ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
21.03.2017Справа №910/3503/17
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптсервісойл"
до Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль"
про тлумачення змісту договору
Суддя Отрош І.М.
Представники сторін:
від позивача: Севч М.В. - представник за довіреністю б/н від 15.03.2017;
від відповідача: не з'явились;
03.03.2017 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптсервісойл" з вимогами до Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" про тлумачення змісту договору.
Позовні вимоги обґрунтовані різним розумінням сторонами умов кредитного договору №010/01-03-3/084-С від 07.05.2015, а саме п. 10.1 та 10.3. статті 10 (обставини дефолту). Так, позивач зазначає, що у судовому спорі у справі №907/20/16 постало питання правильності трактування поняття «обставини дефолту», що, власне, впливає на розрахунок заборгованості за кредитним договором №010/01-03-3/084-С від 07.05.2015. Так, відповідач вважає, що застосування обставин дефолту в розумінні даного договору лише надає йому право достроково вимагати суму кредиту та нараховувати відсотки до повного розрахунку. При цьому, позивач вважає, що застосувавши обставини дефолту та скориставшись ст. 10 кредитного договору №010/01-03-3/084-С від 07.05.2015, позивачем було припинено кредитні зобов'язання за договором. За наведених обставин, позивач просить суд надати тлумачення змісту пунктів 10.1. та 10.3. кредитного договору №010/01-03-3/084-С від 07.05.2015, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Оптсервісойл" та Публічним акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль".
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.03.2017 порушено провадження у справі № 910/3503/17 та справу призначено до розгляду на 21.03.2017.
20.03.2017 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про проведення судового засідання 21.03.2017 в режимі відеоконференції.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.03.2017 в задоволенні клопотання Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" про проведення судового засідання 21.03.2017 в режимі відеоконференції відмовлено.
21.03.2017 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи.
У судове засідання 21.03.2017 з'явився представник позивача, який підтримав позов.
Представник відповідача у судове засідання 21.03.2017 не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав, клопотань про відкладення розгляду справи не подавав, про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином за адресою відповідно до даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що підтверджується повідомленням про вручення №0103040758589.
Приписами ст. 77 Господарського процесуального кодексу України визначено перелік обставин, за яких суд відкладає розгляд справи. Зокрема, відповідно до п. 1 ч. 1 названої статті, у разі нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу та, відповідно до п. 2 ч. 1 названої статті, у разі неподання витребуваних доказів. Однак стаття 77 Господарського процесуального кодексу України встановлює не обов'язок суду відкласти розгляд справи, а визначає лише право суду при наявності зазначених випадків.
За таких обставин, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи в судовому засіданні 21.03.2017 за відсутності представника відповідача, та з урахуванням процесуальних строків розгляду справи відповідно до ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору.
Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
У судовому засіданні 21.03.2017 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, суд
07.05.2015 між Публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» (кредитор, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Оптсервісойл» (позичальник, позивач) було укладено кредитний договір №010/01-03-3/084-С, відповідно до якого кредитор зобов'язується надати кредит в формі невідновлювальної кредитної лінії з Лімітом кредитування 80000000,00 гривень, а позичальник зобов'язується використати його за цільовим призначенням, виконати усі обов'язки, що витікають із умов Договору, і здійснити повне погашення заборгованості у межах строку кредиту відповідно до умов договору; кінцевий термін погашення кредиту позичальником - 31.12.2015 (останній день строку кредиту); кредит надається позичальнику на фінансування витрат, пов'язаних з поточною діяльністю, а саме: для розрахунків з ПАТ «Закарнатнафтопродукт - Мукачево» на поточний рахунок відкритий в АТ «Райффайзен Банк Аваль».
За змістом п. 2.1. Договору в редакції додаткової угоди №010/01-03-3/084-С/2 від 19.06.2015, плата за користування кредитом розраховується на основі фіксованої процентної ставки в розмірі 25% річних. Під фіксованою процентною ставкою сторони розуміють проценту ставку, яка не може змінюватись в односторонньому порядку протягом дії Договору.
Відповідно до п. 5.2. Договору на умовах договору, на підставі письмової заяви позичальника, в якій повинно зазначатись конкретне цільове призначення кредитних коштів, після виконання позичальником обов'язкових умов, вказаних в п.п. 2.4., 5.1. та статті 4 договору, кредитор зобов'язаний надати кошти з позичкового рахунку шляхом безготівкового перерахування на поточний рахунок позичальника №26000478168 для подальшого використання за цільовим призначенням.
За змістом п. 10.1. Договору, у разі настання обставин дефолту, кредитор має безумовне право на власний розсуд без необхідності укладення будь-яких додаткових угод/договорів про зміни вжити один або декілька таких заходів:
- відмовитись від надання кредиту;
- встановити розмір ліміту кредитування в розмірі фактичної основної заборгованості;
- скасувати ліміт кредитування;
- вимагати дострокового повного/часткового погашення заборгованості;
- вимагати надання забезпечення (додаткового забезпечення) виконання зобов'язань за Договором.
Відповідно до п. 10.2. Договору, кредитор вправі скористатись правами, зазначеними в пункті 10.1. Договору та пред'явити позичальнику відповідні вимоги при настанні будь-якої з обставин дефолту, зокрема в таких випадках: порушення позичальником строків виконання або невиконання будь-яких грошових зобов'язань за Договором; порушення справи про припинення або банкрутство позичальника/поручителя чи прийняття рішення про припинення позичальника/поручителя; порушення засвідчень і гарантій, передбачених статтею 12 Договору, або виявлення неточності чи невірності засвідчень та гарантій на дату укладання Договору; порушення обов'язків, встановлених статтями 4, 7, 8, 9 Договору, а також умов щодо цільового використання кредитних коштів; порушення позичальником/поручителем своїх обов'язків за Договором забезпечення (за наявності) та/або припинення з будь-яких підстав Договору забезпечення (за наявності) або визнання його недійсним, або неможливість звернення стягнення на предмет застави з будь-яких причин незалежно від наявності/відсутності вини позичальника/поручителя або накладення арешту (інших обтяжень) на предмет застави на користь третіх осіб, або істотне знецінення предмету застави, або суттєве погіршення фінансового стану поручителя; погіршення фінансового стану, платоспроможності і кредитоспроможності позичальника порівняно з датою укладання договору, яке створює загрозу невиконання чи несвоєчасного виконання позичальником зобов'язань за договором; невиконання або неналежне виконання позичальником або будь-яким з членів групи позичальника своїх зобов'язань перед кредитором за будь-якими іншими договорами, укладеними з кредитором, незалежно від того, чи були вони укладені до або після укладення договору; настання випадку дестабілізації ринку.
Як встановлено п. 10.3. Договору, якщо кредитор вирішив скористатися правами, визначеними у підпунктах 10.1.1.-10.1.4. пункту 10.1. цієї статті договору, він повідомляє про це позичальника шляхом направлення письмового повідомлення. У цьому разі зобов'язання кредитора, щодо надання кредиту, є припиненими, а ліміт кредитування скасованим або встановленим в розмірі фактичної основної заборгованості з дати прийняття кредитором відповідного рішення.
Позичальник зобов'язаний виконати вимогу, зазначену в письмовому повідомленні кредитора, і здійснити погашення заборгованості негайно, але не пізніше 30 (тридцятого) календарного дня з дня направлення кредитором позичальнику відповідного повідомлення (якщо у відповідному повідомленні не зазначений менший строк). У разі невиконання позичальником зазначеної вимоги. кредитор має право звернути стягнення за Договором забезпечення, пред'явити вимогу поручителям та вжити інші заходи для стягнення заборгованості позичальника за Договором, які не суперечать законодавству України.
Згідно з п. 14.1. Договору, останній вступає в силу з моменту його підписання сторонами і скріплення печатками та діє до повного виконання ними прийнятих зобов'язань відповідно до договору.
Дослідивши зміст укладеного кредитного договору №010/01-03-3/084-С від 07.05.2015, суд дійшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є кредитним договором.
Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно з нормами частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
У відповідності до норм статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 1056-1 Цивільного кодексу України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Позивач в обґрунтування своїх вимог вказує на неоднакове розуміння сторонами умов кредитного договору №010/01-03-3/084-С від 07.05.2015, а саме п. 10.1 та 10.3. статті 10 (обставини дефолту). Так, позивач зазначає, що у судовому спорі у справі №907/20/16 постало питання правильності трактування поняття «обставини дефолту», що, власне, впливає на розрахунок заборгованості за кредитним договором №010/01-03-3/084-С від 07.05.2015. Так, відповідач вважає, що застосування обставин дефолту в розумінні даного договору лише надає йому право достроково вимагати суму кредиту та нараховувати відсотки до повного розрахунку. При цьому, позивач вважає, що застосувавши обставини дефолту та скориставшись ст. 10 кредитного договору №010/01-03-3/084-С від 07.05.2015, позивачем було припинено кредитні зобов'язання за договором. За наведених обставин, позивач просить суд надати тлумачення змісту пунктів 10.1. та 10.3. кредитного договору №010/01-03-3/084-С від 07.05.2015, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Оптсервісойл" та Публічним акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль".
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом, предметом позовних вимог є тлумачення судом пп. 10.1, 10.3 кредитного договору №010/01-03-3/084-С від 07.05.2015, з огляду на неоднакове розуміння сторонами такого договору умов наведених пунктів договору.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав і обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (ч. 2 ст. 203 ЦК України).
Згідно з частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з приписами статті 637 Цивільного кодексу України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього Кодексу. У разі тлумачення умов договору можуть враховуватися також типові умови (типові договори), навіть якщо в договорі немає посилання на ці умови.
За змістом частин 1, 2 статті 213 Цивільного кодексу України зміст правочину може бути витлумачений як стороною (сторонами), так і на вимогу однієї із сторін або обох сторін - судом, який може постановити рішення про тлумачення змісту правочину.
Частинами 3, 4 статті 213 Цивільного кодексу України передбачені правила тлумачення правочину, а саме:
При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів.
Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.
Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.
3 огляду на викладене, тлумаченню підлягає зміст угоди або її частина у способи, встановлені статтею 213 Цивільного кодексу України, тобто, тлумаченням правочину є встановлення його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення неясностей та суперечностей у трактуванні його положень.
Відповідно до п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009, № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при розгляді спору суд може ухвалити рішення про тлумачення змісту правочину лише на вимогу однієї або обох сторін правочину чи їх правонаступників (стаття 213 ЦК України).
Так, позивач вважає, що відповідачем неправильно тлумачиться зміст кредитного договору №010/01-03-3/084-С від 07.05.2015 в частині п.п. 10.1., 10.3., що впливає на розмір розрахунку заборгованості.
Так, судом встановлено, що Публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» було направлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Оптсервісойл» вимогу від 06.12.2015 №140-5-1-00/8-4110 про усунення порушень/погашення заборгованості за кредитним договором №010/01-03-3/084-С від 07.05.2015, додатком до якої було долучено розрахунок заборгованості за кредитним договором №010/01-03-3/084-С від 07.05.2015 станом на 01.10.2015 (копія вимоги від 06.12.2015 №140-5-1-00/8-4110 про усунення порушень/погашення заборгованості долучена до позову).
Відповідно до даного розрахунку, станом на 01.10.2015 розмір заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптсервісойл» за кредитним договором складає 85526621,85 грн., з яких заборгованість за кредитом - 78500000,00 грн., заборгованість за відсотками - 6440931,51 грн., пеня - 585690,34 грн. (копія розрахунку долучена до позову).
При цьому, відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором №010/01-03-3/084-С від 07.05.2015, здійсненим відповідачем (кредитором) станом на 26.12.2016, сума заборгованості позичальника (позивача) за кредитним договором №010/01-03-3/084-С складає 130704712,64 грн., в тому числі заборгованість за кредитом у розмірі 78500000,00 грн., заборгованість за відсотками у розмірі 30409785,55 грн., пеня 21794927,09 грн. (копія розрахунку долучена до позову).
В той же час, відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором №010/01-03-3/084-С від 07.05.2015, здійсненим самим позивачем як позичальником, станом на 31.01.2017, сума заборгованості позичальника (позивача) за кредитним договором №010/01-03-3/084-С складає 106642550,84 грн., в тому числі заборгованість за кредитом у розмірі 78500000,00 грн., заборгованість за відсотками у розмірі 9160890,42 грн., пеня 18981660,42 грн. (копія розрахунку долучена до позову).
З цього приводу суд зазначає, що підставою для тлумачення судом угоди є наявність спору між сторонами угоди щодо її змісту, невизначеність і незрозумілість буквального значення слів, понять і термінів тексту всієї угоди або її частини, що не дає змогу з'ясувати дійсний зміст угоди або її частини, а волевиявлення сторони правочину не дозволяє однозначно встановити її намір, тлумачення не може створювати, а лише роз'яснює існуючі умови угоди. Тобто, у розумінні наведених приписів, на вимогу однієї або двох сторін правочину суд може постановити рішення про тлумачення змісту цього правочину без зміни його умов. При цьому, зважаючи на те, що метою тлумачення правочину є з'ясування змісту його окремих частин, який складає права та обов'язки сторін, тлумачення слід розуміти як спосіб можливості виконання сторонами умов правочину, тому тлумачення правочину можливе до початку виконання сторонами його умов (аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 26.09.2013 у справі №925/137/13-г).
В той же час, як вбачається з наданих самим позивачем документів щодо розрахунку заборгованості за кредитним договором №010/01-03-3/084-С від 07.05.2015, виконаного як позивачем, так і відповідачем, та обґрунтувань позову, позивач вказує на те, що сторонами виконувались умови кредитного договору №010/01-03-3/084-С від 07.05.2015, в тому числі, відповідачем було надано позивачу як позичальнику грошові кошти на підставі вказаного договору, а позивачем було частково погашено тіло кредиту та проценти за користування кредитом.
При цьому, як встановлено судом, Публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» було направлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Оптсервісойл» вимогу від 06.12.2015 №140-5-1-00/8-4110 про усунення порушень/погашення заборгованості за кредитним договором №010/01-03-3/084-С від 07.05.2015, додатком до якої було долучено розрахунок заборгованості за кредитним договором №010/01-03-3/084-С від 07.05.2015 станом на 01.10.2015 (копія вимоги від 06.12.2015 №140-5-1-00/8-4110 про усунення порушень/погашення заборгованості долучена до позову).
Більше того, судом встановлено, що у провадженні Господарського суду Закарпатської області перебуває справа №907/20/16 за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптсервісойл» та до Публічного акціонерного товариства „Закарпатнафтопродукт-Мукачево (поручитель), про стягнення солідарно з відповідачів суми 130704712,64 грн., в т. ч. 78500000,00 грн. заборгованість за кредитом, 30409785,55 грн. заборгованість за процентами, 21794927,09 грн. пеня ( в т.ч. 17033736,05 грн. пеня за тілом кредиту, 4761191,04 грн. пеня за процентами) у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем 1 зобов'язань за кредитним договором від 07.05.15 за №010/01-03-3/084-С.
За таких обставин, з огляду на виконання умов кредитного договору від 07.05.2015 за №010/01-03-3/084-С, що, не заперечувалось позивачем, суд дійшов висновку, що позивачу, як позичальнику з моменту його укладення і до початку виконання був зрозумілий та ясний дійсний зміст п.п. 10.1., 10.3. кредитного договору від 07.05.2015 за №010/01-03-3/084-С, а тому, враховуючи, що тлумачення умов договору, по своїй суті, є способом визначення можливості та порядку виконання сторонами умов правочину, ініціювання судового процесу з тлумачення договору можливе виключно до початку виконання сторонами його умов, власне, з метою встановлення справжнього змісту правочину (тобто з'ясування прав і обов'язків сторін) та, відповідно, як наслідок, порядку виконання його умов, застосування в даному випадку інституту тлумачення є необґрунтованим, оскільки наведений спосіб, з урахуванням усіх обставин даної справи, не відповідає правовій меті існування такого інституту.
В той же час, суд здійснює аналіз позовних вимог у справі в розрізі необхідності встановлення ефективності дії правового інституту судового тлумачення умов правочину з урахуванням заявлених підстав позову.
Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем як зацікавленою особою способу захисту, суд звертає увагу на визначення можливої ефективності такого способу з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).
Так, належно обраним способом захисту, з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є і той, що не передбачений договором чи законом, однак основним критерієм можливості його застосування є визначення його ефективності (забезпечення реального захисту прав та інтересів).
Суд зазначає, що з сукупного аналізу матеріалів справи та обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, вбачається, що підставами для звернення до суду з даним позовом про тлумачення умов правочину є ініціювання Публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» судового процесу через неналежне виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Оптсервісойл» умов кредитного договору від 07.05.2015 за №010/01-03-3/084-С та наданий у межах такої справи №907/20/16 розрахунок заборгованості, яким обґрунтовано розмір заявлених вимог, що, на думку позивача у даній справі, не враховує умов п.п. 10.1., 10.3. кредитного договору.
Так, подаючи даний позов про тлумачення умов правочину, позивач фактично мав на меті встановлення судом обставин, що впливатимуть на визначення періоду нарахування відсотків за користування кредитом у справі №907/20/16.
В той же час, з огляду на існування судового спору з розгляду вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором від 07.05.2015 за №010/01-03-3/084-С, суд дійшов висновку, що підстави нарахування та розмір заборгованості, в тому числі період нарахування відсотків за користування кредитом, є предметом доказування безпосередньо у справі № 907/20/16, а отже позивач у даній справі саме в межах розгляду останньої повинен доводити обставини необхідності застосування пункту 10 кредитного договору, на які він посилається у даній справі про тлумачення змісту правочину. Таким чином, суд, вирішуючи спір у справі № 907/20/16, з огляду на предмет та підстави заявлених вимог, повинен встановити обставини щодо підстав нарахування та обгрунтованості заявленого періоду нарахування відсотків за користування кредитом, враховуючи умови укладеного сторонами кредитного договору від 07.05.2015 за №010/01-03-3/084-С, а отже з'ясування волевиявлення сторін при погодженні умов договору, викладених у п.п. 10.1, 10.3, входить до компетенції суду, який розглядає спір про стягнення кредитної заборгованості, у зв'язку з чим усунення невизначеності у правовідносинах сторін за кредитним договором може бути досягнуто безпосередньо за результатами вирішення спору у справі № 907/20/16.
З огляду на викладене, в тому числі, обставини, якими позивач обгрунтовує необхідність тлумачення умов договору, суд дійшов висновку, що позивачем не обгрунтовано наявності підстав для здійснення судом у даній справі тлумачення умов правочину, зокрема, не доведено ефективність вказаного способу захисту.
За таких обставин, з урахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку, що вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптсервісойл" до Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" про тлумачення змісту договору (кредитного договору від 07.05.2015 за №010/01-03-3/084-С) не підлягає задоволенню.
Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з відмовою в позові, судові витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 43, 49, 75, 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
У позові відмовити.
Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.
Повне рішення складено: 28.03.2017
Суддя І.М. Отрош