Справа № 344/1994/17
Провадження № 4-с/344/54/17
28 березня 2017 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:
головуючої - судді Польської М.В.
при секретарі с/з/ ОСОБА_1,
за участю представника скаржника ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області матеріали скарги ОСОБА_3, заінтересована особа - державний виконавець відділу ДВС Печерського районного управління юстиції у м.Києві ОСОБА_4, боржник ПАТ «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» про визнання незаконною та скасування постанови державного виконавця відділу ДВС Печерського районного управління юстиції у м.Києві ОСОБА_4 від 29.12.2016р. про повернення виконавчого документу стягувачу у ВП №47581333, зобов'язати поновити ВП №47581333 від 20.05.2015р. по виконанню виконавчого листа №344/1036/2015 від 17.04.2015р., -
ОСОБА_3 звернулася в суд з даною скаргою, просила вимоги скарги задовольнити з підстав викладених в скарзі.
Представник скаржника підтримав вимоги скаржника, просив їх задовольнити.
Суб'єкт оскарження отримавши повістки про виклик в судове засідання, не з'явився, заперечення на подану скаргу та копію матеріалів ВП суду не надав, а тому суд вважав за можливе провести розгляд даної скарги з-за відсутності представника суб'єкта оскарження за матеріалами поданими скаржником.
Заінтересована особа - боржник до суду не з'явилася.
Дослідивши письмові матеріали справи, судом встановлено, що спір між сторонами виник з приводу дій та рішення при примусовому виконанні судового рішення за виконавчим листом №344/1036/2015 виданого Івано-Франківським міським судом 17.04.2015р.
Судом встановлено, що 17.04.2015р. Івано-Франківським міським судом був виданий виконавчий лист №344/1036/2015 про стягнення з ПАТ «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» на користь ОСОБА_3 за договором банківського вкладу 16923.40грн.
20.05.2015р. було відкрито виконавче провадження, а згідно постанови державного виконавця відділу ДВС Печерського районного управління юстиції у м.Києві ОСОБА_4 від 29.12.2016р. було закінчене ВП №47581333 на підставі п.1 ч.11 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» (запровадження тимчасової адміністрації в банку-боржника з 24.06.2015р.).
Як стверджує скаржник, 04.01.2017р. вона отримала оскаржувану постанову. Оскаржуючи дії та рішення представника ДВС, скаржник вказує на те, що підстави для винесення постанови по новоприйнятому закону були відсутні, так як провадження відкрите за попередньо діючим законом до 05.10.2016р., а також не здійснено усіх необхідних дій передбачених законом для ефективного та своєчасного здійснення заходів примусового виконання рішення суду.
Щодо цього слід зазначити.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом України “Про виконавче провадження”. Вказаний нормативний акт є спеціальним по відношенню до інших нормативних актів при вирішенні питання щодо оцінки дій державного виконавця.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" (від 21 квітня 1999 року №606-XIV зі змінами і доповненнями), діючого до 05.10.2016р., виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що згідно з цим Законом підлягають примусовому виконанню.
Аналогічно визначення даному поняттю містить і ст.1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 року №1404-VIII, чинного з 05.10.2016р.
Виконавчі дії є різними як за попередньо чинним законом, так і новоприйнятим, як от відкриття виконавчого провадження, розшук майна боржника, повернення виконавчого листа тощо. Кожна дія є окремою дією, яка розпочинається і закінчується представником ДВС.
Також, Інструкцією з організації примусового виконання рішень, яка затверджена Наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року N 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року N 2832/5), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 30 вересня 2016 р. за N 1302/29432, визначено порядок вчинення таких дій.
При цьому, згідно п.7,8 р.13 Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про виконавче провадження” від 02.06.2016 року №1404-VIII, виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.
Отже, кожна виконавча дія - як окрема дія у ВП, розпочата за дії попереднього закону, завершується у тому ж порядку, але з 05.10.2016р. виконавчі дії які не розпочаті, вчиняються за новоприйнятим законом. Отже, дії вчинені по закінченню ВП за новоприйнятим законом відповідають такому, тому доводи скарги про те, що невірно органом ДВС застосовано закон №1404-VIII, є помилковими.
Як слідує з вимог п.11 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року №1404-VIII (із змінами, внесеними згідно із Законом України від 21.12.2016 р. N 1798-VIII), який застосовано суб'єктом оскарження в постанові про повернення ВП, виконавчий документ повертається стягувачу, якщо запроваджено тимчасову адміністрацію банку-боржника, крім рішень немайнового характеру.
При цьому, слід зауважити, що поверненню підлягає саме виконавчий лист. А за вимогами ч.4,5 даної статті про повернення стягувачу виконавчого документа та авансового внеску виконавець виносить постанову. Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.
Також, в постанові зазначено, що запровадження тимчасової адміністрації в банку-боржника розпочато з 24.06.2015р..
Разом з тим, за ст.39 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року №1404-VIII (п.3,4) виконавче провадження підлягає закінченню у разі: припинення юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання її обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва, смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника; прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника.
Отже, повернення виконавчого листа та закінчення ВП є різними поняттями, що регулюється різними статтями - 37 та 39 даного закону. Але державний виконавець закінчив ВП №47581333, що є діями в порушення норм даного вищевказаного закону, оскільки підстав для закінчення виконавчого провадження за ст.. 39 Закону України «Про виконавче провадження» не було.
При цьому, у оскаржуваній постанові не було зазначено те, що виконавчий документ може бути повторно пред'явлений для виконання за вимогами ст.. 37, 38, що порушує право стягувача при такому б поверненні виконавчого листа на вчинення наступних дій - повторного пред'явлення (тобто до моменту ліквідації банку).
А тому, суд приходить до переконання про те, що оскаржувана постанова прийнята в межах повноважень передбачених Законом України “Про виконавче провадження” від 02.06.2019 року, проте в порушення норм даного закону.
Разом з тим, для перевірення доводів скарги про те, що органом ДВС не здійснено усіх необхідних дій передбачених законом для ефективного та своєчасного здійснення заходів примусового виконання рішення суду, на вимогу ухвали суду про надання копій матеріалів ВП №48370272 суб'єкт оскарження таких матеріалів не надав, доводів скарги щодо цього також не спростував.
Оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби має відбуватися згідно зі статтею 74 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції з 05.10.2016р.).
Так, рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Рішення виконавця про відкладення проведення виконавчих дій може бути оскаржене протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.
Це ж право регулюється відповідно до статей 383, 384 ЦПК України
У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу ДВС задовольнити вимогу заявника та усунути порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи.
Завданнями державної виконавчої служби є примусове виконання рішень, своєчасне, повне і неупереджене його виконання.
Тому, вимоги скарги: визнати незаконною та скасувати постанову державного виконавця відділу ДВС Печерського районного управління юстиції у м.Києві ОСОБА_4 від 29.12.2016р. про повернення виконавчого документу стягувачу у ВП №47581333, суд вважає доведеним та не спростованим належними доказами зі сторони суб'єкта оскарження.
Решта вимог скарги, є такими, що задоволенню не підлягають, оскільки за вимогами ст.41 Закону України «Про виконавче провадження» при скасуванні постанови в т.ч. про повернення ВП, таке підлягає відновленню не пізніше наступного робочого дня з дня одержання рішення суду. Тому таке зобов'язання покладено законом та не потребує вирішення його судом.
Відповідно до ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Зважаючи на вищевикладене суд прийшов до висновку, що дані вимоги скарги є такими, що підлягають до задоволення частково.
На підставі наведеного, відповідно до Закону України „Про виконавче провадження”, ст. ст. 60, 209-210, 383-387 ЦПК України, суд, -
Скаргу задовольнити частково.
Визнати незаконною та скасувати постанову державного виконавця відділу ДВС Печерського районного управління юстиції у м.Києві ОСОБА_4 від 29.12.2016р. про закінчення ВП №47581333.
В задоволенні решти заявлених в скарзі вимог - відмовити.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подачі апеляційної скарги.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається через Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області протягом п'яти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.
Суддя Польська М.В.