Провадження № 22-ц/774/1699/17 Справа № 202/2212/16 Головуючий у 1 й інстанції - Зосименко С.Г. Доповідач - Городнича В.С.
Категорія
22 березня 2017 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
головуючого - Городничої В.С.,
суддів - Баранніка О.П., Варенко О.П.,
при секретарі - Порубай М.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 17 жовтня 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк», ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
В липні 2012 року позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 25 червня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №235565-CRED, згідно якого відповідач отримала кредит у розмірі 4500,00 Євро, зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 24,00% на рік з кінцевим терміном повернення 25 грудня 2009 року. Вказаний кредитний договір, було забезпечено шляхом укладання з ПАТ «Акцент-Банк» та ОСОБА_3 договорів поруки. Однак, ОСОБА_2 зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконувала, у зв'язку з чим станом на 22 липня 2012 року виникла заборгованість у розмірі 8905,26 Євро, що за курсом 9,93 відповідно до службового розпорядження НБУ від 22 липня 2012 року становить 83980,19 грн. та складається складається з: 3391,18 Євро - заборгованість за кредитом, 5066,04 Євро - заборгованість по процентам за користування кредитом, 25,18 Євро - штраф (фіксована частина), 422,86 Євро - штраф (процентна складова).
Тому, ПАТ КБ «ПриватБанк» просив стягнути з відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 235565-CRED від 25 червня 2008 року у розмірі 7898,22 Євро, судові витрати по справі та стягнути з відповідачів солідарно на користь позивача 10000 грн.
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 17 жовтня 2016 року позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» було задоволено частково:
- стягнути з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № 235565-CRED від 25 червня 2008 року у розмірі 8905,26 Євро, що еквівалентно сумі у розмірі 83980,19 грн. та складається з: 3391,18 Євро - заборгованість за кредитом; 5066,04 Євро - заборгованість по процентам за користування кредитом; 25,18 Євро - штраф (фіксована частина) та 422,86 Євро - штраф (процентна складова);
- стягнуто з ОСОБА_2 на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 839,80 грн.
- закрито провадження в частині позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ПАТ «Акцент-Банк».
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Не погодившись із таким рішенням, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального і матеріального права, просила скасувати оскаржуване рішення та залишити позовну заяву банку без розгляду.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін, з таких підстав.
Судом встановлено, що відповідно до укладеного кредитного договору №235565-CRED від 25 червня 2008 року ОСОБА_2 отримала кредит у розмірі 4500,00 Євро, зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 24,00% на рік з кінцевим терміном повернення 25 грудня 2009 року.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно ст. 1054 ЦК України, обов'язком позичальника за кредитним договором є зокрема повернення кредиту та сплата процентів за користування ним.
Право кредитора, в даному випадку, вимагати від боржника повернення кредиту, передбачене ст. 1050 ЦК України.
ОСОБА_2 неналежним чином виконувала умови вказаного кредитного договору, внаслідок чого станом на 22 липня 2012 року утворилась заборгованість у розмірі 8905,26 Євро, що еквівалентно сумі у розмірі 83980,19 грн. та складається з:
- 3391,18 Євро - заборгованість за кредитом;
- 5066,04 Євро - заборгованість по процентам за користування кредитом,;
- 25,18 Євро - штраф (фіксована частина);
- 422,86 Євро - штраф (процентна складова).
Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Згідно ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Згідно частин 1, 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання.
Порука припиняється після закінчення строку, встановленого у договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить вимогу до поручителя протягом одного року від дня укладання договору поруки.
В п. 24 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» зазначено, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
Зобов'язання за кредитним договором № 235565-CRED від 25 червня 2008 року було забезпечено договором поруки №167 від 20 жовтня 2010 року, укладеного ПАТ КБ «ПриватБанк» з ПАТ «Акцент-Банк» та договором №235565-ІІ від 25 червня 2008 року, укладеного ПАТ КБ «ПриватБанк» з ОСОБА_3
Задовольняючи позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором № 235565-CRED від 25 червня 2008 року з ОСОБА_2. суд першої інстанції керувався положеннями Цивільного кодексу України та виходив із наявних в матеріалах справи доказів щодо неналежного виконання боржником, покладених на нього вказаним договором зобов'язань.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо зобов'язань ОСОБА_3 за договором поруки №235565-ІІ від 25 червня 2008 року, суд першої інстанції виходив із пропущеного позивачем строку на пред'явлення вимог до ОСОБА_3 як поручителя за кредитним зобов'язаннями ОСОБА_2
Закриваючи провадження в частині позовних вимог до ПАТ «Акцент-Банк», суд першої інстанції керувався роз'ясненнями п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» та висновком Постанови ВСУ від 01 липня 2015 року по справі № 6-745ц15, і виходив із того, що позовні вимоги з боку однієї юридичної особи до іншої підлягають розгляду в порядку господарського судочинства та не можуть бути об'єднані в одне провадження із позовними вимогами, які підлягають розгляду в порядку цивільного.
Основними доводами апеляційної скарги ОСОБА_2 є посилання на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які полягають у розгляді справи за відсутності відповідача, що фактично усунуло її від можливості пояснити суду обставини справи щодо відсутності наміру у ОСОБА_2 отримувати кредит та кредитну картку за договором №235565-CRED від 25 червня 2008 року.
Однак, колегія суддів не погоджується з такою позицією апелянта, оскільки, по-перше, розгляд справи за відсутності, належним чином повідомленого, відповідача не є підставою для скасування оскаржуваного рішення, так як особи які беруть участь у справі, в першу чергу, особисто заінтересовані у добросовісному здійсненні своїх цивільних прав і обов'язків, а по-друге, наявною в матеріалах справи копією підписаного ОСОБА_2 кредитного договору №235565-CRED від 25 червня 2008 року підтверджується факт волевиявлення позичальника на отримання кредиту та розрахунками - наявність заборгованості за вказаним кредитним договором.
На спростування наданих позивачем розрахунків заборгованості апелянтом не надано належних та допустимих доказів ні в суді першої інстанції ні в суді апеляційної інстанції.
Посилання апелянта на те, що вона не підписувала спірний кредитний договір також не заслуговують на увагу, оскільки вони нічим об'єктивно не підтверджені. Справа знаходилася в провадженні суду з 27.07.2012 року, про що відповідачу було відомо. Рішення по справі ухвалено 22.03.2017 року. Однак відповідач не скористалася своїм правом надати до суду належні та допустимі докази щодо спростування доводів позовної заяви, як то заяви чи клопотання щодо призначення експертиз та ін.
А тому, враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.
Приведені в апеляційній скарзі доводи апелянта не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону.
Відповідно ж до ст. 212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Порушень процесуального закону, які могли б привести до скасування судового рішення, судом апеляційної інстанції не встановлено.
Таким чином, доводи апеляційної скарги є необґрунтовані, а рішення суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи.
Керуючись ст. ст. 209, 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.
Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 17 жовтня 2016 року- залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до касаційної інстанції протягом двадцяти днів.
Головуючий: В.С. Городнича
Судді: О.П. Бараннік
О.П. Варенко