79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"23" березня 2017 р. Справа № 914/1637/16
Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Матущака О.І.
суддів Дубник О.П.
ОСОБА_1
розглянувши апеляційну скаргу приватного підприємства “Вікторіа” м. Київ
на рішення господарського суду Львівської області від 12.10.2016р.
у справі №914/1637/16
за позовом: приватного підприємства “Вікторіа” м. Київ
до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю “Агролайф корми” с. Давидів, Пустомитівський район, Львівська область
про стягнення 534 630,88 грн.
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_2 - за довіреністю №16 від 02.02.2015 р.;
від відповідача: ОСОБА_3 - за довіреністю б/н від 03.01.2017 р.
Рішенням господарського суду Львівської області від 12.10.2016 р. (у складі колегії суддів: головуючого судді О.З. Долінської, суддів Яворського Б.І., Березяк Н.Є.) позов задоволено частково. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Агролайф корми» на користь приватного підприємства «Вікторіа» 85 244,67 грн. заборгованості, в тому числі: 10 596,27 грн. пені, 4 182,74 грн. 15% річних, 70 465,66 грн. інфляційних втрат та 1378,00 понесених витрат на сплату судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду в частині стягнення пені, 15 % річних та інфляційних втрат обґрунтоване неналежним виконанням зобов'язання відповідачем за договором. Рішення суду в частині відмови у стягненні процентів за користування товарним кредитом мотивоване тим, що такі проценти, які за умовами договору нараховуються за кожен день, за своєю правовою природою, враховуючи спосіб їх обчислення за кожен день прострочення, підпадають під визначення пені, яка вже нарахована відповідно до пункту 6.2 договору.
Позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати в частині відмови у стягненні процентів за користування товарним кредитом. Апелянт зазначає, що застосування пені не виключає одночасного нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами (стаття 536 ЦК України), зокрема процентів на прострочену суму оплати товару, проданого в кредит (частина п'ята статті 694 названого Кодексу), оскільки стягнення відповідних процентів не є ні видом забезпечення виконання зобов'язань, ані штрафною санкцією.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення господарського суду залишати без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Свої заперечення обґрунтовує тим, що за своєю правовою природою проценти за користування чужими грошовими коштами, передбачені п.2.5 договору за кожен день прострочення, охоплюються визначенням пені.
Крім цього, у додаткових поясненнях відповідач зазначає, що безпідставність та незаконність вимог позивача щодо стягнення відсотків за користування товарним кредитом за договором №10 від 21.07.2015 р., яким регулюються відносини між сторонами у справі, підтверджена також постановою Вищого господарського суду України від 06.03.2017 р. у справі №914/1258/16.
Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам апеляційної скарги та відзиву на неї, заслухавши пояснення представників сторін у судовому засіданні, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції та перевірено апеляційним господарським судом, 21.07.2015 р. між ПП «Вікторіа» (постачальник) та ТОВ «Агролайф корми» (покупець) було укладено договір поставки Д-3 на умовах відстрочення платежу №10.
За цим договором постачальник (позивач) продає, а покупець (відповідач) купує на умовах даного договору товар, в кількості, асортименті, цінах та умовах поставки, що обумовлюються в додатках або специфікаціях або видаткових накладних, які є невід'ємною частиною цього договору.
Відповідно до п. п. 2.3, 6.2 договору оплата вартості товару (партії товару) проводиться покупцем відповідно до умов цього пункту договору, якщо інші умови оплати не будуть передбачені у специфікації до договору.
Частину вартості товару в розмірі 20% покупець оплачує не пізніше, ніж за 3 календарних дні до моменту відвантаження товару зі складу постачальника. Друга частина вартості товару в розмірі 80% оплачується покупцем на умовах відстрочення кінцевого розрахунку: протягом 21 календарних днів з дня відвантаження товару зі складу постачальника (дата зазначена у видатковій накладній).
У разі порушення покупцем строків оплати товару, він сплачує на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка існувала в період прострочення, за кожний день прострочення платежу та п'ятнадцять процентів річних за неправомірне користування грошовими коштами за весь час прострочення.
Наявними матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов вищевказаного договору, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 10 342 585, 10 грн., що підтверджується видатковими накладними №ВИК00000237 від 22.07.2015 р., №ВИК00000255 від 29.07.2015 р., №ВИК00000256 від 29.07.2015 р., №ВИК00000262 від 31.07.2015 р., №ВИК00000282 від 06.08.2015 р., №ВИК00000310 від 13.08.2015 р., №ВИК00000332 від 20.08.2015 р., №ВИК00000361 від 28.08.2015 р., №ВИК00000373 від 03.09.2015 р., №ВИК00000374 від 03.09.2015 р., №ВИК00000400 від 11.09.2015 р., №ВИК00000417 від 17.09.2015 р., №ВИК00000434 від 22.09.2015 р., №ВИК00000442 від 24.09.2015 р., №ВИК00000465 від 02.10.2015 р., №ВИК00000469 від 02.10.2015 р., №ВИК00000499 від 15.10.2015 р., №ВИК00000517 від 22.10.2015 р., №ВИК00000587 від 02.12.2015 р., №ВИК00000601 від 10.12.2015 р., №ВИК00000614 від 16.12.2015 р., №ВИК00000622 від 23.12.2015 р., №ВИК00000623 від 23.12.2015 р., №ВИК00000629 від 25.12.2015 р., №ВИК00000010 від 14.01.2016 р., №ВИК00000018 від 21.01.2016 р.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх обов'язків щодо оплати вартості товару та з врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, позивач просить суд стягнути з відповідача за період з 04.05.2016 р. по 01.06.2016 р. 10596,27 грн. пені, 4 182,74 грн. 15% річних, 70 465,66 грн. інфляційних втрат та 449 385,20 грн. 0,7 % за користування товарним кредитом, а саме по видаткових накладних: №ВИК 00000469 від 02.10.2015 р. за період з 03.11.2015 р. по 01.12.2015 р.; №ВИК 00000499 від 15.10.2015 р. за період з 26.11.2015 р. по 21.12.2015 р.; №ВИК 00000517 від 22.10.2015 р. за період з 03.12.2015 р. по 22.12.2015 р.; №ВИК 00000623 від 23.12.2015 р. за період з 03.02.2016 р. по 11.02.2016 р.; №ВИК 00000629 від 25.12.2015 р. за період з 05.02.2016 ро. по 29.02.2016 р.; №ВИК 00000010 від 14.01.2016 р. за період з 25.02.2016 р. по 03.05.2016 р.; №ВИК 00000018 від 21.01.2016 р. за період з 04.05.2016 р. по 01.06.2016 р.
При прийнятті постанови суд апеляційної інстанції виходив з такого.
Відповідно до ст. 193, 265 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. А за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Згідно ст.ст.655, 692 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно ст. ст. 610, 611, 612, 625 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши розрахунок 15 % річних та інфляційних втрат за прострочення виконання зобов'язання, розмір яких, встановлено договором, то такий здійснений вірно, а відтак, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в цій частині та стягнення з відповідача 4 182, 74 грн. 15% річних та 70 465,66 грн. інфляційних втрат.
Щодо стягнення пені, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 193, 230 ГК України, порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Таким чином, враховуючи вищезазначене та п. 6.2 договору, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку про задоволення позову в частині стягнення з відповідача 10 596,27 грн. пені.
Щодо стягнення відсотків за користування кредитом, то судова колегія зазначає таке.
Згідно п. 2.5. договору, у випадку здійснення оплати покупцем за товар пізніше строку зазначеного в договорі більше ніж на двадцять календарних днів, товар вважається таким, що проданий (поставлений) постачальником на умовах товарного кредиту. Перебіг строку користування товарним кредитом починається із наступного дня, після закінчення двадцятиденного періоду, та припиняється в день повної оплати вартості товару покупцем. За користування товарним кредитом покупець сплачує на користь постачальника проценти в розмірі нуль цілих сім десятих процента від вартості неоплаченого товару за кожен день.
З урахуванням зазначеного, позивачем нараховано та заявлено 449 385, 20 грн. процентів за користування товарним кредитом.
Договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу (ч. 1 ст. 694 ЦК України).
Відповідно до п. 14.1.245. Податкового кодексу України, товарний кредит - товари (роботи, послуги), що передаються резидентом або нерезидентом у власність юридичних чи фізичних осіб на умовах договору, що передбачає відстрочення остаточних розрахунків на визначений строк та під процент.
Проте, як правомірно звернув увагу суд першої інстанції, що з вказаного договору вбачається, що умова про товарний кредит застосовується лише в разі недотримання покупцем строків оплати вартості поставленого товару, визначеного п. 2.3. договору, умовою про товарний кредит не визначено строків (розстрочення, відстрочення) остаточних розрахунків з урахуванням положень ст.ст. 251, 252 ЦК України. Таким чином, п. 2.5. договору в наведеній редакції не передбачає продаж товару на умовах товарного кредиту, який визначено чинним законодавством.
Згідно ч. 3 ст. 692 ЦК України, у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Частиною третьою статті 692 ЦК України фактично конкретизовано передбачений статтею 536 цього Кодексу обов'язок боржника сплачувати встановлений договором або законом розмір процентів за користування чужими грошовими коштами та передбачене статтею 625 ЦК України право продавця вимагати від покупця сплати 3% річних за весь час прострочення, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У розумінні зазначених норм проценти є не відповідальністю, а платою за весь час користування грошовими коштами, що не були своєчасно сплачені боржником. При цьому договором може бути встановлено лише інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення.
Разом із цим згідно з положеннями статті 549 ЦК України грошовою сумою, яку боржник повинен передати кредитору у разі порушення зобов'язання, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, є пеня.
Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з позицією господарського суду першої інстанції про те, що з урахуванням положень частини третьої статті 692, частини другої статті 536, частини другої статті 625 ЦК України, проценти, які за умовами договору (пункт 2.5) нараховуються за кожен день, за своєю правовою природою, ураховуючи спосіб їх обчислення за кожен день прострочення, підпадають під визначення пені (частина третя статті 549 ЦК України), яка вже нарахована відповідно до пункту 6.2 договору в розмірі двох облікових ставок Національного банку України від несплаченої покупцем суми за кожен день прострочення за цей самий період, що не узгоджується з приписами статті 61 Конституції України, за змістом якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. (Вказаної позиції дотримується Верховний Суд України у своїй постанові від 24.12.2013 р. та Вищий господарський суд України у справі №914/1258/16 від 06.03.2017 р. між цими ж сторонами в аналогічних правовідносинах щодо іншого строку).
А отже, правомірним є висновок місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 449 385, 20 грн. процентів за користування товарним кредитом.
Згідно ст. 33, абзацу 2 ст. 34, ст. 43 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Скаржником не подано суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували обґрунтованість вимог, заявлених у апеляційній скарзі.
За таких обставин, апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що рішення прийняте із дотриманням норм чинного законодавства та у відповідності до обставин справи, тому підстав для його зміни чи скасування, колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, -
Львівський апеляційний господарський суд
1. Рішення господарського суду Львівської області від 12.10.2016 р. у справі
№ 914/1637/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
3. Матеріали справи скеровуються в господарський суд Львівської області.
Повний текст постанови виготовлено та підписано 28.03.2017 р.
Головуючий-суддя Матущак О.І.
Судді Дубник О.П.
ОСОБА_1