27.03.2017 року Справа № 904/11374/16
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Антонік С.Г. (доповідач)
суддів: Березкіна О.В., Вечірко І.О.
при секретарі судового засідання: Манчік О.О.
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1, заступник начальника відділу Юридичний департамент, посвідчення №435 ;
від відповідача: ОСОБА_2, представник, довіреність №124 від 26.12.2016 р.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 02.02.2017 року у справі № 904/11374/16
за позовом : Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ
до : Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_3 Тьюб», м. Нікополь Дніпропетровської області
про : стягнення 22 978 301, 89грн.
Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 27.03.2017р. справу № 904/11374/16 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Антонік С.Г., суддів Вечірко І.О., Березкіна О.В.
Ухвалою суду від 27.03.2017р. даною колегією суддів справу №904/11374/16 прийнято до свого провадження.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 02.02.2017 року ( суддя Євстигнеєва Н.М. ) позов задоволено частково.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_3 Тьюб" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз Україна" 3% річних у сумі 392 380,28грн., втрати від інфляції у сумі 2 318 788,49грн., пеню у сумі 2 266 698,63грн. та штраф у розмірі 7% у сумі 1 695 735,08грн., витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у сумі 206 700,00грн.
В решті позовних вимог відмовлено.
Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_3 Тьюб" про розстрочку виконання рішення господарського суду від 02.02.2017р. по справі №904/11374/16 - задоволено частково.
Розстрочено виконання рішення господарського суду від 02.02.2017р. по справі №904/11374/16 на два роки на період з лютого 2017 року по лютий 2019 року включно зі сплатою кожного місяця розстрочки по 286 679,27грн. до 30-го числа кожного місяця розстрочки.
В решті вимог, наведених в заяві про розстрочку виконання рішення суду, - відмовлено. Рішення суду мотивоване порушенням відповідачем зобов'язання щодо своєчасної сплати за отриманий газ. Зменшуючи розмір фінансових санкцій, господарський суд керувався помилкою в розрахунках інфляційних втрат, принципами розумності та справедливості.
Крім того, суд частково задовольнив заяву відповідача про розстрочку виконання рішення виходячи з матеріальних інтересів сторін у справі, наявністі збитків підприємства у великому розмірі станом на дату розгляду заяви про відстрочку виконання рішення суду, погашення у добровільному порядку суми основного зобов'язання, з того, що сума, яка заявлена позивачем складається з неустойки (штраф та пеня), трьох відсотків річних та інфляційних нарахувань, тобто додаткових виплат, те, що негайне виконання рішення господарського суду може призвести до блокування роботи підприємства.
Не погодившись з рішенням суду Позивач звернувся до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що відповідно до ст.. 233 ГК України, зменшення розміру неустойки передбачено у випадку, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, і можливе за рішенням суду. При цьому суд, як зазначає позивач, в оскаржуваному рішенні не надав обґрунтування щодо наявності збитків. Також зазначає, що Вищим господарським судом України було прийнято ряд постанов в яких колегії суддів приходять до висновку, що відсутність вини відповідача у виникненні боргу, його важкий фінансовий стан не є винятковим випадком та підставою для зменшення неустойки. При розгляді даної справи, суд не дослідив ступінь виконання зобов'язання боржником, не виконавши при цьому вимоги закону щодо оцінки майнового стану сторін, які беруть участь у зобов'язанні, ті інших інтересів сторін, які заслуговують на увагу, що призвели до порушення ст..551 ЦК України та ст..233 ГК України. Відповідачем не надано жодних належних доказів щодо винятковості таких обстави. Вважає рішення суду від 02.02.2017р. таким, що підлягає скасуванню в частині зменшення пені і штрафу на 70% та надання розстрочки виконання рішення суду на 24 місяці.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав доводи наведені в апеляційній скарзі. Просив рішення скасувати частково та позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу та його представник у судовому засіданні зазначили, що рішення суду є законним та обґрунтованим, а апеляційна скарга є безпідставною.
На сьогоднішній день сплата штрафних санкцій в такому розмірі є об'єктивно неможливою. Одноразове стягнення такої значної суми або звернення стягнення на майно підприємства призведе до повної його зупинки. Відповідач ніколи не ухилявся від виконання своїх зобов'язань та здійснював всі можливі заходи для своєчасної оплати за природний газ протягом 2015 року. Одноразове стягнення призведе до накопичування нових боргів.
Підприємство знаходиться у край важкому стані, оскільки до 2014р. 60% продукції поставлялося до Російської Федерації та країн Митного Союзу і останніми введено мито на продукцію. У зв'язку з цим відповідач поніс збитки та не зміг реалізувати продукцію, яка знаходиться до цього часу на зберіганні в портах, складських приміщеннях. З 01 січня 2016р. Росія заборонила транзит українського вантажу до Казахстану. У зв'язку з енергетичною кризою внаслідок дефіциту вугілля, були встановлені ліміти на споживання електроенергії, що призвело майже до зупинки роботи підприємства. Підприємство вимушено було перейти на 4 денний робочий тиждень. За підсумками 2013-2016р. підприємство є збитковим.
Підприємство проводить роботу по зменшенню дебіторської заборгованості. До Міжнародного комерційного арбітражу подано позов про повернення грошових коштів у розмірі 24 434 375,00 млн. доларів США.
По при все підприємство справно платить податки та виплачує заробітну плату.
Розстрочення рішення надасть підприємству змогу погасити заборгованість та не створювати нових боргів за отриманий газ і зберегти робочі місця та виробництво.
Просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Згідно зі ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.
Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм чинного законодавства при винесенні рішення суду, встановила наступне.
23.12.2014р. між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_3 Тьюб" (покупець) укладено договір № 401/15-ПР купівлі-продажу природного газу.
Згідно п.п. 1.1, 1.2 Договору продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити цей природний газ (далі - газ) на умовах цього договору; газ, що продається за цим Договором, використовується Покупцем виключно для власних потреб. Покупець є кінцевим споживачем.
Згідно п.п. 2.1, 2.1.2 Договору, Продавець передає покупцеві з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2015 року газ обсягом до 45 100,00 тис. куб. м, у тому числі по місяцях кварталів (у тис. куб. м): у тому числі по місяцях кварталів, у січні - 3 000 тис.м3, у лютому - 3 500 тис.м3, у березні - 3 600 тис.м3, у квітні - 3 700 тис.м3, у травні - 3 900 тис.м3, у червні - 3 900 тис.м3, у липні - 3 900 тис.м3, у серпні - 3 900 тис.м3, у вересні - 3 900 тис.м3, у квітні - 3 700 тис.м3, у жовтні - 3 800 тис.м3, у листопаді - 4 100 тис.м3, у грудні - 3 900 тис.м3.
Допускається відхилення місячного обсягу переданого газу у розмірі +/-5% (плюс/мінус п'ять відсотків) від узгодженого сторонами згідно з пунктом 2.1 цього договору планового обсягу продажу газу без коригування планового обсягу (пп. 2.1.2 договору).
Відповідно до п.п.3.3., 3.4. Договору, приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці поставки, оформлюється актами приймання-передачі газу. Не пізніше 5-го числа місяця наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцю три примірники Акту приймання-передачі газу, підписані та скріплені печаткою покупця та газотранспортного підприємства, в якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Акти є підставою для остаточних розрахунків.
Ціна (граничний рівень ціни) на газ та послуги з його транспортування установлюються НКРЕ (пункт 5.1. договору).
Згідно з пунктом 5.2. (в редакції Додаткової угоди №1 від 27.02.2015 до договору купівлі-продажу, а.с.24 том 1) з 01 лютого 2015 року ціна за 1000 куб.м. природного газу становить 5 700,00 грн. без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того:
- збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ -2%;
- податок на додану вартість за ставкою - 20%.
Крім того тариф на транспортування природного газу магістральними трубопроводами - 325,60 грн., крім того ПДВ - 20% - 65,12 грн., всього з ПДВ - 390,72 грн. До сплати за 1000 куб.м. природного газу - 6 139,60 грн., крім того ПДВ - 20% - 1 227,92 грн., усього з ПДВ - 7 367,52 грн.
В подальшому ціна за 1000 куб.м. природного газу та тариф на транспортування неодноразово змінювалась Додатковими угодами №2 - №10 (т.1 а.с.26-35).
Відповідно до п.6.1. Договору, в редакції додаткової угоди від 22.10.2015р. №7, оплата за природний газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами відповідно до цін і на умовах, зазначених в пункті 5.2. Датою оплати вважається дата зарахування коштів на рахунок продавця.
Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. Згідно пункту 11.1, Договір набирає чинності з дати його укладання і діє в частині поставки газу до 31 грудня 2015 року, а в частині проведення розрахунків за газ - до повного погашення заборгованості.
На виконання умов договору, позивачем протягом січня - березня 2015 року, травня - грудня 2015 року передано відповідачу природного газу на загальну суму 225 934 381,72 грн. Даний факт підтверджується складеними та підписаними сторонами актами приймання-передачі природного газу та не заперечується відповідачем ( а.с. 36-46).
Відповідач свої зобов'язання щодо оплати вартості поставленого газу виконував не своєчасною.
Оплату за січень 2015р. здійснено 23.03.2015р. на суму 19 063 022,95грн., 21.04.2015р. на суму 10 785 523,2грн.;
за лютий 2015 року - 21.04.2015р. на суму 10 000 000,00грн., 23.04.2015р. на суму 10 269 711,52грн., 23.06.2015р. на суму 3 355 250,71грн.;
за березень 2015 року - 25.06.2015 на суму 27 275 781,24грн.,
за травень 2015 року здійснено 25.06.2015р. на суму 12 921 032,46грн., 01.07.2015р. на суму 119 289 655,28грн.,
за червень 2015 року здійснено 23.07.2015р. на суму 19 289 655,28грн.
За газ поставлений відповідачу у липні - грудні 2015 року відповідач розрахувався своєчасно.
Таким чином, на час звернення до суду з позовом заборгованість відповідача відсутня.
Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 3% річних за період прострочки з 15.02.2015р. по 22.07.2015р. у сумі 392 380,28 грн., 9 377 809,24 грн. інфляційних збитків за період березень - червень 2015 року, пені за загальний період з 15.02.2015р. по 22.07.2015р. у сумі 755562,09грн. та штраф у розмірі 7% у сумі 5 652 450,28грн. Всього просив стягнути 22 978 301,89 грн.
Відповідно до ст.193 ГК України, ст.525, ст.526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог що у певних умовах звичайно ставляться.
Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Факт несвоєчасної оплати відповідачем за спожитий газ підтверджено матеріалами справи.
Згідно ст..625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У зв'язку з несвоєчасною оплатою позивач нарахував 3% за загальний період з 15.02.2015р. по 22.07.2015р. у сумі 392 380,28грн. та інфляційні втрати в розмірі 9 377 809, 24 грн.
Перевіривши розрахунок інфляційних господарський суд обґрунтовано звернув увагу, що він є не відповідним.
Суд правильно зазначив, що по акту приймання-передачі природного газу від 31 січня 2015 року: 10 785 523,20грн. х 110,8% (сукупний індекс інфляції за березень 2015 року) = 1 164 836,51грн.
- по акту приймання-передачі природного газу від 28 лютого 2015 року: 3 355 250,71 грн. х116,508% (сукупний індекс інфляції за період з квітня-травня 2015 року) = 553 884,79грн.;
- по акту приймання-передачі природного газу від 31 березня 2015 року: 27 275 781,24грн. х 102,2 (сукупний індекс інфляції за травень 2015 року) = 600 067,19грн.
Всього загальна сума інфляційних складає 2 318 788,49грн.
Сума 3% річних позивачем розрахована правильно. ЇЇ розмір складає 392 380,28грн.
Згідно ч.1 ст.216, ч.1, 2 ст.218 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання, шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій.
Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Відповідно до ст..230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ч. 4 ст.231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Пунктом 7.2 Договору передбачено, що у разі невиконання покупцем пункту 6.1 умов цього договору він у безспірному порядку повинен сплатити продавцю крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 (семи) відсотків від суми прострочення платежу.
Пунктом 9.3 договору сторони передбачили, що строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 (п'ять) років.
Позивач нарахував та просить стягнути пеню за загальний період з 15.02.2015р. по 22.07.2015р. у сумі 7 555 662,09грн. та штраф у розмірі 7% у сумі 5 652 450,28грн.
Розрахунок пені та штрафу позивачем здійснено правильно.
Відповідно до ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Згідно з ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, а також повинен врахувати інші інтереси сторін.
Згідно п.3.17.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Приймаючи рішення щодо зменшення суми штрафних санкцій на 70%, господарським судом прийнято до уваги, що до 2014 року 60% ринку збуту продукції відповідача відбувалось на території Російської Федерації та країн Митного союзу. Протягом 2015 року кількість вироблених товариством труб знизилася з 28,092 до 17,558 тонн, тобто майже у два рази. Динаміка зменшення обсягів виробництва зберігається і до теперішнього часу.
Щоб запобігти ліквідації потужностей відповідач змушений був почати реорганізацію, в результаті якої трубний цех № 6 (ТЦ 6) об'єднали з трубопрокатним цехом № 7 (ТПЦ 7).
Основними причинами зниження виробництва є падіння попиту в Україні та введення мита в країнах Митного союзу, а саме:
- Україна фактично зупинила видобування нафти та газу, зупинено багато інфраструктурних проектів, внаслідок чого попит на ринку трубної продукції знизився до мінімуму;
- підприємство не може конкурувати з іншими виробниками внаслідок мита на ввіз труб у країни Митного союзу;
- великий обсяг трубних потужностей, що були введені російськими компаніями за останні роки, перевищує необхідність російського ринку. На сьогоднішній день Росія та Митний союз всіляко відтісняють свій ринок від зовнішніх постачальників;
- підприємство змушене фактично відмовитись від поставок зварних та безшовних труб до ринку Митного союзу. Суттєво зменшився попит на машинобудівні труби білоруськими компаніями та прослідковується тенденція до зниження використання нарізної труби.
Вітчизняні замовники протягом 2015 року не замовляли продукції підприємства з причин того, що не в змозі здійснити проплату та вибірку виготовленої продукції через брак коштів або у звязку з простоюванням власного виробництва. У звязку з енергетичною кризою, що виникла внаслідок бойових дій на сході України та дефіциту вугілля, в період 2014 - 2015 роках державою були встановлені ліміти на споживання електроенергії, що призвело до майже зупинки підприємства та простою. Товариство змушено було перейти на 4-денний робочий тиждень.
За підсумками 2015 років відповідач є збитковим підприємством.
Звернутися за захистом своїх прав до контрагентів, що знаходяться в Луганській та Донецькій областях, відповідач не має можливості, оскільки з причин проведення АТО відбулося руйнування інфраструктури, були знищені виробничі потужності боржників контрагентів, які масово покинули місце бойових дій.
Фактично відповідач назавжди втратив можливість повернути свої борги, бо цілісність обєктів існує тільки на папері та у реєстрі.
Не дивлячись на скрутне фінансове становище відповідач намагається зберегти робочі місця і не допускати заборгованості із заробітної плати та податкам. Так, протягом 2015 року ним було виплачено 207 549 474,92 грн. заробітної плати та 72 619 645,44 грн. податків із заробітної плати, а у період з січня по вересень 2016 року нарахована та сплачена заробітна плата у сумі 160 527 848,63 грн. та податки з неї у сумі 34 172 744,13 грн.
Відповідач є одним із містоутворюючих підприємств м. Нікополя, яке забезпечує роботою 3848 чол., для яких заробітна плата, отримувана на заводі, є єдиним джерелом існування. Крім того, досить значну частку серед працюючих на підприємстві займають незахищені верстви населення: інваліди, одинокі матері, молоді спеціалісти та інші.
Вищенаведені обставини дають підставу вважати, що стягнення з відповідача усієї заявленої позивачем суми ще більше ускладнить фінансовий стан заводу і, як наслідок, призведе до неможливості виплат не лише зарплати численним працівникам та сплати податків до бюджету, а й надовго відсуне термін погашення боргу та навіть зовсім може унеможливити його сплату.
Господарським судом прийнято до уваги й інтереси позивача, який так само як і відповідач є економічно важливим підприємством, потребує фінансового оздоровлення та має передбачене договором і законом право на стягнення неустойки.
Однак при цьому позивач не надав суду жодних доказів на підтвердження розміру збитків, понесених ним від неналежного виконання відповідачем грошових зобов'язань саме за укладеним з ним договором.
Судом також прийнято до уваги те, що кошти за поставлений газ оплачені відповідачем повністю.
Вирішуючи клопотання відповідача про розстрочку виконання рішення строком на 2 роки господарський суд виходив з того, що право розстрочити або відстрочити виконання рішення надано суду п.6 ч.1 ст.83 ГПК України.
Відповідно до підпункту 7.1.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 року № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів", вирішуючи питання про розстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Господарський суд прийняв до уваги обставини, які були викладені ним як підстави для зменшення штрафних санкцій, фінансовий стан відповідача на час розгляду справи, а також те, що одночасне стягнення такої суми може призвести до зупинення господарської діяльності, що призведе до неможливості виконання рішення дійшов висновку про можливість застосування розстрочки виконання рішення.
На підтвердження здатності дотримуватися покладених на нього зобов'язань зі сплати заборгованості за судовими рішеннями відповідач надав суду платіжне доручення № 1602 від 28.02.2017р. про сплату на користь позивача 286 679,27 грн.
Колегія суддів погоджується з рішенням суду щодо розстрочки виконання рішення, вважаючи, що розстрочка на два роки відповідає інтересам сторін, не погіршить фінансовий стан відповідача та забезпечує отримання коштів позивачем.
З урахуванням наведеного апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Рішення суду слід залишити в силі.
На підставі викладеного, керуючись ст. 101 - 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 02.02.2017р. у справі № 904/11374/16 залишити без змін.
Повний текст постанови складено 27.03.2017р.
Головуючий: __________________ С.Г. Антонік
Судді: __________________ О.В. Березкіна
__________________ ОСОБА_4