20 березня 2017 року Справа № 910/11408/16
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді суддівКролевець О.А., Євсікова О.О., Самусенко С.С.,
розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інформаційний центр "Сігма"
на рішенняГосподарського суду міста Києва від 21.09.2016
та постановуКиївського апеляційного господарського суду від 21.12.2016
у справі№910/11408/16 Господарського суду міста Києва
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Інформаційний центр "Сігма"
доТовариства з обмеженою відповідальністю "БЦ Квартал М"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачаОСОБА_4
провизнання договору недійсним
від позивача:не з'явився,
від відповідача:не з'явився,
від третьої особи:не з'явився,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Інформаційний центр "Сігма" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "БЦ Квартал М" про визнання недійсним договору зворотної фінансової позики від 03.09.2015.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.09.2016 року у справі № 910/11408/16 (суддя Зеленіна Н.І.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.12.2016 (колегія суддів у складі: Тарасенко К.В., Іоннікова І.А., Тищенко О.В.), у задоволені позовних вимог ТОВ "Інформаційний центр "Сігма" відмовлено в повному обсязі.
Не погодившись з вказаними судовими актами, ТОВ "Інформаційний центр "Сігма" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, як такі, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Відповідачем подано відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення та постанову судів попередніх інстанцій залишити без змін.
Учасники судового процесу згідно з приписами ст. 1114 ГПК України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак не скористались передбаченим законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.
Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши згідно з ч. 1 ст. 1117 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових актах, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 03.09.2015 між ТОВ "Інформаційний центр "Сігма" (позичальник) та ТОВ "БЦ Квартал М" (позикодавець) укладено договір зворотної фінансової позики, відповідно до якого позикодавець зобов'язується надати позичальнику безпроцентну зворотну фінансову позику (надалі - позика) у розмірі, визначеному у п. 2.1. даного договору, а позичальник зобов'язується повернути позику у визначений даним договором строк.
Згідно з п.п. 2.1. договору сума позики становить 837 069,28 грн.
Позикодавець зобов'язаний надати позику протягом 25-ти банківських днів з моменту підписання даного договору. Позика надається позичальнику у безготівковому порядку платіжним дорученням шляхом переказу необхідних коштів на розрахунковий рахунок позичальника. Днем надання позики вважається день зарахування суми позики на рахунок позичальника (п.п. 3.1., 3.2., 3.3. договору).
Відповідно до п. 4.1. договору строк надання позики до 31.12.2015.
Вказаний у п. 4.1. договору строк може бути продовжений за згодою сторін з обов'язковим складанням письмового документу. По закінченні строку, вказаного в п. 4.1. договору, позичальник зобов'язується протягом одного робочого дня з дати закінчення строку користування позикою повернути суму, вказану в п. 2.1. даного договору. Позика повертається у безготівковому порядку платіжним дорученням шляхом переказу необхідних коштів на розрахунковий рахунок позикодавця. Днем повернення позики вважається день зарахування суми позики на поточний рахунок позикодавця. (п.п. 4.2., 5.1. - 5.3. договору).
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ "БЦ Квартал М" було надано ТОВ "Інформаційний центр "Сігма" грошові кошти за договором у загальному розмірі 837 063,28 грн.
ТОВ "БЦ Квартал М" 09.03.2016 звернулось до ТОВ "Інформаційний центр "Сігма" з претензією вих. № 05/03, у якій просило погасити заборгованість у розмірі 837 063,28 грн.
14.03.2016 ТОВ "Інформаційний центр "Сігма" було надано лист-відповідь вих. № 14-03/16 від 14.03.2016, в якому відповідач повністю підтвердив суму заборгованості за договором зворотної фінансової позики від 03.09.2015 та повідомив про намір виконати прострочені зобов'язання.
Предметом даного спору є вимога позичальника до позикодавця про визнання недійсним вказаного договору зворотної фінансової позики.
Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилався на те, що: спірний договір укладено директором позивача з перевищенням повноважень; договір не відповідає вимогам законодавства, оскільки укладений відповідачем без відповідного дозволу (ліцензії); договір укладено внаслідок зловмисної домовленості представника позивача з відповідачем.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем не доведено обставин, якими він обґрунтовує позовні вимоги.
Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, враховуючи наступне.
Згідно з ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч. ч. 1-5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
У ст. 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Тобто, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків.
Відповідно до приписів ч. 3 ст. 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
З матеріалів справи вбачається, що оспорюваний договір від імені ТОВ "Інформаційний центр "Сігма" підписаний генеральним директором.
Судами апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до п. 15.12.3 статуту ТОВ "Інформаційний центр "Сігма" (зареєстрованого 29.04.2011, номер запису 10721050005025222) директор товариства без довіреності укладає договори на суму, що не перевищує 10 000 000,00 (десять мільйонів) гривень, а також вчиняє інші юридичні дії від імені товариства.
Таким чином спірний договір укладено генеральним директором позивача на суму, що не перевищує обмеження встановленого статутом.
Посилання ТОВ "Інформаційний центр "Сігма" на те, що рішенням загальних зборів ТОВ "Інформаційний центр "Сігма" від 16.03.2015 було заборонено директору товариства без попередньої згоди загальних зборів укладати правочини на суму, що перевищує 20 000,00 грн., відхиляються судом касаційної інстанції, враховуючи наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 92 ЦК України у відносинах з третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
В пункті 3.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" № 11 від 29.05.2013 роз'яснено, що припис абзацу першого ч. 3 ст. 92 Цивільного кодексу України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють).
Однак, позивачем не доведено, що відповідач знав про наявність будь-яких обмежень повноважень директора позивача.
Щодо тверджень позивача про те, що спірний договір укладений внаслідок зловмисної домовленості представника позивача з відповідачем, варто зазначити наступне.
Відповідно до ст. 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.
У п. 3.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" № 11 від 29.05.2013 роз'яснено, що у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі, зокрема ст. 232 ЦК України, господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, і наявності безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.
Зловмисна домовленість - це умисна змова представника однієї сторони правочину з другою стороною, внаслідок чого настають несприятливі наслідки для особи, від імені якої вчинено правочин. У визнанні правочину недійсним з відповідної підстави доведенню підлягає не наявність волі довірителя на вчинення правочину, а існування умислу представника, який усвідомлює факт вчинення правочину всупереч інтересам довірителя, передбачає настання невигідних для останнього наслідків та бажає чи свідомо допускає їх настання.
До матеріалів справи позивачем не надано належних та допустимих доказів в підтвердження того, що оспорюваний правочин вчинено у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною. Відповідних обставин судами попередніх інстанцій не встановлено.
Передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Щодо посилання позивача на укладення договору з боку відповідача всупереч вимог Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" без відповідного дозволу (ліцензії), колегія суддів касаційної інстанції зазначає наступне.
Предметом оспорюваного правочину являється надання відповідачем безпроцентної зворотної фінансової позики, що підтверджується, зокрема, додатковою угодою від 04.03.2015 до договору. Позивачем не надано доказів на підтвердження нарахування відповідачем процентів за договором.
Враховуючи зазначене, доводи позивача про необхідність наявності у відповідача відповідного дозволу (ліцензії) на укладання спірного договору, правомірно відхилені судами попередніх інстанцій.
Отже, перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення в оскаржених судових актах, колегія суддів дійшла висновку, що судами у порядку ст.ст. 43, 101, 103 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи в їх сукупності, досліджено подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази, належним чином проаналізовано права та обов'язки сторін.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інформаційний центр "Сігма" залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.12.2016 та рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2016 у справі №910/11408/16 залишити без змін.
Головуючий суддя О. Кролевець
Судді О. Євсіков
С. Самусенко