Провадження № 22-ц/774/1935/17 Справа № 175/4576/14 Головуючий у 1 й інстанції - Борисов С.М. Доповідач - Городнича В.С.
Категорія
22 березня 2017 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
головуючого - Городничої В.С.,
суддів - Варенко О.П., Лаченкової О.В.
при секретарі - Порубай М.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 17 вересня 2015 року по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по відсоткам за договором, -
В жовтні 2014 року, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що згідно заяви від 15 вересня 2006 року ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 7121,75 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту зі сплатою відсотків за користування кредитом 36% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. У зв'язку з порушенням відповідачем умов вказаного договору станом на 29 вересня 2014 року утворилась заборгованість у розмірі 21356,93 грн.
Тож, з урахуванням всіх наданих уточнень, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість по відсоткам за користування кредитними коштами, нараховану за період з 22 жовтня 2011 року по 21 жовтня 2014 року у розмірі 5331,83 грн.
Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 17 вересня 2015 року позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» було задоволено та стягнуто з ОСОБА_2 на користь позивача заборгованість по відсоткам за договором №б/н від 15 вересня 2008 року, нарахованих на прострочену заборгованість по кредиту за період з 22 жовтня 2011 року по 21 жовтня 2014 року у розмірі 5331,83 грн., а також, 243,60 грн. судових витрат по сплаті судового збору.
Не погодившись із таким рішенням, відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального і матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк».
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін, з таких підстав.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша кредитна організація (кредитор) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.
Із матеріалів справи вбачається, що згідно кредитного договору за заявою позичальника №б/н від 15 вересня 2006 року ОСОБА_2 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% на суму залишку заборгованості.
Положеннями ст. ст. 627, 638 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Підписуючи заяву №б/н від 15 вересня 2006 року на отримання кредиту, ОСОБА_2 таким чином підтвердив факт ознайомлення та згоди із Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам, які було надано йому у письмовій формі, отримавши при цьому повну інформацію щодо умов кредитування.
Відповідно до ст. ст. 629, 525, 612 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У зв'язку із неналежним виконанням відповідачем покладених на нього грошових зобов'язань, розмір простроченої заборгованості по відсоткам за користування кредитом ОСОБА_2 перед ПАТ КБ «ПриватБанк» в період з 22 жовтня 2011 року по 21 жовтня 2014 року становить 5331,83 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи детальним розрахунком.
Згідно умов п.п 5.5.1, 5.5.2 Кредитного договору №б/н від 15 вересня 2006 року, при непогашенні кредиту в термін, встановлений п.п. 5.2 - 5.4 Договору, заборгованість у частині вчасно непогашеної суми кредиту вважається простроченою, на залишок заборгованості з простроченої суми кредиту розрахунок відсотків здійснюється відповідно до п. 5.5.2 даного договору з дати виникнення простроченої заборгованості. Розрахунок відсотків за користування кредитом здійснюється з дати списання коштів з позичкового рахунка до майбутньої дати сплати відсотків, а також за період, що починається з попередньої дати сплати відсотків по поточну дату сплати відсотків. Розрахунок відсотків здійснюється до повного погашення заборгованості за кредитом, на суму залишку заборгованості за кредитом. Нарахування відсотків здійснюється на дату сплати відсотків, при цьому відсотки розраховуються на непогашену частину кредиту за фактичну кількість днів користування кредитними ресурсами, виходячи з фактичної кількості днів у році.
Задовольняючи позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції керувався положеннями Цивільного кодексу України, зокрема, ст. ст. 536, 257, та виходив із того, що сплата відповідачем відсотків за користування кредитними коштами є обов'язком позичальника, а заявлена банком сума в розмірі 5331,83 грн. відповідає загальному терміну позовної давності, про яку під час розгляду справи було заявлено ОСОБА_2
Основним доводом апеляційної скарги відповідача щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог банку, є посилання на п. п. 3.1.3, 5.4 Правил користування платіжною карткою, згідно яких граничний строк дії картки (місяць і рік) указано на ній і вона дійсна до останнього календарного дня такого місяці, строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами за попередній місяць, а строк погашення кредиту в повному обсязі визначено не пізніше останнього дня місяця вказаного на платіжній картці, в даному випадку, строк дії кредитної лінії №б/н від 15 вересня 2006 року, на думку апелянта, сплинув 12 листопада 2008 року, а так як підтвердження щодо автоматичної пролонгації вказаного кредитного договору і отримання відповідачем нової картки ПАТ КБ «ПриватБанк» надано не було, то необхідним є застосування строку позовної даності, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, якщо такий строк дійсно сплинув.
Однак, колегія суддів не погоджується з такою позицією апелянта, виходячи з наступного.
Згідно ч. ч. 1, 4 ст. 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
За змістом ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.
За умовами кредитного договору, з якими ОСОБА_2 погодився підписуючи заяву на надання кредитної лінії, встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок Боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, тож і право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання Боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.
Тобто, враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції, вважає, що у випадку неналежного виконання ОСОБА_2 зобов'язань за Кредитним договором №б/н від 15 вересня 2006 року, пролонгованого новою карткою від 12 листопада 2008 року, та наявності простроченої заборгованості по кредиту, зобов'язання сплатити відсотки за час фактичного користування кредитними коштами у відповідача виникає щомісячно, тим самим, позовна давність за вимогами ПАТ КБ «ПриватБанк» про повернення процентів за користування кредитом, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.
Крім того, так як боржником не було проведено повне погашення заборгованості для припинення зобов'язань у зв'язку із їх повним виконанням (ст. 599 ЦК України), то в ПАТ КБ «ПриватБанк» і не було підстав для припинення щомісячного нарахування відсотків на суму простроченої заборгованості по кредиту, як плату за весь час фактичного користування кредитними коштами, оскільки розрахунок заборгованості здійснюється до повного погашення заборгованості за кредитом, на суму залишку заборгованості за кредитом.
Тож, задоволені судом першої інстанції вимоги позивача про стягнення заборгованості по відсоткам за користування кредитною лінією лише за період з 22 жовтня 2011 року по 21 жовтня 2014 року в сумі 5331,83 грн. відповідають загальному трирічному терміну позовної давності.
Аналогічна правові позиції викладені в Постанові ВСУ від 29 червня 2016 року у справі № 6-1188цс16 та Постанові ВСУ від 14 грудня 2016 року у справі за № 6-2462цс16.
Також, колегія суддів вважає неспроможними посилання апелянта на те, що він взагалі не отримував даний кредит та що це була зарплатна карта, а також посилання на те, кредитний договір видавався за підробним паспортом на його ім'я, оскільки дані твердження нічим об'єктивно не підтверджені та спростовуються матеріалами справи. На а.с.15 знаходиться копія паспорту, долучена позивачем при подачі позову, дані якого співпадають з паспортом, який був наданий апелянтом в судді апеляційної інстанції. А в апеляційній скарзі сам апелянт зазначає, що «дійсно, відповідно до укладеного договору № б/н від 15.09.2006 року я 15.09.2006 року отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку…..»(а.с.166).
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.
Приведені в апеляційній скарзі доводи апелянта не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону.
Відповідно ж до ст. 212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Порушень процесуального закону, які могли б привести до скасування судового рішення, судом апеляційної інстанції не встановлено.
Таким чином, доводи апеляційної скарги є необґрунтовані, а рішення суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи.
Керуючись ст. ст. 209, 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.
Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 17 вересня 2015 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до касаційної інстанції протягом двадцяти днів.
Головуючий: В.С. Городнича
Судді: О.П. Варенко
О.В. Лаченкова