я
20.03.17р. Справа № 904/1099/17
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кремона" (м. Дніпро)
до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" (м. Дніпро)
про визнання недійсним договір іпотеки № 2007-052-М від 27.04.2007 та скасування запису № 161 в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна про заборону відчуження нежитлового приміщення
Суддя Фещенко Ю.В.
Представники:
від позивача: Павліченко Т.В. - представник (довіреність від 30.01.2017)
від відповідача: Раєвський В.В.- юрисконсульт (довіреність № 7751-К-О від 27.12.2016)
Товариство з обмеженою відповідальністю "Кремона" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд визнати недійсним договір іпотеки № 2007-052-М від 27.04.2007, укладений з Публічним акціонерним товариством Комерційним банком "Приватбанк" (далі - відповідач) та скасувати запис № 161 в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна про заборону відчуження нежилого приміщення, що розташоване за адресою: м. Дніпро, вулиця Маяковського, будинок 3, літ.А-1, загальною площею 503,7 кв. м., а-естакада, навіс літ. Б, № 11 огорожа, який був внесений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. на підставі договору іпотеки № 2007-052-М від 27.04.2007, укладеного між позивачем та відповідачем.
Позовні вимоги мотивовані тим, що договір іпотеки № 2007-052-М від 27.04.2007 не містить всіх істотних умов, що зазначені в статті 18 Закону України "Про іпотеку", що відповідно до частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 18 Закону України "Про іпотеку" є підставою для визнання іпотечного договору недійсним.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 02.02.2017 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 20.02.2017.
Від позивача надійшла заява про забезпечення позову (вх.суду 10501/17 від 17.10.2017), в якій позивач просив суд
- вжити заходів до забезпечення позову, шляхом зупинення виконавчого провадження № 52116944, відкритого Красногвардійським відділом державної виконавчої служби відносно примусового стягнення коштів з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кремона" на підставі судового наказу, виданого Господарським судом Дніпропетровської області по справі № 904/40996/16 від 19.08.2016;
- зупинити реалізацію арештованого майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Кремона", а саме: нежитлового приміщення загальною площею 514,1 кв.м., розташованого за адресою: Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вулиця Маяковського, будинок 3, та відповідно, зняти лот № 193491 в електронній системі СЕТАМ до вирішення спору по суті в Господарському суді Дніпропетровської області даної справи. Заява обґрунтована тим, що вказані дії учиняються Красногвардійським відділом державної виконавчої служби на виконання договору іпотеки № 2007-052-М від 27.04.2007, недійсність якого є предметом спору у даній справі.
У судове засідання 20.02.2017 з'явилися представники позивача та відповідача.
У судовому засіданні 20.02.2017 представник позивача виклав та обґрунтував позовні вимоги, просив суд задовольнити їх у повному обсязі з підстав, що наведені у позові.
Представник відповідача письмового відзиву на позовну заяву не надав, але у судовому засіданні 20.02.2017 проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на їх безпідставність.
У судовому засіданні 20.02.2017 судом було зауважено, що для правильного вирішення спору існує необхідність у витребуванні у сторін додаткових доказів.
У судовому засіданні 20.02.2017 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 06.03.2017. Ухвалою суду від 20.02.2017 в порядку статті 65 Господарського процесуального кодексу України було витребувано у сторін додаткові докази.
Від відповідача електронною поштою надійшло клопотання (вх.суду 13602/17 від 06.03.2017), в якому він просив суд відкласти розгляд справи, посилаючись на неможливість його представника прибути у судове засідання, у зв'язку з участю в інших судових процесах.
Від позивача надійшли письмові пояснення (вх.суду 13734/17 від 06.03.2017), в яких він навів додаткову доводи в обґрунтування правомірності позовних вимог позивача, а також заяви про забезпечення позову.
У судове засідання 06.03.2017 з'явився представник позивача.
Представник відповідача у судове засідання 06.03.2017 не з'явився, при цьому, судом було враховано наявність його клопотання про відкладення розгляду справи, яке було задоволено судом.
Враховуючи викладене, ухвалою суду від 06.03.2017 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 20.03.2017, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування додаткових документів по справі, а також задоволенням клопотання відповідача.
Від позивача надійшла заява (вх.суду 16439/17 від 20.03.2017), в якій він просив суд долучити до матеріалів справи додаткові докази.
У судове засідання 23.03.2017 з'явилися представники позивача та відповідача.
Представник позивача у судовому засіданні 23.03.2017 просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, з підстав, що наведені у позовній заяві та письмових поясненнях.
Представник відповідача відзиву на позов не подав, але у судовому засіданні 20.03.2017 проти задоволення позовних вимог заперечував.
Також представник позивача у судовому засіданні 20.03.2017 просив суд задовольнити його клопотання про забезпечення позову, з підстав, що у ньому наведені.
Представник відповідача у судовому засіданні 20.03.2017 проти задоволення вказаного клопотання заперечував, посилаючись на те, що вказані дії позивача спрямовані на затягування процесу щодо стягнення заборгованості.
Судом враховано, щовсіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі, а також представниками позивача та відповідача у судовому засіданні 20.03.2017 наголошено на тому, що ними долучені до матеріалів справи всі докази, необхідні для правильного вирішення спору.
Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.
У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.
Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 20.03.2017 оголошувались вступна та резолютивна частини рішення.
Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, -
Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Так, 27.04.2007 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Кремона" (далі - позичальник, позивач) та Комерційним банком "Приватбанк" (далі - Банк, відповідач) було укладено кредитний договір № 2007-052-М (далі - кредитний договір, а.с.25-28), відповідно до умов якого в рамках програми мікрокредитування, за наявності вільних грошових коштів, банк зобов'язується надати позичальнику кредит у вигляді відновлюваної кредитної лінії з лімітом кредитування 808 000 грн. 00 коп. на строк та на умовах, передбачених договором, а позичальник зобов'язується повернути отриманий кредит та сплатити проценти у встановлені договором строки, а також виконати інші зобов'язання згідно із договором в повному обсязі. Кредит може бути наданий позичальнику, як повністю у всій сумі кредитного ліміту, так і частинами. Кожна окрема частина кредиту, надана в рамках кредитної лінії називається - транш (пункт 1.1 кредитного договору).
Відповідно до пунктів 1.2. та 1.3. кредитного договору строк повернення кредиту 27.04.2012. Вказаний строк може бути змінений згідно з пунктами 2.3.3., 2.4.1. договору. Кредит надається на такі цілі: придбання основних фондів.
У пункті 7.1. договору сторони визначили строк дії договору, а саме: договір в частині пункту 4.5. вступає в силу з моменту підписання, в інших випадках - з моменту надання позичальником розрахункових документів на використання кредиту, в межах вказаних в них сум, і діє в обсязі перерахованих коштів до повного виконання зобов'язань сторонами по договору.
Докази визнання недійсним або розірвання вказаного договору у матеріалах справи відсутні.
У відповідності до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом.
Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.
Таким чином, іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобов'язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов'язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов'язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов'язань або зменшити їх.
Забезпечувальне зобов'язання (взаємні права і обов'язки) виникає між іпотекодержателем (кредитором за основним зобов'язанням) та іпотекодавцем (боржником за основним зобов'язанням).
Виконання забезпечувального зобов'язання, що виникає з іпотеки, полягає в реалізації іпотекодержателем (кредитором) права одержати задоволення за рахунок переданого боржником в іпотеку майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Сутність цього права полягає в тому, що воно дозволяє задовольнити вимоги кредитора навіть у разі невиконання боржником свого зобов'язання в силу компенсаційності цього права за рахунок іпотечного майна та встановленого законом механізму здійснення кредитором свого преважного права, незалежно від переходу права власності на це майно від іпотекодавця до іншої особи (в тому числі й у випадку недоведення до цієї особи інформації про обтяження майна).
Так, 27.04.2007 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Кремона" (далі - іпотекодавець, позивач) та Комерційним банком "Приватбанк" (далі - іпотекодержатель, відповідач) було укладено договір іпотеки № 2007-052-М (далі- договір, а.с.15-17), предметом якого є надання іпотекодавцем в іпотеку нерухомого майна, зазначеного в пункті 7 договору, в забезпечення виконання зобов'язань Товариства з обмеженою відповідальністю "Кремона" перед іпотекодержателем, в силу чого іпотекодержатель має право, в разі не виконання позичальником зобов'язань, забезпечених іпотекою, та (або) невиконання іпотекодавцем зобов'язань за договором, одержати задоволення за рахунок переданого в іпотеку нерухомого майна переважно перед іншими кредиторами позичальника та (або) іпотекодавцем (пункт 1 договору іпотеки).
За договором іпотекою забезпечується виконання зобов'язань позичальника, що випливають з кредитного договору № 2007-052-М від 27.04.2007 (пункт 2 договору іпотеки).
Відповідно до пункту 30 договору іпотеки, термін дії договору - до повного виконання позичальником та іпотекодержателем зобов'язань за кредитним договором та всім додатковим угодам до нього.
Згідно з пунктами 33 та 34 договору іпотеки іпотека за договором підлягає державній реєстрації в Державному реєстрі іпотек. В момент нотаріального посвідчення договору нотаріус накладає заборону на відчуження предмету іпотеки.
Так, вказаний договір було посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. на, відповідно, накладено заборону відчуження зазначеного в договорі нежитлового приміщення (зареєстровано в реєстрі за № 161).
Докази визнання недійсним або розірвання вказаного договору у матеріалах справи також відсутні.
Позивач, звертаючись із даним позовом до суду, посилається на те, що іпотечний договір № 2007-052-М від 27.04.2007 не містить усіх істотних умов, що зазначені в статті 18 Закону України "Про іпотеку", що відповідно до частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 18 Закону України "Про іпотеку" є підставою для визнання іпотечного договору недійсним.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню з огляду на таке.
Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (частина 7 статті 179 Господарського кодексу України).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (стаття 626 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Приписами статті 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина 1 статті 638 Цивільного кодексу України).
Аналогічні положення містяться і в статті 180 Господарського кодексу України.
Так, відповідно до пункту 7 договору іпотеки в забезпечення позичальником зобов'язань за кредитним договором та іпотекодавцем зобов'язань за договором, іпотекодавець надав в іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно - нежитлове приміщення загальною площею 514,1 кв.м., що знаходиться за адресою: Дніпропетровська обл., Дніпропетровський р-н., м. Дніпропетровськ, вулиця Маяковського, буд. 3, та належить іпотекодавцю на праві власності, що підтверджується договором купівлі-продажу нежитлової будівлі від 01.09.2005, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу Бондар І.М., зареєстровано в реєстрі № 5743. Витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно № 14345842 від 24.04.2007, реєстраційний номер 6730705. Опис об'єкта: нежитлова будівля літ. А-1 загальною площею 503,7 кв.м., а - естакакада, навіс літ. Б, № 11 огорожа. Предмет іпотеки зареєстрований у встановленому законом порядку як окремий виділений в натурі об'єкт права власності. Майно передається в іпотеку разом з усіма його приналежностями, зазначеними вище. Цільове призначення предмету іпотеки: нежитлове приміщення.
Згідно з пунктами 9 та 12 договору іпотеки іпотека за договором поширюється і на частину предмету іпотеки, яка не може бути виділеною в натурі і була приєднана до предмету іпотеки після укладення договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості. Сторони визначили, що вартість предмету іпотеки складає 877 628 грн. 00 коп.
Як встановлено судом, укладений між позивачем та відповідачем правочин за своїм змістом та правовою природою є договором іпотеки, який підпадає під правове регулювання § 6 Глави 49 Цивільного кодексу України та Закону України "Про іпотеку".
Згідно зі статтею 1052 Цивільного кодексу України у разі невиконання позичальником обов'язків, встановлених договором позики, щодо забезпечення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов'язання або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися заставою. Виконання зобов'язання забезпечується, якщо це встановлено договором (стаття 548 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду (стаття 574 Цивільного кодексу України ).
У відповідность до статті 575 Цивільного кодексу України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Якщо предметом застави є нерухоме майно, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню (стаття 577 Цивільного кодексу України).
Згідно з положеннями статті 584 Цивільного кодексу України та статей 3, 12 Закону України "Про заставу", у договорі застави визначаються суть, розмір і строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, подається опис предмета застави, а також визначаються інші умови, погоджені сторонами договору. Опис предмета застави у договорі застави може бути поданий у загальній формі.
Водночас, Законом і, зокрема, статтею 583 Цивільного кодексу України та статтею 11 Закону України "Про заставу", передбачено, що заставодавцем може виступати як сам боржник, так і третя особа (майновий поручитель).
Крім того, Цивільний кодексу України та Закон України "Про іпотеку" визначають такий окремий вид застави, як іпотеку.
При цьому, статтею 18 Закону України "Про іпотеку" встановлено, що іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Іпотечний договір повинен містити такі істотні умови: для іпотекодавця та іпотекодержателя - юридичних осіб відомості про: для резидентів - найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб-підприємців; для нерезидентів - найменування, місцезнаходження та державу, де зареєстровано особу; для іпотекодавця та іпотекодержателя - фізичних осіб відомості про: для громадян України - прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання із зазначенням адреси та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; для іноземців, осіб без громадянства - прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), адресу постійного місця проживання за межами України; зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов'язання; опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані, у тому числі кадастровий номер.
У разі іпотеки земельної ділянки має зазначатися її цільове призначення; посилання на видачу заставної або її відсутність.
У разі відсутності в іпотечному договорі однієї з вказаних вище істотних умов він може бути визнаний недійсним на підставі рішення суду.
Іпотечний договір може містити інші положення, зокрема, визначення вартості предмета іпотеки, посилання на документ, що підтверджує право власності іпотекодавця на предмет іпотеки, відомості про обмеження та обтяження прав іпотекодавця на предмет іпотеки, визначення способу звернення стягнення на предмет іпотеки.
Іпотечний договір та договір, що обумовлює основне зобов'язання, можуть бути оформлені у вигляді одного документа. Цей документ за формою і змістом повинен відповідати вимогам, встановленим у цій статті, та вимогам, встановленим законом, для договору, який визначає основне зобов'язання.
У разі якщо іпотекою забезпечується повернення позики, кредиту для придбання нерухомого майна, яке передається в іпотеку, договір купівлі-продажу цього нерухомого майна та іпотечний договір можуть укладатися одночасно.
Судом встановлено, що при укладенні договору іпотеки № 2007-052-М від 27.04.2007, сторонами було погоджено предмет іпотеки, зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання, права і обов'язки сторін, порядок задоволення вимог іпотекодержателем, інші умови відповідно до норм статті 18 Закону України "Про іпотеку".
Отже, судом досліджено та встановлено, що сторонами при укладенні спірного договору дотримані вимоги Закону України "Про іпотеку" в тому числі щодо зазначення в договорі іпотеки опису предмета іпотеки,достатнього для його ідентифікації.
У відповідності до норм статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України, статтями 207, 208 Господарського кодексу України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої-третьої, п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 10571 Цивільного кодексу України, абзацу другого частини шостої статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", частини другої статті 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", частини другої статті 15 Закону України "Про оренду землі", статті 12 Закону України "Про іпотеку", частини другої статті 29 Закону України "Про страхування", статті 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статті 71 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" тощо.
Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
За таких підстав, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено суду належними засобами доказування, що оспорюваний ним договір іпотеки № 2007-052-М від 27.04.2007 суперечить закону, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, або що особи, які вчинили цей правочин, не мали на це необхідного обсягу цивільної дієздатності, чи що волевиявлення учасників правочину не було вільним та не відповідало їх внутрішній волі, або що правочин не було вчинено у формі, встановленій законом, чи що правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги положення статей 203, 215 Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду не доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання недійсним договору іпотеки № 2007-052-М від 27.04.2007, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Кремона" та Публічним акціонерним товариством Комерційним банком "Приватбанк" та скасування запису № 161 в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна про заборону відчуження нежилого приміщення, що розташоване за адресою: м. Дніпро, вулиця Маяковського, будинок 3, літ.А-1, загальною площею 503,7 кв. м., а-естакада, навіс літ. Б, № 11 огорожа, який був внесений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. на підставі договору іпотеки № 2007-052-М від 27.04.2007, укладеного між позивачем та відповідачем, як похідні вимоги з визнання договору недійсним, є необґрунтованими, не доведеними позивачем належними та допустимими доказами, а тому не підлягають задоволенню.
Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.
Від позивача надійшла заява про забезпечення позову (вх.суду 10501/17 від 17.10.2017), в якій позивач просив суд
- вжити заходів до забезпечення позову, шляхом зупинення виконавчого провадження № 52116944, відкритого Красногвардійським відділом державної виконавчої служби відносно примусового стягнення коштів з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кремона" на підставі судового наказу, виданого Господарським судом Дніпропетровської області по справі № 904/40996/16 від 19.08.2016;
- зупинити реалізацію арештованого майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Кремона", а саме: нежитлового приміщення загальною площею 514,1 кв.м., розташованого за адресою: Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вулиця Маяковського, будинок 3, та відповідно, зняти лот № 193491 в електронній системі СЕТАМ до вирішення спору по суті в Господарському суді Дніпропетровської області даної справи. Заява обґрунтована тим, що вказані дії учиняються Красногвардійським відділом державної виконавчої служби на виконання договору іпотеки № 2007-052-М від 27.04.2007, недійсність якого є предметом спору у даній справі.
Так, пунктом 10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" визначено, що результати розгляду господарським судом заяв (клопотань) учасників судового процесу повинні зазначатися в мотивувальній, а не в резолютивній частині рішення суду, прийнятого по суті справи, за винятком тих випадків, коли суд вирішує питання про вжиття заходів до забезпечення позову (статті 67, 68 Господарського процесуального кодексу України), відстрочку або розстрочку виконання рішення (стаття 121 Господарського процесуального кодексу України).
З приводу заяви позивача про забезпечення позову, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити, передбачених статтею 67 цього Кодексу, заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Згідно зі статтею 67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Про забезпечення позову виноситься ухвала.
Як зазначено у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Разом з тим, позивачем не наведено обставин які б свідчили про наявність підстав для вжиття заходів до забезпечення позову, суду не надано жодного доказу того, що вказані заходи до забезпечення позову можуть забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову, а невжиття заходів до забезпечення позову якимось чином може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; крім того, судом визнанні позовні вимоги позивача необґрунтованими, не доведеними позивачем належними та допустимими доказами, та такими, що не підлягають задоволенню.
За таких обставин, суд відмовляє у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Керуючись нормами статтями 1, 4-5, 32, 33, 34, 36, 38, 49, 66, 67, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Відмовити у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Кремона" про забезпечення позову.
В задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.
Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 23.03.2017.
Суддя Ю.В. Фещенко