"27" березня 2017 р. Справа № 922/4415/15
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Слободін М.М., суддя Сіверін В. І. , суддя Терещенко О.І.
при секретарі Новіковій Ю.В.
за участю представників:
прокурор: Полякова С.О. посвідчення № 013758 від 06.12.2012 р.
позивача - не з'явився
1-го відповідача: ОСОБА_1 за довіреністю № 367 від 10.01.2017 р.
2-го та 3-го відповідачів - не з'явились
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу заступника прокурора Харківської області (вх. №569 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 24.01.17 у справі № 922/4415/15
за позовом Заступника прокурора Харківської області, м. Харків, в інтересах держави в особі Харківської міської ради, м. Харків
до 1. Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, м. Харків 2. Комунального закладу "Харківський міжшкільний навчально- виробничий комбінат №5 Харківської міської ради", м. Харків 3. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Харків
про визнання недійсним договору та повернення майна
Заступник прокурора Харківської області, м.Харків (далі за текстом - прокурор), звернувся до господарського суду Харківської області в інтересах держави в особі Харківської міської ради, м.Харків (далі за текстом - позивач), з позовом до Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, м.Харків (далі за текстом - перший відповідач), Комунального закладу "Харківський міжшкільний навчально-виробничий комбінат №5 Харківської міської ради", м.Харків (далі за текстом - другий відповідач), Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м.Харків (далі за текстом - третій відповідач), про визнання недійсним договору оренди №3759 від 26.01.2009 та зобов'язання третього відповідача звільнити нежитлові приміщення площею 60 кв.м., що розташовані за адресою: м. Харків, пр-т.50-річчя СРСР, 48, та повернути їх у комунальну власність.
Рішенням господарського суду Харківської області від 24.01.2017 р. (суддя Калантай М.В.) в позові відмовлено.
Заступник прокурора Харківської області подав на зазначене рішення до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просив оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги прокурора.
В апеляційній скарзі заявник посилається на те, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм чинного законодавства. Так, заявник зазначає, що управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, як орган, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, не виконувало покладені на нього функції та не вживало заходів до відновлення інтересів держави шляхом повернення незаконно переданого в оренду майна.
Саме ця обставина, тобто бездіяльність з боку управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та невиконання покладених на неї обов'язків стала підставою для застосування прокурором представницьких повноважень та звернення до суду із зазначеним позовом.
Внаслідок порушень, допущених під час передачі в оренду комунального майна, приміщення закладу використовувались суб'єктом господарювання для здійснення підприємницької діяльності, жодним чином не пов'язаної з навчальним процесом.
Харківська міська рада є і позивачем, і органом, який має повноваження щодо розпорядження спірним комунальним майном, який не вживав заходів на захист інтересів держави, що стало підставою для звернення прокурора до суду з позовною заявою в інтересах держави, а тому відсутні підстави для визнання перебігу строків давності з моменту, коли про вказане порушення стало відомо позивачу.
Так, з матеріалів справи вбачається, що про вказані порушення прокурору стало відомо у 2015 році, під час вивчення стану додержання вимог законодавства щодо законності передачі в оренду майна, а отже строк позовної давності, на думку прокурора, повинен рахуватися з цього часу.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 20.02.2017 р. апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 20.03.2017 року.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 20.03.2017 р. розгляд справи відкладено на 27.03.2017 р.
27.03.2017 р. за вх. № 3307 прокурором було надано пояснення в обгрунтування своєї позиції у справі. Так, в своїх пояснення прокурор ще раз зазначив, про те, що про вказані порушення прокурору стало відомо у 2015 році, під час вивчення стану додержання вимог законодавства щодо законності передачі в оренду майна, а отже строк позовної давності повинен рахуватися з цього часу. Крім того, зазначив, що до аналогічних висновків прийшов Вищий господарський суд України у справі №922/2687/16.
В судове засідання, призначене на 27.03.2017 р. представники позивача та 2-го та 3-го відповідачів не з'явились, причину неявки не повідомили, хоча у відповідності до вимог чинного законодавства про дату, час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином.
Враховуючи належне повідомлення зазначених учасників процесу про час та місце засідання суду, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу прокурора за відсутності зазначених представників, за наявними у матеріалах справи доказами.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи сторони, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 14 травня 1999 року між Управлінням комунального майна та приватизації Харківської міської ради (власник) та Комунальним закладом освіти навчально-виробничим комбінатом Фрунзенського району м.Харкова (заклад) було укладено договір про передачу майна в оперативне управління №937 (надалі - договір №937).
Відповідно до пункту 1.1. договору №937, власник передає, а заклад приймає майно в оперативне управління на підставі рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 28.04.1999р. №450 та розпорядження управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради від 14.05.1999р. №322.
Згідно з пунктом 1.3 договору №937, власник передає закладу в оперативне управління майно строком на 1 рік.
Відповідно до пункту 5.1 договору №937, заклад використовує передане майно у відповідності до мети та задачі, передбачених його Статутом.
Пунктом 5.2 договору №937 сторони погодили, що закладу дозволяється списувати, передавати іншим організаціям, здавати в оренду передане майно та приміщення тільки з дозволу власника.
26 січня 2009 року між КЗ "Харківський міжшкільний навчально-виробничий комбінат №5 ХМР" (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (орендар) було укладено договір оренди нежитлових приміщень №3759 (надалі - договір №3759).
Відповідно до пункту 1.1. договору №3759, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення площею 60, 0 кв.м., яке належить до комунальної власності територіальної громади м. Харкова, розташоване за адресою: м. Харків, пр-т. 50-річчя СРСР, 48 та знаходиться на балансі управління освіти Фрунзенської районної у м. Харкові ради.
За умовами пункту 1.2. договору №3759, майно передається в оренду з метою використання виробнича діяльність суб'єктом малого підприємництва (кондитерське виробництво).
Відповідно до пункту 2.1. договору №3759, набуття орендарем права користування майном настає після підписання сторонами договору та акту приймання - передачі майна.
Пунктом 3.1 договору передбачено №3759, що вартість об'єкту оренди визначається на підставі висновку про вартість майна і складає 167 390,00рн станом на 19.01.2009р.
26 січня 2009 року КЗ "Харківський міжшкільний навчально-виробничий комбінат №5 ХМР" на підставі договору оренди передало за актом приймання - передачі нежитлового приміщення (будівлі) Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 нерухоме майно, що є предметом договору (нежитлове приміщення 2-го поверху площею 60,0кв.м., в 2-ох поверховій нежитловій будівлі).
Відповідно до рішення Харківської міської ради від 16.11.2011 р. № 492/11 “Про затвердження Порядку передачі в оренду майна, що є комунальною власністю територіальної громади м. Харкова” (надалі - Порядок) орендодавцями комунального майна є: Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради щодо: нерухомого майна, яке знаходиться в господарському віданні та оперативному управлінні комунальних підприємств (крім КП “Жилкомсервіс”), установ, організацій або яке закріплене за КП “Жилкомсервіс” під власні потреби, та загальна площа якого перевищує 200 квадратних метрів на одне комунальне підприємство, установу, організацію (підпункт 1.2.1.(г) пункту 1.2 Порядку.
01.01.2012р. муж КЗ "Харківський міжшкільний навчально-виробничий комбінат №5 ХМР" (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (орендар) було укладено додаткову угоду до договору оренди №3759/2009 від 26.01.2009р., якою виклали договір оренди №3759/2009 від 26.01.2009р. в новій редакції (надалі - додаткова угода №3759/2009).
Відповідно до пункту 1.1. додаткової угоди №3759/2009, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно загальною площею 60,00 кв.м., яке належить до комунальної власності територіальної громади м. Харкова, розташоване за адресою: м. Харків, пр-т 50-річчя СРСР, 48 та знаходиться на балансі КЗ "Харківський міжшкільний навчально-виробничий комбінат №5 Харківської міської ради". Право на оренду цього майна отримано орендарем на підставі розпорядження управління комунального майна та приватизації №2031 від 25.12.2008р Майно передається в оренду з метою використання: виробнича діяльність суб'єктів малого підприємництва (кондитерське виробництво) (пункт 1.2. додаткової угоди №3759/2009).
Згідно пункту 2.1 додаткової угоди №3759/2009, набуття орендарем права користування майном настає після підписання сторонами договору та акту приймання - передачі майна.
Відповідно до пункту 3.1 додаткової угоди №3759/2009, вартість об'єкту оренди визначається на підставі висновку про вартість майна і складає 167 390,00грн. станом на 19.01.2009р.
Цей договір згідно пункту 10.1 додаткової угоди №3759/2009 діє до 26.01.2012р.
Відповідно до умов пункту 10.5 договору, у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору протягом 30 днів після закінчення його строку, договір вважається продовженим на той саме термін і на тих саме умовах .
01 січня 2012 року КЗ "Харківський міжшкільний навчально-виробничий комбінат №5 ХМР" на підставі договору оренди №3759/2009 від 26.01.2009р. передало в орендне користування за актом приймання - передачі нежитлового приміщення Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 нерухоме майно, площею 60,00 кв.м. розташоване за адресою: м. Харків, пр-т 50-річчя СРСР, 48.
26 січня 2012 року між КЗ "Харківський міжшкільний навчально-виробничий комбінат №5 ХМР" (орендодавець) та Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (орендар) було укладено додаткову угоду до договору оренди №3756 від 26.01.2009р. нежитлового приміщення (надалі - додаткова угода).
Пунктом 1 додаткової угоди сторони погодили, що керуючись Законом України “Про оренду державного та комунального майна”, відповідно до Методики розрахунку орендної платті за майно, що знаходиться в комунальній власності територіальної громади м. Харкова та пропорції її розподілу, затвердженої рішенням 12 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 23.12.2011р. № 566/11, за згодою сторін, пункт 3.1. та пункт 3.2. розділу 3 "Орендна плата", та пункт 10.1. розділу 10 "Строк дії та умови зміни, розірвання Договору", договору оренди № 3759 від 26.01.2009р. викласти в наступній редакції:
"3.1. Вартість об'єкту оренди визначається на підставі висновку про вартість Майна і складає 108000,00грн. ( сто вісім тисяч грн.) станом на 13.04.2012р.
3.2. Орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за майно, що знаходиться в комунальній власності територіальної громади м. Харкова та пропорції її розподілу, затвердженої рішенням 12 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 23.12.2011р. № 566/11 (далі - Методика). Орендна плата за січень місяць 2012р. становить - 945,00 грн. без урахування пдв. Ставка орендної плати складає 15%.
10.1. Цей договір діє з 26.01.2012р. до 26.01.2013р."
Додатковою угодою б/н б/д до договору оренди нежитлового приміщення №3759 від 26.01.2009р. КЗ "Харківський міжшкільний навчально-виробничий комбінат №5 ХМР" (орендодавець) та Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (орендар) погодили викласти пункт 10.1 договору оренди №3759 від 26.01.2009р. в наступній редакції: 10.14. Цей договір діє з 26.01.2015р. до 26.01.2016р. (т.1 а.с 27.)
Як вбачається з матеріалів справи, 23.07.2015р. заступник прокурора Харківської області звернувся до голови Харківської міської ради ОСОБА_3 з листом №09-767вих.-15, в якому повідомив про свій намір звернутися до суду з позовом про визнання недійсним спірного договору оренди та повернення майна у зв'язку з виявленням прокуратурою порушень вимог Закону України "Про освіту" під час укладання договору оренди від 26.01.2009р. №3759 між КЗ "Харківський міжшкільний навчально-виробничий комбінат №5 ХМР" та ФОП ОСОБА_2
30.07.2015р. заступник прокурора Харківської області звернувся до суду в інтересах держави в особі Харківської міської ради з позовом до Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, КЗ "Харківський міжшкільний навчально-виробничий комбінат №5 ХМР", Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про визнання недійсним договору оренди №3759 від 26.01.2009р., укладеного між відповідачем-2 та відповідачем-3, погоджені відповідачем-1, а також зобов'язати відповідача-3 звільнити нежитлові приміщення площею 60 кв.м., що розташовані за адресою: м.Харків, пр-т 50-річчя СРСР, 48, та повернути їх у комунальну власність.
В обґрунтування позовних вимог прокурор вказує, що прокуратурою міста Харкова під час вивчення стану використання майна закладів освіти встановлено факт надання в оренду суб'єкту господарювання майна навчального закладу для цілей, не пов'язаних з навчальним процесом, що порушує інтереси держави в частині гарантування конституційного права громадян на освіту.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
За приписами до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є: визнання правочину недійсним.
Частиною 2 ст. 18 Закону України "Про освіту" визначено, що навчальні заклади, що засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного навчального закладу.
Згідно з частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з приписами частини першої статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Відповідно до частини 3 статті 760 Цивільно кодексу України, особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом.
Відповідно до абзацу 5 частини 2 статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції на момент укладення оспорюваного договору) не можуть бути об'єктами оренди, зокрема, об'єкти державної власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації відповідно до частини 2 статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна".
Згідно з положеннями частини 2 статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна", приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства; загальнодержавне значення мають зокрема, об'єкти освіти, фізичної культури, спорту і науки, що фінансуються з державного бюджету.
Частиною 1 статті 3 Закону України "Про освіту" визначено, що право громадян на освіту забезпечується: розгалуженою мережею навчальних закладів, заснованих на державній та інших формах власності, наукових установ, закладів післядипломної освіти; відкритим характером навчальних закладів, створенням умов для вибору профілю навчання і виховання відповідно до здібностей, інтересів громадянина; різними формами навчання - очною, вечірньою, заочною, екстернатом, а також педагогічним патронажем.
Згідно з частиною 2 статті 18 Закону України "Про освіту" навчальні заклади, що засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного навчального закладу.
Згідно приписів статей 28, 29 Закону України "Про освіту" система освіти складається із навчальних закладів, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти. Структура освіти включає: дошкільну освіту, загальну середню освіту, позашкільну освіту, професійно-технічну освіту, вищу освіту, післядипломну освіту та самоосвіту.
За змістом наведених норм законодавства, під освітньою діяльністю розуміється діяльність закладів, що входять до системи освіти, з метою здобуття відповідного виду освіти і задоволення інших освітніх потреб здобувачів освіти та інших осіб, що визначаються метою освіти.
Статтею 3 Закону України “Про професійно-технічну освіту” також визначено, що професійно-технічна освіта є складовою системи освіти України. Професійно-технічна освіта є комплексом педагогічних та організаційно-управлінських заходів, спрямованих на забезпечення оволодіння громадянами знаннями, уміннями і навичками в обраній ними галузі професійної діяльності, розвиток компетентності та професіоналізму, виховання загальної і професійної культури.
Статтею 61 Закону України "Про освіту" встановлено, що фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування. Додатковими джерелами фінансування є, зокрема, доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.
У відповідності до частини 5 статті 63 Закону України "Про освіту" об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.
Відповідно до пункту 4 розділу 9 Переліку платних послуг, які можуть надаватися державними навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної та комунальної форми власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.1997р. № 38 (в редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору) (надалі - Постанова) до інших послуг, які можуть надаватися такими закладами, відноситься здавання в оренду будівель, споруд та іншого нерухомого майна, обладнання, не пов'язаних з навчально-виховною, навчально-виробничою, науковою діяльністю, яке не погіршує соціально-побутові умови працівників закладів і установ освіти, студентської та учнівської молоді.
У відповідності до змісту пункту 4 розділу 9 вказаної Постанови була надана можливість державним навчальним закладам здавання в оренду будівель, споруд, обладнання, не пов'язаних з навчально-виховною, навчально-виробничою, науковою діяльністю, яке не погіршує соціально-побутові умови працівників закладів і установ освіти, студентської та учнівської молоді.
У відповідності до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого Наказом Держстандарту України 17 серпня 2000р. №507, яке діяло на момент виникнення спірних правовідносин,
Споруди - це будівельні системи, пов'язані з землею, які створені з будівельних матеріалів, напівфабрикатів, устаткування та обладнання в результаті виконання різних будівельно-монтажних робіт.
Будівлі - це споруди, що складаються з несучих та огороджувальних або сполучених (несуче-огороджувальних) конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання або перебування людей, розміщення устаткування, тварин, рослин, а також предметів.
До будівель відносяться: житлові будинки, гуртожитки, готелі, ресторани, торговельні будівлі, промислові будівлі, вокзали, будівлі для публічних виступів, для медичних закладів та закладів освіти та т. ін.
Отже, на момент виникнення спірних правовідносин, до переліку платних послуг, які могли надаватися державними навчальними закладами, (який регулювався постановою КМУ від 20.01.1997р. №38 "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися державними навчальними закладами" в редакції від 17.11.2004р.) не входила можливість здавання в оренду іншого нерухомого майна, тобто не була передбачена можливість орендування окремого приміщення.
Посилання першого відповідача на приписи Постанови Кабінету Міністрів України від 27.10.2010р. №796, відповідно до якої обсяг майна закладів освіти, яке може бути надано в оренду на платній основі розширився, в даному випадку не підлягає до застосування до спірних правовідносин, оскільки даний нормативно правовий акт, яким затверджено перелік платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності набрав чинності тільки 13.09.2010р., тобто після виникнення спірних правовідносин.
Вирішальним в аспекті неухильного дотримання вимог частини 5 статті 63 Закону України "Про освіту" законодавець визначає обов'язкове використання об'єктів освіти і науки, що фінансуються з бюджету, за цільовим призначенням, тобто тісну пов'язаність з навчально-виховним процесом мети такого використання (в тому числі, на умовах оренди).
Крім того, постановою Головного державного санітарного лікаря України від 14.08.2001р. за №63 затверджені Державні санітарні правила і норми влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01 (надалі- Правила ДСанПіН 5.5.2.008-01), які поширюються на загальноосвітні навчальні заклади I, I-II, I-III ступенів, спеціалізовані школи I, II, III ступенів, гімназії, ліцеї, колегіуми, що проектуються, будуються, реконструюються та ті, що існують, незалежно від типу, форми власності і підпорядкування.
Відповідно до пункту 3.19 Правил ДСанПіН 5.5.2.008-01, здача в оренду території, будівель, приміщень, обладнання підприємствам, установам, організаціям іншим юридичним та фізичним особам для використання, що не пов'язано з навчально-виховним процесом, не дозволяється.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що хоча стаття 61 Закону України "Про освіту" зазначає, що додатковими джерелами фінансування навчальних закладів, заснованих, в тому числі, на комунальній власності, можуть бути доходи від надання в оренду приміщень. Однак, оренда приміщень у них дозволяється лише у випадках, якщо об'єкт оренди використовується за цільовим призначенням - для навчально-виховного процесу.
Навчально-виховний процес визначений у Положенні про організацію роботи з охорони праці учасників навчально-виховного процесу в установах і навчальних закладах, затвердженому наказом Міністерства освіти і науки України від 01.08.2001 за №563, як система організації навчально-виховної, навчально-виробничої діяльності, визначеної навчальними, науковими, виховними планами (уроки, лекції, лабораторні заняття, час відпочинку між заняттями, навчальна практика, заняття з трудового, професійного навчання і професійної орієнтації, виробнича практика, робота у трудових об'єднаннях, науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи, походи, екскурсії, спортивні змагання, перевезення чи переходи до місця проведення заходів тощо).
Як вбачається з копії технічного паспорту нежитлові приміщення загальною площею 60,00кв.м., передані в оренду за оспорюваних договором, які знаходяться за адресою: м. Харків, пр-т 50-річчя СРСР, 48, належать до комунальної власності та розташовані в Комунальному закладі "Харківський міжшкільний навчально-виробничий комбінат №5 ХМР", отже за статусом є державним навчальним закладом, який законом в цілому заборонено використовувати не за призначенням.
Відповідно до пункту 1 "Положення про міжшкільний навчально-виробничий комбінат" затвердженого наказом Міністерства освіти України від 30.11.1993р. №430 визначено, що міжшкільний навчально-виробничий комбінат (надалі - комбінат) - навчально-виховний комплекс, який задовольняє потреби громадян, держави і суспільства у поглибленні базової трудової підготовки школярів 8-11 (10-11) класів, здійснює професійне консультування учнівської молоді, організовує їх добровільну продуктивну працю та забезпечує реалізацію потреб особистості в отриманні професії і кваліфікації відповідно до її інтересів, здібностей, наявних умов.
Відповідно до Статуту Комунального закладу "Харківський міжшкільний навчально-виробничий комбінат №5 ХМР" (державну реєстрацію змін до установчих документів проведено 28.12.2008р.) (надалі - Статут) затвердженого начальником управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, головною метою навчального закладу є здійснення трудової, профільної, професійної, підприємницької підготовки учнівської молоді, забезпечення задоволення освітніх запитів із профільного й професійного навчання на підвищеному рівні та адаптацію молоді в умовах ринкової економіки поряд з отриманням загальноосвітньої підготовки у загальноосвітніх навчальних закладах (пункту 1.5. Статуту).
Відповідно до пункту 1.11. Статуту, у КЗ "Харківський міжшкільний навчально-виробничий комбінат №5 ХМР" запроваджено наступні профілі навчання: дошкільне виховання; медичний, бухгалтерський облік, деревообробка, металообробка, радіотехнічний, менеджмент та підприємництво, швацький, секретар керівника і автодільниця.
Отже, напрямки за якими Комунальний заклад "Харківський міжшкільний навчально-виробничий комбінат №5 Харківської міської ради" здійснює навчання не пов'язані з діяльністю 3-го відповідача - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, а саме - кондитерське виробництво.
З огляду на викладені положення законодавства, платні послуги по передачі в оренду приміщень загальноосвітнього державного закладу можуть надаватися виключно з метою досягнення передбачених у статті 5 Закону України "Про загальну середню освіту" завдань, якими є виховання громадянина України; формування особистості учня (вихованця), розвиток його здібностей і обдарувань, наукового світогляду; виконання вимог Державного стандарту загальної середньої освіти, підготовка учнів (вихованців) до подальшої освіти і трудової діяльності; виховання в учнів (вихованців) поваги до Конституції України, державних символів України, прав і свобод людини і громадянина, почуття власної гідності, відповідальності перед законом за свої дії, свідомого ставлення до обов'язків людини і громадянина; реалізація права учнів (вихованців) на вільне формування політичних і світоглядних переконань; виховання шанобливого ставлення до родини, поваги до народних традицій і звичаїв, державної мови, регіональних мов або мов меншин та рідної мови, національних цінностей Українського народу та інших народів і націй; виховання свідомого ставлення до свого здоров'я та здоров'я інших громадян як найвищої соціальної цінності, формування гігієнічних навичок і засад здорового способу життя, збереження і зміцнення фізичного та психічного здоров'я учнів (вихованців).
Крім того, відповідно до статті 3 Господарського кодексу України господарська діяльність - це діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Згідно з приписами статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб - підприємців, яка у відповідності до частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", є достовірними, видами діяльності Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 є: виробництво хліба та хлібобулочних виробів; виробництво борошняних кондитерських виробів, тортів і тістечок нетривалого зберігання (основний); інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах; інші види роздрібної торгівлі поза магазинами.
В матеріалах справи відсутні докази пов'язаності мети використання спірного приміщення з освітньою діяльністю.
Отже, оспорюваним договором фактично змінено цільове призначення частини приміщення навчального закладу та визначено його використання під виробництво хліба та хлібобулочних виробів, тобто для проведення господарського (підприємницької) діяльності орендарем.
Також, Наказом Держкоммістобудування України від 27.06.1996р. №117 затверджено державні будівельні норми "Будинки та споруди навчальних закладів" ДБН В.2.2-3-97 (надалі - ДБН В.2.2-3-97).
Пунктом 3.5 ДБН В.2.2-3-97 передбачено, що в навчальних приміщеннях з постійним перебуванням людей, окрім необхідних систем вентиляції, слід передбачати наскрізне або кутове провітрювання приміщень (в тому числі через рекреації, коридор або суміжне приміщення). Вікна повинні бути обладнані пристроями механічного відчинення фрамуг чи кватирками на доступній для відчинення висоті.
Крім того, пунктом 3.6. ДБН В.2.2-3-97 передбачено, що навчальні приміщення належить ізолювати від приміщень, де є джерела розповсюдження шуму (майстерні, фізкультурно-спортивні зали тощо) і запахів (їдальні і т.п.).
Як вбачається з наявної у справі копії експлікації технічного паспорту внутрішньої площі до нежитлової будівлі літ. А -3 (пр.50річчя СРСР №48), призначенням нежитлового приміщення 2-го поверху, загальною площею 60,0 кв.м. - є пекарня, у даному приміщенні відсутнє наскрізне або кутове провітрювання та воно є джерелом розповсюдження запахів, що свідчить про порушення пунктів 3.5, 3.6. ДБН В.2.2-3-97, при цьому на 1-му та 3-му поверсі знаходяться учбові кабінети.
Відповідно до частин 1, 2 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 Цивільного кодексу України визначені загальні підстави недійсності правочину, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України ,якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсними (оспорюваний правочин).
Відповідно до частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Статтею 387 Цивільного кодексу України визначено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Відповідно до частини 1 статті 785 Цивільного кодексу України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Підсумовуючи викладене колегія суддів дійшла висновку, що оспорюваний договір та додаткові угоди до нього суперечать вимогам частини 5 статті 63 Закону України "Про освіту", оскільки орендоване приміщення було передано для розміщення діяльності, не пов'язаної з навчально-виховним процесом.
Разом із тим, як вбачається з матеріалів справи, першим відповідачем заявлено про пропуск прокурором строку позовної давності при зверненні до суду з даним позовом.
Прокурор, заперечуючи проти даної заяви першого відповідача вказує, що про порушення законодавства йому відомо у травні 2015 році під час вивчення стану збереження майна навчальних закладів Харківської області, посилаючись при цьому на постанову Вищого господарського суду від 23.02.2017 р. у справі № 922/2687/15.
Розглянувши вищевказані заяву першого відповідача та заперечення прокурора, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
За приписами частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Отже, коли судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів буде встановлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, і буде встановлено, що строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі статті 267 Цивільного кодексу України ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності. У разі визнання судом причин пропущення позовної давності поважними, порушене право підлягає захисту.
При цьому визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.
Місцевий господарський суд, дослідивши заяву 1-го відповідача про застосування наслідків спливу строків позовної давності, дійшов висновку, що строки давності у даному спорі пропущені.
Колегія суддів погоджується з таким висновком.
Початок перебігу позовної давності визначається відповідно до правил статті 261 Цивільного кодексу України.
За загальним правилом, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 Цивільного кодексу України).
Таким чином, за змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої особи права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Згідно з частинами 1, 4 статті 29 Господарського процесуального кодексу України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.
Отже, норми, установлені частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України щодо початку перебігу позовної давності, поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.
Таким чином, оскільки вимоги прокурора є похідними від вимог органу (позивача), який уповноважений здійснювати функції держави в спірних правовідносинах, то і перебіг строку позовної давності розпочинається з моменту коли про порушення прав та інтересів держави дізнався саме відповідний орган державної влади, а не прокурор.
Тому в даному випадку необхідно з'ясувати з якого моменту управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна ХМР дізналось про порушення прав та інтересів.
Як вбачається з матеріалів справи, спірний договір оренди № 3759 був укладений 26.01.2009 року, який прокурор просить визнати недійсним.
Обізнаність управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна ХМР щодо надання орендарю в строкове платне користування нежитлове приміщення площею 60,0 кв.м, яке належить до комунальної власності територіальної громади м. Харкова, розташоване за адресою: м. Харків, пр-т. 50-річчя СРСР, 48 та знаходиться на балансі управління освіти Фрунзенської районної у м. Харкові ради на стадії апеляційного перегляду не заперечувалась прокурором.
Посилання прокурора на те, що про оскаржуваний договір оренди № 3759 від 26.01.2009 року та додаткові угоди до нього, йому стало відомо лише в 2015 році під час вивчення стану додержання вимог законодавствам щодо законності передачі в оренду майна, колегія суддів вважає необґрунтованими, з огляду на наступне.
Так, Верховний Суд України на засіданнях Судової палати у цивільних справах за № 6-267цс16 від 10.06.2016, № 6-178цс15 від 01.07.15, № 6-2469цс16 від 16.11.2016, висловив наступну правову позицію.
Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п. 51 рішення від 22.10.96 р. за заявами № 22083/93, №22095/93 у справі “Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства”; п. 570 рішення від 20.09.11 р. за заявою у справі “ВАТ “Нафтова компанія “Юкос” проти Росії”).
Порівняльний аналіз термінів “довідався” та “міг довідатися”, що містяться в ст. 261 ЦК, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Тобто, суд повинен враховувати, що вимоги прокурора є похідними від вимог органу, який має повноваження щодо розпорядження спірними майном, тому перебіг строку позовної давності розпочинається з моменту, коли про порушення прав та інтересів держави дізнався відповідний орган державної влади, а не прокурор.
Для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини такого порушення.
У постановах Верховного Суду України та правій позиції, які висловлені у справах № 6-267цс16 від 10.06.2016, № 6-178цс 15 від 01.07.15, № 6-2469цс16 від 16.11.16 зазначається, що у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушено, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.
Зокрема, ВСУ зазначив: статтею 36 - 1 Закону України "Про прокуратуру" та частиною другою статті 45 ЦПК України передбачено право прокурора з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді в межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом тощо. Процесуальні права прокурора як особи, якій надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, визначені у статті 46 ЦПК України. Згідно із частиною першою статті 46 ЦПК України органи та інші особи, які відповідно до статті 45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обов'язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду. Прокурор, який бере участь у справі, має обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди. Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що прокурором не наведено поважних причин пропущення строків позовної давності та не обґрунтовано підстави, що заважали вчасно звернутись до суду за захистом порушених прав та інтересів.
Верховний Суд України у постанові від 16.09.2015р. у справі №6-68цс15, яка була прийнята на спільному засіданні судових палат у цивільних та господарських справах, та, яка у відповідності до положень ст. 111-28 ГПК України є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень, зазначив, що оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.
Таким чином, зважаючи на те, що прокурор звернувся до господарського суду після спливу позовної давності, про застосування якої першим відповідачем заявлено до прийняття рішення господарським судом, прокурором не доведено, а матеріалами справи не підтверджено поважні причини пропуску позовної давності, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у зв'язку зі спливом позовної давності.
При цьому, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за необхідне зазначити, що інше тлумачення закону щодо спірних правовідносин суперечить як меті забезпечення стабільності цивільного обороту, так і правопорядку в державі в цілому. Зокрема, таке тлумачення повністю елімінує інститут позовної давності як засобу захисту стабільності обороту, оскільки, якщо пристати на тлумачення прокурора та місцевого господарського суду, прокурор має право на задоволення своїх вимог в будь-який проміжок часу, який визначається як строк позовної давності з того дня, коли прокурор побажав провести перевірку спірних правовідносин, тому посилання прокурора на постанову Вищого господарського суду України від 23.02.2017 р. у справі № 922/2687/15 є недоречними
За таких обставин, колегія суддів вважає, що прокурор звернувся з позовом у даній справі з пропуском строку позовної давності, який сплинув через три роки з дати укладення оспорюваного договору оренди, тобто - 26.01.2012, у зв'язку з чим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог у повному обсязі в зв'язку зі спливом позовної давності.
На підставі вищевикладеного колегія суддів вважає, що твердження прокурора, викладені ним в апеляційній скарзі ґрунтуються на припущеннях, не доведені належними доказами, тоді як господарським судом першої інстанції в повній мірі з'ясовані та правильно оцінені обставини у справі та ухвалене ним рішення є законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. ст. 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
Апеляційну скаргу заступника прокурора Харківської області на рішення господарського суду Харківської області від 24.01.2017 р. у справі № 922/4415/15 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 24.01.2017 р. у справі № 922/4415/15 залишити без змін.
Головуючий суддя Слободін М.М.
Суддя Сіверін В. І.
Суддя Терещенко О.І.