номер провадження справи 12/22/17
14.03.2017 Справа № 908/262/17
Господарський суд Запорізької області у складі судді Смірнова О.Г.,
За участю секретаря судового засідання Бамбизова М.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні господарського суду справу № 908/262/17
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «ОСОБА_1 Україна»
до відповідача: Командитного товариства «Запорізький завод високовольтної апаратури - Вакатов» і компанія»
про стягнення 147078,51 грн.
за участю представників:
від позивача - ОСОБА_2, довіреність № 1-03/16 від 21.12.2016 року
від відповідача - ОСОБА_3, довіреність №1 від 11.01.2017 року, ОСОБА_4, довіреність № 2 від 11.01.2017 року
СУТЬ СПОРУ: Товариство з обмеженою відповідальністю «Підприємство «ОСОБА_1 Україна» звернулося до господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Командитного товариства «Запорізький завод високовольтної апаратури - Вакатов» і компанія» про стягнення заборгованості за поставлену продукцію за накладною № 241105 від 24.11.2014 року в сумі 81124,00 грн., три процента річних в сумі 7024,13 грн. та інфляційних витрат в сумі 58930,38 грн.
13.03.2017 року, через канцелярію суду від відповідача в порядку ст. 59 ГПК України надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній зазначає, що позивачем невірно здійснено розрахунок інфляційних витрат та просить позовні вимоги в частині стягнення інфляційних витрат задовольнити частково в сумі 52656,68грн.
Представник позивача в судовому засіданні 14.03.2017 року підтримав позовні вимоги.
Представник відповідача в судовому засіданні 14.03.2017 року проти позову в частині стягнення інфляційних витрат заперечив.
З'ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи та правову норму, яка підлягає застосуванню, приймаючи до уваги доводи позивача, суд встановив:
Позов мотивовано тим, що на замовлення Командитного товариства «Запорізький завод високовольтної апаратури - Вакатов» і компанія» від 05.11.2014 року № 2/43 Товариством з обмеженою відповідальністю «Підприємство «ОСОБА_1 Україна», на підставі накладної № 241105 від 24.11.2014 року, продано продукцію - комутаційний модуль для ВЕ КРУ (10-20/630) усіч., у кількості трьох штук, на суму 146124,00 грн..
Продукція отримання представником Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «ОСОБА_1 Україна» провідним спеціалістом ОСОБА_5 на підставі довіреності №0750 від 24.11.2014 року.
Також позивачем було виписано рахунок № 241105 від 24.11.2014 року на суму 146124,00грн.
Докази у справі свідчать, що відповідачем була здійснена часткова оплата боргу на суму 65000,00 грн., про що свідчать платіжні доручення, зокрема:
- № 584 від 02.02.2015 року на суму 20000,00 грн.;
- № 656 від 04.02.2015 року на суму 10000,00 грн.;
- № 773 від 09.02.2015 року на суму 10000,00 грн.;
- № 7065 від 09.12.2016 року на суму 25000,00 грн..
Втім, відповідач свої зобов'язання з оплати за надані послуги в повному обсязі не виконав, у зв'язку з чим за ним утворився борг в розмірі 81124,00 грн., який позивач і намагається стягнути.
З посиланням на приписи статті 625 ЦК України позивач вказує на прострочення грошового зобов'язання з боку відповідача, в зв'язку з чим намагається стягнути з нього три проценти річних в сумі 7024,13 грн. та інфляційні витрати в сумі 58930,38 грн. за загальний період з 25.11.2014 року по 02.02.2017 року.
Судом досліджені правові норми, які підлягають застосуванню у спірних відносинах сторін.
Статтею 11 ЦК України закріплено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Пунктом 2 цієї статті встановлено, що підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зобов'язанням, відповідно до п. п. 1, 2 ст. 509 ЦК, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зі змісту ст. 207 ЦК України випливає, що правочин в простій письмовій формі вчиняється сторонами шляхом фіксації його змісту в одному або кількох документах, листах, телеграмах, якими сторони обмінялися за допомогою телетайпних, електронних або інших технічних засобів зв'язку.
Це кореспондується зі ст. 181 ГК України, відповідно до якої, допускається укладання господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами, тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень.
Відтак, в даному випадку між сторонами склалися правовідносини за договором купівлі-продажу, що регулюється главою 54 ЦК України.
Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати. Покупець зобов'язаний сплатити повну ціну переданого товару.
Із матеріалів справи вбачається, що відповідач частково виконав свій обов'язок зі сплати за отриманий товар, сплатив заборгованість в сумі 65000,00 грн.
З врахуванням здійснених відповідачем оплат, заборгованість за передано продукцію складає 81124,00 грн.
Фактичні обставини справи та докази на їх підтвердження також свідчать, що позивач виконав належним чином свої зобов'язання, а саме товар відповідачу відповідачу, що підтверджується підписаною сторонами накладною та довіреністю, які засвідчує фактичну передачу товару, належним чином засвідчена копія якої знаходиться в матеріалах справи.
Втім, відповідач не розрахувався з позивачем у встановлений положеннями діючого законодавства України строк за поставлений згідно його умов товар в повному обсязі.
В силу загальної норми, передбаченої у статті 599 ЦК України, та спеціальної норми, визначеної у частині першій ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Частиною 2 статті 530 ЦК України визначено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до п. 1.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.20136 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.
Стаття 33 ГПК України зобов'язує сторін довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до вимог статті 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Втім ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили і оцінюються судом в розумінні вимог статті 43 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Позивачем доведено суду факт порушення з боку відповідача своїх зобов'язань щодо не здійснення в повному обсязі оплати за передану продукцію, а також доведено порушення відповідачем строку оплати продукції, а наявність заборгованості в розмірі 81124,00 грн. підтверджується підписаною сторонами накладною і довіреністю з урахуванням здійснених відповідачем часткових оплат. Відповідач доказів сплати боргу станом на день розгляду справи суду не надав, заявлених до нього вимог не спростував.
За таких обставин, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «ОСОБА_1 Україна» про стягнення з Командитного товариства «Запорізький завод високовольтної апаратури - Вакатов» і компанія» основного боргу в сумі 81124,00 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Оскільки мало місце прострочення виконання відповідачем зобов'язань з оплати спожитої теплової енергії, позивач з посиланням на приписи ч. 2 ст. 625 ЦК України просить стягнути з відповідача три проценти річних в сумі 7024,13 грн. та інфляційні витрати в сумі 58930,38 грн. за загальний період 25.11.2014 року по 02.02.2017 року.
Разом з тим, в розрахунку трьох процентів річних позивачем суд дійшов висновку про її перерахунок, оскільки позивачем допущені помилки при їх розрахунку, а саме не враховано те що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення трьох процентів річних. Відтак, суд з власної ініціативи здійснив перерахунок трьох процентів річних за допомогою програми «Законодавство» за рахунками.
Три проценти річних розраховані судом наступним чином:
1) на заборгованість за період з 25.11.2014 року по 01.02.2015 року від суми 146124,00 грн. три проценти річних складають 816,69 грн.;
2) на заборгованість за період з 09.02.2015 року по 08.12.2016 року від суми 106124,00 грн. три проценти річних складають 5818,47 грн.;
3) на заборгованість за період з 09.12.2016 року по 02.02.2017 року від суми 81124,00 грн. три проценти річних складають 366,32 грн.;
Так, з врахуванням викладеного, за розрахунком суду, загальна сума трьох процентів річних за прострочення оплати спожитої теплової енергії становить 7001,48 грн.
За таких обставин, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «ОСОБА_1 Україна» про стягнення з Командитного товариства «Запорізький завод високовольтної апаратури - Вакатов» трьох процентів річних підлягають задоволенню частково в сумі 7001,48 грн.
Щодо вимог про стягнення з відповідача суми інфляційних витрат суд зазначає наступне.
Інфляційні втрати за своєю правовою природою є збільшенням суми основного боргу в період прострочки виконання відповідачем його грошового зобов'язання з причини девальвації грошової одиниці України, яка визначається офіційними державними органами за результатами економічних процесів в конкретний місяць, тобто є помісячним індексом. При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, і коли строк виконання зобов'язання настає до 15 числа місяця, то застосовується індекс інфляції за поточний місяць, а коли строк виконання зобов'язання - після 15 числа місяця, то застосовується індекс інфляції за наступний місяць.
Згідно з п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Дослідивши наданий позивачем розрахунок інфляційних витрат судом з власної ініціативи здійснено перерахунок суми інфляційних витрат за допомогою програми «Законодавство» в наслідок чого сума інфляційних витрат річних за період з 25.11.2014 року по 02.02.2017 року складає 67198,64 грн. зокрема:
1) за період з 25.11.2014 року по 01.02.2015 року від суми боргу 146124,00 грн. інфляційні витрати складають 9049,46 грн.;
2) за період з 09.02.2016 року по 08.12.2016 року від суми боргу 106124,00 грн. інфляційні витрати складають 58149,18 грн.
Оскільки позивачем заявлено до стягнення інфляційні витрати в сумі 58930,38 грн., а господарський суд не наділений правом виходити за межі заявленої до стягнення суми, тому позовні вимоги щодо стягнення з відповідача інфляційних витрат обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Витрати по сплаті судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до ч. 5 ст. 49 ГПК України.
У судовому засіданні, яке відбулося 14.03.2017 року, згідно частини 2 статті 85 ГПК України, було проголошено скорочений текст рішення, а саме його вступну та резолютивну частини.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 11, 202, 509, 207, 530, 599, 655, 625, 629, 692 ЦК України, ст. ст. 181, 193 ГК України, ст. ст. 4-2, 4-3, 33, 34, ч. 3 ст. 43, 44, 49, 82, 82-1, 83, 84, ч. 2 ст. 85 ГПК України, суд
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «ОСОБА_1 Україна» до Командитного товариства «Запорізький завод високовольтної апаратури - Вакатов» задовольнити частково.
2. Стягнути з Командитного товариства «Запорізький завод високовольтної апаратури - Вакатов», 69069, м. Запоріжжя, Дніпропетровське шосе, 13, код ЄДРПОУ 05755559, на користь:
- Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «ОСОБА_1 Україна», 03680, м. Київ, вул. Гарматна, 2, код ЄДРПОУ 31576194, основний борг в сумі 81124 (вісімдесят одна тисяча сто двадцять чотири) грн. 00 коп., три процента річних в сумі 7001 (сім тисяч одна) грн. 48 коп., інфляційні витрати в сумі 58930 (п'ятдесят вісім тисяч дев'ятсот тридцять) грн. 38 коп., витрати зі сплати судового збору в сумі 2205 (дві тисячі двісті п'ять) грн. 84 коп., видавши наказ.
3. У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «ОСОБА_1 Україна» про стягнення з Командитного товариства «Запорізький завод високовольтної апаратури - Вакатов» трьох процентів річних в сумі 22,65 грн. відмовити.
Повне рішення складено - 20.03.2017 року
Суддя О.Г. Смірнов
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.