04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"21" березня 2017 р. Справа№ 910/19738/16
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Баранця О.М.
суддів: Сітайло Л.Г.
Пашкіної С.А.
при секретарі Бовсунівська Л.О.
за участю представників:
від позивача: Кузьменко Ю.С.
від відповідача: Ухальська В.І., Ключинський К.Л.
від третьої особи: Герасименко Т.В.
розглянувши
апеляційну скаргу Національного банку України
на рішення
Господарського суду міста Києва
від 10.01.2017 року
у справі № 910/19738/16 (суддя Марченко О.В.)
за позовом Національного банку України
до Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський
акціонерний банк" в особі уповноваженої особи Фонду
гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію
Публічного акціонерного товариства "ВіЕйБі Банк"
Славкіної Марини Анатоліївни
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб
про стягнення 52 214 390,73 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.01.2017 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, Національний банк України звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10.01.2017 року та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.01.2017 р. апеляційну скаргу Національного банку України на рішення Господарського суду міста Києва від 10.01.2017 року у справі № 910/19738/16 прийнято до розгляду, порушено апеляційне провадження.
В судовому засіданні 28.02.2017 року оголошено перерву до 21.03.2017 року.
Представником позивача подано пояснення, в яких останній просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Представником третьої особи подано додаткові пояснення, в яких останній просить решення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляціну скаргу без задоволення.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Як вбачається з матеріалав даної справи, НБУ (кредитор) та Банком (позичальник) були укладені такі кредитні договори:
- від 04.03.2014 № 07 (далі - Кредитний договір № 07), за умовами якого кредитор надає позичальнику кредит для збереження ліквідності у сумі 850 000 000 грн. на строк з 04.03.2014 до 26.02.2015 (включно) зі сплатою процентів за користування кредитними коштами згідно з умовами Кредитного договору № 07;
- від 03.04.2014 № 29 (далі - Кредитний договір № 29), за умовами якого кредитор надає позичальнику кредит для збереження ліквідності у сумі 500000000 грн. на строк з 03.04.2014 до 27.03.2015 (включно) зі сплатою процентів за користування кредитними коштами згідно з умовами Кредитного договору № 29;
- від 04.04.2014 № 31 (далі - Кредитний договір № 31), за умовами якого кредитор надає позичальнику кредит для збереження ліквідності у сумі 500 000 000 грн. на строк з 04.04.2014 до 27.03.2015 (включно) зі сплатою процентів за користування кредитними коштами згідно з умовами Кредитного договору № 31.
Частиною першою статті 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
На виконання умов Кредитних договорів позивачем було надано кредит, що підтверджено сторонами.
З метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за Кредитними договорами НБУ (заставодержатель) та Банком (заставодавець) було укладено такі договори застави майнових прав:
- від 04.03.2014 № 07/ЗМП (далі - Договір застави №07/ЗМП), укладений для забезпечення виконання зобов'язань Банком за Кредитним договором №07 та предметом застави за яким є майнові права за кредитними договорами, укладеними заставодавцем і юридичними особами (боржники), перелік яких наведений у додатку № 1 до Договору застави № 07/ЗМП; станом на 25.02.2014 заборгованість за кредитними договорами, укладеними Банком і боржниками, становила 3 931 476 964,90 грн.;
- від 03.04.2014 № 29/ЗМП (далі - Договір застави № 29/ЗМП), укладений для забезпечення виконання зобов'язань Банку за Кредитним договором № 29, предметом застави за яким є майнові права за кредитними договорами, укладеними заставодавцем і юридичними та фізичними особами (боржники), перелік яких наведений у додатку № 1 до Договору застави № 29/ЗМП; станом на 03.04.2014 заборгованість за кредитними договорами, укладеними Банком і боржниками, становила 4632324892,87 грн.;
- від 26.06.2014 № 29/ЗМП-1 (далі - Договір застави № 29/ЗМП-1), укладений для забезпечення виконання зобов'язань Банку за Кредитним договором № 29 та Кредитним договором № 31, предметом застави за яким є майнові права за кредитними договорами, що укладені заставодавцем і юридичними особами (боржники), перелік яких наведений у додатку № 1 до Договору застави №29/ЗМП-1; станом на 26.06.2014 заборгованість за кредитними договорами, укладеними Банком і боржниками, становила 1321639585,03 грн.
За умовами Договорів застави:
- надана застава забезпечує належне виконання заставодавцем вимог заставодержателя, що випливають (та/або випливатимуть) з Кредитних договорів, укладених заставодавцем і заставодержателем, а також всіх додаткових договорів (угод), що будуть укладені до них, в тому числі щодо суми зобов'язань, строків їх виконання, розміру процентів та інших умов, у тому числі щодо: повернення заставодавцем заставодержателю кредиту в обумовленій відповідним кредитним договором сумі та у визначений строк; сплати заставодавцем процентів за користування кредитом у визначеному Кредитними договорами розмірі; виконання заставодавцем інших зобов'язань, передбачених Кредитними договорами, у повному обсязі, на умовах і в строки, визначені відповідним Кредитним договором (пункт 1.3 Договорів застави);
- у разі погашення (повного або часткового) заборгованості за кредитними договорами, протягом двох робочих днів після отримання коштів від боржників, перерахувати в погашення заборгованості за кредитом кошти у сумі не менше 35 % від суми отриманої в погашення за кредитами І категорії якості та 25 % від суми, отриманої в погашення за кредитами ІІ категорії якості (підпункт 3.4.6 пункту 3.4 Договорів застави).
Відповідно до статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
На підставі постанови Правління НБУ від 20.11.2014 № 733 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 20.11.2014 № 123 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "ВіЕйБі Банк", згідно з яким з 21.11.2014 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено Уповноважену особу Фонду. Тимчасову адміністрацію в Банку запроваджено строком на три місяця з 21.11.2014 по 20.02.2015 включно.
Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 17.02.2015 № 35 було продовжено строк здійснення тимчасової адміністрації у відповідача до 20.03.2015 включно.
Відповідно до постанови Правління НБУ від 19.03.2015 №188 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк", виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 20.03.2015 № 63 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "ВіЕйБі Банк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку", згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації Банку та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію відповідача провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Славкіну Марину Анатоліївну строком на 1 рік з 20.03.2015 по 19.03.2016 включно.
Виконавча дирекція Фонду 22.02.2016 прийняла рішення № 213 про продовження строків здійснення процедури ліквідації Банку на два роки до 19.03.2018 включно.
07.04.2015 НБУ звернувся із заявою №06-306/5685 про кредиторські вимоги позивача до Банку, в яких були вказані й вимоги за Кредитними договорами.
25.03.2016 до НБУ надійшло електронне повідомлення від 25.03.2016 №13/1-42 Уповноваженої особи Фонду, яким надана інформація про акцептування вимог позивача як кредитора Банку в сумі 5245065575,10 грн., з яких 1916996939,93 грн. грошові зобов'язання за Кредитними договорами (за Кредитним договором № 07 заборгованість складає 887014947,16 грн., з яких: заборгованість за кредитом - 850000000 грн., заборгованість з відсотків - 36782876,72 грн., пеня - 202097,44 грн., штраф - 30000 грн.; за Кредитним договором № 29 заборгованість складає 508196098,63 грн., з яких: заборгованість за кредитом - 486815742,37 грн., заборгованість з відсотків - 21233523,82 грн., пеня - 116832,44 грн., штраф - 30000 грн.; за Кредитним договором № 31 заборгованість складає 521785867,14 грн., з яких: заборгованість за кредитом - 500000000 грн., заборгованість з відсотків - 21636986,30 грн., пеня - 118880,84 грн., штраф - 30000 грн.).
Позивач вказує, що Банком отримано від боржників погашення кредитів на загальну суму 63326543,17 грн., проте відповідач перерахував НБУ кошти на погашення заборгованості за Кредитними договорами у сумі 11112152,44 грн.
Таким чином, на думку позивача, Уповноважена особа Фонду на ліквідацію Банку, всупереч положенням чинного законодавства України, не здійснила перерахування НБУ 52214390,73 грн., отриманих від боржників в рахунок погашення кредитної заборгованості за кредитними договорами, майнові права за якими, знаходяться в заставі позивача на підставі Договорів застави.
27.04.2016 року НБУ звернувся до Фонду з електронним повідомленням № 12-0004/36921, в якому вимагав від уповноважених осіб Фонду терміново, не пізніше ніж до 06.05.2016, надати пояснення щодо причин порушення вимог Закону України "Про заставу" та Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку (далі - Положення), затвердженого рішенням Виконавчої дирекції Фонду від 05.07.2012 № 2 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.09.2012 за №1581/21893, а також в повному обсязі перерахувати позивачу кошти, що надійшли банкам, у тому числі відповідачу, на погашення заборгованості за заставленими кредитами.
НБУ вказує, що відповідач не взяв до уваги вимоги позивача, чим порушив права НБУ як кредитора, вимоги якого забезпечені заставою, на позачергове отримання коштів, що надійшли в рахунок погашення заборгованості боржника за кредитними договорами, майнові права за якими знаходяться в заставі НБУ.
У свою чергу, відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись, зокрема, на таке:
- Договорами застави не встановлено обов'язку заставодавця за вимогою заставодержателя перераховувати кошти, що надійшли від боржників у повному обсязі;
- з 05.11.2015 Банк щомісячно здійснює перерахування коштів на користь НБУ в погашення кредитів рефінансування;
- умовами Договорів застави не передбачено способу звернення стягнення, як зобов'язання Уповноваженої особи перерахувати кошти;
- крім того, термін дії більшості кредитних договорів, майнові права за якими передано в заставу НБУ, закінчився, тому застава вважається припиненою.
Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Порядок ліквідації банку регулюється розділом VIII Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" від 23.02.2012, № 4452-VI.
Так, ч. 5 ст. 45 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку та призначення уповноваженої особи Фонду кредитори мають право заявити уповноваженій особі Фонду про свої вимоги до банку.
З дня призначення уповноваженої особи Фонду: 1) припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється; 2) банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси; 3) строк виконання всіх грошових зобов'язань банку та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав; 4) припиняється нарахування відсотків, неустойки (штрафу, пені) та застосування інших санкцій за всіма видами заборгованості банку; 5) відомості про фінансове становище банку перестають бути конфіденційними чи становити банківську таємницю; 6) укладення правочинів, пов'язаних з відчуженням майна банку чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому статтею 51 цього Закону; 7) втрачають чинність публічні обтяження чи обмеження на розпорядження (у тому числі арешти) будь-яким майном (коштами) банку. Накладення нових обтяжень чи обмежень на майно банку не допускається.
Вимоги за зобов'язаннями банку, що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури (ч. 2 та 3 статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").
Положеннями ст. 48 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено повноваження уповноваженої особи Фонду, зокрема, відповідно до п. 3 ч. 1 вказаної статті, уповноважена особа Фонду з дня свого призначення здійснює такі повноваження складає реєстр акцептованих вимог кредиторів та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів.
Уповноважена особа Фонду припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами.
Протягом 90 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" уповноважена особа Фонду здійснює такі заходи: 1) визначає суму заборгованості кожному кредитору та відносить вимоги до певної черги погашення; 2) відхиляє вимоги в разі їх не підтвердження фактичними даними, що містяться у розпорядженні уповноваженої особи Фонду, та, у разі потреби, заявляє в установленому законодавством порядку заперечення за заявленими до банку вимогами кредиторів; 3) складає реєстр акцептованих вимог кредиторів відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Фонду (частина 1 та 2 статті 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").
Частиною 4 статті 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що будь-які спори щодо акцептування вимог кредиторів підлягають вирішенню у судовому порядку. Судове провадження щодо таких вимог не припиняє перебіг ліквідаційної процедури.
Частинами першою та третьою статті 1 Закону передбачено, що цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
Відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.
Відповідно до частини другої статті 46 Закону з дня початку процедури ліквідації банку: припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв'язку з ліквідацією банку; банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси; строк виконання всіх грошових зобов'язань банку та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав; нарахування відсотків, комісійних, штрафів, інших очікуваних доходів за активними операціями банку може припинятися у терміни, визначені договорами з клієнтами банку у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси; відомості про фінансове становище банку перестають бути конфіденційними чи становити банківську таємницю; укладення правочинів, пов'язаних з відчуженням майна банку чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому статтею 51 цього Закону; втрачають чинність публічні обтяження чи обмеження на розпорядження (у тому числі арешти) будь-яким майном (коштами) банку. Накладення нових обтяжень чи обмежень на майно банку не допускається; забороняється зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов'язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), прощення боргу, поєднання боржника і кредитора в одній особі внаслідок укладення будь-яких правочинів з іншими особами, крім банку, зарахування на вимогу однієї із сторін.
Отже, строк виконання зобов'язань за Кредитними договорами, які забезпечені заставою за Договорами застави, настав 20.03.2015.
Слід зазначити, що посилання відповідача на те, що застава припинилася у зв'язку із закінченням строку дії більшості кредитних договорів, майнові права за якими передані в заставу, документально не підтверджено.
Що ж до посилань Банку на особливий порядок перерахування отриманих від боржників коштів, який визначено підпунктом 3.4.6 пункту 3.4 Договорів застави та НБУ на застосування частини другої статті 52 Закону України "Про заставу", то слід вказати таке.
З моменту початку ліквідації Банку спеціальним законом, який регулює діяльність відповідача, є Закон.
Крім того, у своїй діяльності Уповноважена особа як працівник Банку зобов'язана керуватися не лише Законом, а й нормативно-правовими актами Фонду.
Частинами першою та третьою статті 47 Закону передбачено, що уповноважена особа Фонду (кілька уповноважених осіб Фонду) визначається виконавчою дирекцією Фонду. До неї застосовуються правила та вимоги, визначені статтею 35 цього Закону.
Усі або частина повноважень Фонду, визначених цим Законом, можуть бути делеговані одній або кільком уповноваженим особам Фонду, крім організації реалізації майна банку, що ліквідується. У разі делегування повноважень кільком уповноваженим особам Фонд чітко зазначає межі повноважень кожної з них. Здійснення повноважень органів управління банку може бути делеговано тільки одній уповноваженій особі.
Відповідно до частин першої та другої статті 48 Закону Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює такі повноваження: здійснює повноваження органів управління банку; приймає в управління майно (у тому числі кошти) банку, вживає заходів щодо забезпечення його збереження, формує ліквідаційну масу, виконує функції з управління та продає майно банку; складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (вносить зміни до нього) та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів; вживає у встановленому законодавством порядку заходів до повернення дебіторської заборгованості банку, заборгованості позичальників перед банком та пошуку, виявлення, повернення (витребування) майна банку, що перебуває у третіх осіб; звільняє працівників банку відповідно до законодавства України про працю; заявляє відмову від виконання договорів та в установленому законодавством порядку розриває їх; передає у встановленому порядку на зберігання документи банку, що підлягають обов'язковому зберіганню; здійснює повноваження, що визначені частиною другою статті 37 цього Закону; здійснює відчуження активів та/або зобов'язань банку, якщо це було передбачено планом врегулювання, або в інших випадках, передбачених цим Законом; повертає ініціатору переказу кошти, що надійшли на кореспондентський рахунок банку для зарахування на поточні рахунки клієнтів банку або для виплати переказів протягом процедури ліквідації до дня відкриття банком накопичувального рахунка в Національному банку України (крім коштів, призначенням платежу за якими є погашення зобов'язань перед банком).
Фонд може здійснювати інші повноваження, що є необхідні для завершення процедури ліквідації банку.
Відповідно до частини третьої статті 52 Закону майно банку, що є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для позачергового задоволення вимог заставодержателя. Заставодержатель має право звернути стягнення на заставлене майно у порядку, встановленому законодавством або договором застави, та отримати задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна за ціною, визначеною суб'єктом оціночної діяльності, який визначений Фондом.
У разі продажу Фондом заставленого майна (активів) кошти, отримані від реалізації такого майна (активів), спрямовуються на погашення вимог заставодержателя у розмірі не більше основної суми заборгованості за забезпеченим таким майном (активами) зобов'язанням разом з нарахованими процентами після відшкодування Фонду витрат на утримання та продаж такого майна. Решта коштів включається до ліквідаційної маси банку.
У разі якщо обсяг коштів від продажу Фондом заставленого майна недостатній для задоволення вимог заставодержателя, незадоволені вимоги підлягають задоволенню в порядку черговості, встановленої цим Законом.
Пунктом 6.14 Положення передбачено, що майно банку, що є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для позачергового задоволення вимог заставодержателя. Заставодержатель має право звернути стягнення на заставлене майно у порядку, встановленому законодавством або договором застави, та отримати задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна за ціною, визначеною суб'єктом оціночної діяльності, який визначений Фондом або уповноваженою особою Фонду на ліквідацію банку (у разі делегування їй відповідних повноважень).
У разі продажу Фондом або уповноваженою особою Фонду на ліквідацію банку (у разі делегування відповідних повноважень) заставленого майна (активів) кошти, отримані від реалізації такого майна (активів), спрямовуються на погашення вимог заставодержателя у розмірі не більше основної суми заборгованості за забезпеченим таким майном (активами) зобов'язанням разом з нарахованими процентами після відшкодування Фонду витрат на утримання та продаж такого майна. Решта коштів включається до ліквідаційної маси банку.
У разі якщо обсяг коштів від продажу Фондом або уповноваженою особою Фонду на ліквідацію (у разі делегування відповідних повноважень) заставленого майна недостатній для задоволення вимог заставодержателя, незадоволені вимоги підлягають задоволенню в порядку черговості, встановленої Законом.
Відповідно до пункту 6.6 Положення Уповноважена особа Фонду на ліквідацію банку здійснює задоволення вимог кредиторів кожної черги за погодженням з виконавчою дирекцією Фонду.
Отже, обов'язковою умовою для задоволення вимог кредитора, у тому числі НБУ, є погодження з виконавчою дирекцією Фонду.
Разом з тим, матеріали справи не містять погодження виконавчої дирекції Фонду, яке б надавало право Уповноваженій особі задовольнити вимоги позивача та перерахувати грошові кошти у сумі 52214390,73 грн.
Відповідно до частини першої статті 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Таким чином, передумовою для захисту прав та охоронюваних законом інтересів особи є наявність такого права або інтересу та порушення або оспорювання їх іншою особою (іншими особами).
Позивач не підтвердив, що саме Банк та/чи Уповноважена особа як працівник відповідача оспорили чи порушили його право, оскільки діяли у відповідності до вимог Закону та Положення.
Що ж до правової позиції, яка була викладена Фондом у електронному повідомленні від 17.11.2016 № 27-44428/16, то доводи НБУ, що вказаний документ не є нормативно-правовим актом є обгрунтовані.
Відповідач і третя особа підтвердили, що грошові кошти, які надійшли від боржників у сумі 52214390,73 грн. обліковуються на окремому аналітичному рахунку та будуть спрямовані на задоволення вимог НБУ як кредитора після відповідного погодження з виконавчою дирекцією Фонду.
Слід зазначити, що ні Закон, ані Положення не містить строків і чітких сум, які мають спрямовуватися на позачергове погашення вимог кредиторів забезпечених заставою.
Фонд і Банк наполягали на тому, що саме після закінчення інвентаризації, формування ліквідаційної маси та отримання відповідного погодження будуть вчинятися заходи, спрямовані на позачергове задоволення вимог НБУ.
Саме на позивачеві лежить тягар доказування тих обставин, на які він посилається, заявляючи позовні вимоги.
Отже, у спорах пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація чи почата процедура його ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є спеціальними, а даний Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.
Суд першої інстанції вірно встановив, що виходячи з аналізу норм Цивільного кодексу України, Податкового кодексу України, Закону України "Про заставу", Закону України "Про іпотеку", Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", вимоги частини третьої статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (Закон№ 4452-VІ) після затвердження виконавчою дирекцією Фонду результатів інвентаризації майна банку та формування ліквідаційної маси кошти, отримані банком під час ліквідації від позичальників, перераховуються уповноваженою особою Фонду на ліквідацію банку заставодержателю в рахунок погашення зобов'язань банку за кредитами у розмірі та на умовах, визначеному умовами кредитних договорів та договорів застави майнових прав, зобов'язання за якими не припинено, в разі якщо зобов'язання боржником банку-заставодавця виконується у відповідності до умов договору, майнові права за яким передано в заставу.
Право вимоги в контексті правовідносин між Національним банком України та Уповноваженою особою Фонду є правом на отримання грошових коштів, проте Уповноважена особа добровільно перераховує такі кошти, які вимагає перерахувати позивач, у відповідності до п. 3.4.6. договорів застави та п. 2.3.10 Кредитних договорів, що позивач підтверджує та зазначає про отримання таких коштів.
Право застави в силу приписів чинного цивільного законодавства є правом на переважне задоволення права вимоги у випадку порушення основного зобов'язання.
Проте позивачем заявлено вимоги саме про перерахування коштів, а не про задоволення вимог за рахунок застави, тобто право на отримання коштів, а не право на отримання задоволення вимог за рахунок застави.
Відповідно до вимог ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
На підставі ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.
Умови кредитних договорів та договорів застави не містять положень про обов'язок перерахувати кошти, натомість встановлено право заставодержателя звернути стягнення на предмет застави, проте позивач такі вимоги не заявляв.
Керуючись частиною третьою статті 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» 18 червня 2015 року виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення про затвердження Реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «ВіЕйБі Банк» (протокол № 133/15). До реєстру кредиторів включені вимоги Національного банку України за договорами № 29 від 03.04.2014р., №31 від 04.04.2014р. та № 07 від 04.03.2014р. на загальну суму 1 916 996 939,93 грн. про що позивача було повідомлено.
Таким чином, уповноважена особа Фонду на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» направила Національному банку України електронне повідомлення про акцептування його вимог та віднесла їх до сьомої черги кредиторських вимог.
Позивач дані дії Уповноваженої особи не заперечував, судові спори з приводу акцептування вимог Національного банку відсутні, що свідчить про те, що Національний банк України згодний з акцептуванням його вимог та включенням його вимог у сьому чергу.
Таким чином твердження апелянта в апеляційній скарзі, що ні Фонд гарантування на відповідач не визнають право Національного банку України на отримання коштів, є необгрунтованим та не заслуговують на увагу.
Відповідно до частини 1 статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкту підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають прав звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчіст господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Враховуючи вищезазначене та беручи до уваги те, що вимоги Національного банку України визнані в процедурі ліквідації Акціонерного товариства "Всеукраїнськтй акціонерний банк" та зважаючи на відсутність порушень в діях уповноваженої особи АТ -" Всеукраїнськтй акціонерний банк " Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що право позивача не порушено, а тому вимоги позивача не підлягають задоволенню.
Викладені в апеляційній скарзі доводи не підтверджені відповідними доказами, не спростовують правильності висновків місцевого суду та не можуть бути підставами для скасування рішення суду з наступних підстав.
У відповідності до ст. 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Частиною 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Тож, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції, що позивач не надав доказів (у розумінні статті 32 ГПК України), які б підтверджували наявність підстав для задоволення позовних вимог, тому у позові слід відмовити.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.01.2017 року у справі №910/19738/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
2. Справу № 910/19738/16 повернути до Господарського суду міста Києва.
3. Копію постанови направити сторонам.
Головуючий суддя О.М. Баранець
Судді Л.Г. Сітайло
С.А. Пашкіна