ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
20.03.2017 Справа №905/3542/16
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Зв'язоксервіс"
до Публічного акціонерного товариства "Укртелеком"
про зобов'язання вчинити дії
Суддя Трофименко Т.Ю.
В засіданні приймали участь:
Від позивача: Ахременко Р.С. - по дов. №7 від 06.03.2017р.
Від відповідача: Дубищев Ю.В. по довіреності № 1193 від 07.12.16р.
Обставини справи:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Зв'язоксервіс" звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" про зобов'язання вчинити дії, передбачені п. 4.5., 5.1., 5.2. Договору № 2К500-1785/16 від 29.07.2016, а саме: надати рахунок на плату послуг з технічного нагляду з подальшим (після оплати) наданням дозволу (забезпечення технічного нагляду) на демонтаж кабелів відповідно до запиту ТОВ "Спецзв'язок" від 03.11.2016 № 34.
Ухвалою Господарського суду Донецької області від 19.12.2016 було порушено провадження у справі № 905/3542/16 та призначено її до розгляду на 28.12.2016.
Розгляд справи відкладався на 05.01.2017 та 18.01.2017.
Ухвалою Господарського суду Донецької області від 18.01.2017 справу № 905/3542/16 було направлено до Господарського суду міста Києва за територіальною підсудністю.
Відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 905/3542/16 було передано судді Трофименко Т.Ю.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.01.2017 справу № 905/3542/16 прийнято суддею Трофименко Т.Ю. до свого провадження та призначено її до розгляду на 20.02.2017.
30.01.2017 до суду надійшло клопотання Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Дніпропетровської філії про участь представника у судовому засіданні в режимі відеоконференції, забезпечення проведення якої доручити Жовтневому районному суду м. Маріуполя Донецької області, оскільки зазначений суд - найближчий, до якого може прибути представник ПАТ "Укртелеком" ОСОБА_3
Ухвалою від 31.01.17 в задоволенні клопотання Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Дніпропетровської філії про участь у судовому засіданні у справі № 905/3542/16 в режимі відеоконференції було відмовлено.
06.02.2017 через загальний відділ діловодства суду від представника відповідача надійшло клопотання про долучення документів на виконання вимог ухвали від 25.01.2017.
09.02.2017 до суду надійшло клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Зв'язоксервіс" про долучення документів на виконання вимог ухвали від 25.01.2017 та клопотання про участь представника у судовому засіданні в режимі відеоконференції, забезпечення проведення якої доручити Селидівському міському суду Донецької області.
Ухвалою від 13.02.2017 у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Зв'язоксервіс" про участь у судовому засіданні у справі № 905/3542/16 в режимі відеоконференції було відмовлено.
20.02.2017 представник відповідача в судове засідання з'явився. Проти задоволення позовних вимог заперечував, заперечення були викладені в письмовому відзиві на позовну заяву.
Представник позивача в судове засідання не з'явився. Від представника позивача на час судового засідання до суду інших клопотань не надійшло, про дату та час проведення судового засідання належним чином повідомлений.
Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Такими обставинами, зокрема є: нез'явлення в засідання представника позивача.
Оскільки нез'явлення у судове засідання повноважного представника позивача та неналежне виконання ним вимог суду перешкоджає повному, всебічному та об'єктивному розгляду справи, суд визнав за необхідне розгляд даної справи відкласти на 20.03.2017р. та зобов'язав позивача надати до суду певні документи.
В судовому засіданні 20.03.2017р. представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
Представник відповідача проти задоволення позову заперечував із підстав викладених в наданому суду письмовому відзиві.
В судовому засіданні 20.03.2017 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши доводи повноважних представників позивача та відповідача по суті спору та дослідивши наявні у матеріалах даної справи докази, господарський суд міста Києва,-
25 травня 2015 року Публічне акціонерне товариство «Укртелеком» (надалі відповідач) отримало від Товариства з обмеженою відповідальністю «Зв'язоксервіс» (надалі позивач) лист №27 з проханням укласти договір оренди місця в телефонній каналізації ПАТ «Укртелеком», у зв'язку із тим, що кабельні лінії Державного відкритого акціонерного товариства «Вузол виробничо-технологічного зв'язку» були продані фізичній особі ОСОБА_4 згідно з договором купівлю-продажу від 21.11.2013 та взяті ТОВ «Зв'язоксервіс» в оренду у ОСОБА_4 відповідно до договору оренди обладнання від 01.12.2013 №02/12 строком до 31.08.2016.
19 серпня 206 року на адресу Дніпропетровської філії ПАТ «Укртелеком» надійшов на розгляд протокол розбіжностей разом із підписаним Договором №12К500-1785/16 від 29.07.2016 про надання в користування кабельної каналізації електрозв'язку ПАТ «Укртелеком». Зазначений протокол розглянуто та 08.09.2016 направлено на адресу Позивача протокол узгодження розбіжностей разом із листом з роз'ясненнями, оскільки запропоновані ТОВ «Зв'язоксервіс» зміни не відповідають у повному обсязі вимогам чинного законодавства та погіршують положення Укртелекому в економічному і правовому аспектах.
Позивач вважає, що відповідач порушує умови договору, а саме не виконує п. 4.5., 5.1., 5.2. Договору № 2К500-1785/16 від 29.07.2016, а саме: надати рахунок на плату послуг з технічного нагляду з подальшим (після оплати) наданням дозволу (забезпечення технічного нагляду) на демонтаж кабелів відповідно до запиту ТОВ "Спецзв'язок" від 03.11.2016 № 34.
Дослідивши наявні у справі матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд відмовляє у задоволенні позову виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору та встановлюються письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів, а також поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини; інші юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України також передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За правилами ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
У відповідності до ст. 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Договором, відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За правилами ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно з ч. 1 ст. 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Відповідно до ч. 1 ст. 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Частиною 2 статті 649 Цивільного кодексу України розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору не на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, можуть бути вирішені судом у випадках, встановлених за домовленістю сторін або законом.
У відповідності до ч. 1 ст. 187 Господарського кодексу України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.
Проаналізувавши вищенаведені норми законодавства України, а також положення спірного договору, суд відзначає, що вказаний договір не укладається за державним замовленням та законом не передбачено обов'язковість його укладення та безпосередньо умови договору не передбачають можливість чи обов'язковість укладення договору зберігання за рішенням суду або інші переддоговірні спори за ним.
Відтак, у даному випадку суд виходить із закріпленого в законі принципу вільного волевиявлення сторін на укладення договору та визначення його умов.
Умовами ст. 638 ЦК України та ст. 180 ГК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (ч. З ст. 180 ГК України).
Рішенням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації, №428 від 23.08.2012 року затверджено Правила надання в користування кабельної каналізації електрозв'язку (далі-Правила). Згідно розділу IV Правил досудове врегулювання спорів між замовником та постачальником, які виникають на будь-яких етапах укладення та виконання договору, вирішується шляхом проведення двосторонніх консультацій та переговорів. Консультації та переговори проводяться уповноваженими представниками замовника та постачальника ККЕ після попереднього повідомлення однієї зі сторін про ініціювання проведення переговорів. Якщо за результатами переговорів з'ясовано, що сторони не можуть дійти згоди щодо укладення чи виконання договору, позиції сторін оформлюються у вигляді протоколу розбіжностей. Кожна зі сторін може направити протокол розбіжностей разом із заявою про врегулювання спору в Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації (далі - НКРЗІ). За результатами розгляду заяви НКРЗІ надає сторонам рекомендації щодо досудового врегулювання спору. У разі неможливості досудового врегулювання спору між сторонами шляхом переговорів або відповідно до результатів розгляду заяви НКРЗІ спір вирішується в судовому порядку.
Отже, в зазначених Правилах відсутній такий механізм урегулювання спору, як автоматичне укладання договору.
Статтею 189 Господарського кодексу України визначено, що ціна (тариф) є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання. Ціна є істотною умовою господарського договору.
Згідно з п.1 розділу VI. Умови розрахунків та оплати наданих послуг Правил за надані постачальником послуги з надання в користування ККЕ замовник здійснює їх оплату згідно з договором про надання в користування ККЕ.
Відповідно до п. 3 розділу VI. Умови розрахунків та оплати наданих послуг Правил надання в користування ККЕ здійснюється постачальником за тарифами, встановленими НКРЗІ, з дня набрання ними чинності або внесення змін до них.
З урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що між сторонами не укладений договір, оскільки між сторонами не досягнуто згоди зі строку дії договору, ціни договору та розрахунку плати за використання позивачем кабельної каналізації електрозв»язку відповідача.
При цьому, суд наголошує, що у даному випадку позивачем не наведено норм законодавства, які б передбачали обов'язок відповідача укласти договір про надання в користування кабельної каналізації електрозв»язку ПАТ «Укртелеком».
Щодо позовних вимог позивача про зобов»язання позивача вчинити дії, передбачені п. 4.5., 5.1., 5.2. Договору № 2К500-1785/16 від 29.07.2016, а саме: надати рахунок на плату послуг з технічного нагляду з подальшим (після оплати) наданням дозволу (забезпечення технічного нагляду) на демонтаж кабелів відповідно до запиту ТОВ "Спецзв'язок" від 03.11.2016 № 34, суд відзначає наступне:
01.09.2016р. між позивачем та ОСОБА_4 (надалі орендодавець) укладено договір №01/16 оренди обладнання.
Відповідно до п.1.1 договору орендодавець передав позивачу , а позивач прийняв в строкове платне володіння та користування наступне майно: обладнання АТС.
Відповідно до п. 4.1 договору №01/16 оренди обладнання від 01.09.2016р. позивач зобов'язаний використовувати об»єкт оренди відповідно до умов цього договору, за власний рахунок усувати несправності та поломки, що виникають у процесі експлуатації. Дотримуватись належного режиму експлуатації та зберігання майна, що орендується, у відповідності до технічної документації, здійснювати за власний рахунок профілактичне обслуговування та поточний ремонт майна, капітальний ремонт майна, що орендується.
Відповідно до п. 1.3 договору об»єкт оренди є власністю орендодавця.
Згідно присів ст. 317 ЦК України власникові, тобто фізичній особі ОСОБА_4, належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Укладений договір оренди обладнання №02/12 від 01.12.2013 не надає право ТОВ «Зв'язоксервіс» розпоряджатися майном ОСОБА_5, тобто у ТОВ «Зв'язоксервіс» відсутні повноваження на проведення робіт з демонтажу.
Відповідно до приписів ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
До господарського суду має право звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Тобто в контексті цієї норми має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Виключно суб'єктивний характер заінтересованості як переконаності в необхідності судового захисту суб'єктивного матеріального права чи законного інтересу може підтверджуватися при зверненні до суду лише посиланням на таку необхідність самої заінтересованої особи 13. Саме тому суд не вправі відмовити у прийнятті позовної заяви з тих лише підстав, що не вбачається порушення матеріального права чи законного інтересу позивача, або заявник без належних підстав звернувся до суду в інтересах іншої особи.
Важлива в цьому аспекті для застосування коментованої статті правова позиція, висловлена у ч. 3 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців третього, четвертого, п'ятого статті 248 3 Цивільного процесуального кодексу України та за конституційними зверненнями громадян ОСОБА_6 і ОСОБА_7 щодо офіційного тлумачення положення абзацу четвертого статті 248 3 Цивільного процесуального кодексу України (справа щодо конституційності статті 248 3 ЦПК України) від 23 травня 2001 року N 6-рп/2001: "Відповідно до положення частини другої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Аналіз цього положення у взаємозв'язку з положеннями частин першої, другої статті 55 Конституції України дає підстави дійти висновку, що судам підвідомчі будь-які звернення фізичної особи щодо захисту своїх прав і свобод. Тому суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушено чи порушуються, або створено чи створюються перешкоди для їх реалізації, або має місце інше ущемлення прав і свобод".
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що відповідач не порушує права та охоронювані законом інтереси позивача, оскільки договір між сторонами не укладений, а майно, на яке просить позивач надати дозвіл на демонтаж не належить відповідачу по даній справі, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Крім того, суд вважає за необхідне відзначити, що відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
При цьому, предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права саме - заходами, які прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб'єктивних цивільних прав та (або) усунення наслідків такого порушення.
Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.
Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Підсумовуючи вищевикладене, виходячи із заявлених вимог, наведених обґрунтувань та наданих доказів, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.
Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ст.. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст. 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесулаьного кодексу України,-
В задоволенні позову відмовити.
Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 27.03.2017р.
Суддя Трофименко Т.Ю.