04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"20" березня 2017 р. Справа№ 910/19296/16
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Пономаренка Є.Ю.
суддів: Дідиченко М.А.
Руденко М.А.
за участю представників:
від позивача - представник не прибув;
від відповідача - Ніколаєв В.В., представник за довіреністю №ГО-16/149 від 20.12.2016р,
розглянувши апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" на рішення господарського суду міста Києва від 13.12.2016р. у справі №910/19296/16 (суддя Мандриченко О.В.) за позовом приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Альфа Страхування" до приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" про відшкодування шкоди в порядку регресу в сумі 8 331, 57 грн.
Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Альфа Страхування" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" про відшкодування шкоди в порядку регресу в сумі 8 331, 57 грн.
Рішенням господарського суду міста Києва від 13.12.2016р. у справі №910/19296/16 позов задоволено повністю.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що враховуючи розмір права зворотної вимоги, яке перейшло до позивача, визначені полісом №АЕ/8601793 розміри лімітів відповідальності та франшизи, відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу завдану шкоду у розмірі 50 000,00 грн. без вирахування фізичного зносу.
У зв'язку з тим, що відповідачем було сплачено позивачу лише частину страхового відшкодування у розмірі 41 668,43 грн., місцевий господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення 8 331, 57 грн.
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 13.12.2016р. у справі №910/19296/16 скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
В апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що пред'явлення позивачем (особа, яка має право на отримання відшкодування замість потерпілого) до відповідача (страховика за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності) вимоги про виплату страхового відшкодування у розмірі повної вартості відновлювального ремонту без урахування коефіцієнта фізичного зносу є неправомірним.
Представник апелянта - відповідача у справі в судовому засіданні 20.03.2017 підтримав вимоги за апеляційною скаргою.
Позивач правом на участь представника в судовому засіданні не скористався, хоча про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином; про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення.
Будь - яких заяв, клопотань щодо неможливості бути присутнім в даному судовому засіданні від позивача до суду не надійшло.
Слід також зазначити, що явка представників сторін не визнавалася обов'язковою, певних пояснень суд не витребував.
Враховуючи наведене вище, апеляційна скарга розглянута судом у даному судовому засіданні по суті з винесенням постанови.
Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.
Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - скасуванню, з прийняттям нового - про відмову у задоволенні позову, з наступних підстав.
Між ПрАТ "Страхова компанія "Альфа Страхування" та ОСОБА_3 07.10.2014 року було укладено договір добровільного страхування засобів наземного транспорту № 046.0828945.008, предметом якого є страхування транспортного засобу "KIA", державний номер НОМЕР_1.
У м. Києві, по вулиці Богатирській, 07.11.2014 року відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля "KIA", державний номер НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_3, та автомобіля "Ісузу", державний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_4. В результаті вказаної ДТП зазначені транспортні засоби отримали механічні ушкодження.
Постановою Оболонського районного суду м. Києва від 02.12.2014 року ОСОБА_4, водія автомобіля "Ісузу", державний номер НОМЕР_2, було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
Позивачем, відповідно до рахунку № СА-000014544, було складено розрахунок страхового відшкодування, згідно якого вартість відновлювального ремонту пошкодженого застрахованого ТЗ склала 51 265,21 грн. 27.11.2014 року ПрАТ "Страхова компанія "Альфа Страхування" складено страховий акт по справі 3433.206.14.01.01 на суму 50 265.21 гривень.
Виконуючи взяті на себе зобов'язання за договором страхування, на підставі поданої страхувальником заяви про виплату страхового відшкодування та страхового акту, позивач виплатив страхове відшкодування в розмірі 50 265,21 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 28807 від 12.12.2014 р.
Цивільно-правова відповідальність власника автомобіля "Ісузу", державний номер НОМЕР_2, на момент скоєння ДТП була застрахована приватним акціонерним товариством "Страхова група "ТАС" згідно із полісом №АЕ/8601793, що підтверджується витягом з централізованої бази даних МТСБУ.
Позивач звернувся до відповідача з заявою про виплату страхового відшкодування в порядку регресу на загальну суму 50 000,00 грн.
Відповідачем було сплачено позивачу частину страхового відшкодування в сумі 41 668,43 грн. (за мінусом фізичного зносу у розмірі 8 331, 57 грн.).
Вказаний розмір визначено на підставі Звіту про оцінку №366 від 24.11.2016, складеного суб'єктом оціночної діяльності ТОВ "Екліс".
Враховуючи те, що відповідачем сума страхового відшкодування була сплачена не в повному обсязі позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з ПрАТ "Страхова група "ТАС" 8 331, 57 грн.
Так, предметом спору у даній справі є вимога позивача про стягнення з відповідача 8 331, 57 грн., що є різницею між фактичним розміром витрат страховика за договором майнового страхування і здійсненою страховою виплатою за полісом страхування відповідальності.
Фактично така різниця виникла у зв'язку з тим, що позивач за договором майнового страхування визначав вартість відновлювального ремонту без урахування значення коефіцієнта фізичного зносу, а відповідач - з урахуванням цього коефіцієнта.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що враховуючи розмір права зворотної вимоги, яке перейшло до позивача, визначені полісом №АЕ/8601793 розміри лімітів відповідальності та франшизи, відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу завдану шкоду у розмірі 50 000,00 грн.
У зв'язку з тим, що відповідачем було сплачено позивачу лише частину страхового відшкодування у розмірі 41 668,43 грн., місцевий господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення 8 331, 57 грн.
Колегія суддів не погоджується із наведеним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 988 ЦК України у разі настання страхового випадку страховик зобов'язаний здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором. При цьому, страхова виплата за договором майнового страхування здійснюється страховиком у межах страхової суми, яка встановлюється у межах вартості майна на момент укладення договору, і не може перевищувати розміру реальних збитків (втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права). Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.
Відповідно до ст.ст. 512, 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Такими законами, зокрема, є норми ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування", відповідно до яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Аналіз наведених норм законодавства свідчить, що до страховика за договором майнового страхування (позивача у справі) після виплати страхового відшкодування потерпілій особі (ОСОБА_3.) у межах фактичних витрат, які не можуть перевищувати розміру реальних збитків, переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки.
За загальним правилом майнова шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч. 2 ст. 1187 ЦК України). Тобто, відповідальність за шкоду несе безпосередньо боржник - особа, яка завдала шкоди. Така особа відповідно до ст. 1192 ЦК України має відшкодувати завдані збитки у повному обсязі, розмір яких визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Разом з тим правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов'язок.
Так, відповідно до ст. 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування).
У Законі України "Про страхування" встановлено види обов'язкового страхування, одним із яких є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (п. 9 ч. 1 ст. 7). Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" є спеціальним законом, що регулює правовідносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
За змістом цього Закону (статті 9, 22 - 31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми.
Отже, страховик (відповідач) за договором страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів також є відповідальною особою за завдані збитки. Водночас, на відміну від особи, яка завдала шкоди, обсяг відповідальності страховика за договором страхування відповідальності обмежений нормами Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Зокрема, правила відшкодування шкоди заподіяної третій особі встановлені ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", згідно п. 22.1 якої у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Отже, страховик (відповідач) за договором страхування цивільно-правової відповідальності відшкодовує лише шкоду, яка визначена та оцінена у порядку, встановленому цим Законом.
Згідно зі ст. 29 п. 32.7 ст. 32 цього Закону у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством. Шкоду, пов'язану із втратою товарної вартості транспортного засобу, страховик не відшкодовує.
Відновлювальний ремонт (або ремонт) - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності КТЗ чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин (п. 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року N 142/5/2092).
Відповідно до вимог п. 8.2 цієї Методики вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу транспортного засобу розраховується за формулою:
Сврз = С р + С м + С с Х (1- Е З), де:
С р - вартість ремонтно-відновлювальних робіт, грн;
С м - вартість необхідних для ремонту матеріалів, грн;
С с - вартість нових складників, що підлягають заміні під час ремонту, грн;
Е з - коефіцієнт фізичного зносу.
Отже, якщо для відновлення пошкодженого у ДТП транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (відповідач у справі) відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу.
Тому, пред'явлення позивачем (особа, яка має право на отримання відшкодування замість потерпілого) до відповідача (страховика за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності) вимоги про виплату страхового відшкодування у розмірі повної вартості відновлювального ремонту без урахування коефіцієнта фізичного зносу є неправомірним.
Частинами 1 та 2 ст. 14 ЦК України передбачено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Отже, оскільки відповідачем у цьому спорі є не особа, яка завдала шкоди, а страховик, у якого ця особа застрахувала свою цивільну відповідальність, для правильного вирішення спору у цій справі перш за все слід з'ясувати у яких межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства, несе відповідальність безпосередньо страховик.
Суд першої інстанції ці обставини не з'ясував, обмежившись посиланням на те, що до позивача перейшло право зворотної вимоги в межах виплаченої суми.
Фактично суд першої інстанції дослідив лише обставини, які підтверджують право позивача на отримання відшкодування у заявленому розмірі, та дійшов помилкового висновку, що страховик, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, відповідає перед страховиком за договором майнового страхування (особою, яка має право на отримання відшкодування замість потерпілого) в тому же розмірі, що і винуватець ДТП, тобто, в розмірі виплаченого страхового відшкодування за договором майнового страхування.
Згідно зі ст. 1194 ЦК особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, в разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Отже, спірна сума 8 331, 57 грн., що є різницю між сумою страхового відшкодування, визначеного відповідачем відповідно до вимог ст.ст. 29, 32 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", та сумою, яка була відшкодована страховиком потерпілій особі за договором майнового страхування, не підлягає стягненню з відповідача (страховика за договором страхування цивільної відповідальності).
Аналогічної позиції дотримується також Вищий господарський суд України у постанові від 01.02.2017 у справі №910/6922/16, в якій наведено підстави неврахування постанов Верховного суду України, на які посилався позивач.
За наведених обставин, висновок суду першої інстанції про задоволення позову є необґрунтованим.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 99 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновку про те, що господарським судом не було всебічно, повно та об'єктивно розглянуто в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, що призвело до невірних висновків в частині задоволення позову.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду апеляційної скарги апеляційна інстанція має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.
З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - скасуванню, з прийняттям нового - про відмову у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та розгляд апеляційної скарги покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" на рішення господарського суду міста Києва від 13.12.2016р. у справі №910/19296/16 за позовом приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Альфа Страхування" до приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" про відшкодування шкоди в порядку регресу в сумі 8 331, 57 грн. задовольнити повністю.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 13.12.2016р. у справі №910/19296/16 про задоволення позову скасувати.
3. Прийняти нове рішення у справі №910/19296/16, яким у задоволенні позову приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Альфа Страхування" до приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" про відшкодування шкоди в порядку регресу в сумі 8 331, 57 грн. відмовити повністю.
4. Стягнути з приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Альфа Страхування" (02160, м. Київ, просп. Соборності, 19, код ЄДРПОУ 30968986) на користь приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" (інд. 03062, м. Київ, просп. Перемоги, буд, 65, код ЄДРПОУ 30115243) судовий збір за розгляд апеляційної скарги в сумі 1 515 грн. 80 коп.
5. Доручити господарському суду міста Києва видати відповідний наказ.
6. Матеріали справи №910/19296/16 повернути до господарського суду міста Києва.
7. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку та строки.
Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко
Судді М.А. Дідиченко
М.А. Руденко