Справа № 344/1472/17
Провадження № 2/344/1730/17
(З А О Ч Н Е)
29 березня 2017 року Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області у складі:
головуючого - судді Мелещенко Л.В.
секретаря - Мічути Т.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Івано-Франківськцивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особою, яка втратила право користування житловим приміщенням, -
02 лютого 2017 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про визнання особою, яка втратила право користування житловим приміщенням. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує, що є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності від 24 листопада 2010 року. На прохання дочки ОСОБА_3 10 серпня 2005 року він зареєстрував у квартирі відповідача ОСОБА_2, який проживав у квартирі близько одного місяця.З вересня 2005 року відповідач у квартирі не проживав, його особистих речей у квартирі немає. За таких обставин позивач просить визнати відповідача особою, яка втратила право користування житловим приміщенням, розташованим за адресою: АДРЕСА_2.
У судове засідання позивач не з'явився, попередньо подав до суду заяву про розгляд справи без його участі, підтримав позовні вимоги, просив позов задовольнити у повному обсязі, не заперечував проти заочного розгляду справи.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив. Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.
Згідно частини першої статті 224 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або якщо зазначені ним причини визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Керуючись статтями 77, 169, 224 Цивільного процесуального кодексу України, суд вважає можливим розглянути справу на підставі наявних у ній даних і доказів, так як у суду є достатньо доказів про права та взаємовідносини сторін, а позивач не заперечує проти такого розгляду.
Тому згідно статей 77, 169, 224 Цивільного процесуального кодексу України, враховуючи положення частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону України від 17 липня 1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», щодо розгляду справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, суд вважає за можливе провести заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення.
Суд, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Згідно даних будинкової книги та відомостей адресно-довідкового підрозділу ГУДМС УДМС України в Івано-Франківській області, у квартирі АДРЕСА_3 зареєстрований відповідач ОСОБА_2 (а.с. 5-8, 19).
Позивач ОСОБА_1, дружині ОСОБА_4, сину ОСОБА_5, доньці ОСОБА_6, ОСОБА_7, онуку, на праві спільної сумісної власності в рівних долях належить квартира АДРЕСА_4 на підставі свідоцтва про право власності від 24 листопада 2010 року (а.с.9).
Згідно довідки № 02-02/228 про склад сім'ї, у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_1, уповноважений власник, ОСОБА_7, онук, ОСОБА_4, дружина, ОСОБА_5, син, ОСОБА_6, дочка, ОСОБА_2, зять, ОСОБА_8, онука (а.с. 10).
Стаття 129 Конституції України передбачає, що одними з основних засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Положеннями частин першої-третьої статті 10 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частин першої-другої статті 11 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Конституцією України (статтею 41) та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплений принцип непорушності права приватної власності, що означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону, за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном, як зазначено у статті 391 Цивільного кодексу України.
У відповідності з положеннями статті 405 Цивільного кодексу України, члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Позивач заперечив наявність іншої домовленості між ним та відповідачем стосовно обставин права користування спірним житлом.
За таких обставин суд вважає доведеними доводи позивача про те, що відсутність відповідача має постійний характер, підстави для визнання причин відсутності відповідача поважними відсутні, тому відповідача ОСОБА_2необхідно визнати особою, яка втратила право користування житловим приміщенням, розташованим за адресою: АДРЕСА_5.
На підставі вищевикладеного, відповідно до статті 41, 129 Конституції України, статей 391, 405 Цивільного кодексу України, керуючись статтями 3, 4, 6, 7, 10, 57-60, 77, 169, 197, 209, 212-214, 218, 222-233, 292, 294 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особою, яка втратила право користування житловим приміщенням, задовольнити у повному обсязі.
Визнати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, особою, яка втратила право користування житловим приміщенням, розташованим за адресою: АДРЕСА_5.
Заочне рішення може бути переглянуто Івано-Франківським міським судом Івано-Франківської області за письмовою заявою відповідача протягом десяти днів з дня отримання його копії.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.
Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Івано-Франківської області через Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області у десятиденний строк з дня проголошення рішення. Особи, які не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя Л.В. Мелещенко