36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
23.03.2017 р. Справа №917/194/17
за позовом Виробничо-торговельної фірми "Велам" Товариство з обмеженою відповідальністю , вул. Троїцька, 67, м. Миколаїв, Миколаївська область,54007
до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1,36014
про стягнення 159 728,41 грн. грн. заборгованості за договором № 16145 від 15.02.2016 року
суддя Тимощенко О.М.
Представники сторін:
від позивача: відсутні
від відповідача: відсутні
СУТЬ СПРАВИ: розглядається позовна заява про стягнення 159728,41 грн. заборгованості за договором поставки № 16145 від 15.02.2016 року, з яких: 152 622,62 грн. сума боргу за товар, 3 760,64 грн. пеня, 3 345,15 грн. 25% річних (в редакції заяви про зменшення розміру позовних вимог від 02.03.2017 року).
02.03.2017 року від позивача до суду надійшли письмові пояснення, в яких позивач повідомляє суд, що у провадженні господарських судів чи інших органах України спорів між ВТФ "Велам" та ТОВ ОСОБА_1 з будь-яких підстав і будь-якого предмету спору ніколи не було і немає на цей час. Крім того, позивач повідомляє суд про те, що з часу подання позову до суду відповідач частково погасив борг на загальну суму 29900,00 грн. та не ухиляється від подальшої співпраці про погашення боргу. До пояснень позивач додав витяг зі статуту ВТФ "Велам", копії листів, копії електронних платіжних доручень, примірник проекту акту взаємозвірки розрахунків (арк. с. 100-113).
Також від позивача 02.03.2017 року до суду надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог (арк. с. 96). В поданій заяві позивач повідомляв суд про те, що станом на 28.02.2017р. борг ФОП ОСОБА_1 зменшився у зв'язку з тим, що в період з 01.02.2017 по 28.02.2017р. відповідач перерахував на погашення боргу 29900,00 грн., а тому відповідно сума боргу зменшилася до 152622,62 грн. Крім того, як вказував позивач у заяві, здійснено перерахунок нарахування пені та річних, за час фактичної прострочки платежу з 28.01.2017р. по 28.02.2017р., а збитки, пені та річні за період з 06.10.2016 р. по 27.01.2017р. не нараховуються та не підлягають стягненню. Тому позивач, згідно поданої заяви, зменшив розмір позовних вимог на 65875,58 грн. та просив стягнути з відповідача на користь позивача 159728,41 грн. позовних вимог, з яких: 152622,62 грн. борг за товар, 3760,64 грн. пені за прострочку платежу, 3345,15 грн. річних за користування чужими коштами. До заяви позивач додав розрахунок позовних вимог, квитанцію про направлення копії заяви відповідачу (арк. с. 97-99).
Суд ухвалою від 02.03.2017 року заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог прийняв до розгляду (арк. с. 120).
20.03.2017 року від позивача до суду надійшов лист, в якому позивач повідомив суду, що будь-яка оплата боргу після проведеного судового засідання 02.03.2017 року відповідачем не здійснювалась. До листа позивачем додано ксерокопію паспорту та картки про одержання ідентифікаційного номеру платника податків відповідача (арк. с. 123-125).
Позивач в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином (повідомлення про вручення поштового відправлення в матеріалах справи, арк. с. 122).
В попередньому судовому засіданні представник позивача виклав зміст позовних вимог та просив суд їх задовольнити в повному обсязі. Також представником позивача було надано суду для огляду оригінали документів вказаних в додатку до позовної заяви та оглянуто їх судом.
Відповідач відзив на позов не надав, його представник в судове засідання не з'явився.
22.03.2017 року від адвоката Петренко В.П. надійшла заява про відкладення розгляду справи в зв'язку з його зайнятістю в слуханні справи в Автозаводському районному суді м. Кременчука. До даної заяви Петренко В.П. додано довіреність б/н від 14.03.2017, року видану відповідачем (ФОП ОСОБА_1.) на ім'я Петренко В.П. (арк. с. 130-131).
Відповідно до ч. 5 статті 28 Господарського процесуального кодексу України громадяни можуть вести свої справи в господарському суді особисто або через представників, повноваження яких підтверджується нотаріально посвідченою довіреністю.
Згідно ч. 7 статті 28 Господарського процесуального кодексу України повноваження адвоката як представника можуть також посвідчуватися ордером, дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги, або договором. До ордера обов'язково додається витяг з договору, у якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. Витяг засвідчується підписом сторін договору.
Надана адвокатом Петренко В.П. довіреність б/н від 14.03.2017 року не є нотаріально посвідченою як того вимагає ст. 28 ГПК України, доказів, що Петренко В.П. представляє відповідача як адвокат (вказаних у статті 28 ГПК України) суду не подано, отже Петренко В.П. не є уповноваженим представником відповідача.
Клопотань від відповідача про відкладення розгляду справи до суду не надходило.
Таким чином підстави для відкладення розгляду справи відсутні.
Крім того, від представника за довіреністю від 14.03.2017 року Петренко В.П. надійшло клопотання про витребування доказів у позивача, а саме: оригіналів документів на підтвердження відвантаження товару ОСОБА_1 та довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей (арк. с. 127). До клопотання додано копію довідки, копію паспорта громадянина України для виїзду за кордон (арк. с. 128-129).
Відповідно до статті 38 ГПК України сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів.
У клопотанні повинно бути зазначено:
1) який доказ витребовується;
2) обставини, що перешкоджають його наданню;
3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація;
4) обставини, які може підтвердити цей доказ.
Дане клопотання судом відхиляється з тих же підстав, що й клопотання про відкладення розгляду справи. Крім того, судом береться до уваги те, що в матеріалах справи наявні належним чином засвідчені копії товарно-транспортних та видаткових накладних на загальну суму 288 068,46 грн., оригінали яких були оглянуті судом в судовому засіданні.
В зв'язку з тим, що необхідних для вирішення спору доказів наявних в матеріалах справи достатньо, господарський суд повідомляв належним чином позивача та відповідача про дату, час і місце судового розгляду, а неявка сторін не перешкоджає розгляду справи по суті, то справа розглядається без участі представника позивача та відповідача за наявними в ній матеріалами на підставі ст. 75 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши подані докази, суд встановив:
15.02.2016 року між Виробничо-торговельною фірмою "Велам" товариство з обмеженою відповідальністю (позивач, постачальник) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (відповідач, покупець) було укладено договір поставки №16145 (арк. с. 9). Згідно умов вказаного договору постачальник зобов'язався передати у власність покупця для використання у підприємницькій діяльності, а покупець зобов'язався прийняти та сплатити за товар (матраци, ковдри, подушки та інше) в кількості, асортименті, згідно поданій заявці (п.1.1. договору).
Відповідно до п. 2.2. договору поставка товарів оформлюється документами, передбаченими чинним законодавством (накладна на відвантаження товару, товарно-транспортна накладна, рахунок фактура на оплату, податкова накладна в електронному вигляді).
Ціна кожної товарної одиниці встановлюється у гривнях, зазначається у накладній на відпуск товару, рахунку-фактурі та передбачає звичайне виконання, упаковку, маркування та включає ПДВ (п.3.1. договору).
Пунктом 4.1. договору сторони визначили та погодили, що покупець здійснює оплату товару у гривнях через установи банку на вказаний у рахунку-фактурі поточний рахунок постачальника на наступних умовах: оплата за товар на протязі 60-ти календарних днів по факту його поставки на склад покупця.
На виконання умов договору позивачем у період з 27 травня 2016 року по 5 серпня 2016 року включно було поставлено відповідачу товар на загальну суму 288 068,46 грн., що підтверджується товарно-транспортними та видатковими накладними (арк. с. 10-62).
Як вказує позивач, частина товару за договором №16145 від 15.02.2016 року на загальну суму 9917,22 грн. була повернута відповідачем позивачу на підставі накладної №178/1 (повернення товару) від 05.11.2016 року (арк. с. 74).
Також позивач вказує на те, що 25 жовтня 2016 року між позивачем та відповідачем було укладено угоду про розстрочку оплати за відвантажений товар за договором №16145 від 15.02.2016 року на строк до 15 листопада 2016 p. (арк. с. 76). Проте зазначена угода відповідачем повністю не виконана.
16.12.2016 року відповідач звернувся до позивача з листом, в якому підтвердив дебіторську заборгованість в розмірі 197522,52 грн. та про просив позивача відстрочити її оплату до 27.01.2017 року. Позивач листом віл 22.12.2016 року за вих. №62 погодився надати відповідачу розстрочку по погашенню боргу в сумі 197522,52 грн. на строк до 27.01.2017 року (арк. с. 110-111).
Отже, як зазначає позивач, відповідач свої зобов'язання за договором в частині оплати виконав лише частково і за ним рахується заборгованість в сумі 152 622,62 грн.
Вважаючи свої права порушеними позивач звернувся до суду з вимогами щодо стягнення з відповідача заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання останнім умов укладеного між сторонами договору поставки № 16145 від 15.02.2016 року, яка складається з основного боргу в сумі 152 622,62 грн., 3 760,64 грн. пені, 3 345,15 грн. 25% річних (розрахунок арк. с.98-99).
При вирішенні спору суд виходить з наступного.
Згідно із ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Положеннями статей 627, 628 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 629 Цивільного кодексу України, встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Матеріали справи свідчать, що між сторонами виникли правовідносини з договору поставки.
Частини перша та шоста статті 265 Господарського кодексу України передбачають, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Частина друга ст. 712 Цивільного кодексу України встановлює, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно із ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до абзацу 1 ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
В силу ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України).
Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Факт отримання відповідачем товару на суму 288 068,46 грн. підтверджується підписаними між сторонами видатковими та товарно-транспортними накладними (арк. с. 10-62), оригінали вказаних документів були оглянуті судом в судовому засіданні.
Крім того , факт існування заборгованості підтверджується самим відповідачем в гарантійному листі від 20.10.2016 року, угодою про розстрочку оплати за відвантажений товар від 25.10.2016 року та листом відповідача від 16.12.2016 року.
Взяті на себе зобов'язання відповідач виконав не в повному обсязі, отриманий товар оплатив частково, станом на час розгляду справи сума боргу становить 152622,62 грн., що не спростовується відповідачем.
Отже, відповідач підписавши договір поставки №16145 від 15.02.2016 року, товарно-транспортні та видаткові накладні, гарантійний лист, угоду про розстрочку оплати взяв на себе зобов'язання з оплати товару.
Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ст.546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (ст.547 ЦК України).
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 ЦК України). Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ст.551 ЦК України).
Згідно ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Відповідно до ст.2 цього закону, розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.
З огляду на ч.6 ст.232 Господарського кодексу, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Пунктами 6.1.1, 6.1.2, 6.1.3 договору сторони погодили, що у випадку порушення строків оплати за товар (прострочку платежу), покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,1% від простроченої суми за кожний день прострочки, але не більше подвійної ставки НБУ, суму заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочки та 25% річних з простроченої суми за весь час користування чужими коштами.
Так, на підставі вищевикладеного позивачем нараховано відповідачу 3760,64 грн. пені за період з 28.01.2017 року - 28.02.2017 року та 3345,15 грн. 25% річних за період з 28.01.2017 року - 28.02.2017 року (розрахунок арк. с. 98-99).
На підставі вищевикладеного судом було здійснено перерахунок заявленої позивачем до стягнення пені (з урахуванням подвійної облікової ставки НБУ) за допомогою калькулятору "ЛІГА: ЗАКОН", і яка за підрахунками суду складає 3746,57 грн. та підлягає задоволенню.
Крім того, судом було здійснено перерахунок заявлених позивачем до стягнення 25% річних в сумі 3345,15 грн. за допомогою калькулятору "ЛІГА: ЗАКОН" та встановлено, що їх нарахування є правомірним та таким, що підлягає задоволенню в межах заявленої суми, оскільки при перевірці їх розміру судом не було виявлено їх завищення з боку позивача.
Відповідно до статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно зі статтею 33 цього ж Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України).
Частиною 1 ст.43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а згідно ч. 2 цієї ж статті ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Згідно положень ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Таким чином, на підставі матеріалів справи суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 152 622,62 грн. основного боргу, 3 746,57 грн. пені, 3 345,15 грн. 25% річних обґрунтовані, відповідачем не спростовані, підтверджуються наявними доказами ( в мат. справи) і підлягають задоволенню.
Судові витрати відповідно до ч. 2 статті 49 ГПК України підлягають стягненню з відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Крім того, суд звертає увагу позивача на те, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України від 08.07.2011р. № 3674-VІ "Про судовий збір" плачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Отже, за необхідності повернення суми сплаченого судового збору за заявою про зменшення розміру позовних вимог позивачу необхідно звернутися до суду із відповідною заявою.
На підставі матеріалів справи та керуючись ст.ст. 33,43,49,75,82-85 ГПК України, суд, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1,36014, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1) на користь Виробничо-торговельної фірми "Велам" товариства з обмеженою відповідальністю (вул. Троїцька, 67, м. Миколаїв, Миколаївська область,54007, ідентифікаційний код 13842002) 152 622,62 грн. основного боргу, 3 746,57 грн. пені, 3 345,15 грн. 25% річних, 2 395,71 грн. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
3. В іншій частині позову відмовити.
Повне рішення складено 28.03.2017 року
Суддя Тимощенко О.М.