20 березня 2017 р. Справа № 903/70/17
за позовом Приватного підприємця ОСОБА_1, м.Володимир-Волинський
до відповідача: Виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради Волинської області, м.Володимир-Волинський
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Приватного акціонерного товариства "Волинське обласне підприємство автобусних станцій", м. Луцьк
про визнання недійсним договору та застосування наслідків недійсності правочину
Суддя: В.А.Пахолюк
За участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1 - фізична особа-підприємець;
ОСОБА_2 - представник за дов. № 159 від01.02.2017р.
від відповідача: Павленко Л.М. - начальник юридичного відділу, дов. № 1-50/41 від 12.01.2017р.
від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: не прибув.
За клопотанням представника позивача спір розглянуто відповідно до ч.3 ст.69 ГПК України з продовженням строку його розгляду.
Суть спору:
Позивач - фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся в господарський суд Волинської області з позовною заявою до відповідача - Виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради Волинської області та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Приватного акціонерного товариства "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" про визнання недійсним договору та застосування наслідків недійсності правочину.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що:
Відповідно до Рішення виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради Волинської області від 18.08.2011 року № 262 "Про надання дозволу на розміщення зовнішньої реклами" позивачу - фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 надано дозвіл на розміщення зовнішньої реклами на парапеті по вул. Луцькій, 14.
На підставі вказаного рішення між позивачем - фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та відповідачем - відділом майнових земельних ресурсів виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради було укладено договір про тимчасове користування місцем розташування рекламного засобу від 09.09.2011 року, відповідно до якого, починаючи з 2011 року позивачем справляється плата.
Крім того, позивачем було укладено договір з власником парапету, який розташований за адресою: м. Володимир-Волинський, вул. Луцька, 14, а саме з ПрАТ "ВОПАС" про тимчасове користування місцем розміщення зовнішньої реклами від 14.10.2011 року.
Позивач в обрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що відповідачем - відділом майнових і земельних ресурсів виконавчого комітету Володимир - Волинської міської ради було неправомірно укладено вказаний договір на майно, яке не перебуває у комунальній власності з позивачем виходячи з наступного:
На звернення до ПрАТ "ВОПАС" отримано інформацію, що парапет огорожі на території АС Володимир-Волинський, розміщений в межах під'їзних площ, переданих їм у власність регіональним Фондом держмайна України ще в 1996 році.
Звернувшись із запитом до Відповідача, щодо земельної ділянки та парапету на якому розташовано рекламу, отримано відповідь, що з 1996 року земельна ділянка за адресою: м. Володимир-Волинський, вул. Луцька, 14 знаходиться у постійному користуванні Володимир-Волинської автобусної станції, правонаступником якої є ПрАТ "ВОПАС". А щодо балансоутримуча парапету відповідач зазначив, що така інформація відсутня. Хоча, якщо б вказаний парапет перебував у комунальній власності, то відповідно й орган місцевого самоврядування володів інформацією щодо балансоутримувача парапету. Крім того, Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" дає таке визначення суб'єктивного права комунальної власності: це право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.
Отже, відповідач, порушивши приписи п.2 ст.203 ЦК України, уклав оспорюваний договір, не маючи на це необхідного обсягу цивільної дієздатності.
Крім того, звертає увагу на те, що на договорі стоїть печатка «Відділу управління майном міської комунальної власності», що не відповідає назві сторони договору. Стороною договору є відділ майнових та земельних ресурсів виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради, що не є юридичною особою, а є структурним підрозділом виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради.
На думку позивача, за тимчасове користування місцем розташування зовнішньої реклами позивач з 2011 року по сьогоднішній день відповідні кошти в розмірі 44 424,17грн., передбачені у вказаних вище договорах, сплачує неправомірно.
Ухвалою господарського суду Волинської області від 12.01.2017р. було порушено провадження по справі, якою було залучено до участі по справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача приватне акціонерне товариство "Волинське обласне підприємство автобусних станцій", а також зобов'язано відповідача та третю особу надати письмові пояснення по суті предметі спору.
Присутні в судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали в повному обсязі та наполягали на його задоволенні.
Представником відповідача в судовому засіданні було подано відзив на позовну заяву, яким у задоволенні позовних вимог просив суд відмовити посилаючись на таке:
Відповідно до ст. 16 ЗУ "Про рекламу" розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних та міських рад, в порядку, встановленим цими органами та у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 29.12.2003р. № 2067 "Про затвердження Типових правил розміщення зовнішньої реклами"/типових правил/.
Згідно п. 3 Типових правил зовнішня реклама розміщується на підставі дозволів та у порядку, встановленому виконавчими органами сільських, селищних та міських рад.
На підставі наведеного вище, рішенням виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради від 17.08.2006р. № 253 було затверджено Порядок розміщення зовнішньої реклами у м. Володимир-Волинський, що було діючим на момент надання дозволу на розміщення реклами позивачу - фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1.
Відповідно до ст. 16 ЗУ "Про рекламу" розміщення зовнішньої реклами у межах смуги відведення автомобільних доріг, пам'ятках та в межах зон охорони пам'яток національного та місцевого значення, в межах об'єктів природно заповідного фонду дозволяється за погодженням з органами державного управління автомобільними дорогами або їх власниками, відповідними державними органами виконавчої влади з безпеки дорожнього руху та органами виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини.
Місце розташування рекламного засобу позивача було погоджено управлінням містобудування та архітектури виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради, органами державтоінспекції, управлінням культури Волинської обласної державної адміністрації.
Присутній в судовому засіданні представник відповідача подала клопотання № б/н , яким просила суд застосувати в порядку передбаченому ст. 267 ЦК України строк позовної давності.
06.02.2017р. представником третьої особи на виконання ухвали суду від 12.01.2017р. було подано письмові пояснення в яких зазначає про те, що:
Відповідно до Державного акту на право постійного користування серії ВЛ № 000971, для обслуговування автобусної станції Володимир-Волинською міською радою було передано земельну ділянку, за адресою: м. Володимир-Волинський, вул. Луцька, 14 площею 3398 м.кв.
Згідно плану зовнішніх меж землекористування, огорожа/металевий парапет/, яка розділяє суміжні земельні ділянки знаходиться на під'їзних платформах в межах території, що використовується ПрАТ "Вопас".
З підставі наведених вище обставин, 14.10.2011р. між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та ПрАТ "ВОПАС" було укладено договір оренди частини майна № В-5-2012, який чинний до сьогодні.
Тому, враховуючи зазначене, представник ПрАТ "ВОПАС" вважає вимоги позивача підставними та такими, що підлягають до задоволення.
06.02.2017р. судом, в порядку ст. 77 ГПК України, з метою долучення до матеріалів справи додаткових доказів було оголошено перерву до 27.02.2017р. до 10год. 30хв.
27.02.2017р. в судовому засіданні представником позивача було подано письмові заперечення № б/н на клопотання відповідача від 06.02.2017р., якими просив суд у клопотанні про застосування строку позовної давності відмовити посилаючись на таке:
Позивач дізнався про неправомірність укладеного договору лише в вересні 2016 року після того як звернувся за юридичною консультацією. До цього моменту він не знав та не міг знати про неправомірно укладений договір. Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється у 3 роки. Згідно статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Стаття 264 ЦКУ визначає переривання перебігу позовної давності. Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. 18 серпня 2016 року між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду до договору, котра продовжує строк його дії та фактично підтверджує факт визнання свого обов'язку однієї та іншої сторони, а також весь період часу, починаючи з 2011 року позивач сплачував визначену плату, а відповідач приймав її. Отже, перебіг позовної давності перервався та розпочався заново.
20.12.2011 року Законом №4176-6 "Про внесення змін до деяких Законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" було внесено зміни до ЦКУ, а саме забрано частини 3 і 4 з ст. 258.
Враховуючи те, що договір було укладено до цього моменту, а саме 09.09.2011 року, то початком перебігу строків позовної давності про застосування наслідків недійсності правочину слід вважати описаний в частині 4 строк, а саме: позовна давність у десять років застосовується до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину. Відповідно до частини 7 Прикінцевих та перехідних положень ЦКУ до позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним і про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, право на пред'явлення якого виникло до 1 січня 2004 року, застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше.
Відповідач проти позову заперечив та у клопотанні 06.02.2017р. просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити у зв'язку з пропущенням строку позовної давності.
Щодо застосування судом строку позовної давності, то такий висновок, як визначено абз. 6 п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013р. "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" відображаються у мотивувальній частині рішення господарського суду.
Водночас, в судовому засіданні, з метою об'єктивності вирішення даного спору та з'ясування обставин щодо користування ПрАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" земельною ділянкою площею 3398 м.кв., яка знаходиться за адресою: м. Володимир-Волинський, вул. Луцька, 14 на підставі Державного акту на право постійного користування землею серія ВЛ №000971 від 21.08.1996р. (зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею №39) та виданого на підставі рішення Володимир-Волинської міської Ради народних депутатів від 20.04.1995р. №164 Володимир-Волинській автобусній станції, м. Володимир-Волинський, вул. Луцька, 14, постало питання про витребування відомостей з Державного земельного кадастру.
З цією метою, в порядку п. 4 ст. 65, ст.30 ГПК України було витребувано в Головного управління Держгеокадастру у Волинській області (м. Луцьк, вул. Винниченка, 67/4 поверх) інформацію про те, чи значаться в Єдиному земельному кадастрі відомості щодо земельної ділянки площею 3398м.кв., яка знаходиться за адресою м. Володимир-Волинський, вул. Луцька, 14 за правокористувачем ПрАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій", м. Луцьк, вул. Львівська, 148 на праві постійного користування згідно Державного акту на право постійного користування землею серія ВЛ №000971 від 21.08.1996р. (зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею №39) та чи визначені межі даної земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Між тим, Головне управління Держгеокадастру у Волинській області витребувану інформацію на адресу суду не надіслало, причин неподання не зазначило.
Виконавчий комітет Володимир-Волинської міської ради на підтверджень повноважень Відділу управління майном міської комунальної власності на скріплення спірного договору своєю печаткою до матеріалів справи долучає наступні документи: рішення Володимир-Волинської міської ради від 21.11.1996р. №12/9 «Про утворення управління майном міської комунальної власності»; рішення Володимир-Волинської міської ради народних депутатів від 21.04.2000р. №11/6 «Про затвердження положень відділу УММКВ»; рішення Володимир-Волинської міської ради від 12.08.2005р. №10/5 «Про затвердження Положення про відділ управління майном міської комунальної власності»; рішення Володимир-Волинської міської ради від 04.04.2006р. №1/4 «Про структуру, загальну чисельність апарату міської ради та її виконавчих органів»; рішення Володимир-Волинської міської ради від 29.08.2006р. №7/4 «Про затвердження Положення про управління майнових і земельних ресурсів»; рішення Володимир-Волинської міської ради від 29.11.2006р. № 9/8 «Про реорганізацію відділу житлово-комунального господарства міськвиконкому»; рішення Володимир-Волинської міської ради від 20.01.2009р. №31/7 «Про затвердження структури, загальної чисельності апарату міської ради та її виконавчих органів»; рішення Володимир-Волинської міської ради від 08.04.2009р. №33/7 «Про затвердження Положення про управління житлово-комунального господарства і будівництва виконавчого комітету міської ради»; рішення Володимир-Волинської міської ради від 23.12.2010р. №3/16 «Про структуру і штати виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради»; копію довідки про включення до єдиного державного реєстру підприємств та організацій України - відділ управління майном комунальної власності міста від 12.06.1997р.; копію довідки про взяття на облік платника податків від 20.08.2003р. №49 - відділ управління майном комунальної власності міста.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні матеріали справи, господарським судом встановлено наступне.
17.08.2011 р. ОСОБА_1 звернувся із заявою на адресу міського голови Володимир-Волинської міської ради про надання дозволу на розміщення зовнішньої реклами в м. Володимирі-Волинському біля будинку, що по вул. Луцькій, 14.
Відповідно до Закону України «Про рекламу» (в редакції, що діяла на момент звернення) зовнішня реклама - реклама, що розміщується на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях, розташованих на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг.
Статтею 16 цього ж Закону передбачено, що розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 року №2067 «Про затвердження Типових правил розміщення зовнішньої реклами» (в редакції, що діяча на момент звернення, далі - Типові правила) місце розташуванню рекламного засобу - площа зовнішньої поверхні будинку, споруди, елемента вуличного обладнання або відведеної території на відкритій місцевості у межах населеного пункту, що надається розповсюджувачу зовнішньої реклами в тимчасове користування власником або уповноваженим ним органом (особою).
Як визначено п.3 Типових правил зовнішня реклама розміщується на підставі дозволів та у порядку, встановленому виконавчими органами сільських, селищних, міських рад відповідно до цих Правил.
Рішенням виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради від 17.08.2006 р. №253 затверджено Порядок розміщення зовнішньої реклами у м. Володимирі-Волинському (далі - Порядок).
Пунктом 9 Типових правил та пунктом. 2.1 Порядку для одержання дозволу заявник подає робочому органу заяву за формою згідно з додатком 1, до якої додаються: фотокартка або комп'ютерний макет місця (розміром не менш як 6 х 9 сантиметрів), на якому планується розташування рекламного засобу, та ескіз рекламного засобу з конструктивним рішенням; копія свідоцтва про державну реєстрацію заявника як юридичної особи або фізичної особи - підприємця.
Як вбачається з копії заяви ОСОБА_1 останнім до заяви було додано необхідні документи, а саме: фотокартка місця, на якому планувалось розміщення рекламного засобу; ескіз рекламного засобу із конструктивним рішенням; копія свідоцтва про державну реєстрацію.
Згідно ст.16 Закону України «Про рекламу» розміщення зовнішньої реклами у межах смуги відведення автомобільних доріг проводиться відповідно до цього Закону за погодженням з органами державного управління автомобільними дорогами або їх власниками та відповідними державними органами з безпеки дорожнього руху.
Частиною 4 вказаної статті визначено, що розміщення зовнішньої реклами на пам'ятках та в межах зон охорони пам'яток національного або місцевого значення, в межах об'єктів природно - заповідного фонду дозволяється за погодженням з центральними або місцевими органами виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини.
Оскільки поданий ОСОБА_1 пакет документів щодо надання дозволу на розміщення зовнішньої реклами по формі, змісту та комплектності відповідав встановленим Типовими правилами та Порядком вимогам, та у зв'язку з відсутністю підстав для відмови у наданні дозволу, рішенням виконавчого комітету Володимир - Волинської міської ради від 18.08.2011 р. №262 було надано дозвіл ПП ОСОБА_1 на розміщення зовнішньої реклами по вул. Луцькій, б/б №14, що підтверджується архівним витягом з рішення.
У відповідності до вимог чинного законодавства місце розташування рекламного засобу ОСОБА_1 було погоджено управлінням містобудування та архітектури виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради, органами державтоінспекції, управлінням культури Волинської обласної державної адміністрації.
Як визначено п. 13 Типових правил та п. 2.5 Порядку у разі прийняття керівником робочого органу, в даному випадку управлінням містобудування та архітектури виконавчого комітету міської ради, рішення про встановлення пріоритету заявника на місце розташування рекламного засобу, яке перебуває в комунальній власності, заявник протягом трьох днів укладає договір на тимчасове користування цим місцем.
Крім того, згідно п. 32 Типових правил плата за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності, встановлюється у порядку, визначеному органами місцевого самоврядування, а місцем, що перебуває у державній або приватній власності, - на договірних засадах з його власником або уповноваженим ним органом (особою).
25.07.2006 р. Володимир-Волинською міською радою прийнято рішення №6/4, яким затверджено плату за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у міській комунальній власності згідно якого плата за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів на земельній ділянці, будівлі чи споруді, що перебуває у комунальній власності, зокрема, для осіб, які надають послуги з розміщення зовнішньої реклами становить 20,00 грн. у місяць за один кв.м площі місця розташування рекламного засобу. Крім цього, зазначено, що площа місця розташування наземного та дахового рекламного засобу визначається як сума площі горизонтальної проекції рекламного засобу на це місце та прилеглої ділянки завширшки 0,5 метра за периметром горизонтальної проекції цього засобу. Для неназемного та недахового рекламного засобу площа місця дорівнює площі вертикальної проекції цього засобу на уявну паралельну їй площину.
Зазначені вимоги передбачено і у п. 32 Типових правил.
Отже, місце розташування рекламного засобу безпосередньо пов'язане із земельною ділянкою, яка, в даному випадку, належить до міської комунальної власності.
Після надання дозволу на розміщення зовнішньої реклами ПП ОСОБА_1 09 вересня 2011 р. між Відділом майнових і земельних ресурсів виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради та ПП ОСОБА_1 було укладено Договір про тимчасове користування місцем розташування рекламного засобу по вул. Луцькій, біля будинку №14 в м. Володимирі-Волинському площею 26,94 кв. м.
Як вбачається із копій квитанцій, долучених до матеріалів справи позивач з моменту укладення та по даний час сплачує орендну плату, що й не заперечується останнім та свідчить про схвалення ним умов даного Договору.
Крім цього, 08.08.2016 р. ОСОБА_1 звернувся з заявою до міського голови Володимир-Волинської міської ради про продовження терміну дії дозволу на розміщення зовнішньої реклами в м. Володимирі-Волинському по вул. Луцькій, б/б № 14.
Рішенням виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради № 248 від 18.08.2016 р. продовжено термін дії дозволу № 55 від 18.08.2011 р. на розміщення зовнішньої реклами у м.Володимирі-Волинському по вул.Данила Галицького, 14 на парапеті (колишня вулиця Луцька) терміном до прийняття рішення міської ради «Про внесення змін до Порядку розміщення зовнішньої реклами в місті Володимирі-Волинському», але не більше одного року з моменту прийняття цього рішення.
На підставі вказаного рішення 18.08.2016 р. Орендареві продовжено термін дії договору про тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів терміном до 18.08.2017 р. шляхом укладення між сторонами Додаткової угоди про внесення змін і доповнень до договору оренди про тимчасове користування місцем розташування рекламного засобу.
Водночас, посилання позивача на укладення ним 14.10.2011 р. договору про тимчасове користування місцем розміщення зовнішньої реклами з власником парапету - ПрАТ «ВОПАС» не взято судом до уваги, виходячи з наступного.
Згідно Державного акту від 21 серпня 1996 року №39 земельна ділянка по вул. Луцькій, 14 в м. Володимирі-Волинському була надана в постійне користування Володимир-Волинській автобусній станції.
Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» від 06.09.2012 р. з дня набрання чинності цим законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються земельні ділянки, які розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної форми власності, земельні ділянки на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади та, які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств установ, організацій.
Отже, земельна ділянка по вул. Д. Галицького, 14 (колишня вул. Луцька, 14, відповідно до рішення виконавчого комітету Володимир- Волинської міської ради від 21.01.1993 р. №28 «Про перейменування окремих вулиць міста») належить до міської комунальної власності.
Стаття 95 ЗК України не передбачає права постійних землекористувачів передавати земельну ділянку в оренду. Лише власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (ч. 1 ст. 317 ЦК).
Разом з тим, згідно ст. 92 ЗК України ПрАТ «Волинське обласне підприємство автобусних станцій» не належить до суб'єктів, які мають право набувати право постійного користування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності.
Посилання позивача на відсутність повноважень відділу майнових та земельних ресурсів на укладення договору спростовується наступним.
Рішенням Володимир-Волинської міської ради від 25.07.2006 р. №6/4 (п.3) уповноважено відділ управління майном міської комунальної власності міськвиконкому укладати договори про тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів.
Рішенням міської ради від 31.05.2011 р. №8/19 у зв'язку із затвердженням нової структури та штату виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради внесено зміни у рішення ради від 25.07.2006 р. №6/4, зокрема слова «відділ управління майном міської комунальної власності міськвиконкому» було замінено словами «відділ майнових та земельних ресурсів виконавчого комітету міської ради».
Відповідно до долучених до матеріалів справи посадових інструкцій до функціональних обов'язків головного спеціаліста цього відділу належить підготовка для підписання договорів оренди місць розташування рекламних засобів.
Згідно Положення про відділ майнових і земельних ресурсів, затвердженого рішенням Володимир-Волинської міської ради від 02.02.2011 р. №5/28, яке було чинним на момент укладення Договору, відділ очолює начальник, яким згідно розпорядження міського голови від 31.12.2010 р. №247-рвк призначено Процьку Ларису Степанівну.
Щодо відбитку на Договорі печатки «Відділ управління майном міської комунальної власності» слід констатувати, що цивільне законодавство не пов'язує недійсність договору з наявністю або відсутністю на документі печатки юридичної особи.
Відсутність відбитка печатки на договорах не може розглядатись як безумовна підстава для визнання цих договорів недійсними та в будь-якому випадку не тягне за собою наслідки недійсності правочину в розумінні ст. 215 ЦК України.
Питання щодо обліку, зберігання і використання печаток, штампів і бланків регламентувались постановою Кабінету Міністрів України від 27.11.1998 р. №1893 «Про затвердження Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять службову інформацію», яка втратила чинність. Інші законодавчі акти, які би регулювали процедуру заміни, виготовлення та використання печаток на даний час відсутні.
Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Як вбачається із рішення Володимир-Волинської міської ради від 23.12.2010 р. №3/16 «Про структуру і штати виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради» Відділ майнових та земельних ресурсів не є самостійним відділом чи управлінням виконкому, тобто не є юридичною особою. В даному випадку, при укладенні Договору між відділом майнових та земельних ресурсів та ПП Дячуком А.А. достатньо лише підпису начальника відділу.
Дослідивши подані сторонами докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Статтею 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Визначальною ознакою договору є мета його укладення.
За змістом ст. 627 ЦК України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За змістом частини 1 ст. 143 Конституції України, територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.
Згідно ст. 11 Закону України «Про місцеве самоврядування», виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.
Договір може містити будь-які умови, узгоджені сторонами на власний розсуд. Наявність таких умов не є підставою для визнання укладеного договору недійсним, якщо вони не суперечать нормам ЦК України та іншим актам цивільного законодавства.
Зокрема, відповідно до ч.ч. 1, 3, 5 ст. 203 ЦК України:
- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;
- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;
- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно з ч. 1 ст. 230 Цивільного кодексу України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
З наведених норм вбачається, що для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.
Даний позов не підлягає до задоволення, оскільки підстави передбачені ЦК України, за наявності яких правочин може бути визнаний недійсним відсутні.
Разом з тим, невідповідність договору про тимчасове користування місцем розташування рекламного засобу від 09.09.2011р. вимогам законодавства, на які посилався позивач у позові, судом не встановлено, а отже оспорюваний договір повністю відповідає нормам цивільного законодавства, якими врегульовано порядок укладення та виконання договорів.
Одночасно, як вбачається з матеріалів справи, при укладенні договору про тимчасове користування місцем розташування рекламного засобу від 09.09.2011р., сторонами погоджено всі істотні умови господарського договору, передбачені статтею 180 Господарського кодексу України.
Дослідивши та проаналізувавши умови спірного договору, судом встановлено, що при його укладені, сторонами дотримано всі вимоги щодо свободи волевиявлення, форми, наявності істотних умов, що передбачені вимогам цивільного та господарського законодавства, зміст правочину не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особи, які вчиняли правочин мали необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відтак, правові підстави для визнання судом оспорюваного Договору недійсним відсутні.
З огляду на ту обставину, що судом встановлено відсутність підстав для визнання недійсним Договору про тимчасове користування місцем розташування рекламного засобу від 09.09.2011 р., укладеного між Приватним підприємцем ОСОБА_1 та Відділом майнових і земельних ресурсів виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради, позовна вимога про застосування наслідків його недійсності задоволенню не підлягає.
Разом з тим, відповідач просить суд застосувати в порядку передбаченому ст. 267 ЦК України строк позовної давності.
Згідно із ч. 1 ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно зі статтею 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу повинна бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.
Таким чином, вищенаведена заява відповідача прийнята судом у якості заяви сторони у спорі про застосування позовної давності, зробленої до винесення судом рішення.
Відповідно до п.п. 2.1 п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 10 визначено, що частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 наведеної Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі Відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії»; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").
У Цивільному кодексі України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).
Відповідно статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Визначення початку відліку позовної давності міститься у статті 261 ЦК України, зокрема, згідно частини 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Наслідки спливу позовної давності визначені в статті 267 ЦК України. Так, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст.267 ЦК України).
Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (ч. 5 ст. 267 ЦК України).
Водночас судом враховані роз'яснення, надані господарським судам у п. 2.2 п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 10, а саме: за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Беручи до уваги вищезазначене, в позові Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради Волинської області про визнання недійсним договору та застосування наслідків недійсності правочину слід відмовити з підстав його необгрунтованості та відсутності порушення прав та інтересів позивача з боку відповідача.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Господарський суд, керуючись ст.ст. 203, 215, 230, 256, 638 Цивільного кодексу України, Законом України "Про рекламу", Постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 року №2067 «Про затвердження Типових правил розміщення зовнішньої реклами», постановою пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. N 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, -
В позові Приватного підприємця ОСОБА_1 про визнання недійсним договору та застосування наслідків недійсності правочину відмовити.
Повне рішення складено 23.03.2017 р.
Суддя В. А. Пахолюк