04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"24" березня 2017 р. Справа №24/747
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Разіної Т.І.
суддів: Чорної Л.В.
Тищенко О.В.
розглянувши матеріали апеляційної скарги громадської організації «Ліга підприємців транспортної інфраструктури» на рішення господарського суду міста Києва у справі № 30.10.2006 (суддя Смілянець В.В.)
за позовом суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2 м. Київ,
до Комунального підприємства "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" м. Київ,
про зобов'язання вчинити певні дії
Рішенням господарського суду міста Києва від 30.10.2006 № 24/747 позовні вимоги задоволено повністю.
Визнано право власності суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на нежитлові будівлі: літера В, площею 152,1 кв. м., літера Г та літера г площею 176,1 кв. м., літера Д площею 69,7 кв. м. - загальною площею 397,9 кв. м., розташованих за адресою: АДРЕСА_1, на підставі договору купівлі-продажу № 1к-1901 від 06.10.2016
Зобов'язано Комунальне підприємство "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" здійснити реєстрацію права власності Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на нежитлові будівлі: літера В, площею 152,1 кв. м., літера Г та літера г площею 176,1 кв. м., літера Д площею 69,7 кв. м. - загальною площею 397,9 кв. м., розташованих за адресою: АДРЕСА_1, на підставі договору купівлі-продажу № 1к-1901 від 06.10.2016. Вирішено питання судових витрат.
01.03.2017 (відповідно до штемпелю поштового відділення зв'язку проставлено на конверті) громадською організацією «Ліга підприємців транспортної інфраструктури» (надалі- апелянт), як особою, яка не брала участь у даній справі - в порядку ч. 1 ст. 91 ГПК України було подано апеляційну скаргу на рішення господарського суду міста Києва від 30.10.2006 у справі № 24/747.
В апеляційній скарзі апелянт просить залучити його до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, відновити процесуальні строки на оскарження рішення в апеляційній інстанції, скасувати рішення господарського суду міста Києва від 30.10.2006 у справі № 24/747 та в задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Дослідивши матеріали апеляційної скарги та додані до неї документи, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не відповідає вимогам розділу ХІІ ГПК України з наступних підстав.
Згідно із ст. 93 ГПК України апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення місцевим господарським судом. У разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, цей строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 цього Кодексу.
Апеляційна скарга, яка подана після закінчення строків, встановлених ст. 93 ГПК України, повертається, якщо апеляційний господарський суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку. Відповідну заяву (клопотання) може бути викладено в апеляційній скарзі чи в окремому документі, і в останньому випадку її має бути подано одночасно з апеляційною скаргою (п. 6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 17.05.2011 р. "Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України").
Згідно з ч. 3 ст. 84 Господарського процесуального кодексу України ( у редакції, яка діяла на дату винесення рішення судом першої інстанції) рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.
Перебіг процесуального строку, обчислюваного роками, місяцями або днями, починається наступного дня після календарної дати або настання події, якими визначено його початок (ч. 3 ст. 50 ГПК України).
Зі змісту наведених правових норм вбачається, що перебіг процесуального строку розпочинається саме з наступного дня після набрання законної сили судовим рішенням, що оскаржується, тобто перебіг цього строку не залежить від інших обставин (тривалості поштового обігу кореспонденції, розісланої судом сторонам, необхідності часу на усунення допущених процесуальних недоліків при оформленні касаційної скарги тощо).
Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуване рішення господарського суду міста Києва було прийнято 30.10.2006, а апеляційну скаргу громадською організацією «Ліга підприємців транспортної інфраструктури» подано 01.03.2017, що підтверджується штемпелем поштового відділення зв'язку проставлено на конверті, тобто, з пропуском строку, встановленого для подання апеляційної скарги, більше 10 (десяти) років, з моменту набрання оскаржуваним судовим рішенням законної сили.
Апеляційний господарський суд постановляє ухвалу про повернення апеляційної скарги у випадках, якщо вона подана після закінчення строків, установлених цією статтею, і суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, та незалежно від поважності причини пропуску цього строку - у разі, якщо апеляційна скарга подана прокурором, органом державної влади, органом місцевого самоврядування після спливу одного року з дня оголошення оскаржуваного судового рішення.
За заявою сторони, прокурора чи зі своєї ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 1 ст. 53 ГПК України).
Отже, закон пов'язує можливість відновлення пропущеного процесуального строку з обов'язковою наявністю поважних причин такого пропуску. Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій. Клопотання про поновлення процесуального строку повинно містити роз'яснення причин пропуску такого строку і підстави, з яких заявник вважає ці причини поважними.
В обґрунтування заявлено клопотання, громадська організація «Ліга підприємців транспортної інфраструктури» зазначає, що про оскаржуваний судовий акт останнє дізналося з листа громадської організації «Сила України» № 1 від 27.02.2017.
Таким чином, громадська організація «Ліга підприємців транспортної інфраструктури» вважає причини пропуску строку на подання апеляційної скарги поважними.
Поновлення пропущеного процесуального строку є правом суду, яким останній користується виходячи із поважності причин пропуску строку, які в даному випадку не вбачаються, оскільки громадська організація «Ліга підприємців транспортної інфраструктури» була заснована 20.04.2015 року, тобто майже дев'ять (9) років після прийняття рішення суду першої інстанції.
Діюче процесуальне законодавство не допускає довільного, необмеженого у часі перегляду судових рішень.
Норми ГПК України, встановлюючи строки для подачі скарг, тим самим визначають баланс між принципом правової визначеності, забезпечуючи стабільність правовідношень у сфері підприємницької та іншої економічної діяльності, з однієї сторони, і правом на справедливий судовий розгляд, який передбачає можливість виправлення судових помилок.
Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі -Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - Суд) як джерело права. Отже рішення Європейського суду з прав людини суд апеляційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.
При цьому відповідно до прецедентної практики Суду одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності - inter alia, - який полягає у тому, що у разі винесення судом остаточного рішення у справі таке рішення не може бути піддано сумніву (див. рішення у справі Brumaresku v Romania [GC], N 28342/95, п. 61, ЄСПЛ 1999-VII).
Право на доступ до суду не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.
У пункті 41 рішення від 03.04.2008 року "Пономарьов проти України" суд вказав, що "правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо як у цій справі, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні у підставах для поновлення строків".
Господарський процесуальний кодекс України не пов'язує право суду відновити пропущений строк з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. Отже, в кожному випадку суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює докази, що наведені в обґрунтування клопотання про його відновлення, та робить мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.
Аналогічна позиція викладена у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України".
Статтею 129 Конституції України встановлені основні засади судочинства, до яких віднесено забезпечення забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до ст. 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку, встановлених законом, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення, а також на перегляд справи Верховним Судом.
Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен додержуватись норм процесуального права.
За змістом положень ст. 91 ГПК України сторона наділена правом оскарження судового рішення, що є однією з необхідних умов реалізації, встановленого законом права на судовий захист.
Однак, наявність права на оскарження не є безумовною підставою для здійснення судового захисту шляхом прийняття апеляційної скарги, поданої з порушенням встановленого процесуальним законом порядку.
Таким чином, реалізація конституційного права на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення названим законом ставиться в залежність від положень процесуального закону, яким встановлено відповідні строки та порядок подання апеляційної або касаційної скарги. При цьому, відповідно ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами. Системний аналіз ст.ст. 53, 93, 97 ГПК України, дає можливість зробити висновок про наявність права сторони, що подає апеляційну скаргу, подавати її із пропуском десятиденного строку, але при цьому обов'язковою умовою прийняття такої скарги до розгляду апеляційної інстанцією є наявність відповідного клопотання з зазначенням поважності причини пропуску строку. Відсутність зазначеного клопотання або відсутність обґрунтування причини пропуску відповідного процесуального строку тягне за собою неприйняття апеляційної скарги до розгляду і її повернення на підставі п. 4 ч. 1 ст. 97 ГПК України. Враховуючи, те що відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст. 4-2 ГПК України, однією із засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, повернення апеляційної скарги, зокрема, у випадках передбачених ст.ст. 93, 97 ГПК України, є не правом, а обов'язком суду.
Крім цього, колегія судів вважає, що доводи викладені в апеляційній скарзі спрямовані на перегляд остаточного та обов'язкового рішення суду, прийнятого більше десяти років тому, просто з підстав, що скаржник має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення.
При наведених обставинах, апеляційний господарський суд вважає, що в клопотанні про поновлення строку на подання апеляційної скарги слід відмовити.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 97 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається апеляційним господарським судом, якщо скаргу подано після закінчення строку, встановленого для її подання, без клопотання про відновлення цього строку або таке клопотання відхилено.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 53, 86, 91, 93, п. 4 ч. 1 ст. 97 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд
Відхилити клопотання громадської організації «Ліга підприємців транспортної інфраструктури» про поновлення строку на подання апеляційної скарги.
Апеляційну скаргу громадської організації «Ліга підприємців транспортної інфраструктури» на рішення господарського суду міста Києва від 30.10.2006 у справі № 24/747 повернути апелянту.
Головуючий суддя Т.І. Разіна
Судді Л.В. Чорна
О.В. Тищенко