21.03.2017 року Справа № 904/11885/16
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Коваль Л.А. (доповідач)
суддів: Пархоменко Н.В., Чередка А.Є.
при секретарі судового засідання: Дон О.Я.
за участю представників сторін:
від позивача: представник ОСОБА_1, довіреність № б/н від 30.09.2016 року
від відповідача: представник Гезь А.С., довіреність № б/н від 06.10.2016 року, представник Чернецька О.А., довіреність № б/н від 06.10.2016 року
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Компанії Хотікс Менеджмент ЛТД на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 15.02.2017 року у справі № 904/11885/16
за позовом Компанії Хотікс Менеджмент ЛТД, Род-Таун, Тортола, Британські Віргінські Острови
до Публічного акціонерного товариства "Хорольський молококонсервний комбінат дитячих продуктів", м. Дніпро
про визнання недійсними та скасування рішень загальних зборів акціонерів
Компанія Хотікс Менеджмент ЛТД звернулась до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Хорольський молококонсервний комбінат дитячих продуктів" про визнання недійсними та скасування рішень загальних зборів акціонерів Публічного акціонерного товариства "Хорольський молококонсервний комбінат дитячих продуктів", які зафіксовані протоколом зборів акціонерів від 17.08.2016 року, та про визнання недійсними та скасування рішень загальних зборів акціонерів Публічного акціонерного товариства "Хорольський молококонсервний комбінат дитячих продуктів", які зафіксовані протоколом зборів акціонерів від 16.11.2016 року.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 15.02.2017 року у справі № 904/11885/16 (суддя Ліпинський О.В.):
відкладено розгляд справи;
судове засідання призначено на 19.09.2017 року;
у разі якщо виклик (повідомлення) не буде вручено своєчасно, судом призначено день наступного судового засідання на 05.10.2017 року;
до засідання зобов'язано подати: позивачу - письмові пояснення з викладенням правової позиції Компанії Хотікс Менеджмент ЛТД щодо заявленого від її імені позову; відповідачу - відзив на позов, документи, що посвідчують його правовий статус, свідоцтво про державну реєстрацію (оригінали для огляду, належним чином засвідчені копії долучити до матеріалів справи);
витребувано від Публічного акціонерного товариства "Хорольський молококонсервний комбінат дитячих продуктів" оригінали протоколів зборів акціонерів ПАТ "Хорольський молококонсервний комбінат дитячих продуктів" від 17.08.2016 року та від 16.11.2016 року; оригінали протоколів реєстрації акціонерів ПАТ "Хорольський молококонсервний комбінат дитячих продуктів" від 17.08.2016 року та від 16.11.2016 року; докази належного повідомлення акціонерів про проведення загальних зборів акціонерів від 17.08.2016 року;
зобов'язано відповідача надати господарському суду Дніпропетровської області в строк до 03.03.2017 року належним чином нотаріально завірені копії перекладу на англійську мову ухвали господарського суду Дніпропетровської області від 15.02.2017 року по справі № 904/11885/16, прохання про вручення за кордоном судових та позасудових документів, підтвердження та короткий виклад документа, виклик (повідомлення) в двох примірниках;
зупинено провадження у справі № 904/11885/16.
Приймаючи вказану ухвалу, місцевий господарський суд послався на обставини наявності сумнівів щодо належного підтвердження повноважень представників позивача, які діють на підставі довіреностей (а.с. 160-166, т. 1, а.с. 17-25, т. 2), оскільки останні мають певні недоліки в їх оформленні, та, відповідно, виникають обґрунтовані сумніви щодо можливості їх прийняття на території України в якості належних доказів в підтвердження повноважень цих представників. З метою з'ясування правової позиції Компанії Хотікс Менеджмент ЛТД щодо заявленого від її імені позову, суд дійшов висновку про необхідність здійснення повідомлення Компанії Хотікс Менеджмент ЛТД про час та місце слухання даної справи шляхом звернення до уповноваженого органу з відповідним судовим дорученням на підставі ст. 2 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних та комерційних справах від 15.11.1965 року та ст. 125 ГПК України.
Не погодившись з зазначеною ухвалою суду, Компанія Хотікс Менеджмент ЛТД подала апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваної ухвали норм процесуального права, позивач просить скасувати цю ухвалу в частині вручення документів (повідомлення Компанії Хотікс Менеджмент ЛТД про розгляд справи) та в частині зупинення провадження у справі; справу передати до господарського суду Дніпропетровської області для продовження її розгляду.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що позовна заява Компанії Хотікс Менеджмент ЛТД, яка розглядається господарським судом, підписана її уповноваженим представником - ОСОБА_1, яка, у свою чергу, діє на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 30.09.2016 року, підписаної директором - ОСОБА_4. За доводами позивача, зазначена довіреність відповідає всім вимогам Гаазької конвенції від 05.10.1961 року, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, зокрема, містить апостиль № 27908/2016. Отже, на думку позивача, позовна заява підписана належним чином уповноваженим представником, який діє від імені Компанії Хотікс Менеджмент ЛТД в межах наданих йому повноважень. Враховуючи, що Компанію Хотікс Менеджмент ЛТД представляє належним чином уповноважений представник, позивач вважає, що у суду не було підстав приймати рішення про звернення із судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави та, у зв'язку з чим, зупиняти провадження у справі. Позивач посилається і на те, що зупинення провадження у справі призведе до порушення двомісячного розумного строку розгляду справи, встановленого частиною першою ст. 69 ГПК України, і має на меті виключно затягування розгляду справи.
У додаткових поясненнях, що надійшли до апеляційного господарського суду 21.03.2017 року, позивач зазначає, що у разі наявності у іноземного суб'єкта господарювання уповноваженого представника в Україні, що наділений повноваженнями представляти такого суб'єкта у суді, у повідомленні вказаної іноземної юридичної особи про розгляд справи у порядку, передбаченому Конвенцією, немає потреби. У даному випадку, судом розглядається позов Компанії Хотікс Менеджмент ЛТД, тобто іноземна особа є позивачем, їй відомо про наявність цієї судової справи. Представник позивача був присутній у судовому засіданні, але, незважаючи на це, судом було прийнято рішення про зупинення провадження у справі з метою здійснення повідомлення Компанії Хотікс Менеджмент ЛТД про час та місце слухання цієї справи. Також, позивач посилається на ті обставини, що питання повноважень представників Компанії Хотікс Менеджмент ЛТД неодноразово досліджувалося судами різних інстанцій, зокрема, Вищим господарським судом України у справі № 910/16175/16. Окрім цього, Реєстратор Вищого суду Республіки Сейшельські острови у листі від 03.03.2017 року підтвердив те, що апостиль № 27908 від 03.11.2016 року, що міститься на довіреності від 30.09.2016 року, є дійсним.
Відповідач проти задоволення апеляційної скарги заперечує та зазначає, що позивачем у даній справі є юридична особа - нерезидент України, яка зареєстрована на території Британських Віргінських Островів. Для встановлення правового статусу органів юридичної особи - нерезидента України (її керівника тощо) з метою визначення їх правоздатності та дієздатності, наявності повноважень діяти від певної юридичної особи у суді, у тому числі видавати довіреності, необхідним є огляд і дослідження судом документів, які підтверджують правовий статус юридичної особи (статут, інший засновницький документ тощо) відповідно до особистого закону юридичної особи -нерезидента. За доводами відповідача, до позовної заяви позивачем не було надано жодного доказу на підтвердження наявності у позивача правосуб'єктності. Відповідач вважає, що довіреності Компанії Хотікс Менеджмент ЛТД від 01.03.2016 року та від 30.09.2016 року містять у своєму змісті неточності та суперечності, які унеможливлювали їх врахування судом як належних документів, що підтверджують повноваження ОСОБА_1 та ОСОБА_5 діяти від імені та в інтересах позивача. Відповідно до копії довіреності Компанії Хотікс Менеджмент ЛТД від 01.03.2016 року підпис директора міс ОСОБА_4 на даній довіреності засвідчений нотаріусом Франком Аллі, підпис нотаріуса скріплений печаткою. На довіреності згідно з Гаазькою конвенцією від 05.10.1961 року проставлений апостиль - спеціальний штамп, який проставляється на офіційних документах, що надходять з держав - учасниць Конвенції, який засвідчує справжність підпису особи під документом і автентичність відбитку печатки або штампа, якими скріплено документ. Зі змісту зазначеного апостилю вбачається, що цей документ (довіреність) посвідчений Ж. Камілле, який виконує обов'язки нотаріуса, скріплений печаткою нотаріуса Сейшельських островів Жоеля Ф. Камілле. Засвідчено у м. Вікторія 01.03.2016 року Дж. Естікотом, реєстратором Верховного суду. На апостилі проставлені дві печатки: Верховного суду Сейшельських островів і Джулі Бонте реєстратора Верховного суду Сейшельських островів. Тобто, відомості, викладені в апостилі, не співпадають. Зі змісту копії довіреності Компанії Хотікс Менеджмент ЛТД на ОСОБА_1 від 30.09.2016 року, складеної англійською мовою, а також її перекладу українською мовою, вбачається, що вона складена, видана та підписана у місті Тортола, Британські Віргінські Острови; апостиль проставлено на Сейшельських островах. За доводами відповідача, оскільки документ (довіреність) складено на території Британських Віргінських Островів, компетентним органом, який повинен був проставити апостиль, є орган держави Британські Віргінські Острови, а не орган Сейшельських островів. Разом з тим, як вважає відповідач, відповідно до вимог Гаазької конвенції 1961 року та Закону України "Про міжнародне приватне право" тільки належним чином апостильований документ може прийматись на території України, тоді як апостилі на довіреностях від 01.03.2016 року та від 30.09.2016 року не відповідають положенням Гаазької конвенції 1961 року, тобто довіреності не легалізовані належним чином, відповідно, вказані довіреності не можуть бути прийняті на території України, у тому числі і судом. Враховуючи те, що зазначені довіреності містять неточності, що унеможливлює їх беззаперечне прийняття судом, як належно оформлених документів, які надають право зазначеним у довіреностях особам діяти від імені Компанії Хотікс Менеджмент ЛТД, у зв'язку з відсутністю на території України філій, представництв, відокремлених підрозділів компанії, яким можливо було б направити судові документи без застосування інституту судового доручення, а також у зв'язку з відсутністю станом на 15.02.2017 року у суду першої інстанції повноважних представників Компанії Хотікс Менеджмент ЛТД, з метою вручення документів - ухвали та судової повістки по даній справі, суд першої інстанції, на думку відповідача, обґрунтовано врахував положення ст.ст. 123, 125 ГПК України та приписи Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах щодо юридичної особи - нерезидента сторони по даній справі. За доводами відповідача, процедура повідомлення нерезидента про дату та час судового засідання з отриманням відповідного підтвердження у порядку, визначеному Конвенцією, передбачає більш тривалий термін (шість місяців), ніж встановлений частиною першою ст. 69 ГПК України двомісячний строк вирішення спору, у зв'язку з чим процесуальним законом визначено обов'язкове зупинення провадження у справі за наявності вказаної підстави. Суд першої інстанції, врахувавши відсутність повноважних представників позивача в Україні, яким було б надано право представляти інтереси Компанії Хотікс Менеджмент ЛТД у даній справі, та яких можливо було б повідомити про розгляд справи, обґрунтовано зупинив провадження для уникнення порушення процесуальних строків розгляду справи та з огляду на обов'язковість вчинення таких дій (зупинення провадження) у випадках, передбачених частиною першою ст. 79 ГПК України. Також, відповідач посилається на ті обставини, що положеннями чинного процесуального законодавства не передбачено можливості апеляційного оскарження ухвали про відкладення розгляду справи та призначення наступного судового засідання, про звернення з судовим дорученням, що унеможливлює здійснення перегляду таких ухвал в апеляційному чи касаційному порядку; суд апеляційної інстанції може здійснити перегляд оскаржуваної ухвали господарського суду лише в частині зупинення провадження у справі і лише з підстав її невідповідності вимогам ст. 79 ГПК України.
У судовому засіданні 21.03.2017 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково в силу наступного.
Приписами ст. 106 ГПК України визначено перелік ухвал місцевого господарського суду, які можуть бути оскаржені окремо від рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку.
До зазначеного переліку не включено ухвали про відкладення розгляду справи та призначення наступного судового засідання, про витребування документів, що виключає перегляд відповідних судових актів в апеляційному порядку окремо від рішення суду.
Разом з тим, згідно з частиною п'ятою ст. 79 та п. 6 частини першої ст. 106 ГПК України ухвала про зупинення провадження у справі є такою, що підлягає оскарженню.
З огляду на викладене, ухвала господарського суду від 15.02.2017 року у даній справі переглядається лише в частині зупинення провадження у справі.
Процесуальним законодавством визначено, що про зупинення провадження у справі виноситься ухвала, яка відповідно до пункту 3 частини другої ст. 86 ГПК України повинна містити мотиви її винесення з посиланням на законодавство.
Відповідно до частини першої ст. 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.
Статтею 79 ГПК України встановлено вичерпний перелік підстав зупинення провадження у справі. Зупинення провадження у справі з інших підстав є неправомірним.
Як вбачається з матеріалів справи, місцевий господарський суд, постановляючи ухвалу в частині зупинення провадження у справі, виходив з того, що позивача - Компанію Хотікс Менеджмент ЛТД необхідно повідомити про час та місце слухання даної справи шляхом звернення до уповноваженого органу з відповідним судовим дорученням на підставі ст. 2 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 15.11.1965 року (далі - Конвенція) та ст. 125 ГПК України з метою з'ясування правової позиції Компанії Хотікс Менеджмент ЛТД щодо заявленого від її імені позову, а також, враховуючи наявні, на думку суду, недоліки в оформленні довіреностей на осіб, які здійснюють представництво позивача у цій справі.
Апеляційний господарський суд вважає такі висновки суду першої інстанції помилковими, зважаючи на наступне.
Статтею 123 ГПК України передбачено, що іноземні суб'єкти господарювання мають такі самі процесуальні права і обов'язки, що і суб'єкти господарювання України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Відповідно до статті 125 ГПК України, у разі якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Водночас слід враховувати, що згаданою нормою закону встановлено саме право суду, а не його обов'язок, у разі необхідності, з урахуванням обставин конкретної справи та вимог закону, звертатись до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави з судовим дорученням.
Порядок передачі судових та позасудових документів регулюється Конвенцією про вручення судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року, яка застосовується у цивільних та комерційних справах щодо всіх випадків, коли існує потреба в передачі судових та позасудових документів для вручення за кордоном.
Держава Україна приєдналася до цієї Конвенції 19 жовтня 2000 року відповідно до Закону України "Про приєднання України до Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах". Конвенція набула чинності для України 01.12.2001 року.
Сполучене Королівство Великобританії та Північної Ірландії підписало Конвенцію 10 грудня 1965 року, ратифікація або приєднання - 17 листопада 1967 року, набрання чинності - 10 лютого 1969 року.
Згідно зі статтею 3 Конвенції 1965 року орган влади чи судовий працівник, компетентний відповідно до права запитуючої Держави, направляють Центральному Органу запитуваної Держави прохання згідно з формуляром, що додається до цієї Конвенції, без потреби легалізації або виконання інших аналогічних формальностей. До прохання додається документ, що підлягає врученню, або його копія. Прохання і документ надаються в двох примірниках.
Відповідно до статті 5 Конвенції 1965 року Центральний Орган запитуваної Держави власноручно вручає документ або забезпечує його вручення відповідним органом: a) у спосіб, визначений його внутрішнім правом для вручення документів, складених в цій державі, особам, що перебувають на її території, або b) в особливий спосіб, обумовлений запитуючим органом, якщо такий спосіб не є несумісним з законами запитуваної Держави. З урахуванням положень пункту (b) частини першої цієї статті документ може завжди бути вручений шляхом безпосередньої доставки одержувачу, який приймає його добровільно. Якщо документ має бути вручений відповідно до частини першої цієї статті, то Центральний Орган може вимагати, щоб документ був складений або перекладений офіційною мовою або однією з офіційних мов запитуваної Держави. Частина прохання, яка відповідає формуляру, доданому до цієї Конвенції, що містить короткий виклад суті документу, що підлягає врученню, вручається разом з документом.
В свою чергу, статтею 10 Конвенції 1965 року передбачено, якщо запитувана Держава не заперечує, то ця Конвенція не обмежує: a) можливості надсилати судові документи безпосередньо поштою особам, які перебувають за кордоном, b) можливості для судових працівників, службовців або інших компетентних осіб запитуючої Держави здійснювати вручення судових документів безпосередньо через судових працівників, службовців або інших компетентних осіб запитуваної Держави, c) можливості для будь-якої заінтересованої в судовому процесі особи здійснювати вручення судових документів безпосередньо через судових працівників, службовців або інших компетентних осіб запитуваної Держави.
Як вбачається з інформації, яка міститься на інтернет-сторінці https://www.hcch.net/index_en.php?act=authorities.details&aid=278, Великобританія (до складу якої входять Британські Віргінські острови) не заперечує проти застосування ст. 10 (а) Конвенції.
Отже, беручи до уваги вимоги статті 10 Конвенції, господарський суд не був обмежений у виборі способу передачі судових документів, що підлягають врученню за кордоном, з переліку способів, визначених Конвенцією (у тому числі не обмежений у можливості надсилати судові документи позивачу - нерезиденту у порядку, визначеному у пункті "а" статті 10 Конвенції, а саме надсилати судові документи безпосередньо поштою на адресу позивача).
Згідно з п. 6 Закону України "Про приєднання України до Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах", якщо виконано всі умови, зазначені у частині другій статті 15 Конвенції, суддя незалежно від положень частини першої статті 15 Конвенції може винести рішення, навіть якщо не надійшло жодного підтвердження про вручення або безпосередню доставку документів.
Процесуальною підставою зупинення провадження у справі суд першої інстанції зазначив положення частини першої ст. 79 ГПК України, відповідно до якої господарський суд зупиняє провадження у справі, зокрема, у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.
Враховуючи, що місцевий господарський суд в оскаржуваній ухвалі не визначив Орган іноземної держави, до якого суд звертається (а не має намір звернутися), а також те, що резолютивна частина ухвали не визначає саму обставину звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги, апеляційний господарський суд вбачає підстави вважати, про необґрунтованість зупинення провадження у справі, оскільки виправити вказаний недолік ухвали під час зупинення провадження у справі неможливо.
Тобто, фактично господарський суд першої інстанції зупинив провадження у справі у зв'язку із наміром в подальшому вручити судові документи нерезиденту шляхом направлення судового доручення, для чого зобов'язав сторін вчинити певні дії з оформлення та надання суду нотаріально засвідчених перекладів процесуальних документів.
За приписами частини першої ст. 79 ГПК України звернення з судовим дорученням про надання правової допомоги до компетентного органу іноземної держави повинно відбуватись одночасно із зупиненням провадження у справі у разі такого звернення та повинно слугувати підставою для такого зупинення.
Судове доручення - це процесуальна дія, що передбачає передачу повноважень судді певному органу чи особі на вчинення певних процесуальних дій, і саме вона є підставою такого зупинення провадження у справі.
Оскільки суд першої інстанції не звертався до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави із судовим дорученням (виходячи з резолютивної частини ухвали суду), то в нього були відсутні підстави для зупинення провадження у справі.
Як зазначено вище, у разі якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави у порядку, встановленому ГПК України або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Положення Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 15.11.1965 року застосовуються у випадку, коли існує потреба в передачі судових та позасудових документів для вручення за кордоном; метою підписання вказаної Конвенції державами було бажання створити відповідні засоби, для того, щоб судові або несудові документи, які підлягають врученню за кордоном, були доведені до відома їх одержувачів у належний строк.
Так, повідомлення юридичної особи - нерезидента у передбачений законодавством спосіб здійснюється саме з метою інформування останнього про наявність справи, яка розглядається судом, для надання особі можливості вжиття заходів захисту, а саме, належного ознайомлення зі справою та вимогами інших сторін, підготовки власної позиції, доказів, доводів та міркувань тощо.
У даному випадку, звернення місцевого господарського суду з судовим дорученням мало на меті не повідомлення нерезидента, який є позивачем у справі, про час та місце слухання даної справи, а усунення власних сумнівів суду щодо наявності повноважень у представників позивача за відповідними довіреностями та підтвердження правильності видачі, оформлення та прийнятності цих довіреностей в Україні.
Проте, для встановлення відповідних обставин застосування положень Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 15.11.1965 року судом першої інстанції є помилковим, оскільки вона має інший предмет правового регулювання; суд першої інстанції для встановлення обставин справи, які, на його думку, необхідно досліджувати у даній справі (правильність оформлення довіреностей на представників позивача), мав можливість звернутись з відповідними запитами до органів управління юстиції України, а також за міжнародною правовою допомогою до органів інших держав за обставин існування у цьому об'єктивної необхідності.
Суд апеляційної інстанції також враховує, що в силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі "Смірнова проти України").
Суд нагадує, що роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (§ 51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 року у справі "Красношапка проти України").
Отже, за таких обставин, враховуючи можливість застосування у спірних правовідносинах статті 10 Конвенції 1965 року та направлення судових рішень поштою, зважаючи на те, що місцевим господарським судом не було встановлено неможливості повідомлення позивача у визначений статтею 87 ГПК України спосіб, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає безпідставним висновок суду першої інстанції про необхідність застосування порядку передачі судових та позасудових документів, врегульованого статтею 125 ГПК України та статтею 15 Конвенції 1965 року.
Необґрунтоване зупинення провадження у даній справі призводить до затягування строків розгляду справи і перебування в стані невизначеності учасників процесу.
З огляду на наведене, висновки суду першої інстанції про наявність підстав для зупинення провадження у справі суперечать положенням частини першої ст. 79 ГПК України, що є підставою для скасування оскаржуваної ухвали суду в частині зупинення провадження у справі, як такої, що прийнята з порушенням норм процесуального права, а справа підлягає направленню до місцевого господарського суду для розгляду позову у справі по суті.
Відповідно, апеляційний господарський суд відхиляє доводи відповідача щодо правомірності прийняття оскаржуваної ухвали про зупинення провадження у даній справі.
Апеляційний господарський суд не досліджує інші доводи сторін щодо наявності у представників позивача повноважень на вчинення відповідних процесуальних дій від імені останнього, оскільки дослідження вказаних обставин не входить до предмету доказування в частині перегляду ухвали про зупинення провадження у справі.
Судові витрати за подання апеляційної скарги, враховуючи положення п. 4.8. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" з подальшими змінами і доповненнями, підлягають розподілу господарським судом Дніпропетровської області за результатами розгляду ним справи згідно із загальними правилами ст. 49 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-106 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд -
Апеляційну скаргу Компанії Хотікс Менеджмент ЛТД на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 15.02.2017 року у справі № 904/11885/16 задовольнити частково.
Ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 15.02.2017 року у справі № 904/11885/16 скасувати в частині зупинення провадження у справі.
Справу № 904/11885/16 передати до господарського суду Дніпропетровської області для розгляду позовної заяви Компанії Хотікс Менеджмент ЛТД по суті.
Розподіл сум судового збору, пов'язаного з розглядом апеляційної скарги, здійснити господарському суду Дніпропетровської області за результатами розгляду ним позову у справі відповідно до норм Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена 27.03.2017 року.
Головуючий суддя Л.А. Коваль
Суддя Н.В. Пархоменко
Суддя А.Є. Чередко