Справа № 344/16240/16-ц
Провадження № 2/344/1247/17
22 березня 2017 року Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області у складі:
головуючого - судді Мелещенко Л.В.
секретаря - Мічути Т.Б.
за участю сторін:
позивача - ОСОБА_1
представника позивача - ОСОБА_2
відповідача - ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Івано-Франківськ цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні квартирою, -
08 грудня 2016 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні квартирою.В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що зареєструвала шлюб з відповідачем по справі 11 листопада 1992 року. За час перебування у шлюбі вони за спільні кошти набули у власність нерухоме майно, а саме: двокімнатну квартиру № 40 загальною площею 73,1 кв.м, житловою площею 37,6 кв.м., розташовану у місті Івано-Франківську по вулиці Глібова у будинку № 24 а, в якій сторони зробили ремонт і почали постійно проживати. 29 липня 2016 року відповідач вчинив конфлікт і, чинячи фізичний та психологічний тиск, вигнав позивача з квартири, самовільно поміняв замок на вхідних дверях, чим унеможливив доступ ОСОБА_1 до помешкання. У квартирі залишилися особисті речі позивача і вона домовилася з відповідачем їх забрати. Проте 08 серпня 2016 року прийшовши до квартири у погоджений з відповідачем час, відповідач почав бити позивача. В ході конфлікту ОСОБА_1 викликала міліцію. На даний час відповідач користується квартирою в особистих цілях, самовільно поміняв замок на вхідних дверях, відмовився надати ключі. За таких обставин позивач просить суд постановити рішення, яким усунути ОСОБА_1 перешкоди у користуванні квартирою № 40 у будинку № 24а по вулиці Глібова у місті Івано-Франківську шляхом зобов'язання ОСОБА_3 надати ОСОБА_1 вільний доступ до квартири та ключі від вхідних дверей квартири.
У судовому засіданні позивач та її представник підтримали позовні вимоги на підставах, викладених у позовній заяві, просили позов задовольнити у повному обсязі.
Відповідач у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, пояснив, що вони з позивачем перебувають у шлюбі, квартира була придбана за час шлюбу, у квартирі він поміняв ключі, позивач у квартирі не проживає, оскільки у них виник конфлікт щодо іншої придбаної у шлюбі квартирі, просив суд у задоволенні позову відмовити.
Суд, вислухавши пояснення осіб, які приймають участь у справі, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 та ОСОБА_3зареєстрували шлюб 11 листопада 1992 року (а.с. 6).
Право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано 11 лютого 2008 року за відповідачем (а.с. 4-5).
За заявою позивача через конфлікт з відповідачем розслідується кримінальне провадження, внесене 09 серпня 2016 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12016090010003491, за ч. 1 ст. 125 Кримінального кодексу України (а.с. 7).
Стаття 129 Конституції України передбачає, що одними з основних засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону України від 17 липня 1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», кожен при вирішенні питань щодо його цивільних прав і обов'язків або встановленні обґрунтованості будь якого кримінального обвинувачення, висунутогопроти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Положеннями частин першої-третьої статті 10 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частин першої-другої статті 11 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Конституцією України (статтею 41) та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплений принцип непорушності права приватної власності, що означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону, за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
У відповідності з положеннями статті 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно частин третьої-четвертої статті 368 Цивільного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Отже, набуття майна за час шлюбу створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності, це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов'язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі.
Відповідно до частин першої-другої статті 369 Цивільного кодексу України, співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном, як зазначено у статті 391 Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем шлюбний контракт не укладений, будь-якої домовленості щодо поділу майна немає, квартира АДРЕСА_2 була придбана за час шлюбу.
Між сторонами склались неприязні відносини через користування житлом, відповідач змінив замок на вхідних дверях, чим перешкоджає позивачу користуватись майном.
За таких обставин враховуючи те, що відповідач чинить перешкоди у володінні, користуванні та розпорядженні належним на праві спільної сумісної власності сторонам майном - квартирою, а тому порушене право підлягає захисту в спосіб усунення цих перешкод.
Виходячи з вищевикладеного, суд, оцінивши докази, надані сторонами у справі, їх належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні квартирою підлягають задоволенню повністю.
Частина перша статті 88 Цивільного процесуального кодексу України передбачає, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Тому понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору у сумі 551,20грн. (а.с. 1) підлягають стягненню з відповідача на користь позивача у повному обсязі.
На підставі вищевикладеного, відповідно до статті 41 Конституції України, статей 368, 369, 391 Цивільного кодексу України, статті 60, 68 Сімейного кодексу України, керуючисьстаттями 3, 4, 6, 7, 10, 57-60, 77, 88, 169, 197, 209, 212-214, 218, 222, 223, 292, 294 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні квартирою задовольнити у повному обсязі.
Усунути ОСОБА_1 перешкоди у користуванні квартирою № 40 у будинку № 24а по вулиці Глібова у місті Івано-Франківську шляхом зобов'язання ОСОБА_3 надати ОСОБА_1 вільний доступ до квартири та ключі від вхідних дверей квартири.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 551,20 грн. (п'ятсот п'ятдесят одна грн. 20 коп.).
Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Івано-Франківської області через Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області у десятиденний строк з дня проголошення рішення. Особи, які не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Вступна та резолютивна частини рішення складені, підписані у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 22 березня 2017 року.
Повний текст рішення складений 24 березня 2017 року.
Суддя Л.В. Мелещенко