24 листопада 2016 р. Справа № 804/6867/16
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Єфанової О.В.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління Держгеокадастру у Новомосковському районі Дніпропетровської області про скасування рішення та зобов'язання вчинити дії, -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_2 до Управління Держгеокадастру у Новомосковському районі Дніпропетровської області в якому позивач просить:
визнати протиправними та скасувати рішення Управління Держгеокадастру у Новомосковському районі Дніпропетровської області № РВ-1200288162016 від 18.01.2016 року щодо відмови у внесені відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру земельної ділянки;
зобов'язати Управління Держгеокадастру у Новомосковському районі Дніпропетровської області внести відомості до Державного земельного кадастру на підставі звернення ОСОБА_2 реєстраційний номер № ЗВ-1203469442016 на земельну ділянку площею 0,2500 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 та видати відповідний витяг з Державного земельного кадастру.
В обґрунтування позову зазначено, що позивач звернулась до голови Орлівщанської сільської ради із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,2500 га, розташованих за адресою: АДРЕСА_1, проте рішенням Управління держгеокадастру у Новомосковському районі Дніпропетровської області № РВ-1200288162016 від 18.01.2016 року відмовлено у внесені відомостей до Державного земельного кадастру. Позивач вважає висновки відповідача безпідставними та необґрунтованими, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
В наданих до суду запереченнях відповідачем зазначено, що вимога про скасування рішення Державного кадастрового реєстратора та зобов'язання прийняти Державним кадастровим реєстраторам іншого рішення є протиправним, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню в повному обсязі.
Сторони в судове засідання не з'явилися, повідомлені належним чином.
Відповідно до ч.6 ст.128 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Таким чином, суд ухвалив розглянути справу без участі сторін відповідно до положень ст.128 КАС України в письмовому провадженні.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що позивачем подано заяву від 19.08.2016 року до Голови Орлівщинської сільської ради про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд площею 0,2500га, розташована за адресою: АДРЕСА_1.
Рішенням Орлівщинської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області 41 сесії VI скликання від 16.10.2015 року № 47-41/ VI позивачу надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,2500 га за рахунок земель запасу Орлівщинської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за адресою АДРЕСА_1.
На підставі зазначеного позивачем подано до Державного кадастрового реєстратора Управління Держземагенства у Новомосковському районі Дніпропетровської області заяву про державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,25 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.
Рішенням Державного кадастрового реєстратора Управління Держземагенства у Новомосковському районі Дніпропетровської області № РВ-1200288162016 від 18.10.2016 року відмовлено у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру з підстав невідповідності електронного документа установленим вимогам, а саме: перетин ділянок з ділянкою НОМЕР_1; Площа співпадає на 9,7062 % га.
Крім того, в матеріалах справи наявне заочне рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29.01.2015 року у справі № 183/6273/14 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, яким: визнано незаконним та скасовано рішення Орлівщинської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області від 03.08.2007 року щодо виділення ОСОБА_3 земельної ділянки під № 44 по вул. Садовій у с. Орлівщина Новомосковському районі Дніпропетровської області; визнано незаконним та скасовано державний акт від 12.09.2002 року на право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,2500 га розташовану за адресою: АДРЕСА_2 передану для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.
Відповідно до ч.1 ст.81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
Згідно із ч.1 ст.116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (ч.2 ст.116 Земельного кодексу України).
Відповідно до ч.3 ст.116 Земельного кодексу України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання (ч.4 ст.116 Земельного кодексу України).
Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом (ч.5 ст.116 Земельного кодексу України).
Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування визначено ст.123 Земельного кодексу України.
Відповідно до ст.123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.
Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання).
Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою.
Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.
Правові, економічні та організаційні основи діяльності у сфері Державного земельного кадастру установлює Закон України «Про Державний земельний кадастр» №3613-VI від 07.07.2011 року (далі Закон №3613-VI).
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону №3613-VI державний земельний кадастр - це єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами; кадастровий номер земельної ділянки це індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування.
Державний земельний кадастр базується на основних принципах, зокрема, об'єктивності, достовірності та повноти відомостей у Державному земельному кадастрі; внесення відомостей до Державного земельного кадастру виключно на підставі та відповідно до цього Закону; безперервності внесення до Державного земельного кадастру відомостей про об'єкти Державного земельного кадастру, що змінюються (ст.3 Закону №3613-VI) .
Відповідно до ч.1 ст.5 Закону №3613-VI ведення Державного земельного кадастру здійснюється шляхом: створення відповідної державної геодезичної та картографічної основи, яка визначається та надається відповідно до цього Закону; внесення відомостей про об'єкти Державного земельного кадастру; внесення змін до відомостей про об'єкти Державного земельного кадастру; оброблення та систематизації відомостей про об'єкти Державного земельного кадастру.
В ч.1 ст.16 Закону №3613-VI зазначено, що земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер.
Кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки. Зміна власника чи користувача земельної ділянки, зміна відомостей про неї не є підставою для скасування кадастрового номера (ч.6 ст.16 Закону №3613-VI).
Відповідно до ст.24 Закону №3613-VI державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку. Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється за місцем їх розташування відповідним Державним кадастровим реєстратором центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (частини 1 і 2 даної статті).
Відповідно до ч.3 ст.24 Закону №3613-VI державна реєстрація земельних ділянок здійснюється за заявою, зокрема, особи, якій за рішенням органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки при передачі її у власність чи користування із земель державної чи комунальної власності, або уповноваженої нею особи.
Для державної реєстрації земельної ділянки Державному кадастровому реєстратору, який здійснює таку реєстрацію, подаються: заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин; оригінал документації із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки; документація із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки у формі електронного документа (ч.4 ст.24 Закону №3613-VI).
Державний кадастровий реєстратор, який здійснює державну реєстрацію земельних ділянок, протягом чотирнадцяти днів з дня реєстрації заяви: перевіряє відповідність документів вимогам законодавства; за результатами перевірки здійснює державну реєстрацію земельної ділянки або надає заявнику мотивовану відмову у державній реєстрації. Підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки є, зокрема, знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини (частини 5 та 6 ст.24 Закону №3613-VI).
Відповідно до ч.10 ст.24 Закону №3613-VI державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі: поділу чи об'єднання земельних ділянок; якщо протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстровано з вини заявника.
Процедуру та вимоги щодо ведення Державного земельного кадастру визначає Порядок ведення Державного земельного кадастру, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 1051 від 17.10.2012р.
Відповідно до п.12 даного Порядку відомості Державного земельного кадастру є офіційними і вважаються об'єктивними та достовірними, якщо інше не доведено судом.
Відповідно до п.49 Порядку поземельна книга ведеться за формою згідно з додатком 8 під час державної реєстрації земельної ділянки, внесення до Державного земельного кадастру відомостей (змін до них) про зареєстровані земельні ділянки (в тому числі у разі їх поділу чи об'єднання, а також відновлення їх меж) відповідно до пунктів 107-137 цього Порядку.
Дата відкриття Поземельної книги є датою державної реєстрації земельної ділянки. Номером Поземельної книги є кадастровий номер земельної ділянки (п.50 Порядку).
Внесення відомостей до Поземельної книги в електронній (цифровій) формі є внесенням відомостей до Державного земельного кадастру (п.51 Порядку).
Відповідно до п.60 Порядку запис у Поземельній книзі скасовується (поновлюється) Державним кадастровим реєстратором на підставі рішення суду.
Скасування (поновлення) запису в Поземельній книзі здійснюється шляхом внесення до Державного земельного кадастру відомостей про його скасування (поновлення) із зазначенням дати та підстави для скасування (поновлення), посади, прізвища та ініціалів Державного кадастрового реєстратора, який скасував (поновив) запис, та формування з використанням програмного забезпечення Державного земельного кадастру нових аркушів Поземельної книги (п.61 Порядку).
Відповідно до п.116 Порядку внесення до Державного земельного кадастру відомостей (змін до них) про зареєстровану земельну ділянку, зазначених у пункті 24 цього Порядку, здійснюється шляхом внесення таких відомостей до відповідної Поземельної книги.
Внесення до Поземельної книги відомостей (змін до них) про зареєстровану земельну ділянку (крім випадків, зазначених у пункті 119 цього Порядку) здійснюється за заявою власника земельної ділянки, користувача земельної ділянки державної чи комунальної власності відповідно до документації, що є підставою для внесення відповідних відомостей (змін до них) (крім випадків внесення відомостей про зміну виду використання) (п.118 Порядку).
Оцінюючи досліджені у судовому засіданні докази, суд встановив, що державна реєстрація земельної ділянки ОСОБА_3 проведена на підставі документів, які скасовані в судовому порядку, а саме визнано незаконним та скасовано державний акт від 12.09.2002 року на право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,2500 га розташовану за адресою: АДРЕСА_2 а тому посилання відповідача на той факт, що заявлена позивачем земельна ділянка не підлягає реєстрації у зв'язку з перетином іншої земельної ділянки (ОСОБА_3.) судом не приймаються.
До вказано висновку суд дійшов з урахуванням рішення Європейського суду з прав людини від 26.03.2013 року у справі «Рисовський проти України» в якому зазначено «Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, «Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер'їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), п. 119).
Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).
З огляду на вищевикладене, рішення Управління держгеокадастру у Новомосковському районі Дніпропетровської області № РВ-1200288162016 від 18.01.2016 року щодо відмови у внесені відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру земельної ділянки є протиправним та підлягає скасуванню.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно Рекомендації №R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980 під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.
Отже, під дискреційним повноваженням суд розуміє таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.
Проте, як зазначав в своїх рішеннях (від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15, від 02 лютого 2016 року у справі № 804/14800/14) Верховний Суд України спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Суд також зазначає, що у справі «Пайн Велі Девелопмент ЛТД» та інші проти Ірландії» Європейський суд з прав людини постановив, що статтю 1 Першого протоколу до Конвенції можна застосовувати для захисту "правомірних очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. «Правомірні очікування» виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати таке рішення дійсним та розраховувати на певний стан речей.
Таким чином, суд прийшов до висновку щодо зобов'язання Управління Держгеокадастру у Новомосковському районі Дніпропетровської області внести відомості до Державного земельного кадастру на підставі звернення ОСОБА_2 реєстраційний номер № ЗВ-1203469442016 на земельну ділянку площею 0,2500 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача видати відповідний витяг з Державного земельного кадастру, суд зазначає, що вказані вимоги є передчасними, а тому не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку щодо часткового задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Управління Держгеокадастру у Новомосковському районі Дніпропетровської області № РВ-1200288162016 від 18.01.2016 року щодо відмови у внесені відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру земельної ділянки.
Зобов'язати Управління Держгеокадастру у Новомосковському районі Дніпропетровської області внести відомості до Державного земельного кадастру на підставі звернення ОСОБА_2 реєстраційний номер № ЗВ-1203469442016 на земельну ділянку площею 0,2500 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1.
Стягнути на користь позивача судові витрати в розмірі 551,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держгеокадастру у Новомосковському районі Дніпропетровської області.
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна, скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.В. Єфанова