04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"23" березня 2017 р. Справа№ 910/11401/16
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Агрикової О.В.
суддів: Чорногуза М.Г.
Мальченко А.О.
при секретарі судового засідання Степанці О.В.
від позивача - не з'явилися,
від відповідача - Кузьміна Г.А., довіреність №Ц/3-04/19-17 від 03.02.2017 року,
Даховський М.А., довіреність №Ц/3-04/301-16 від 15.11.2016 року,
від третьої особи - не з'явилися,
розглянувши апеляційну скаргу
Публічного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча"
на рішення господарського суду міста Києва від 23.12.2016 року
у справі №910/11401/16 (суддя Дупляк О.М.)
за позовом Публічного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча"
до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Регіональна філія "Донецька залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця"
про стягнення грошових коштів -
У червні 2016 року Публічне акціонерне товариство "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" подало до господарського суду міста Києва позов до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення грошових коштів.
Рішенням господарського суду міста Києва від 23.12.2016 року у справі №910/11401/16 у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано відсутністю підстав вважати юридичну особу ДП «Донецька залізниця» припиненою, а відтак і відсутністю підстав для покладення відповідальності за заподіянні збитки на «ПАТ «Українська залізниця».
Не погодившись з прийнятим рішенням, Публічне акціонерне товариство "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" подало до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 23.12.2016 року у справі №910/11401/16 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача.
Скаржник вважає оскаржуване рішення незаконним, необґрунтованим, одностороннім та таким, що підлягає скасуванню. Публічне акціонерне товариство "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" зазначає, що з 21.10.2015 року ПАТ "Українська залізниця" набуло всіх прав та обов'язків реорганізованих підприємств.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.02.2017 року апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.12.2016 року у справі №910/11401/16 прийнято до провадження у складі: Агрикової О.В. (головуючий), Мальченко А.О., Чорногуз М.Г. та призначено її розгляд на 23.02.2017 року.
21.02.2017 року відповідачем подано через загальний відділ діловодства Київського апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу в якому останній просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.02.2017 року розгляд справи відкладено на 23.03.2017 року.
23.03.2017 року відповідачем подано через загальний відділ діловодства Київського апеляційного господарського суду додаткові пояснення.
В судовому засіданні 23.03.2017 року представники відповідачі надали усні пояснення по суті спору, просили відмовити у задоволенні апеляційної скарги. Представники позивача та третьої особи в судове засідання не з'явились, були належним чином повідомлені про час та дату судового засідання, причини неявки суд не повідомили.
Представники відповідача не заперечували щодо розгляду апеляційної скарги за відсутності представників позивача та третьої особи.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Застосовуючи згідно з ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989 року).
Враховуючи те, що позивач та третя особа були належним чином повідомлені про час та дату судового засідання, докази чого наявні в матеріалах страви, а також зважаючи на те, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представників позивача та третьої особи.
Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.
31.12.2014 року між Публічним акціонерним товариством "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" (далі - покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Метінвест Холдинг" (далі - постачальник) укладено Договір № МДМ-13.50-14-1291/127 (далі - Договір поставки), відповідно до п.п. 1.1 якого постачальник зобов'язується передати, а покупець - прийняти та оплатити коксову продукцію виробництва Публічного акціонерного товариства "Авдіївський коксохімічний завод", Публічного акціонерного товариства "Донецьккокс", Публічного акціонерного товариства "Запоріжкокс", публічного акціонерного товариства "МК "Азовсталь", на умовах, передбачених договором. (а.с. 76-78).
На виконання умов договору, від ПАТ "Авдіївський коксохімічний завод", як вантажовідправником, зі станції "Авдеевка" Донецької залізниці на станцію „Маріуполь - Сортувальний" Донецької залізниці за накладною від 22.12.2016 №50812213 було відправлено зокрема, вагони № 66937681, № 65942229 з вантажем кокс доменний. (а.с. 71).
Позивач, звертаючись із даним позовом до суду, мотивує свої вимоги тим, що оскільки був зафіксований факт нестачі товару, що перевозився залізницею, останній має відшкодувати шкоду отримувачу вантажу.
Статтею 52 Статуту, встановлено, що на станціях призначення залізниця зобов'язана перевірити масу, кількість місць і стан вантажу, зокрема, у разі прибуття вантажу з ознаками недостачі, псування або пошкодження під час перевезення на відкритому рухомому складі або у критих вагонах без пломб, якщо таке перевезення передбачене Правилами перевезення вантажів.
Відповідно до п. 129 Статуту обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць.
Вказані вагони було видано позивачу із складанням комерційних актів № 724629/1616 (а.с. 69), №724630/1617 (а.с. 70) від 24.12.2015 року, в яких зафіксовано наступне.
У комерційному акті № 724629/1616 від 24.12.2015 року зазначено, що навантаження в вагоні вище рівня бортів на 200 мм "шапкообразне"; маркування вапном однією поздовжньою смугою вздовж вагона; над 7 люком наявне поглиблення розміром 1000мм х на ширину вагона х 600мм в глиб вагона; маркування порушено.
В комерційному акті № 724630/1617 від 24.12.2015 року зазначено, що навантаження в вагоні вище рівня бортів на 200 мм "шапкообразне"; маркування вапном однією поздовжньою смугою вздовж вагона; над 7 люком наявне поглиблення розміром 1000мм х на ширину вагона х 800мм в глиб вагона; маркування порушено.
Враховуючи вказані обставини, позивачем розраховано суму збитків з урахуванням норми недостачі вантажу 2%, яка склала 9 614, 30 грн., у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відтак, предметом спору у справі, що розглядається, є вимога позивача про стягнення з відповідача суми 9 614, 30 грн., яку позивач визначає як збитки, завдані втратою вантажу, відправленого за накладною №50812213.
Крім того, позивач зазначає, що з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 № 735 Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" є правонаступником усіх прав і обов'язків Державного підприємства "Донецька залізниця", а тому позов позивачем заявлений саме до нього.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1 та 2 ст. 205 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Відповідно до статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Вимогами статті 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у разі порушення його цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому збитки визначаються, як втрата, яку особа отримала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила чи повинна зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально отримати при звичайних обставинах, якщо б його право не було порушено (упущена вигода).
Частиною 1 статті 623 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані ним збитки.
Згідно з частиною 5 статті 307 Господарського кодексу України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.
Відповідно до частин 1 - 3 ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
Обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом, визначаються Статутом залізниць України, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 року № 457 (далі - Статут залізниць).
Згідно з пунктами 6, 7, 17 Статуту залізниць вантажем є матеріальні цінності, які перевозяться залізничним транспортом у спеціально призначеному для цього вантажному рухомому складі.
Залізниці здійснюють перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти між станціями, відкритими для виконання відповідних операцій. Станції здійснюють операції, пов'язані з перевезенням пасажирів, багажу і вантажобагажу з прийняттям, видачею вантажів вагонними, дрібними відправками та в контейнерах, а за договорами з відправниками та одержувачами - їх навантаження і вивантаження. Станції можуть відкриватися для проведення усіх або окремих операцій.
Згідно з п. 22 Статуту залізниць за договором залізничного перевезення вантажу залізниця зобов'язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату.
Статтею 52 Статуту, встановлено, що на станціях призначення залізниця зобов'язана перевірити масу, кількість місць і стан вантажу, зокрема, у разі прибуття вантажу з ознаками недостачі, псування або пошкодження під час перевезення на відкритому рухомому складі або у критих вагонах без пломб, якщо таке перевезення передбачене Правилами.
Статтею 110 Статуту передбачено, що залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству.
Згідно із статтею 113 Статуту за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.
Залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, зокрема, за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі (стаття 114 Статуту).
Згідно зі статтею 115 Статуту, вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу.
Як вірно було встановлено місцевим судом та підтверджується наявними матеріалами справи, а саме: накладною №50812213 від 22.12.2016, вагони № 66937681, № 65942229 були прийняті до перевезення Державним підприємством "Донецька залізниця" та видано позивачу із складенням Комерційних актів БН № 724629/1616 та №БН 724630/1617, в яких зазначено про недостачу вантажу.
При цьому позивач (апелянт) стверджує, що відповідач є правонаступником прав та обов'язків Державного підприємства "Донецька залізниця" у спірних правовідносинах, однак суд не погоджується із доводами позивача з огляду на наступне.
Натомість, колегія суддів не погоджується із такою позицією апелянта, та підтримує доводи, викладені в рішенні першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно із п. б ст. 130 Статут залізниць, визначено, що право на пред'явлення до залізниці претензій та позовів мають: у разі недостачі, псування або пошкодження вантажу: одержувач - за умови пред'явлення накладної, комерційного акта і документа, що засвідчує кількість і вартість відправленого вантажу. Якщо у складанні комерційного акта відмовлено, замість нього подається документ, що підтверджує скаргу про цю відмову.
Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця", як нова юридична особа утворене згідно із Законом України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" та постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 року № 200 "Про утворення Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця". Як вбачається із положень наведеного вище Закону та постанови Кабінету Міністрів України всі підприємства, на базі яких утворюється ПАТ "Укрзалізниця", реорганізовуються шляхом злиття.
Статут Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 № 735.
Реорганізація юридичної особи, як самостійний вид її припинення, передбачає проведення певної процедури та характеризується деякими особливостями. Так, зокрема, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення (стаття 104 Цивільного кодексу України); комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), який має містити положення про правонаступництво щодо майна, прав та обоє зв'язків юридичної особи, що припиняється шляхом поділу, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов'язання, які оспорюються сторонами (стаття 107 Цивільного кодексу України).
Отже, відповідно до чинного цивільного законодавства України, при реорганізації (злитті) юридичних осіб перехід прав і обов'язків до новоутвореної юридичної особи відбувається на підставі передавального акта, в якому про це має бути чітко зазначено.
Про необхідність затвердження таких передавальних актів йдеться й у постанові Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 № 200 "Про утворення Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця".
За таких обставин, сама по собі вказівка в Законі України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", постанові Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 року № 200 та Статуті відповідача про те, що Публічне акціонерне товариство "Укрзалізниця" є правонаступником усіх прав і обов'язків Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту, не означає автоматичного правонаступництва без проведення інвентаризації майна та затвердження передавальних актів і припинення юридичних осіб таких підприємств.
За змістом пунктів 4 і 5 постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 року № 200 проведенню реорганізації (злиття) має передувати проведення інвентаризації майна підприємств, що реорганізуються (зливаються), та складання актів інвентаризації майна, після чого мають складатися та затверджуватися передавальні акти майна та зведені акти майна, що вносяться до статутного капіталу Публічного акціонерного товариства "Укрзалізниця".
Крім цього, в пункті 5 зазначеної постанови Кабінету Міністрів України встановлено, що майно (активи, власний капітал та зобов'язання) підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, їх структурних підрозділів, яке розміщене на тимчасово окупованій території та території проведення антитерористичної операції, не включається до переліків і зведених актів інвентаризації майна, що затверджуються Міністерством інфраструктури відповідно до цього пункту, а відображається в балансі (крім зобов'язань підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, їх структурних підрозділів, які розташовані на тимчасово окупованій території) і закріплюється в частині активів за Публічним акціонерним товариством "Укрзалізниця" на праві господарського відання до проведення його інвентаризації та оцінки відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.11.2014 року № 604.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.11.2014 № 604 "Деякі питання інвентаризації майна підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, яке розміщене на тимчасово окупованій території та території проведення антитерористичної операції" передбачено, що проведення інвентаризації та оцінки майна (активи, власний капітал та зобов'язання) підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, їх структурних підрозділів, яке розміщене на тимчасово окупованій території та території проведення антитерористичної операції, має бути здійснено після завершення тимчасової окупації території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, а також завершення проведення антитерористичної операції, після чого мають бути подані пропозиції щодо зміни статутного капіталу Публічного акціонерного товариства "Укрзалізниця".
Моментом переходу прав до правонаступника юридичної особи слід вважати дату внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
Отже, до внесення до Єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи, її цивільна правоздатність не припиняється, при цьому, до правонаступника (у разі припинення шляхом злиття, приєднання, поділу, перетворення) переходять усі права та обов'язки припиненої юридичної особи лише з моменту внесення такого запису.
З системного аналізу наведених правових норм вбачається, що за відсутності в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців запису про припинення Державного підприємства "Донецька залізниця" дана юридична особа не є припиненою, а, отже, відсутні підстави вважати, що до відповідача перейшли права та обов'язки цього підприємства.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для покладення відповідальності за заподіяні збитки на ПАТ «Українська залізниця».
Такого ж висновку дотримується Верховний суд України у своїй постанові від 08.02.2017 року №3-1586гс16.
Доводи апелянта, що доказом того, що ПАТ «Українська залізниця» вже діє, як правонаступник ДП «Донецька залізниця» є договори №1970/ДФ/10017 від 25.12.2015 року та №ДФ/Э-90002 від 30.12.2015 року про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення залізничним транспортом послуги, які укладені між ПАТ «ММК Ім. Ілліча, ТОВ «Метінвест_Шиппінг» та ПАТ «Українська залізниця» колегією суддів відхиляються, оскільки в даній справі перевезення відбувалось до укладання вказаних договорів, а саме з 22.12.2015 року по 24.12.2015 року.
Як передбачено статтею 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Доводи викладені апелянтом в апеляційній скарзі спростовуються всім вище зазначеним.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно з'ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, з повним з'ясування обставин, що мають значення для справи, та обґрунтовано зазначено про недоведеність позивачем того факту, що ПАТ "Українська залізниця" є правонаступником Державного підприємства "Донецька залізниця", тобто належним відповідачем по даній справі, а отже правомірно відмовлено в задоволені позовних вимог Приватного акціонерного товариства „Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча", а тому апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства „Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" не підлягає задоволенню.
Зважаючи на те, що колегією суддів апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства „Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" залишається без задоволення, судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-
1. Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" на рішення господарського суду міста Києва від 23.12.2016 року у справі №910/11401/16 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 23.12.2016 року у справі №910/11401/16 залишити без змін.
3. Справу №910/11401/16 повернути до господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя О.В. Агрикова
Судді М.Г. Чорногуз
А.О. Мальченко