютого 2017 року.
Відповідач та її представник в судовому засіданні позовні вимоги не визнали, надали до суду заперечення проти позову.
Суд, заслухавши Відповідача та її представника, дослідивши матеріали справи приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
25 жовтня 1997 року ОСОБА_3 та ОСОБА_7 одружилися, після державної реєстрації одруження прізвище дружини змінилося на «Щеголь», що підтверджується копією Свідоцтва про одруження серії I-БК № 165241.
28 липня 2012 року ОСОБА_1 придбала у власність земельну ділянку загальною площею 0,2500 га, цільове призначення якої - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: Житомирська область, Попільнянський район, с. Сущанка, вулиця Леніна, будинок 92 (дев'яносто два), кадастровий номер 1824787000:02:003:0049, що підтверджується договором купівлі-продажу земельної ділянки, який викладено на бланку серія ВТР № 795434 посвідчено ОСОБА_4, приватним нотаріусом Попільнянського районного нотаріального округу Житомирської області, зареєстровано в реєстрі №1426, та житловий будинок, загальною площею 52,6 кв. м., з господарською будівлею, який розташований за адресою: Житомирська область, Попільнянський район, с. Сущанка, вулиця Леніна, будинок 92 (дев'яносто два), що підтверджується договором купівлі-продажу, який викладено на бланку серія ВТР № 795433 посвідчено ОСОБА_4, приватним нотаріусом Попільнянського районного нотаріального округу Житомирської області та зареєстровано в реєстрі №1425.
Як вбачається з тексту вищезазначених договорів, Позивач надав згоду на їх укладення, про що свідчить заява справжність підпису на якій засвідчено 28 липня 2012 року ОСОБА_4, приватним нотаріусом Попільнянського районного нотаріального округу Житомирської області та за реєстром номер 1424.
Вищевказані договори зареєстровано в Державному реєстрі правочинів, що підтверджується копією Витягу з Державного реєстру правочинів від 28 липня 2012 року № 11632712 та № 11632607.
Рішенням Києво - Святошинського районного суду від 22 квітня 2016 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 зареєстрований 25 жовтня 1997 року Софіївсько - Борщагівською сільською радою Києво - Святошмнського району Київської області, актовий запис № 28 - розірвано.
Відповідно до статті 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
На підставі статей 69, 70 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до роз'яснень, що містяться в п.п. 22-24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про шлюб, розірвання шлюбу, визнання його не недійсним та поділ спільного майна подружжя», поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-70 СК України та статті 372 ЦК України.
Відповідно до статті 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до вимог частини третьої, четвертої статті 334 ЦК України, право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня реєстрації відповідно до закону.
У пункті п'ятому Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» судам роз'яснено, що право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Проте, якщо права на нерухоме майно підлягають державній реєстрації, то право власності у набувача виникає з дня такої реєстрації відповідно до закону (стаття 334 ЦК України) та з урахуванням положення про дію закону в часі на момент виникнення спірних правовідносин (стаття 5 ЦК України).
До державної реєстрації права власності за новим набувачем покупець за договором про відчуження майна, виконаним сторонами, не має права розпоряджатися цим майном, оскільки право власності на нього зберігається за продавцем, проте має право на захист свого володіння на підставі статті 396 ЦК України. При цьому слід мати на увазі, що після оплати вартості проданого майна і передання його покупцеві, але до державної реєстрації переходу права власності, продавець також не має права ним розпоряджатися, оскільки це майно є предметом виконаного продавцем зобов'язання, яке виникло з договору про відчуження майна (пункт 1 частини першої статті 346 ЦК України), а покупець є його законним володільцем.
Як вбачається з матеріалів справи 28 липня 2012 року ОСОБА_1 за нотаріально посвідченими Договорами придбала у власність спірну земельну ділянку та житловий будинок. Проте оскільки оригінали вказаних договорів, а також оригінал Державного акту на спірну земельну ділянку утримуються Позивачем по справі, Відповідач позбавлена можливості належним чином зареєструвати право власності на спірне нерухоме майно.
Відповідно до частини другої статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Статтею 27 вказаного Закону встановлено, що державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката.
В той же час згідно частини першої статті 20 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачений обов'язок подання державному реєстратору оригіналів документів, необхідних для проведення реєстраційних дій.
Частиною третьою статті 640 ЦК України передбачено, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.
Відповідно до статті 657 ЦК України, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Судом встановлено, що спірне нерухоме майно було придбано Відповідачем по справі під час перебування у шлюбі з Позивачем на підставі нотаріально посвідчених договорів купівлі - продажу, проте Відповідач не здійснила реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно з незалежних від неї обставин, і відповідно, не набула права власності на спірне майно. За таких обставин звернення до суду з позовом про визнання права власності на одну другу частину спірного майна, яку Позивач називає спільним майном подружжя є передчасним, оскільки договори купівлі-продажу нерухомого майна, якими Позивач підтверджує заявлені останнім позовні вимоги відповідно до статей 210 ЦК України та 640 ЦК України до моменту їхньої державної реєстрації не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.
Відповідно до копії Державного акту про право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 560459 від 31 травня 20012 року ОСОБА_5 зазначена власником земельної ділянки площею 0,2500 гектарів у межах згідно з планом, місцезнаходження земельної ділянки: Житомирська область, Попільнянський район, с. Ставище, вул. Леніна, 92, цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд. Кадастровий номер - 1824787000:02:003:0049.
Станом на час звернення Позивача з вказаним позовом до суду, право власності на Земельну ділянку та Будинок не зареєстровано за теперішнім власником ОСОБА_1, а містить відомості про попереднього власника ОСОБА_5.
Частиною першою статті 182 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації, а згідно зі статтею 334 того ж кодексу, право власності на майно, яке підлягає державній реєстрації, виникає з моменту такої реєстрації.
При цьому відповідно до частини третьої статті 182 ЦК України відмова у державній реєстрації права на нерухомість або правочинів щодо нерухомості, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду.
В той же час, Позивачем не доведено факту відмови у державній реєстрацій правочинів, на підставі яких було набуто право власності на нерухоме майно під час перебування сторін у шлюбі.
За таких обставин, об'єктивно вбачається, що у задоволенні вимог Позивача про визнання права власності на одну другу частку слід відмовити, факт порушення прав Позивача є недоведеним.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість.
Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Виходячи зі змісту статей 15, 16 Цивільного кодексу України застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
Керуючись статтями 15, 16, 182, 210, 334, 328, 372, 386, 391, 396, 640, 657 ЦК України; статтями 3, 10, 57, 60, 61, 88, 212-215 ЦПК України; статтями 60, 68-70; Постановою Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя; Постановою Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав»; Законом України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року № 703, суд
В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права власності на одну другу частку майна - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Житомирського апеляційного суду через Попільнянський районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя Попільнянського
районного суду ОСОБА_8