Ухвала від 27.03.2017 по справі 2-914/11

Справа № 2-914/11

провадження № 4-с/0285/11/17

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.03.2017 року м. Новоград-Волинський

Новоград-Волинський міськрайонний суд Житомирської області

у складі: головуючого - судді Помогаєва А.В.

за участю секретаря - Музика Н.Ю., державного виконавця - Жигадло Ю.С., стягувача - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу Новоград-Волинського навчально-виховного комплексу "Гімназія імені ОСОБА_2 - школа 1 ступеня" на дії державного виконавця Новоград-Волинського міськрайонного ВДВС ГТУЮ у Житомирській області,

встановив:

20.02.2017 р. до суду надійшла вищевказана скарга.

Зі скарги вбачається, що 08.02.2017 року державним виконавцем здійснено передачу стягувачу майна, яке було виявлено та арештовано у Новоград-Волинському навчально-виховному комплексі "Гімназія імені ОСОБА_2 - школа 1 ступеня", а саме шафу та люстру.

Гімназія звернулась до суду зі скаргою на дії державного виконавця, яку обґрунтовують тим, що зазначені речі не належать боржнику, а тому на них не може бути звернуто стягнення, оскільки згідно статуту навчального закладу майно є власністю територіальної громади і все майно йому передано на праві оперативного управління. Просили визнати дії державного виконавця щодо передачі майна стягувачу ОСОБА_1 неправомірними та зобов'язати повернути боржнику майно.

Представник заявника у судове засідання не з'явився, подавши клопотання про розгляд скарги без його участі.

Державний виконавець Новоград-Волинського міськрайонного ВДВС ОСОБА_3 проти задоволення скарги заперечувала. Пояснила, що майно боржника було описано та виставлено на електронні торги, які не відбулись через відсутність попиту. У відповідності до ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження» непродане майно було запропоновано стягувачу, яка погодилась його прийняти в рахунок боргу. На теперішній час виконавче провадження закінчено у зв'язку з повним виконанням рішення суду.

Стягувач у судове засідання з'явилась, проти задоволення скарги заперечувала, посилаючись на її безпідставність. Пояснила, що за виконавчим провадженням прийняла майно боржника - шафу та люстру. На теперішній час вона продала це майно незнайомим особам.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, дійшов наступних висновків.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Виконавче провадження відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 10 Закону України «Про виконавче провадження» передбачені заходи примусового виконання рішень, якими, зокрема, є звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб.

Статтею 61 наведеного закону встановлений порядок реалізації майна боржника, зокрема, продаж на електронних торгах з поетапним зниженням ціни, у випадку відсутності попиту.

У разі нереалізації майна на третіх електронних торгах виконавець повідомляє про це стягувачу і пропонує йому вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна (ч. 6 ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження»)

Майно передається стягувачу за ціною третіх електронних торгів або за фіксованою ціною. Про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу виконавець виносить постанову. За фактом такої передачі виконавець складає акт. (ч. 9 ст. 61 Закону).

Виконавче провадження містить протоколи проведення електронних торгів від 23.12.2016 року, 05.01.2017 року та від 16.01.2017 року, згідно яких підтверджується, що торги не відбулися.

Постановою та актом про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 08.02.2017 року оформлено передачу люстри та шафи стягувачу.

Посилання боржника на те, що передане майно йому не належить, оскільки є майном територіальної громади, суд не бере до уваги, з наступних підстав.

Боржник неодноразово звертався до суду зі скаргами на дії державного виконавця щодо арешту його майна, з тієї ж підстави, що зазначена у даній скарзі.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Ухвалою Новоград-Волинського міськрайонного суду від 25.06.2015 року №285/431/15-ц відмовлено у задоволенні скарги Гімназії на дії державного виконавця щодо опису та арешту майна. Ухвала набрала законної сили 30.06.2015 року.

Судом встановлено, що боржник за виконавчим документом є закладом освіти, який утворено Новоград-Волинською міською радою. Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, Гімназія є юридичною особою .

Згідно розділу V Статуту Гімназії, затвердженого рішенням Новоград-Волинської міської ради від 24.09.2009 року №545, майно навчально-виховного комплексу є власністю територіальної громади і передано на праві оперативного управління.

Відповідно до ст. 96 ЦК України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном.

Відповідно до ст. 137 Господарського Кодексу України правом оперативного управління визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом). Власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб'єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати у суб'єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується, та майно, що використовується ним не за призначенням.

Таким чином, Гімназія, як юридична особа, несе відповідальність за своїми зобов'язаннями усім своїм майном. Правовий режим майна, яким боржник володіє на праві оперативного управління відрізняється від права власності лише повноваженням власника здійснювати контроль та вилучати таке майно.

Крім того, ч. 1 ст. 219 Господарського Кодексу України передбачає відповідальність за порушення господарських зобов'язань майном, яке належить правопорушнику на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного управління. Отже, Закон не встановлює обмежень майнової відповідальності юридичних осіб, які б випливали з особливостей майнового права оперативного управління.

Враховуючи, що арештоване майно не було вилучене власником (територіальною громадою в особі органів місцевого самоврядування), за бухгалтерським обліком та фактично перебувало у володінні боржника, суд визнає безпідставним посилання заявника на те, що описане обладнання йому не належить і на нього не може бути звернуто стягнення за виконавчим листом.

Встановлене ч. 4 ст. 63 Закону України «Про освіту» обмеження, згідно якого «основні фонди, оборотні кошти та інше майно державних навчальних закладів, установ, організацій та підприємств системи освіти не підлягають вилученню, крім випадків, передбачених чинним законодавством», не стосується правовідносин, стороною яких є заклади освіти комунальної форми власності (у даному випадку - боржник). Крім того, процедура звернення стягнення на майно боржника в порядку примусового виконання рішення суду прямо передбачена Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно до ч. 3 ст. 387 ЦПК України, якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця і права чи свободи заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що вимоги боржника є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Керуючись, ст.ст. 383-387 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

У задоволенні скарги відмовити.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Апеляційного суду Житомирської області через Новоград-Волинський міськрайонний суд протягом 5 днів з дня отримання її копії, а особи, які не були присутні у судовому засіданні - протягом 5 днів з дня отримання копії ухвали.

Повний текст ухвали виготовлено 29.03.2017 р.

Головуючий: