04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"16" березня 2017 р. Справа№ 927/820/16
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко А.І.
суддів: Михальської Ю.Б.
Отрюха Б.В.
За участю представників сторін:
Від прокуратури: Косенко М.А.;
Від позивача: Дорожинська А.Д. - представник;
Від відповідача: Давидова Н.В. - предстаник;
Від третьої особи-1: Глазунов М.Ю., Козинець Т.В.- представники;
Від третьої особи-2: не з'явився;
Від третьої особи-3: не з'явився;
Від третьої особи-4: Давидова Н.В. - предстаник;
Від третьої особи-5: не з'явився;
розглянувши апеляційні скарги ДП “Укроборонлізинг” та Військової частини НОМЕР_1
на рішення
Господарського суду Чернігівської області
від 21.12.2016р.
у справі № 927/820/16
за позовом Заступника Військового прокурора Чернігівського гарнізону в інтересах держави в особі позивача Міністерства оборони України
до Державного підприємства "Укроборонлізинг",
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:
1. Військова частина НОМЕР_1
2. Квартирно-експлуатаційний відділ м. Чернігів
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:
1. Комунальне підприємство "Ніжинське міжміське бюро технічної інвентаризації"
2. Державний концерн "Укроборонпром"
3. Виконавчий комітет Ніжинської міської ради
про визнання дубліката свідоцтва недійсним та визнання права власності на нерухоме майно
Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 21.12.2017 у справі № 927/820/16 позовні вимоги задоволено частково. Визнано недійсним дублікат свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 29.03.2005 серія ЯЯЯ №143378, виданий Державному підприємству Міністерства оборони України "Укроборонлізинг". В решті позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Державне підприємство "Укроборонлізинг" звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій просило рішення місцевого суду в частині задоволення позовних вимог скасувати, у вказаній частині прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. В решті рішення Господарського суду Чернігівської області від 21.12.2016 змінити, виклавши нові підстави для відмови в задоволенні позовних вимог.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.01.2017 порушено апеляційне провадження у справі № 927/820/16 за апеляційною скаргою Державне підприємство "Укроборонлізинг", справу призначено до розгляду, викликано повноважних представників сторін в судове засідання.
Не погодившись з рішенням Господарського суду Чернігівської області від 21.12.2016 у справі №927/820/16, Військова частина НОМЕР_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просила оскаржуване рішення скасувати в частині відмови у задоволенні позовної вимоги щодо визнання права власності на 7 об'єктів за державою в особі Міністерства оборони України та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги військової прокуратури Чернігівського гарнізону, заявлені в інтересах Міністерства оборони України в повному обсязі.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.01.2017 порушено апеляційне провадження у справі № 927/820/16 за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 , справу призначено до розгляду, викликано повноважних представників сторін в судове засідання.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.02.2017 розгляд справи відкладено на 16.03.2017.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, перевіривши повноту встановлення обставин справи та надавши їм юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, колегія встановила наступне.
1. Обставини справи.
08.11.2004 Міністр оборони України підписав наказ №522 "Про додаткове наділення Державного підприємства Міністерства оборони України "Укроборонлізинг" основними фондами", з метою збільшення статутного фонду для забезпечення ефективного використання державного майна, що належить до сфери управління Міністерства оборони України, відповідно до якого передано до статутного фонду Державного підприємства Міністерства оборони України "Укроборонлізинг" майно, визначене в додатках 1,2,3,4 до наказу, в тому числі 15 найменувань нерухомого майна (а.с. 27-28 т.1).
24.11.2004 підписано акт приймання-передачі до статутного фонду Державного підприємства Міністерства оборони України "Укроборонлізинг" майна та будівель військової частини, затверджений 29.11. 2004 (а.с. 37-38 т.1, 87-88 т.2).
16.02.2005 наказом Міністра оборони України №121 "Про заходи щодо унеможливлення нанесення збитків державі неправомірними діями" призупинено виконання наказу Міністра оборони України від 08.02.2004 №522 "Про додаткове наділення Державного підприємства Міністерства оборони України "Укроборонлізинг" основними фондами" (а.с. 30-33).
15.03.2005 генеральний директор ДП МОУ "Укроборонлізинг" Левківська Г.В. звернулась до КП Ніжинське МБТІ з замовленням про видачу свідоцтва на право власності на нежитлові будівлі, що розташовані за адресою: Чернігівська область, м. Ніжин, вул. Шевченка, 97, а також проведення реєстрації права власності на зазначені будівлі (а.с.84).
29.03.2005 виконавчим комітетом Ніжинської міської видано cвідоцтво серії ЯЯЯ №143378 про право власності на нерухоме майно, нежитлові будівлі, що розташовані за адресою: Чернігівська обл., м. Ніжин, вул. Шевченка, буд. 97, загальною площею 13404,7 кв.м.: приміщення для відвідувачів, А, 119,6 кв.м.; ганок, а; казарма, Б, 2571,2 кв.м.; ганок, б; контрольно-перепускний пункт, В, 80,3 кв.м.; сховище з опаленням для техніки, Г, 306,5 кв.м.; сховище з опаленням для техніки, Г1, 183,9 кв.м.; сховище без опалення, Д, 749,6 кв.м.; нанок, д; рампа, д1; склад без опалення, Е, 448,1 кв.м.; прибудова, Е1, 125,2 кв.м.; склад без опалення, Ж, 556,4 кв.м.; склад без опалення, З, 557,1 кв.м.; склад без опалення, И, 556,0 кв.м.; склад з опаленням, К, 535,0 кв.м.; цех №2, Л, 2516,3 кв.м.; цех №5, М, 660,6 кв.м.; прибудова, м, 42,3 кв.м.; тир, м2, 806,0 кв.м.; прибудова, м1, 15,9 кв.м.; цех №7, Н, 1457,8 кв.м.; обліково-операційний відділ, О, 116,9 кв.м.; ганок, о (а.с.50 т.1, 92 т.2).
Вказане cвідоцтво видане на підставі рішення виконавчого комітету Ніжинської міської ради від 24.03.2005 №204.
Відповідно до цього cвідоцтва власником майна є Державне підприємство Міністерства оборони України "Укроборонлізинг", форма власності: державна.
30.03.2005 здійснена реєстрація права власності на нерухоме майно за № 6874268 (а.с. 93 т.2).
15.08.2008 ДП "Укроборонлізинг" отримало дублікат свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 29.03.2005 серії ЯЯЯ №143378, який зареєстровано у Реєстрі прав власності на нерухоме майно 25.02.2008р.
Тобто, ДП МОУ "Укроборонлізинг" звернувся до КП Ніжинське МБТІ із замовленням про видачу свідоцтва на право власності та проведення реєстрації права власності під час призупинення наказу Міністра оборони України від 08.11. 2004 №522.
Проте судом встановлено, що 01.11.2006 наказом Міністра оборони України №632 "Про відновлення дії наказу Міністра оборони України від 08.11.2004 №522" з метою організації проведення робіт з утилізації надлишкової військової техніки та стрілецької зброї на Державному підприємстві Міністерства оборони України "Укроборонлізинг" відновлено дію наказу Міністра оборони України від 08.11.2004 №522 за винятком рядків 82-128 додатка 3 та рядків 1,2,3,8,9,10,15 додатка 4 до наказу. Пункт 1 Переліку нормативних актів Міністерства оборони України, виконання яких зупиняється, затвердженого наказом Міністра оборони України від 16.02.2005 №121, викладено в такій редакції: "1. Наказ Міністра оборони України від 08 листопада 2004 року №522 "Про додаткове наділення Державного підприємства Міністерства оборони України "Укроборонлізинг" основними фондами" в частині передачі майна, визначеного рядками 82-128 додатка 3 та рядками 1,2,3,8,9,10,15 додатка 4 до наказу." Крім того, пунктом 3 цього наказу наказано Командувачу Сухопутних військ Збройних Сил України у місячний термін подати на затвердження начальника генерального штабу Головнокомандувачу Збройних Сил України план вивільнення та передачі ДП МОУ "Укроборонлізинг" будівель військових частин НОМЕР_1 та НОМЕР_2 ; організувати перепускний режим на території військових частин НОМЕР_1 та НОМЕР_2 (а.с.34-36).
Отже, відповідно до наказу Міністра оборони України від 01.11.2006 №632 до статутного фонду Державного підприємства Міністерства оборони України "Укроборонлізинг" передбачалось передати тільки 8 об'єктів з додатку 4 до наказу від 08.11.2004 №522, а саме: пункти 4,5,6,7,11,12,13,14 переліку.
Дані факти також, встановлено постановою Ніжинського міськрайонного суду від 01.10.2015, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.12.2015, по справі №740/2839/13-а за позовом заступника Чернігівського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, представленого військовою частиною А4558 до виконавчого комітету Ніжинської міської ради Чернігівської області, якою визнано незаконним і скасовано п.3 рішення виконавчого комітету Ніжинської міської ради №204 від 24.03.2005 в частині прийняття рішення про оформлення права державної власності з послідуючою видачею свідоцтва на право власності в цілому на 8 об'єктів нерухомості, що закріплені за військовою частиною НОМЕР_1 , що розташовані у АДРЕСА_1 (а.с. 21-26).
Крім того, судом встановлено, що наказом Міністерства оборони України №474 від 12.09.2016 визнано таким, що втратив чинність наказ МОУ від 16.02.2005 №121, який призупинив дію наказу №522 від 08.11.2004 (а.с. 174-195 т.3).
Тобто, останнім чинним наказом Міністра оборони України щодо переліку майна переданого ДП "Укроборонлізинг" є наказ Міністра оборони України від 01.11.2006 №632, яким передбачалось передати тільки 8 об'єктів нерухомості, що закріплені за військовою частиною НОМЕР_1 та розташовані у м. Ніжин вул. Шевченка,97.
2. Висновки суду першої інстанції.
Позовні вимоги у частині визнання недійсним дубліката свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 29.03.2005 серія ЯЯЯ №143378, яке видане ДП МОУ "Укроборонлізинг" задоволено. Рішення обгрунтоване тим, що оспорюваний дублікат свідоцтва про право власності є результатом виконання рішення Ніжинської міської ради №204 від 24.03.2005, яке було судом визнано незаконним і скасовано в частині прийняття рішення про оформлення права державної власності з послідуючою видачею свідоцтва на право власності на 8 об'єктів нерухомості.
Суд відмовив у задоволенні позовних вимог в частині визнання права власності за державою в особі Міністерства оборони України на 7 будівель, розташованих на території військової частини НОМЕР_1 , обгрунтовуючи відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження права власності на спірне майно.
3.Доводи та обґрунтування апеляційних скарг.
3.1Апеляційна скарга ДП “Укроборонлізинг”
Апелянт вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що останнім чинним наказом Міністра оборони України щодо переліку майна переданого ДП “Укроборонлізинг” є наказ Міністра оборони України від 01.11.2006 №632. Відповідач обґрунтовує свої доводи тим, що наказ Міністра оборони України від 16.02.2005 №121 не є підставою для припинення наказу Міністра оборони України від 08.11.2004 №522, оскільки його вже було виконано - передано право господарського відання відповідачу на спірне майно.
Право господарського відання відповідача на майно, передане до його статутного фонду, виникло з моменту затвердження акту приймання-передачі, тобто 29.11.2004.
Крім того, апелянт вважає, що саме ДП “Укроборонлізинг” є органом управління спірним майном, а не Міністерство оборони України, тому права позивача жодним чином не порушені.
Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 31.08.2011 №993 з 10.01.2013 ДП “ Укроборонлізинг” виведено зі сфери управління Міністерства оборони України та передано разом із майном в сферу управління ДП “Укроборонпром”.
Передача ДП “Укроборонлізинг” зі сфери управління Міністерства оборони України в управління ДК “Укроборонпром” була здійснена 17.07.2012, про що складено відповідний акт приймання-передачі. На думку апелянта, згідно вказаного акту приймання-передачі позивач передав до сфери управління ДК “Укроборонпром” відповідача разом із спірним майном. Тобто, з моменту підписання акту приймання-передачі позивач не здійснює управління спірним майном та не має жодних речових прав щодо спірного нерухомого майна.
3.2Апеляційна скарга Військової частини НОМЕР_1
Апелянт не погоджується із висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовної вимоги про визнання права власності на 7 будівель за державою в особі Міністерства оборони України.
На думку апелянта, судом першої інстанції не з'ясовано в повному обсязі всі обставини справи та не витребувані наявні у сторін документи, які підтвердили б або спростували наявність права власності на 7 спірних будівель у Міністерства оборони України.
Оскільки ДП «Укроборонлізинг» не мало права на реєстрацію права власності за державою в особі ДП «Укроборонлізинг» на 7 об'єктів, отже ці об'єкти мали залишитись у сфері управління Міністерства оборони України.
Міністерство оборони України має права щодо реєстрації права державної власності на нерухомі об'єкти, які перебувають у сфері відання Міністерства оборони України. Власником військового майна є держава, але інтереси власника та захист його прав на військове майно здійснює саме - Міністерство оборони України.
Крім того, Військова частина НОМЕР_1 вважає, що суд не надав належної оцінки діям відповідача під час зміни сфери управління ДП «Укроборонлізинг» з Міністерства оборони України на ДК «Укроборонпром» та доказам, наданим позивачем, щодо незаконного включення будівлі тиру до свідоцтва на право власності від 29.03.2005 серія ЯЯЯ №143378.
5.Висновки суду за результатами розгляду справи в апеляційному провадженні.
Суд погоджується із висновками суду першої інстанції, вважає, що доводи апеляційних скарг законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, фактичні обставини справи судом першої інстанції встановлені повно та об'єктивно, доказам по справі надана належна юридична оцінка, виходячи з наступного.
5.1 В частині задоволення вимог щодо визнання зазначеного дубліката свідоцтва про право власності недійсним.
Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до умов ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес способом, що встановлений договором або законом. Зокрема, вказаною нормою передбачено визнання недійсним лише правочину.
Статтею 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до п.1.4 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року №7/5 (чинного на час виникнення спірних правовідносин), державна реєстрація прав власності на нерухоме майно - це внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно у зв'язку з виникненням, існуванням або припиненням права власності на нерухоме майно, що здійснюється БТІ за місцезнаходженням об'єктів нерухомого майна на підставі правовстановлювальних документів коштом особи, що звернулася до БТІ.
Видача свідоцтва про право власності передбачена пунктом 6 цього Тимчасового положення, що регулює оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна, яке здійснюється місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, Державними органами приватизації, Державним управлінням справами на житлові та нежитлові об'єкти. При цьому, БТІ можуть лише за дорученням вказаних органів проводити підготовку документів для видачі свідоцтв.
Системний аналіз вищевказаних норм свідчить про те, що свідоцтво про право власності є лише документом, яким оформлюється відповідне право, але не є правочином, на підставі якого це право виникає, змінюється або припиняється.
Однак, оспорюваний дублікат свідоцтва про право власності є правовстановлюючим документом, а відтак є актом в розумінні ст.12 ГПК України і вимога про визнання його недійсним може бути предметом розгляду в господарському суді.
Отже, оспорюваний дублікат свідоцтва про право власності є елементом виконання рішення Ніжинської міської ради №204 від 24.03.2005, оскільки видано на його підставі (є похідним по відношенню до цього рішення). Враховуючи вказаний взаємозв'язок, визнання недійсним оспорюваного рішення тягне за собою й недійсність виданого на підставі його свідоцтва.
У зв'язку з цим позовні вимоги у частині визнання недійсним дубліката свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 29.03.2005 серія ЯЯЯ №143378, яке видане Державному підприємству Міністерства оборони України "Укроборонлізинг", підлягають задоволенню.
5.1 В частині задоволення вимог щодо визнання права власності за державою в особі Міністерства оборони України на 7 будівель, розташованих на території військової частини НОМЕР_1 за адресою: м. Ніжин, вул. Шевченка, 97.
Згідно з ч.3 ст.16 Господарського процесуального кодексу України справи у спорах про право власності на майно або про витребування майна з чужого незаконного володіння чи про усунення перешкод у користуванні майном розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна.
Відповідно до ч.2 ст.392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Згідно зі ст.326 Цивільного кодексу України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.
У відповідності до ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Частиною 1 ст.328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Згідно зі ст.136 Господарського кодексу України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.
Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.
Відповідно до п.12 ч.2 ст.8 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" міністр утворює, ліквідує, реорганізовує підприємства, установи, організації, що належать до сфери управління цього міністерства, затверджує їхні положення (статути), здійснює у межах своїх повноважень інші функції з управління об'єктами державної власності.
В п.2 ст.15 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" зазначається, що накази міністерства, видані в межах його повноважень, є обов'язковими для виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими державними адміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності та громадянами.
Згідно зі ст.3 Закону України "Про збройні сили України" Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.
Повноваження Міністерства оборони України у 2004-2006 роках закріплені в Положенні про Міністерство оборони України, затвердженому Указом Президента України від 21 серпня 1997 року №888 (в редакції указу Президента України від 04 липня 2002 року №618/2002).
Згідно з пунктами в) та ж) ч.3 ст.4 Положення, Міноборони України відповідно до покладених на нього завдань як орган військового управління під час здійснення адміністративного (повсякденного) управління Збройними Силами забезпечує відповідно до потреб, визначених Генеральним штабом Збройних Сил, постачання Збройним Силам у межах коштів, передбачених державним бюджетом, матеріальних, фінансових інших ресурсів і майна, що не належать до державного оборонного замовлення, здійснює контроль за їх ефективним використанням; здійснює управління військовим майном і майном підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління, і надає Кабінету Міністрів України інформацію про результати інвентаризації військового майна Збройних Сил за минулий рік.
Відповідно до ч.12 Положення Міністр оборони України в межах повноважень Міністерства відповідно до законодавства видає накази і директиви, контролює їх виконання.
Частиною 2 статті 14 Закону України "Про збройні сили України" визначено, що земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків відповідно до законів з питань оподаткування.
Відповідно до ст.1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних силах України" військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.
Стаття 2 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних силах України" передбачає, що Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування.
Відповідно до ст.3 цього закону військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
Порядок вилучення і передачі військового майна Збройних Сил, затверджений постановою Кабінету міністрів України від 29 серпня 2002 року №1282, визначає процедуру вилучення військового майна з оперативного управління військових частин, закладів, установ та організацій Збройних Сил, та його безоплатної передачі до сфери управління центральних або місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном (далі - органи, уповноважені управляти державним майном), самоврядним установам і організаціям, які провадять свою діяльність в інтересах національної безпеки і оборони (далі - самоврядні установи і організації), та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність.
Відповідно до абз.3 п.2 Порядку вилучення військового майна з оперативного управління військових частин - прийняття Міноборони рішення про вилучення майна з оперативного управління військових частин з метою безоплатної передачі його до сфери управління органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність.
Пунктом 10 Порядку передбачено, що військове майно втрачає статус військового з дня затвердження акта про його приймання-передачу, крім випадків, коли воно передано до сфери управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, які здійснюють керівництво військовими формуваннями.
Як встановлено судом, відповідно до останнього чинного наказу Міністра оборони України від 01.11.2006 №632 до переліку майна переданого ДП "Укроборонлізинг" входять тільки 8 об'єктів нерухомості, що закріплені за військовою частиною НОМЕР_1 та розташовані у м. Ніжин вул. Шевченка,97.
З матеріалів справи вбачається, що Державне підприємство Міністерства оборони України "Укроборонлізинг" створено у 1999 році у відповідності з "Концепцією економічної та господарської діяльності Збройних Сил України в сучасних умовах".
У відповідності до Статуту Державного підприємства Міністерства оборони України "Укроборонлізинг" (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) підприємство засноване на державній власності. Засновником підприємства є Міністерство оборони України. Майно підприємства становлять основні фонди та оборотні кошти, а також цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства. Майно, що є державною власністю і закріплене за підприємством, належить йому на праві повного господарського відання, здійснюючи яке підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, чинить щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству України та Статуту (а.с. 27-43 т.4).
Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 31.08.2011 №993 з 10.01.2013 року ДП МОУ "Укроборонлізинг" виведено із сфери управління Міністерства оборони України та передано разом з майном в сферу управління Державного концерну "Укроборонпром".
Відповідно до нової редакції Статуту ДП "Укроборондлізинг", Державне підприємство "Укроборонлізинг" є державним комерційним підприємством, заснованим на державній власності, та передане в управління Державного концерну "Укроборонпром"; є правонаступником всіх майнових та особистих немайнових прав та обов'язків Державного підприємства Міністерства оборони України "Укроборонлізинг"; майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання (а.с.84-97 т.1).
Згідно зі ст.1 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" від 21 вересня 2006 року №185-V управління об'єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.
Особливості управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі визначаються Законом України "Про особливості управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі" (п.2 ч.2 ст.3 вищевказаного закону).
Відповідно до положень Закону України "Про особливості управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі" від 16 червня 2011 року № di_512321 та постанови Кабінету міністрів України від 31 серпня 2011 року №993, Державний концерн "Укроборонпром" є уповноваженим суб'єктом господарювання з управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі та є органом, уповноваженим управляти майном ДП "Укроборонлізинг".
Передача ДП МОУ "Укроборонлізинг" зі сфери управління Міністерства оборони України в управління ДК "Укроборонппом" була здійснена 17 липня 2012 року, про що складено відповідний акт приймання-передачі (а.с. 99-102 т.3).
Таким чином, ДП "Укроборонлізинг" є юридичною особою, підпорядкованою та підконтрольною Державному концерну "Укроборонпром", заснованому на майні державної власності, закріпленому за ним на праві господарського відання.
Отже, суд дійшов вірно дійшов висновку, що змінився орган управління спірним майном, проте форма власності майна не змінилася і передане майно залишається у власності держави. Передача майна до статутного фонду ДП "Укроборонлізинг" не спричинила за собою зміну його форми власності.
При цьому, статтею 392 ЦК України передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
За змістом наведеної норми права позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів.
Передумовою для застосування статті 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім зазначеного, шляху для відновлення порушеного права.
Застосування позову про визнання права власності можливе лише за умови, що особи, які не визнають, заперечують та/або оспорюють право власності, не перебувають із власником у зобов'язальних відносинах.
Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження свого права власності на спірне майно.
5.3 Щодо доводів апеляційної скарги ДП «Укроборонлізинг»
Твердження позивача про те, що наказ МОУ №522 від 08.11.2004 був повністю виконаний та вичерпав свою дію 29.11.2004 зі складенням акту приймання-передачі майна є помилковим, оскільки наказ Міністра оборони України від 16.02.2005 №121, яким призупинено дію наказу №522 від 08.11.2004, був виданий ще до початку процедури оформлення права власності ДП МОУ "Укроборонлізинг" на майно. Цей факт фактично встановлено та підтверджено Ніжинським міськрайонним судом Чернігівської області за результатами розгляду справи №740/2839/13, відповідно до якої визнано незаконним та скасовано п.З рішення Ніжинської міської ради №204 від 24.03.2005 в частині оформлення права державної власності на 8 об'єктів нерухомості, що закріплені за військовою частиною НОМЕР_1 та розташовані у м. Ніжин по вул.Шевченка, 97.
5.4 Щодо доводів апеляційниої скарги Військової частини НОМЕР_1
1. Щодо належності права власності у позивача - Міністерства оборони України на 7 будівель, які у відповідності до наказу Міністра оборони від 01.11.2006 №632 мали залишитися у сфері управління Міністерства оборони України.
Згідно ч. 1 ст. 1 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» управління об'єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави, як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.
Особливості управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі визначаються Законом України «Про особливості управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі».
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах країни» (у редакції, чинній на момент прийняття наказу №522 Міністерством оборони) військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, кіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.
Відповідно до ст.3 вказаного Закону військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління.
Тобто, власником спірного майна є держава. Управління об'єктами державної власності здійснюється органами виконавчої влади, визначені відповідно до закону, але при цьому цей об'єкт не переходить у його власність. У зв'язку з вищевикладеним, вимога про визнання права власності на нерухоме майно за Міністерством оборони України не може бути задоволена. Тим не менш, таке право господарського відання може бути зареєстроване у порядку визначеному законом, але це не є предметом розгляду даного спору.
2. Щодо надання оцінки діям відповідача під час зміни сфери управління ДП «Укроборонлізинг» з Міністерства оборони України на ДК «Укроборонпром» та оцінки доказам, наданих позивачем, щодо незаконного включення будівлі тиру до свідоцтва на право власності від 29.03.2005 серія ЯЯЯ №143378.
Вищезазнченим доводам вже була надана належна юридична оцінка , викладена у постанові Ніжинського міськрайонного суду від 01.10.2015, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.12.2015, по справі №740/2839/13-а за позовом заступника Чернігівського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, представленого військовою частиною А4558 до Виконавчого комітету Ніжинської міської ради Чернігівської області, якою визнано незаконним і скасовано п.3 рішення виконавчого комітету Ніжинської міської ради №204 від 24.03.2005 в частині прийняття рішення про оформлення права державної власності з послідуючою видачею свідоцтва на право власності в цілому на 8 об'єктів нерухомості, що закріплені за військовою частиною НОМЕР_1 та розташовані у м. Ніжин вул. Шевченка,97.
Обов'язковість рішення суду, що набрало законної сили, встановлено ст.124 Конституції України, ст.115 Господарського процесуального кодексу України, ст.13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів".
Частиною третьою ст.35 ГПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.
Надання повторної правової оцінки наданим доказам призведе до порушення принципу правової визначеності.
“Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу "Брумареску проти Румунії". …принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.” (рішення Європейського суду з прав людини “Христов проти України”, http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/974_443).
За таких обставин справи, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, фактичні обставини справи судом першої інстанції встановлені повно та об'єктивно, доказам по справі надана належна юридична оцінка, відтак, підстав для задоволення апеляційних скарг і скасування рішення Господарського суду Чернігівської області немає.
У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.-
Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу ДП «Укроборонлізинг» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 21.12.2016р. у справі № 927/820/16 залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Господарського суду Чернігівської області від 21.12.2016р. у справі № 927/820/16 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Чернігівської області від 21.12.2016р. у справі № 927/820/16 залишити без змін.
Матеріали справи № 927/820/16 повернути до Господарського суду Чернігівської області.
Головуючий суддя А.І. Тищенко
Судді Ю.Б. Михальська
Б.В. Отрюх