23 березня 2017 року Справа № 910/8315/16
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддіШвеця В.О.,
суддівДанилової М.В., Сибіги О.М.
розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрнафта"
на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 22.12.2016
у справі№910/8315/16 Господарського суду міста Києва
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Промислово-Інноваційний союз"
до1. Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Залізничсервіс"
простягнення коштів
за участю представників сторін від:
позивача: Мельниченко О.В. (дов. від 05.09.2016),
відповідача-1: Сєров Є.І. (дов. від 02.08.2016),
відповідача-2: не з'явились, належно повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги
Товариство з обмеженою відповідальністю "Промислово-Інноваційний союз" звернулось з позовом до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Залізничсервіс" про стягнення з відповідача-1 інфляційних втрат у сумі 595 712,46 грн., 3% річних у сумі 85 358,67 грн. та солідарне стягнення з відповідачів 100 000 грн. 3% річних. Позов обґрунтовано тим, що на підставі угоди про заміну кредитора у зобов'язанні від 20.04.2016 №1 та договору поруки від 02.08.2014 № 02-08-2014/2 позивач набув право вимоги щодо сплати річних та інфляційних втрат, нарахованих на заборгованість за контрактом від 26.06.2013 року № 180/2013, наявність якої встановлена постановою Київського апеляційного господарського кодексу України у справі №910/13862/15, яка набрала законної сили. При цьому позивач посилався на приписи статей 525, 526, 530, 553, 625, 628, 693, 712 Цивільного кодексу України.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.06.2016, ухваленим суддею Сіваковою В.В., у позові відмовлено. Вмотивовуючи рішення суд виходив з того, що обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 Цивільного кодексу України. З огляду на що, суд визнав необґрунтованими вимоги позивача про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на суму попередньої оплати. При цьому суд керувався приписами статті 693 Цивільного кодексу України.
Київський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Яковлєва М.Л. - головуючого, Чорної Л.В., Разіної Т.І., постановою від 22.12.2016 перевірене рішення місцевого господарського суду скасував, прийняв нове рішення, яким позов частково задовольнив, стягнув з відповідача-1 на користь позивача 595 712,46 грн. інфляційних втрат, 84 192,89 грн. 3% річних та стягнув солідарно з відповідачів 100 000 3% річних, в решті позову відмовив. Вмотивовуючи постанову суд апеляційної інстанції виходив з того, що після прийняття судового рішення про стягнення з відповідача суми попередньої оплати, зобов'язання відповідача-1 з повернення попередньої оплати стало грошовим. З огляду на що, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про правомірність нарахування 3% річних та інфляційних втрат за період з дати набрання рішення законної сили по дату фактичного його виконання. Відмова у стягненні решти суми 3% річних вмотивована судом помилковим її розрахунком позивачем. При цьому суд апеляційної інстанції керувався приписами статей 509, 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України.
Не погоджуючись з прийнятою у справі постановою, Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" звернулось з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій, з урахуванням письмових пояснень, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник вказує на помилковий висновок суду апеляційної інстанції щодо виникнення у відповідача-1 грошового зобов'язання внаслідок прийняття судового рішення про стягнення з останнього суми попередньої оплати. Також скаржник наголошує на тому, що вказаний у судовому рішенні про стягнення суми попередньої оплати еквівалент в національній валюті за курсом НБУ, не змінює рішення щодо стягнення боргу в іноземній валюті, а відтак і відсутності підстав для нарахування на цю суму індексу інфляції. Окрім цього, скаржник зазначає також про неврахування наявності арбітражного застереження, визначеного у пункті 7.2. контракту від 26.06.2013 року № 180/2013. При цьому скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції приписів статей 11, 514, 536, 625 Цивільного кодексу України, статті 80 Господарського процесуального кодексу України, статті 8 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж".
Ухвалою від 14.02.2017 колегії суддів Вищого господарського суду України у складі головуючого судді - Швеця В.О., суддів - Данилової М.В., Сибіги О.М., касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" прийнято до провадження, справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 02.03.2017.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 22.02.2017 зупинено виконання постанови Київського апеляційного господарського суду від 22.12.2016 у справі №910/8315/16 до закінчення перегляду даної справи в порядку касації.
У судовому засіданні 02.03.2017 у справі оголошено перерву до 09.03.2017 до 12 год. 10 хв. Проте, у зв'язку з перебуванням судді-доповідача Швеця В.О. на лікарняному з 06.03.2017 судове засідання не відбулось, про що учасників процесу було завчасно повідомлено телефонограмами.
У зв'язку з виходом судді-доповідача Швеця В.О. з лікарняного, ухвалою суду від 14.03.2017 судове засідання у цій справі було призначено на 23.03.2017 на 12 год. 05 хв.
На адресу Вищого господарського суду України від Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислово-Інноваційний союз" надійшли пояснення на касаційну скаргу, в яких позивач вказав про законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови, у зв'язку з чим просить залишити її без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Вищий господарський суд України, заслухавши суддю Швеця В.О., пояснення представників позивача та відповідача-1, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.
Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що 26.06.2013 між Публічним акціонерним товариством "Укрнафта" (постачальник), та Товариством з обмеженою відповідальністю "Індустрія Феросплавів" (покупець) був укладений контракт №180/2013 (далі-контракт), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити феросплави (далі-товар) на умовах, у кількості та строки, зазначені в додатках (специфікаціях) до даного контракту, що є його невід'ємною частиною. На виконання умов контракту Товариством з обмеженою відповідальністю "Індустрія Феросплавів" здійснено на користь відповідача-1 попередню оплату товару в загальному розмірі 176 440 188,76 грн. (на момент оплати становить 5 431 969,06 доларів США), що підтверджується наступними платіжними дорученнями: №7 від 23.07.2013, № 66 від 26.07.2013, № 29 від 18.10.2013, № 30 від 18.10.2013, № 5 від 21.01.2014. Відповідачем-1 було поставлено товар лише на загальну суму 4 433 334,22 доларів США. Також судами установлено, що 01.08.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Індустрія Феросплавів", як кредитором, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Транспортні автоматизовані системи", як поручителем, був укладений договір поруки №01-08-2014/1 (далі - договір поруки №01-08-2014/1), відповідно до умов якого поручитель зобов'язується відповідати перед кредитором за виконання обов'язків відповідача-1, що виникли згідно з контрактом № 180/2013 від 26.06.2013 в розмірі 10 000 доларів США, у т.ч. з відшкодування основного боргу, за прострочення зобов'язань з виплати 3% річних від простроченої суми, також суми боргу з врахуванням індексу інфляції, з виплати неустойки, збитків та упущеної вигоди. Окрім цього, 02.08.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Індустрія Феросплавів", як кредитором, та відповідачем-2, як поручителем, було укладено договір поруки № 02-082014/1 (далі - договір поруки № 02-082014/1), відповідно до умов якого поручитель зобов'язується відповідати перед кредитором за виконання всіх зобов'язань відповідача-1, що виникли згідно з контрактом № 180/2013 від 26.06.2013 в розмірі 100 000 грн., у т.ч. з відшкодування основного боргу, за прострочення зобов'язань з виплати 3% річних від простроченої суми, також суми боргу з врахуванням індексу інфляції, з виплати неустойки, збитків та упущеної вигоди. В подальшому, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Індустрія Феросплавів", як первісним кредитором, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтербізнесконсалт", як новим кредитором, було укладено договір про відступлення права вимоги №20/10/2014-1 від 20.10.2014 (далі - договір про відступлення № 20/10/2014-1), відповідно до умов якого первісний кредитор передає належне йому право вимоги у повному обсязі згідно з контрактом та згідно з договором поруки №01-08-2014/1, в тому числі належного виконання відповідачем-1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Транспортні автоматизовані системи" зобов'язань з відшкодування боргу у розмірі 998 634,87 доларів США, зі сплати 3% річних від простроченої суми, а також суми боргу з урахуванням індексу інфляції, зі сплати неустойки, з відшкодування понесених кредитором збитків або втраченої вигоди, а також щодо розірвання контракту та договору поруки, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтербізнесконсалт" приймає право вимоги, належне первісному кредитору за контрактом та договором поруки № 01-08-2014/1. Як свідчать матеріали справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтербізнесконсалт" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Укрнатфа" за не поставлений товар суми попередньої оплати, яка була перерахована згідно з умовами контракту №180/2013 від 26.06.2013 в розмірі 988 634,84 доларів США та 34 635,24 доларів США 3% річних; про солідарне стягнення з Публічного акціонерного товариства "Укрнатфа" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні автоматизовані системи" 10 000,00 доларів США. Рішенням Господарського суду міста Києва у справі №910/13862/15 від 19.08.2015 в задоволенні позовних відмовлено повністю. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.10.2015 рішення Господарського суду міста Києва від 19.08.2015 у справі №910/13862/15 скасовано частково; стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтербізнесконсалт" 988 634,84 доларів США, що станом на 20.05.2015 еквівалентно сумі заборгованості у розмірі 21 008 490,35 грн.; стягнуто солідарно з Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні автоматизовані системи" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтербізнесконсалт" 10 000 доларів США, що станом на 20.05.2015 еквівалентно сумі заборгованості в розмірі 212 500 грн. Постановою Вищого господарського суду України від 18.02.2016 змінено резолютивну частину постанови Київського апеляційного господарського суду від 29.10.2015 у справі №910/13862/15, відповідно до якої з Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтербізнесконсалт" 14 183 629,97 грн., що станом на 20.05.2015 еквівалентно сумі заборгованості у розмірі 32 820 321,10 руб. РФ. В решті вимог про стягнення основного боргу відмовлено та відмолено в позові до Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні автоматизовані системи". Також судами установлено, що 20.04.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтербізнесконсалт", як первісним кредитором, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Промислово-Інноваційний Союз", як новим кредитором, було укладено угоду №1 про зміну кредитора у зобов'язанні (далі - угода №1), відповідно до умов якої первісний кредитор відступив новому кредитору право вимоги виконання Публічним акціонерним товариством "Укрнафта" зобов'язання набутого первісним кредитором на підставі контракту №180/2013 від 26.06.2013 та право вимоги виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Залізничсервіс" зобов'язання набутого на підставі договору поруки №02-082014/1 від 02.08.2014, а новий кредитор компенсує вартість переданого зобов'язання відповідно до умов даної угоди. Відповідно до пункту 1.2. угоди №1 новий кредитор одержує право замість первісного кредитора вимагати виконання боржником (відповідачем-1) та/або поручителем (відповідачем-2) зобов'язань зі сплати 3% річних від простроченої суми, а також індексу інфляції за період з 29.10.2015 по 05.04.2016 в повному обсязі, що становить 781 071,13 грн., але не обмежуючись даною сумою. Як убачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислово-Інноваційний союз" до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Залізничсервіс" про стягнення з відповідача-1 інфляційних втрат у сумі 595 712,46 грн., 3% річних у сумі 85 358,67 грн. та солідарне стягнення з відповідачів 100 000 грн. 3% річних. Підставою позову визначено угоду № 1 та договір поруки № 02-082014/1, відповідно до яких позивачем набуто право вимоги зі сплати відповідачами 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на заборгованість за контрактом № 180/2013 від 26.06.2013. Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому боржник зобов'язаний вчинити на користь кредитора певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Згідно з частиною 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Частиною 5 вказаної статті визначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду. Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом. Грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Як роз'яснено у пунктах 5.1., 5.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї. Господарським судам необхідно мати на увазі, що за приписом частини 5 статті 11 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання може виникати з рішення суду. Відтак, якщо певне зобов'язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим (наприклад, у зв'язку з прийняттям судового рішення про стягнення суми попередньої оплати в зв'язку з недопоставкою продукції), відповідальність за невиконання такого зобов'язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з частиною 2 статті 625 названого Кодексу. Отже, виходячи зі змісту зазначених норм, чинне законодавство передбачає можливість виникнення грошового зобов'язання на підставі судового рішення, а відтак і застосування до боржника, що прострочив виконання такого зобов'язання, негативних наслідків, установлених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України. Разом з тим, у випадку порушення грошового зобовязання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти. Водночас постановою Вищого господарського суду України від 18.02.2016 у справі №910/13862 було змінено резолютивну частину постанови Київського апеляційного господарського суду від 29.10.2015 та визначено, що з Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" підлягає до стягнення 14 183 629,97 грн., що станом на 20.05.2015 еквівалентно сумі заборгованості у розмірі 32 820 321,10 руб. РФ. При цьому вказаний еквівалент в національній валюті не змінює рішення щодо стягнення боргу в іноземній валюті. За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідача-1 інфляційних втрат у сумі 595 712,46 грн., нарахованих за період з дати набрання рішенням законної сили по дату його фактичного виконання. Окрім цього, зазначаючи про наявність підстав для солідарного стягнення з відовідача-2 3% річних у сумі 100 000 грн., зобов'язання якого, як поручителя, виникли за договором поруки №02-082014/1 від 02.08.2014, суд апеляційної інстанції помилково не врахував того, що за договором про відступлення права вимоги №20/10/2014-1 від 20.10.2014, укладеному між Товариством з обмеженою відповідальністю "Індустрія Феросплавів", як первісним кредитором, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтербізнесконсалт", як новим кредитором, останньому було відступлено право вимоги за контрактом та договором поруки № 01-08-2014/1, укладеному первісним кредитором саме з Товариством з обмеженою відповідальністю "Транспортні автоматизовані системи", як поручителем. Відповідно до приписів статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином, відступлення права вимоги. Відступлення права вимоги (цесія) є договірною передачею зобов'язальних вимог первісного кредитора - цедента, новому кредиторові - цесіонарію, і відбувається шляхом укладення договору між цими суб'єктами, на підставі якого до цесіонарія переходить право вимагати від боржника вчинити певні дії. Об'єктом цесії є майнові права, що належать кредиторові як стороні зобов'язання. Новий кредитор набуває усе, що мав цедент. Заміна кредитора може здійснюватись на різних стадіях існування зобов'язання, коли сторони ще не виконали зобов'язання або коли хоча б одна з них частково виконала зобов'язання, при цьому, предметом уступки права вимоги є зобов'язальна вимога, яка повинна бути дійсною, належним чином індивідуалізованою та правомірною. Відтак, укладаючи 20.04.2016 угоду №1 з Товариством з обмеженою відповідальністю "Промислово-Інноваційний Союз", як новим кредитором, Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтербізнесконсалт", не могло відступити позивачу у даній справі право вимоги виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Залізничсервіс" зобов'язання, набутого на підставі договору поруки №02-082014/1 від 02.08.2014, оскільки такої вимоги не набувало. Окрім цього, як установлено судами у господарській справі № 910/13862/15, зобов'язання з поставки товару за контрактом не було виконане продавцем у зв'язку з ненаданням покупцем рознарядки на відвантаження товару, що є підставою для звільнення поручителя від відповідальності за неповернення продавцем попередньої оплати. Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом. Згідно з приписами статті 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право: 1) залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи; 4) скасувати рішення першої інстанції, постанову апеляційної інстанції повністю або частково і припинити провадження у справі чи залишити позов без розгляду повністю або частково; 5) змінити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції; 6) залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов. Відповідно до приписів частини 1 статті 11110 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. За таких обставин, постанова Київського апеляційного господарського суду від 22.12.2016 в частині стягнення з Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" 595 712,46 грн. інфляційних втрат та в частині солідарного стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Залізничсервіс" 3% річних у розмірі 100 000 грн. підлягає скасуванню, а рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2016 про відмову у позові в цій частині залишенню в силі з вищенаведених мотивів. Витрати зі сплати судового збору за розгляд касаційної скарги покладаються на відповідача-1 пропорційно задоволеним вимогам.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" - задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.12.2016 у справі №910/8315/16 Господарського суду міста Києва скасувати в частині стягнення з Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" 595 712,46 грн. інфляційних втрат та в частині солідарного стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Залізничсервіс" 3% річних у розмірі 100 000 грн.
Рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2016 про відмову у позові у цій частині залишити в силі.
В решті постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.12.2016 залишити без змін.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислово-Інноваційний Союз" на користь Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" 10 735,62 грн. судового збору за розгляд касаційної скарги.
Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.
Головуючий суддя: В. Швець
Судді: М. Данилова
О. Сибіга