Господарський суд
Житомирської області
10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,
E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, http://zt.arbitr.gov.ua
Від "21" березня 2017 р. Справа № 906/28/17
Господарський суд Житомирської області у складі:
судді Машевської О.П.
за участю секретаря судового засідання: Гребеннікової Н.П.
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1 , дов. № 54 від 30.08.2016р.
від відповідача: ОСОБА_2, дов. від 20.02.2017р.
Розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу
за позовом ПАТ "ОСОБА_3 кредит" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ОСОБА_4 (м.Київ)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пеллет-Енерго Ємільчине" (смт. Ємільчине)
про визнання нікчемного протоколу №12 від 05.06.2015р. недійсним
Публічне акціонерне товариство "ОСОБА_3 кредит" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ОСОБА_4 просить визнати недійсним протокол №12 засідання комітету по неплатежам від 05.06.2015р. щодо списання пені, штрафу та інших санкцій по позичальнику ТОВ "Пеллет-Енерго Ємільчине", який на підставі п.1 ч.3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є нікчемним правочином, оскільки банк відмовився від власних майнових вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пеллет-Енерго Ємільчине".
В обґрунтування підстав заявленого позову позивач посилається на ст.ст. 202, 204, 215, 216, 236, 549, 605, 625 ЦК України, ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Ухвалою від 05.01.2017р. господарський суд порушив провадження у справі, вжив заходи по підготовці справи до розгляду, передбачені ст.ст. 64-65 ГПК України.
До початку розгляду справи по суті позивачем не подано заяву про зміну підстави та предмету позову, відповідачем не подано зустрічного позову, відповідно.
Представник позивача позов підтримав, просить його задовольнити, оскільки, як розтлумачив Верховний Суд України , визнання нікчемного правочину недійсним за рішенням суду є можливим за умови наявності спору щодо його нікчемності. На виконання вимог ухвали суду від 05.01.17р. позивач надав письмові пояснення та копії судових рішень у справі № 906/527/15, у яких судами надавалась оцінка оскаржуваному протоколу № 12 засідання комітету по неплатежам від 05.06.2015р.
Представник відповідача у відзиві на позов вимоги останнього не визнає, посилаючись також на судові рішення у справі № 906/527/15, у яких судами надана оцінка рішенню комітету по неплатежам ПАТ "ОСОБА_3 кредит" від 05.06.2015р., оформленому протоколом № 12, як дійсному правочину щодо прощення боргів (ст. 605 ЦК України), та яке не може у цій справі розцінюватись нікчемним на підставі п.1 ч.3 ст. 38 вищезазначеного Закону.
В засіданні суду 21.03.2017р. господарський суд ознайомився з матеріалами справи №906/527/15.
В засіданні суду оголошено вступну та резолютивну частину рішення суду про відмову у позові.
Заслухавши представників сторін та дослідивши матеріали справи, господарський суд
З 08.04.2015р. господарським судом Житомирської області вирішувався спір між ПАТ "ОСОБА_3 кредит" (позивач) та ТОВ "Пеллет-Енерго Ємільчине" (відповідач) про стягнення заборгованості за договором про надання відновлювальної кредитної лінії від 06.06.2011 р. за № 119Ю/2011/05-1596/2-1 (в режимі мультивалютності) у справі № 906/527/15, у якій були прийняті рішення від 29.07.2015р., постанова Рівненського апеляційного господарського суду від 16.09.2015р. та постанова Вищого господарського суду України від 02.12.2015р., на підставі якої у справі здійснювався новий розгляд, за результатами якого постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 14.06.2016р., було скасовано рішення господарського суду Житомирської області від 15.03.2016 в частині стягнення з ТОВ "Пеллет-Енерго Ємільчине" на користь ПАТ "ОСОБА_3 кредит" 3 366 387, 66 грн., з яких: 1 521 436, 05 грн. пені за несвоєчасно проведені розрахунки за отриманий кредит в гривні; 99 444, 46 грн. пені за несвоєчасно проведені розрахунки по відсотках за користування кредитом у гривні; 130 720, 14 грн. 3% річних за несвоєчасно проведені розрахунки за кредит в гривні; 8 057, 48 грн. 3% річних за несвоєчасно проведені розрахунки по відсотках, нарахованих за кредит у гривні; 1 342 652, 91 грн. інфляційних за порушення строків повернення кредиту у гривні; 88 863, 62 грн. інфляційних за несвоєчасно проведені розрахунки по відсотках за кредитом у гривні; 171 181, 56 грн. пені за несвоєчасно проведені розрахунки по кредиту, отриманому в євро; 4 031, 44 грн. пені за несвоєчасно проведені розрахунки по відсотках за кредит в євро. В цій частині прийнято нове рішення про відмову у позові. В іншій частині рішення Господарського суду Житомирської області від 15.03.2016 у справі № 906/527/15 залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 28.09.2016р. у справі № 906/527/15 постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 14.06.2016р. залишено без змін.
При вирішенні спору у справі № 906/527/15 судами були встановлені наступні обставини.
06.06.2011р. між позивачем та відповідачем було укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 119Ю/2011/05-1596/2-1 (в режимі мультивалютності).
На виконання умов договору, позивачем на підставі заявок відповідача перераховувались грошові кошти в межах максимального ліміту заборгованості, що підтверджується наявними в матеріалах справи виписками по особовому рахунку.
Пунктом 2.5 договору сторони погодили, що нарахування процентів за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту щомісячно в останній робочий день поточного місяця, за період з останнього робочого дня попереднього місяця по день, що передує останньому робочому дню поточного місяця, а також в день повернення заборгованості за кредитом в повній сумі.
Відповідно до п. п. 3.2.5, 3.2.6 договору кредитор має право вимагати повернення раніше наданих траншів кредиту, сплати процентів, комісій та можливих штрафних санкцій, у разі невиконання позичальником вимог п. п. 3.2.1, 3.2.5 цього договору протягом трьох робочих днів з моменту отримання письмової вимоги кредитора. Видати наказ про примусову оплату несплачених в строк сум, у разі несвоєчасного погашення траншів кредиту, згідно з п. п. 1.1.1, 2.4 цього договору, несвоєчасної сплати процентів.
Пунктами 3.3.5, 3.3.6, 3.3.7 договору передбачено наступні зобов'язання позичальника: - сплачувати кредитору проценти та комісії передбачені п. 1.1.1 договору, в порядку, визначеному п. п. 2.6, 2.8, 2.9, 2.13; - повернути кредитору у повному обсязі транші кредиту в строки визначені п. п. 1.1.1, 2.4 цього договору; - достроково повернути наявну заборгованість за кредитом, та сплатити нараховані проценти, комісії, можливі штрафні санкції у випадках, визначених п. п. 2.14.3, 3.2.6, 4.4, 5.4 цього договору.
Згідно із п. 4.4 договору у разі невиконання позичальником зобов'язань, визначених п. п. 3.3.2 - 3.3.18, порушення позичальником або третьою особою, з якою укладений договір забезпечення виконання зобов'язань за кредитом, умов договорів, визначених п. 1.3 цього договору, протягом більше 15 днів, термін надання кредиту вважається таким, що закінчився та, відповідно, позичальник зобов'язаний не пізніше наступного робочого дня, погасити кредит та сплатити проценти за фактичний час використання кредиту, комісії та нараховані штрафні санкції. Після повного погашення заборгованості, за цим договором, дія договору припиняється.
У зв'язку з неналежним виконанням позичальниками взятих на себе зобов'язань за кредитним договором банком 06.04.2015р. направлено позов до суду, відповідно до якого, зокрема, сума основного боргу на день подачі позову становила 9 859 856,71 грн.
У справі № 906/527/15 судами встановлено, що відповідач в процесі вирішення спору станом на 05.06.2015 р. погасив заборгованість в частині отриманого кредиту та нарахованих відсотків, що вбачалось з банківських виписок по рахунках № 2067.6.067218.001. За таких обставин, судами припинено провадження у справі за п. 1-1 ст. 80 ГПК України в частині стягнення основного боргу в сумі 9 859 856,71 грн., в частині стягнення відсотків в сумі 816099,96 грн, нарахованих за отриманий кредит в євро, в частині стягнення кредиту наданого в євро (9050,00) в сумі 228343,65 грн, в частині стягнення відсотків в євро (604,27 ) в сумі 15246,54 грн.
В зв'язку з погашенням ТОВ "Пеллет-Енерго Ємільчине" заборгованості за кредитом та процентами за договором про надання відновлювальної кредитної лінії №119ю/2011/05-1596/2-1 від 06.06.2011р., ПАТ "ОСОБА_3 кредит" 05.06.2015 р. згідно протоколу №12 засідання комітету по неплатежам було прийнято рішення про списання нарахованої пені, штрафу та інших санкцій. Загальна сума списаної заборгованості становила 7 995701,58грн.
Зміст протоколу №12 засідання комітету по неплатежам ПАТ "ОСОБА_3 кредит" від 05.06.2015р. доводить, що позивачем було також прийнято рішення відізвати подані позовні заяви до відповідних судів , судовий збір не стягувати.
В процесі розгляду справи № 906/527/15 позивач не відмовився від позову до відповідача , оскільки, як встановили суди, на підставі Постанови Правління НБУ №358 від 05.06.2015р. ПАТ "ОСОБА_3 кредит" було віднесено до категорії неплатоспроможних.
Того ж дня 05.06.2015р. Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення №114 від 05.06.2015 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "ОСОБА_3 кредит", згідно з яким з 08.06.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "ОСОБА_3 національний кредит". 08.06.2015р. Тимчасовою адміністрацією прийнято наказ №1 "Про виконання обов'язків уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації" як це вимагала ст. 34 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (надалі - Закон).
На підставі розпорядження Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "ОСОБА_3 національний кредит" №21 від 04.08.2015 , листом №04-08/1578 від 04.08.2015р. "щодо встановлення факту нікчемності правочину" позивач повідомив відповідача про нікчемність рішення ПАТ "ОСОБА_3 національний кредит" від 05.06.2015р. про прощення ТОВ "Пеллет-Енерго Ємільчине" заборгованості за кредитом та процентами за договором про надання відновлювальної кредитної лінії №119ю/2011/05-1596/2-1 від 06.06.2011р. з посиланням на ч. 3 статті 38 Закону та про обов'язок останнього на підставі ч.4 цієї статті Закону , протягом 3(трьох ) днів з дня отримання повідомлення погасити заборгованість за вказаним договором у розмірі 7971612,91 грн.
Таким чином, розглядаючи справу № 906/527/15 після 08.06.2015р. суди встановили, що між Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "ОСОБА_3 національний кредит" та відповідачем виник спір щодо наявності /відсутності підстав для стягнення за рішенням суду у цій справі сум пені, штрафу , 3% річних, інфляційних втрат загалом на суму 7 995701,58грн, списаних рішенням комітету по неплатежам ПАТ "ОСОБА_3 національний кредит" від 05.06.2015р., оформленим протоколом №12 ( далі - рішення про списання).
Судом апеляційної інстанції після нового розгляду справи № 906/527/15 було надано оцінку рішенню про списання, та зроблено висновок про відсутність ознак його нікчемності за приписами ч.3 ст. 38 Закону станом на 05.06.2015р., оскільки це рішення, насамперед, відповідало вимогам ст. 605 ЦК України, згідно якої однією із форм припинення зобов'язання є прощення боргу. Судом апеляційної інстанції додатково звернуто увагу на те , що розпорядження Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "ОСОБА_3 національний кредит" №21 від 04.08.2015 та лист №04-08/1578 від 04.08.2015 не містять посилань на конкретні підстави нікчемності рішення про списання згідно частини 3 статті 38 Закону України, тоді як підстави нікчемності правочинів , наведені у п.п. 1-8 цієї норми, є самостійними та доказуються різними фактами.
Судами апеляційної інстанції після нового розгляду справи № 906/527/15 було надано також оцінку відповідності рішення про списання Статуту банку, зокрема, п. 8.5.14 , де зазначено, що до компетенції правління банку відноситься, зокрема, прийняття рішення про створення постійно діючих комітетів правління, призначення їх керівників та членів, та затвердження положень про них.
Оцінюючи пункт 4.1 розділу 4 Положення про Комітет по неплатежам ПАТ "ОСОБА_3 кредит" , суд апеляційної інстанції після нового розгляду справи № 906/527/15 встановив, що станом на 05.06.15р. комітет мав право приймати рішення щодо скасування/зменшення нарахованих пені, комісії за управління кредитом, відсотків.
За змістом розділу 8 Положення про Комітет по неплатежам ПАТ "ОСОБА_3 кредит" , суд апеляційної інстанції після нового розгляду справи № 906/527/15 встановив, що рішення комітету щодо повного/часткового погашення заборгованості, зменшення відсоткової ставки по кредиту, списання безнадійної заборгованості підлягало виконанню структурними підрозділами головного офісу банку відповідно до наданих цим рішенням доручень.
Судом апеляційної інстанцій після нового розгляду справи № 906/527/15 встановлено, що 05.06.2015р. в зв'язку з погашенням відповідачем заборгованості за кредитом та процентами за договором про надання відновлювальної кредитної лінії №119ю/2011/05-1596/2-1 від 06.06.2011р., позивачем було видано довідку від 05.06.2015 № 05.1-05/2678 про повне виконання ТОВ "Пеллет-Енерго Ємільчине" зобов'язань за договором і про відсутність у банку будь-яких претензій, які випливали з даного договору.
Суд апеляційної інстанцій у справі № 906/527/15 дійшов також висновку, що зобов'язання відповідача за договором про надання відновлювальної кредитної лінії №119ю/2011/05-1596/2-1 від 06.06.2011 припинилися відповідно до положень ст. 605 ЦК України шляхом списання (прощення) повноважним органом позивача нарахованої пені, штрафу та інших санкцій, а тому відсутні підстави для задоволення позову про їх стягнення з відповідача в судовому порядку.
Окрім того, касаційною інстанцією рішення про списання оцінено не як правочин , а як локальний (внутрішньо-організаційний) акт, який не може відповідати чи не відповідати критеріям правочинів передбачених ч. 3 ст. 38 Закону.
За цим позовом Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "ОСОБА_3 кредит" просить в судовому порядку визнати недійсним рішення про списання, яке вважає нікчемним правочином в розумінні п.1 ч.3 ст. 38 Закону (банк відмовився від власних майнових вимог до позичальника), тоді як відповідач не визнає нікчемність цього правочину.
Позивач доводить , що згідно зі ст. 202 ЦК України одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами, тому рішення про списання має всі ознаки одностороннього правочину спрямованого на припинення цивільних прав та обов'язків. Статтею 215 ЦК України визначено, що нікчемним є правочин , недійсність якого встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Частина 3 ст. 38 Закону відносить до нікчемних правочинів той, у якому банк відмовився від власних майнових вимог, а частина 4 цієї статті Закону зобов'язує Уповноважену особу Фонду вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів. Зокрема , наказом Уповноваженої особи Фонду №21 від 04.08.2015р. було зобов'язано начальника управління Бек-офісу, відновити в балансі облік заборгованості відповідача на загальну суму 7 995 701,58 грн. , а листом - повідомленням від 04.08.2015р. за вих.№ 04-08/1578 відповідача - погасити цю заборгованість протягом 3 (трьох) днів з дня його отримання. Однак відповідачем не було виконано рішення щодо нікчемності правочину. Крім того, ст. 605 ЦК України застосовується кредитором виключно у разі, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора, тому неприпустимим є прощення боргу кредитором, внаслідок якого останній стає неплатоспроможним (банкрутом). Визнання недійсним нікчемного правочину в судовому порядку є належним способом захисту порушеного права, якщо його нікчемність особою не визнається ( п.2.5.2 Постанови ВГСУ № 11 від 29.05.2013р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").
Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані сторонами спору докази в підтвердження своїх вимог та заперечень за правилами ст.ст. 4-7, 33 та 43 ГПК України , господарський суд дійшов висновку у позові відмовити з наступних підстав.
У ч. 3 ст. 35 ГПК України встановлено, що не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській справі, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Однак преюдиціальні обставини - це юридичні факти чи події , наявність яких встановлена рішенням суду на підставі певних засобів доказування (ст.ст. 32, 34 ГПК України).
Тому, преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом (абзац третій підпункту 2.6 пункту 2 Постанови ВГСУ від 26.12.2011 № 18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції ( далі - Постанова ВГСУ № 18).
На підставі вищевикладеного, суд розцінює такими, що не потребують доказування встановлені у мотивувальній частині постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 14.06.2016р. у справі № 906/527/15 (вступила в законну силу) обставини про те, що зобов'язання відповідача щодо сплати нарахованих сум пені та штрафу за договором про надання відновлювальної кредитної лінії №119ю/2011/05-1596/2-1 від 06.06.2011р. , та щодо сплати 3% річних та інфляційних втрат на підставі ч.2 ст. 625 ЦК України такими, що припинилися 05.06.17р. на підставі рішення про списання , прийнятого позивачем в порядку ст. 605 ЦК України.
Водночас не надається преюдиціального значення обставинам, зазначеним у судових рішеннях касаційної інстанції, оскільки останню не наділено правом, зокрема, встановлювати або вважати доведеними обставини і вирішувати питання, пов'язані з доказуванням (частина друга статті 111-7 ГПК), - за винятком випадків, коли касаційна інстанція, скасувавши рішення попередніх судових інстанцій, прийняла нове рішення на підставі встановлених ними обставин ( абзац 7 п. п. 2.6, п.2 Постанови ВГСУ № 18).
На підставі вищевикладеного, суд не вважає такою, що має преюдиціальне значення при вирішенні цього спору надану у мотивувальній частині постанови Вищого господарського суду України від 28.09.2016р. у справі № 906/527/15 правову оцінку рішенню про списання як локальному (внутрішньо-організаційному) акту , який не може відповідати чи не відповідати критеріям правочинів передбачених ч. 3 ст. 38 Закону.
На думку суду, локальному (внутрішньо-організаційному) акту відповідає саме Положення про Комітет по неплатежам ПАТ "ОСОБА_3 кредит" , а рішення про списання - має ознаки одностороннього правочину, і цю обставину визнає сам позивач в особі Уповноваженої особи Фонду, посилаючись на приписи ст. 202 ЦК України.
За загальним правилом ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Оскільки нікчемний правочин є недійсним в силу закону , правила ст. 203 ЦК України не застосовуються.
Водночас, як роз'яснив Верховний Суд України, вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому ( абз. 2 п. 5 Постанови ВСУ 06.11.2009 N 9 " Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними ").
З врахуванням вищевикладеного, суд погоджується з доводами позивача в особі Уповноваженої особи Фонду в частині права оспорювати в судовому порядку рішення про списання після розгляду справи № 906/527/15 , оскільки відповідач не визнає його нікчемність в силу Закону ( п.1 ч.3 ст. 38), посилаючись на мотивувальну частину постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 14.06.2016р. у справі № 906/527/15 щодо відсутності таких ознак у рішення про списання.
Господарський суд не знаходить підстав для визнання рішення про списання як одностороннього правочину нікчемним , з наступних підстав.
Частина 2 ст. 38 Закону в редакції , чинній у період з 08.06.15р. по 04.08.15р., зобов'язувала Уповноважену особу Фонду протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.
Зміст ч.2 ст. 38 Закону доводить , що перевірці на нікчемність підлягали також односторонні правочини банку, а не тільки договори ( ч. 2 статті 202 ЦК України).
За змістом п. 1 ч.3 статті 38 Закону в редакції , чинній у період з 08.06.15р. по 04.08.15р., односторонній правочин неплатоспроможного банку є нікчемним, якщо банк відмовився від власних майнових вимог ( саме ця підстава визначена позивачем відносно рішення про списання).
Статтею 216 ЦК України передбачено правові наслідки недійсності як нікчемних, так і оспорюваних правочинів. Правові наслідки нікчемного правочину є імперативними і, відповідно до частини четвертої статті 216 ЦК України, не можуть піддаватися змінам за домовленістю сторін ( постанова ВСУ від 02.11.2016 у цивільній справі № 201/3716/13-ц, № в реєстрі 63016008).
У ч. 4 статті 38 Закону в редакції , чинній у період з 08.06.15р. по 04.08.15р., було передбачено, що Уповноважена особа Фонду:
1) протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів;
2) вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами;
3) має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням.
Згідно із ч. 5 статті 38 Закону в редакції , чинній у період з 08.06.15р. по 04.08.15р. у разі отримання повідомлення уповноваженої особи Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.
Таким чином, встановлені у ч.ч. 4 та 5 статті 38 Закону в редакції , чинній у період з 08.06.15р. по 04.08.15р. правові наслідки нікчемного правочину банку встановлюють обов'язок повернення майна (коштів) банку, переданого за такими договорами.
За доводами позову Уповноваженої особи Фонду під " власними майновими вимогами" банку, від яких він відмовився слід вважати нараховані відповідачу суми пені та штрафу, які забезпечували виконання зобов'язання за договором про надання відновлювальної кредитної лінії №119ю/2011/05-1596/2-1 від 06.06.2011р. та нараховані суми 3 % річних та інфляційних втрат на підставі ч.2 ст. 625 ЦК України за прострочення виконання грошового зобов'язання за цим кредитним договором.
Водночас позивач не довів, на яких правових підставах нараховані позичальнику суми пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат на загальну суму 7 995701,58грн набули статусу "власних майнових вимог" банку, оскільки щонайменше не існувало рішення суду , що вступило в законну силу, про їх стягнення з позичальника. Не довів позивач також наявність правових підстав вимагати від позичальника повернення цих сум, оскільки за змістом імперативно встановлених ч. ч. 4 та 5 ст.38 Закону правових наслідків нікчемного правочину банку, останній вправі вимагати лише повернення майна та коштів, переданих банком стороні за договором.
В контексті вирішення цього спору, суд наголошує, що згідно прецедентної практики Європейського Суду з прав людини ( рішення у справі «Бейєлєр проти Італії» від 05.01.2000 р., рішення у справі «Принц Ганс-Адам ІІ де Ліхтенштейн проти Німеччини» від 12.07.2001 р., рішення у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України від 25.01.02р. ) право власності не обмежується правом власності на фізичні речі та охоплює як власне майно, так і майнові права. Однак у рішенні у справі "Маркс проти Бельгії" від 27.04.1979р., Суд визнав, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції застосовується лише у випадку порушення права володіння наявною власністю і не гарантує права на набуття власності на певне майно. Таким чином, не існує володіння власністю доти, доки особа не може заявити про своє право власності.
Окрім того, позивач залишає поза увагою зміст абз. 2 ч. 3 ст. 202 ЦК України , який встановлює, що односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила.
Вчиненим 05.06.2015р. одностороннім правочином у формі рішення про списання банк взяв на себе обов'язок списати позичальнику нараховану пеню, штраф, 3 % річних та інфляційні втрати на загальну суму 7 995701,58грн, після повернення йому всієї суми кредитних коштів та процентів за користування ними, що відповідає приписам ст. ст. 1046, 1048, 1054 ЦК України.
У ч. 1 ст. 14 ЦК України передбачено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Згідно з ч. 2 цієї статті особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Таким чином, вчинений банком односторонній правочин (як правомірний, так і нікчемний), не створює у позичальника будь-якого обов'язку перед банком.
Посилання позивача на статтю 605 ЦК України щодо неприпустимості прощення банком боргу , якщо це порушує права третіх осіб щодо майна кредитора, не заслуговують на увагу, оскільки , як вже судом мотивовано, банк не довів , що простив позичальнику "існуючі власні майнові вимоги" , які захищаються законом та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції як право власності.
Окрім того, суд звертає увагу на те, що позовна вимога сформульована в словесній формі " визнати нікчемний протокол №12 засідання комітету по неплатежам від 05.06.2015р. щодо списання пені, штрафу та інших санкцій по позичальнику ТОВ "Пеллет-Енерго Ємільчине" недійсним" не відповідає способам захисту порушеного права, оскільки протокол є документом, який фіксує факт прийняття рішення про списання колегіальним органом позивача, і не є актом за змістом статті 20 ГК України.
Таким чином, недоведеність позовних вимог є підставою для відмови у позові та покладення судового збору на сторону позивача.
Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, господарський суд,-
У позові відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 28.03.17р.
Суддя Машевська О.П.
Віддрукувати: 1 - у справу, 2-3 - сторонам (простою)