Справа № 344/13874/16-ц
Провадження № 2/344/921/17
(З А О Ч Н Е)
23 березня 2017 року Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області у складі:
головуючого - судді Мелещенко Л.В.
секретаря - Мічути Т.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Івано-Франківськ цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Соул-Україна» про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення грошових коштів, -
26 жовтня 2016 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Соул-Україна» про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення грошових коштів. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що 26 травня 2016 року у місті Луцьк між ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Соул-Україна» був укладений договір № 00318 фінансового лізингу, згідно якого ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Соул-Україна» зобов'язувалося придбати у продавця предмет лізингу у власність та передати предмет лізингу у користування ОСОБА_1. Предметом лізингу згідно даного договору є автомобіль марки KIA Sportage Fh Comfort 1/7 дизель мех. 4х2. Перед ознайомленням та підписанням даного договору фінансового лізингу представник відповідача запевнила та гарантувала, що отримати предмет лізингу: легковий автомобіль KIA Sportage Fh Comfort 1/7 дизель мех. 4х2 позивач зможе через 2 дні після підписання цього договору, тобто до 28 травня 2016 року, але спочатку необхідно перерахувати на рахунок ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Соул-Україна» кошти у розмірі 51 200,00 грн., що становить 10 % вартості предмету лізингу, а решту коштів в розмірі 460 800,00 грн. позивачу необхідно буде сплатити пропорційно частинами протягом 60 місяців без відсотків. Крім того, відповідач повідомив, що автомобіль буде доставлено позивачу безкоштовно у місто Івано-Франківськ. Проте після внесення позивачем коштів у розмірі 51 200,00 грн. на рахунок відповідача та пред'явлення оригіналу квитанції про сплату коштів позивач не отримала автомобіль по сьогоднішній день. Намагаючись врегулювати спір у добровільному порядку, 15 вересня 2016 року позивач звернулася до відповідача з претензією про повернення коштів у розмірі 51 200,00 грн. та розірвання договору фінансового лізингу, що залишилася без відповіді. З огляду на викладене позивач просить визнати недійсним договір № 00318 фінансового лізингу від 26 травня 2016 року, стягнути з ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Соул-Україна» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 51 200,00 грн., що сплачені за договором фінансового лізингу № 00318 від 26 травня 2016 року.
У судове засідання позивач не прибула, проте представником позивача надано до суду заяву, в якій просив розглянути справу за відсутності позивача та представника позивача, підтримав позовні вимоги, просив позов задовольнити у повному обсязі, не заперечував проти заочного розгляду справи.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив. Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.
Згідно частини першої статті 224 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або якщо зазначені ним причини визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Керуючись статтями 77, 169, 224 Цивільного процесуального кодексу України, суд вважає можливим розглянути справу на підставі наявних у ній даних і доказів, так як у суду є достатньо доказів про права та взаємовідносини сторін, а позивач не заперечує проти такого розгляду.
Тому згідно статей 77, 169, 224 Цивільного процесуального кодексу України, враховуючи положення частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону України від 17 липня 1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», щодо розгляду справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, суд вважає за можливе провести заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення.
Суд, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
26 травня 2016 року між ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Соул-Україна», Лізингодавцем, та ОСОБА_1, Лізингоодержувачем, укладений договір № 00318 фінансового лізингу, за умовами якого Лізингодавець зобов'язується придбати у Продавця визначений Лізингоодержувачем у додатку № 1 до Договору та у даному Договорі або іншому договорі Предмет лізингу за вартістю Предмета лізингу, яка визначається Продавцем, та передати даний Предмет лізингу у користування Лізингоодержувачу на умовах, визначених даним Договором, а Лізингоодержувач повинен сплачувати відповідні платежі, які передбачені цим Договором. Лізингоодержувач користується предметом лізингу на умовах даного Договору та згідно з положеннями чинного законодавства України. Предметом фінансового лізингу по даному договору є транспортний засіб марки KIA Sportage Fh Comfort 1/7 дизель мех. 4х2 (а.с. 4-10).
ОСОБА_1 на рахунок ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Соул-Україна» внесені кошти у розмірі 51 200,00 грн. на виконання умов договору (а.с. 11).
15 вересня 2016 року позивач надіслала рекомендованим листом на адресу відповідача претензію про розірвання договору фінансового лізингу та повернення коштів у сумі 51 200,00 грн. (а.с. 13-15).
Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою, шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками, не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх, непрацездатних дітей.
Тобто дана стаття встановлює умови чинності правочинів. У разі недотримання вказаних умов правочин є недійсним.
Згідно статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до пункту 7 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06 листопада 2009 року, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Згідно частини першої статті 806 Цивільного кодексу України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
Аналогічне визначення договору лізингу міститься і у статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг», фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.
Так, за змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.
Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» ).
Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону, несправедливі умови договору - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.
Аналізуючи норму статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 Цивільного кодексу України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.
Несправедливими є, зокрема, умови договору про виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2,3 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Судом встановлено, що аналіз змісту спірного договору фінансового лізингу від 26 травня 2016 року, укладеного між сторонами, дає підстави дійти висновку, що у договорі виключені та обмежені права Лізингоодержувача як споживача стосовно Лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом (стаття 3 договору), звужені обов'язки Лізингодавця, які передбачені у Законі України «Про фінансовий лізинг», положеннях Цивільного кодексу України, не визначений загальний обсяг грошових зобов'язань Лізингоодержувача, повністю виключена відповідальність Лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості.
Згідно пункту 4 частини першої статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.
Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 11-1 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).
Відповідно до частини першої статті 227 Цивільного кодексу України, правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.
Судом не встановлено наявності ліцензії у відповідача для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб, що свідчить про відсутність такого дозволу (ліцензії) та суперечить вимогам чинного законодавства.
У частині першій статті 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» визначено, що відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.
Відповідно до положень частини другої статті 806 Цивільного кодексу України, до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.
Виходячи з аналізу норм чинного законодавства, за своєю правовою природою договір фінансового лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України.
Згідно статті 799 Цивільного кодексу України, договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі. Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.
Частина перша статті 220 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Судом встановлено, що договір № 00318 фінансового лізингу від 26 травня 2016 року, укладений між ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Соул-Україна» та ОСОБА_1, нотаріально посвідчено не було.
Зазначене узгоджується також із правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15, що відповідно до частини першої статті 360-7 Цивільного процесуального кодексу України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
Крім того, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 10 листопада 2011 року по справі № 1-26/2011 вказав, що держава сприяє забезпеченню споживання населенням якісних товарів (робіт, послуг), зростанню добробуту громадян та загального рівня довіри в суспільстві. Разом з тим споживачу, як правило об'єктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів (робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму (частина перша статті 634 Цивільного кодексу України). Отже, для споживача існує ризик помилково чи навіть внаслідок введення його в оману придбати непотрібні йому кредитні послуги. Тому держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Тим самим держава одночасно убезпечує добросовісного продавця товарів (робіт, послуг) від можливих зловживань з боку споживачів.
Таким чином, суд враховує, що у позивача як споживача на момент укладення договору об'єктивно бракувало знань, необхідних для здійснення правильного вибору фінансової послуги із запропонованих на ринку, а також для оцінки договору з відповідачем щодо придбання у нього послуги фінансового лізингу, який мав стандартну форму.
За таких обставин суд вважає за необхідне визнати недійсним договір № 00318 фінансового лізингу, укладений 26 травня 2016 року між ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Соул-Україна» та ОСОБА_1, та стягнути з відповідача на користь позивача кошти у розмірі 51 200,00 грн., сплачені за договором №00318 фінансового лізингу від 26 травня 2016 року.
Виходячи з вищевикладеного, суд, оцінивши докази, надані сторонами у справі, їх належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, вважає, що в ході розгляду справи позивачем та представником позивача доведені ті обставини, на які посилаються як на підстави позовних вимог, тому позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Соул-Україна» про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення грошових коштівпідлягають задоволенню у повному обсязі.
Обговорюючи питання про судові витрати, приймаючи до уваги ті обставини, що позивач при пред'явленні позову була звільнена від сплати судового збору на підставі частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», на виконання вимог статті 88 Цивільного процесуального кодексу України, частини третьої статті 6 Закону України «Про судовий збір», суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 1 102,40 грн.
На підставі вищевикладеного, відповідно до статей 3, 6, 15? 16, 203, 204, 215, 227, 628, 799, 806-808 Цивільного кодексу України, статей 1-3, 10, 11 Закону України «Про фінансовий лізинг», статей 1, 15, 18, 21, 22 Закону України «Про захист прав споживачів», статей 4, 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», керуючись статтями 3, 4, 6, 7, 10, 57-60, 77, 169, 197, 209, 212-214, 218, 222-233, 292, 294 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Соул-Україна» про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення грошових коштів- задовольнити у повному обсязі.
Визнати недійсним договір № 00318 фінансового лізингу, укладений 26 травня 2016 року між ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Соул-Україна» та ОСОБА_1.
Стягнути з ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Соул-Україна» на користь ОСОБА_1 кошти у розмірі 51 200,00 грн. (п'ятдесят одна тисяча двісті грн. 00 коп.).
Стягнути з ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Соул-Україна» на користь держави судовий збір у розмірі 1 102,40 грн. (одна тисяча сто дві грн. 40 коп.).
Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Івано-Франківської області через Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області у десятиденний строк з дня проголошення рішення. Особи, які не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя Л.В. Мелещенко