23 березня 2017 р. Справа № 902/78/17
Господарський суд Вінницької області у складі судді Матвійчука Василя Васильовича розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом:Немирівської ОДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області
(вул. Шевченка, 14, м.Немирів, Вінницька область, 22800)
до:Громадської організації "Спілка учасників АТО та ветеранів інших бойових дій"
(вул. Леніна, 12, м. Іллінці, Вінницька область, 22700)
про стягнення 65710,36 грн.
за участю секретаря судового засідання Павловій Т.С.
за участю представників сторін:
позивача : Богатир С.В. представник за довіреністю;
відповідача : Камінський Максим Анатолійович - керівник
Немирівська об'єднана державна податкова інспекції Головного управління Державної Фіскальної Служби у Вінницькій області звернулася до Господарського суду Вінницької області з позовом про стягнення з Громадської організації "Спілка учасників АТО та ветеранів інших бойових дій" 65710,36 грн. збитків.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором № 1 від 19.08.2016 року в частині збереження майна.
Ухвалою суду від 16.01.2017 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/78/17 з призначенням до розгляду на 01.02.2017 року та зобов'язано сторін надати докази, необхідні для вирішення спору в даній справі.
Ухвалою суду від 01.02.2017 р. розгляд справи відкладено на 09.03.2017 р., у зв'язку із невиконанням сторонами вимог суду в частині надання суду доказів необхідних для розгляду даної справи, а також враховуючи неявку відповідача.
При розгляді справи 09.03.2017 року судом, з підстав невиконання сторонами вимог ухвали суду, та з метою повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи, продовжено строк розгляду справи на 15 днів та оголошено перерву до 14.03.2017 року.
В судовому засіданні 14.03.2017 року оголошено перерву до 23.03.2017 року з метою забезпечення сторонам можливості надати суду додаткові докази та пояснення.
Відповідач заперечує проти позову з підстав викладених в поясненнях № б/н від 21.03.2017 року.
На визначену судом дату з'явилися представники сторін. Представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі. Представник відповідача заперечував проти позову.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
19.08.2016 року між Немирівською ОДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області (в Договорі - Поклажодавець) та Громадською організацією "Спілка учасників АТО та ветеранів інших бойових дій" (в Договорі - Зберігач) укладено договір № 1 від 19.08.2016 р., за умовами якого п. 1.1. Договору Зберігач, зобов'язується надати послуги Поклажодавцеві по зберіганню посівів соняшника, які знаходяться на земельній ділянці, що розташована на території Коліївської сільської ради, площею 17,0 га (колишні поля фільтрації) обліковується за Міністерством оборони України (колишня військова частина 21884)(надалі послуги), а Поклажодавець зобов'язується прийняти надані послуги на умовах цього договору. Місце зберігання - Іллінецький район, с. Копіївка.
Інвентаризація безхазяйного майна проводиться щокварталу станом на перше число другого місяця кварталу. У період між інвентаризаціями проводиться щомісячна звірка шляхом подання Зберігачем Поклажедавцю щомісяця до 20 числа місяця, що настає за звітним, звіту про рух матеріальних цінностей, які обліковуються на позабалансових рахунках «Активи на відповідальному зберіганні» (п. 2.1. та 2.2. Договору).
Даний Договір укладено на строк 1 рік (п. 3.1. Договору).
Послуги надаються на умовах - безкоштовних (п. 4.1. Договору).
Зберігач несе повну матеріальну відповідальність за збереження речей залишених йому на зберігання. Зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі залишеної на зберігання (п. 5.1. та 5.2. Договору).
Цей Договір набуває чинності в день підписання його обома сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань по ньому (п. 7.1. Договору).
Загальна вартість майна прийнятого на відповідальне зберігання головою Громадської організації "Спілка учасників АТО та ветеранів інших бойових дій" ОСОБА_1 відповідно до Акту опису і попередньої оцінки № 1/16 від 19.08.2016 року становить 95200,00 грн.
01.09.2016 року суб'єктом оціночної діяльності ПП «Продсервіс-2» в особі директора Шевченко О.В. складено висновок про вартість майна, відповідно до якого ринкова вартість посівів соняшника на площі 17,0га з прогнозованим еквівалентом урожаю в натуральному вимірі 35,53 т., як стартова ціна для продажу на біржових торгах (з урахуванням ПДВ) станом на 02.09.2016 року склала 77282,00 грн.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що 17.09.2016 року та 21.09.2016 року невідомими особами здійснювався обмолот посівів соняшника. Частину зібраного вражаю було затримано правоохоронними органами та передано на зберігання ФГ «Коліївський лан». Вага затриманого насіння соняшника неочищеного склала 5320 кг.
23 вересня 2016 року позивач направив відповідачу претензію № 01/01 про відшкодування збитків за втрачене майно в розмірі 65710,36 грн. Однак, дана претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
З врахуванням викладеного позивач зазначає, що не отримавши ніяких відшкодувань від зберігача, який втратив майно, останній змушений звернутися до суду з метою відшкодування збитків.
На підставі встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.
З обставин викладених в позові вбачається, що позивач посилається на втрату майна переданого на зберігання, тобто, предметом позову є стягнення саме збитків завданих Поклажодавцю виходячи з приписів ст. 951 Цивільного кодексу України, відповідно до частини першої якої, збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем: 1) у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості; 2) у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість.
Відповідно до п. 1 статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Згідно зі ст. 942 цього Кодексу зберігач зобов'язаний вжити всіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі.
Статтею 949 ЦК України передбачено, що зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернута поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.
Відповідно до ст. 950 ЦК України за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах.
Частиною 3 ст. 950 ЦК України зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі після закінчення строку зберігання лише за наявності його умислу або грубої необережності.
Згідно п.1 ч.2 ст. 22 ЦК України, збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
При цьому, для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає (постанова Верховного Суду України від 20.12.10р. у справі № 06/113-38).
Таким чином зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві товар який був прийнятий на зберігання, а відшкодувати збитки зобов'язаний лише у випадку втрати (нестачі) або його пошкодження за наявності складу цивільного правопорушення (протиправність, збитки, причинний зв'язок) передбаченого ст. 614 ЦК України.
Аналогічна правова позиція наведена і в постанові судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 23.06.2009 року у справі № 3-2189к09.
Згідно з статтею 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Відповідно до ч.1 статті 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:
- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;
- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;
- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;
- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом. Застосування цивільно-правової відповідальності можливе лише при наявності передбачених законом умов. Їх сукупність утворює склад цивільного правопорушення, який є підставою цивільно-правової відповідальності. Склад цивільного правопорушення, визначений законом для настання відповідальності у формі відшкодування збитків, утворюють наступні елементи: суб'єкт, об'єкт, об'єктивна та суб'єктивна сторона. Суб'єктом є боржник; об'єктом - правовідносини по зобов'язаннях; об'єктивною стороною - наявність збитків у майновій сфері кредитора, протиправна поведінка у вигляді невиконання або неналежного виконання боржником свого зобов'язання, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника і збитками; суб'єктивну сторону цивільного правопорушення складає вина, яка представляє собою психічне відношення особи до своєї протиправної поведінки і її наслідків.
Правильне встановлення порушеного цивільно-правового обов'язку за договором є необхідним для відповідної кваліфікації змісту правовідносин, що виникли із факту порушення.
За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає, тобто для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.
Важливим елементом доказування наявності шкоди є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки.
Таким чином, вимоги про стягнення завданих збитків можуть бути задоволені лише у випадку, якщо позивач доведе кожний з елементів складу правопорушення (постанова ВСУ від 28.02.2011року у справі №3-65гс10).
Позивачем не доведена наявність в діях (бездіяльності) відповідача складу цивільного правопорушення, зокрема не надано належних доказів втрати (нестачі) майна або його пошкодження, станом на час слухання справи.
Зокрема, умовами п.п. 3.2. Договору встановлено, що у разі не витребування Поклажодавцем речі до закінчення строку зберігання зазначеному у даному Договорі, Зберігач зобов'язаний зберігати річ (речі) залишені йому на зберігання до пред'явлення йому Поклажодавцем вимоги про її (їх) повернення.
Таким чином, за змістом вказаного пункту договору Поклажодавець має право в будь-який момент звернутися до відповідача з вимогою стосовно повернення йому переданого ним на відповідальне зберігання майна, в той час як зберігач зобов'язаний за першою вимогою Поклажодавця повернути передану на зберігання річ.
Водночас в матеріалах справи відсутні, та позивачем не доведено звернення до відповідача з вимогою щодо повернення переданого йому на зберігання майна згідно умов вказаного Договору.
Твердження позивача про збір урожаю невідомими особами не підтверджено належними та допустимими доказами, а відтак не беруться судом до уваги.
Таким чином, позивачем не доведено існування всіх елементів цивільно-правової відповідальності у діях (бездіяльності) відповідача, зокрема, відсутні належні докази факту спричинення збитків (втрати майна переданого на зберігання). Отже, підстави для стягнення збитків на підставі приписів ст. 951 ЦК України, в даному випадку відсутні.
З урахуванням наведеного, вимоги позивача про стягнення з відповідача 65710,36 грн. збитків є такими, що заявлені безпідставно, з огляду на що задоволенню не підлягають.
Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до п.7 розділу ІІ Методичних рекомендацій щодо взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби України під час роботи з безхазяйними речами та майном, що переходить у власність держави, затверджених наказом ДПА України від 19 січня 2007 р. № 18 виявлене майно, яке має ознаки безхазяйного, передається на відповідальне зберігання суб'єкту господарювання, включеному до Єдиного реєстру торговельних організацій, або суб'єкту господарювання, а не громадській організації, якою є відповідач.
Частиною 2 ст. 55 ГК України унормовано, що суб'єктами господарювання є: 1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; 2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
Відповідно до ч. 3 та 5 ст. 1 Закону України «Про громадські об'єднання» громадська організація - це громадське об'єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи. Громадське об'єднання може здійснювати діяльність зі статусом юридичної особи або без такого статусу. Громадське об'єднання зі статусом юридичної особи є непідприємницьким товариством.
Згідно ст. 21 Закону України «Про громадські об'єднання» для здійснення своєї мети (цілей) громадське об'єднання має право, зокрема, здійснювати відповідно до закону підприємницьку діяльність безпосередньо, якщо це передбачено статутом громадського об'єднання, або через створені в порядку, передбаченому законом, юридичні особи (товариства, підприємства), якщо така діяльність відповідає меті (цілям) громадського об'єднання та сприяє її досягненню. Відомості про здійснення підприємницької діяльності громадським об'єднанням включаються до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Як вбачається, з наявного в матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців видом діяльності відповідача є діяльність інших громадських організацій, щодо підприємницької діяльності будь які данні відсутні.
Відтак, Громадська організація "Спілка учасників АТО та ветеранів інших бойових дій" не є суб'єктом господарювання, а, отже, не може бути стороною (зберігачем) за договором про зберігання безхазяйного та іншого майна, що належить або переходить у власність держави.
Тому, суд дійшов висновку про те, що у позивача були відсутні правові підстави для передання спірного майна на зберігання громадській організації як безхазяйного та покладення на останню відповідальності за його нестачу.
При цьому, зважаючи на відсутність заявлення відповідачем зустрічного позову про визнання недійсним договору зберігання та відсутність встановлення його недійсності за результатами розгляду інших господарських спорів, в силу презумпції правомірності правочину, закріпленої ст.204 ЦК України, вказаний договір на даний час є чинним та обов'язковим до виконання його сторонами, а тому судом було надано оцінку даному договору.
За таких обставин, вимоги позивача є позбавленими фактичного та правового обґрунтування, такими, що не відповідають як матеріалам справи, так і нормам чинного законодавства, у зв'язку з ненаданням доказів в підтвердження обставин, викладених у позові, що порушує умови ст. 33 ГПК України, згідно якої, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог і заперечень та подати відповідні докази.
Згідно ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
В зв'язку з відмовою у задоволенні позову, відповідно положень ст. 49 ГПК України, понесені позивачем судові витрати відшкодуванню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 43, 32, 33, 34, 43, 49, 82, 84, 85, 115 Господарського процесуального кодексу України, суд
В позові відмовити.
Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст. 84 ГПК України 27 березня 2017 р.
Суддя Матвійчук В.В.
віддрук. прим.:
1 - до справи