16 березня 2017 року Справа № 917/1248/16
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі :
головуючого суддіХодаківської І.П.,
суддівБакуліної С.В.,
Яценко О.В.,
розглянувши
касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут"
на постанову від 06.12.2016 Харківського апеляційного господарського суду
у справі№917/1248/16 господарського суду Полтавської області
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут"
доПублічного акціонерного товариства "Укрнафта" в особі Нафтогазовидобувного управління "Полтаванафтогаз"
пророзірвання договору
За участю представників сторін:
Від позивача - Замкова М.О. - дов. від 20.12.16,
Від відповідача - Іщенко В.В. - дов. від 09.08.16,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут" звернулось з позовною заявою до ПАТ "Укрнафта" в особі Нафтогазовидобувного управління "Полтаванафтогаз" про розірвання договору на транспортування природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами від 30.06.2015 № 495/15/ТГ.
Рішенням від 29.09.2016 господарського суду Полтавської області (суддя Ціленко В.А.) у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що із суті договору не випливає, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут", як заінтересована сторона, не несе будь-якого ризику у зв'язку з прийняттям Кодексу газотранспортної системи та постанови Кабінету Міністрів України від 30.03.2016 № 234, оскільки положення Закону України "Про ринок природного газу" та Кодекс газотранспортної системи регулюють порядок транспортування природного газу і ліцензування відповідної діяльності виключно з прив'язкою до надання послуг газотранспортною системою та не стосуються надання послуг із транспортування природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами, які відповідно до ст.1 Закону України "Про трубопровідний транспорт" не є елементом газотранспортної системи". За своєю правовою природою договір, на розірванні якого наполягає позивач, є договором надання послуг, правовідносини за яким врегульовуються Цивільний Кодекс України і зокрема ст. ст.901,903 ЦК України, відповідно до якої одна сторона зобов'язується за завданнями другої сторони надати послугу, яка споживається у процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Постановою від 14.07.2016 колегії суддів у складі: головуючого Пелипенко Н.М., суддів Івакіна В.О., Камишева Л.М. рішення від 29.09.2016 господарського суду Полтавської області залишено без змін.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут" у касаційній скарзі просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, провадження у справі припинити. Скарга мотивована неправильним застосуванням та порушенням судами норм чинного законодавства, зокрема, п. 1-1 ч. 1 ст. 80, ч. 2 ст. 101 п. 3 ч. 1 ст. 103 ГПК України.
ПАТ "Укранафта" подало до Вищого господарського суду України відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін.
Розглянувши матеріали справи та касаційної скарги, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 30.06.2015 між ПАТ "Укрнафта" в особі Нафтогазовидобувного управління "Полтаванафтогаз" як газотранспортним підприємством та ТОВ "Дніпропетровськгаз збут" як замовником укладено договір № 495/15/ТГ про транспортування природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами, за умовами якого газотранспортне підприємство зобов'язалось надати замовнику послуги з транспортування внутрішньопромисловими трубопроводами природного газу замовника до пунктів призначення - газорозподільних станцій (ГРС) для задоволення потреб промислових (ком побутових) споживачів, а замовник зобов'язався оплатити надані послуги у строки та порядку, передбачені цим договором .
Згідно п. 2.1 договору підставою для транспортування газу внутрішньопромисловими трубопроводами є підтвердження в установленому порядку Оператором Єдиної газотранспортної системи України відповідно до щомісячного планового (розрахункового) балансу надходження та розподілу газу, наявності у замовника місячного обсягу газу, виділеного для забезпечення його споживачів або на власні потреби.
Відповідно до п. 2.2 договору приймання-передача газу на ГРС здійснюється відповідно до порядку доступу до Єдиної газотранспортної системи України, затвердженого національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики.
Пунктами 11.1, 11.2 договору строк його дії встановлено до 31.12.2015 та вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо не менше, ніж за місяць до закінчення строку дії договору жодною зі сторін не буде заявлено про його припинення або перегляд умов.
Під час дії вказаного договору сторонами укладались додаткові угоди до нього договору, зокрема, додатковою угодою № 2 від 30.11.2015 сторони подовжили дію договору до 31.03.2016.
В місячний строк до закінчення строку дії договору, передбачений п. 11.2 договору, сторонами не було заявлено про припинення його дії.
Позивач звернувся до відповідача з повідомлення про намір розірвати вказаний договір лише 31.03.2016 (листи № 2912вих-1283 від 31.03.2016 та № 2912вих-1484 від 31.03.2016), тобто не дотримуючись умов п. 11.2 договору щодо повідомлення не менше, ніж за місяць до закінчення строку дії договору про припинення його дії перегляд його умов, з посиланням на постанову Кабінету Міністрів України від 30.03.2016 № 234 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2015 № 758" та набрання чинності Кодексом газотранспортної системи, затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2493 і зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за № 1378/27823, а також те, що станом на 01.04.2016 не має ліцензії на діяльність із транспортування природного газу газотранспортною системою, та додав до вказаних листів 2 примірника додаткової угоди про розірвання договору від 30.06.2015 № 495/15/ТГ.
Відповідач листами від 11.04.2016 № 08-1910 та від 22.04.2016 № 08-2096 не погодився з пропозицією позивача про розірвання договору, посилаючись на те, що з набранням чинності Кодексу газотранспортної системи та постанови Кабінету Міністрів України від 30.03.2016 № 234 поняття "транспортування природного газу", яке відноситься до ліцензованих видів господарської діяльності та не включає в себе переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами (приєднаними мережами) не змінило своєї суті. Відповідно до спірного договору послуги з транспортування природного газу саме внутрішньопромисловими трубопроводами, які позивачу надає ПАТ "Укрнафта" в особі Нафтогазовидобувного управління "Полтаванафтогаз", не потребують наявності ліцензії на провадження діяльності із транспортування природного газу газотранспортною системою, що підтверджує НКРЕКП в своєму листі від 17.12.2015 № 13536/21/61-15.
Позивач листом від 24.05.2016 № 2912вих-2651 у відповідь на заперечення відповідача повідомив, що ТОВ "Дніпропетровськгаз збут" не має правових підстав здійснювати постачання природного газу споживачам з урахуванням тарифу на транспортування природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами, просить підписати додаткову угоду про розірвання договору про транспортування природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами від 30.06.2015 № 495/15/ТГ.
Листом від 13.06.2016 № 08-2822 відповідач відмовився підписати надану позивачем додаткову угоду про розірвання договору, що і стало підставою для звернення ТОВ "Дніпропетровськгаз збут" з позовом у даній справі з посиланням на ст. 652 ЦК України, а також те, що після укладення договору про транспортування природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами від 30.06.2015 № 495/15/ТГ в законодавстві України, яким регулюються правовідносини, що склались між позивачем та відповідачем на підставі вказаного договору, відбулись зміни, що істотно вплинули на права та обов'язки сторін, зокрема, 01.10.2015 набрав чинності Закон України "Про ринок природного газу", відповідно до якого відповідач втратив право на здійснення господарської діяльності з транспортування природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами та отримувати від споживачів плату за надані їм послуги з транспортування газу відповідно до укладених зі споживачами договорів.
В пункті 10.1 договору про транспортування природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами від 30.06.2015 № 495/15/ТГ сторони передбачили, що спірні питання та розбіжності щодо виконання умов договору вирішуються за домовленістю сторін або в порядку, визначеному чинним законодавством України.
Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що згідно з ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 652 ЦК України в разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
За приписами ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених ч. 4 цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
Виходячи зі змісту ст. 652 ЦК України, остання пов'язує можливість зімни або розірвання договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю одночасно чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 ЦК України, при істотній зміні обставин.
Істотна зміна обставин повинна статися не внаслідок поведінки контрагентів договору, а бути результатом певної дії ззовні, тобто відбувається зміна певних обставин, які є зовнішніми відносно правового зв'язку, що існує між контрагентами даного договору.
Судами взято до уваги, що умовами спірного договору передбачено надання послуг ТОВ „Дніпропетровськгаз збут" з транспортування природного газу саме внутрішньопромисловими трубопроводами.
Статтею 1 Закону України "Про трубопровідний транспорт", який був чинний на момент укладення спірного договору та є чинним на теперішній час, визначено, що магістральний трубопровід - технологічний комплекс, що функціонує як єдина система і до якого входить окремий трубопровід з усіма об'єктами і спорудами, зв'язаними з ним єдиним технологічним процесом, або кілька трубопроводів, якими здійснюються транзитні, міждержавні, міжрегіональні поставки продуктів транспортування споживачам, або інші трубопроводи, спроектовані та збудовані згідно з державними будівельними вимогами щодо магістральних трубопроводів; промислові трубопроводи (приєднані мережі) - всі інші немагістральні трубопроводи в межах виробництв, а також: нафтобазові, внутрішньопромислові нафто-, газо- і продуктопроводи, міські газорозподільні, водопровідні, теплопровідні, каналізаційні мережі, розподільчі трубопроводи водопостачання, меліоративні системи тощо.
З врахуванням зазначеного вище, внутрішньопромислові трубопроводи є промисловими трубопроводами та не відносяться до магістральних трубопроводів.
З аналізу чинного на момент укладення спірного договору Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" та Закону України "Про ринок природного газу", що набрав чинності 01.10.2015, вбачається, що надання відповідачем послуг з транспортування внутрішньопромисловими трубопроводами не підпадало під дію цих законів.
Отже, судами встановлено, що в межах спірного договору відповідач не здійснює транспортування природного газу магістральними трубопроводами та/чи газотранспортною системою, а по суті надає послуги з переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами, тому цей вид діяльності не підпадає під ліцензування та обмеження, встановлені Законом України „Про ринок природного газу" та Кодексом газотранспортної системи, що набрали чинності після укладення спірного договору.
За своєю правовою природою спірний договір є договором надання послуг, правовідносини за яким врегульовуються Цивільним кодексом України, зокрема, ст. 901 Цивільного кодексу України, відповідно до якої за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Таким чином, суди дійшли висновку, що законодавством України не передбачено заборон на укладення договору про надання послуг з транспортування природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами.
Умовами спірного договору не передбачено купівлі-продажу природного газу, відповідач не може впливати на ціну та її калькуляцію, яку встановлює НАК "Нафтогаз України" для постачальників природного газу кінцевим споживачам.
Послуга з транспортування (переміщенню) природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами, яку надає ПАТ "Укрнафта" для ТОВ "Дніпропетровськгаз збут" регулюється на договірних засадах, які узгоджені сторонами.
ПАТ "Укрнафта" здійснює господарську діяльність щодо надання послуг з транспортування (переміщення) природного газу, власником/продавцем якого не являється.
Стаття 627 Цивільного кодексу України встановлює, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України).
Згідно ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Посилання скаржника на закінчення строку дії спірного договору спростовується наявною в матеріалах справи додатковою угодою від 30.11.2015 № 2 про продовження дії договору № 495/15/тг, а також фактичним отримуванням позивачем від відповідача послуг, що підтверджує чинність договору та відсутність підстав для його розірвання.
За врахуванням зазначеного вище, обґрунтованим є висновок судів, що позивачем не доведено наявність умов, ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України, необхідних для розірвання спірного договору, у зв'язку з чим правомірною є відмова в позові.
Відповідно до приписів статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції вірно застосовані норми матеріального та процесуального права.
Доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують зазначених вище висновків та пов'язані з вирішенням питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
З огляду на викладене, постанова апеляційної інстанції, якою залишено без змін рішення господарського суду першої інстанції про задоволення позову, відповідає нормам чинного законодавства і має бути залишена без змін.
Керуючись, ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Вищого господарського суду України
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут" залишити без задоволення.
Постанову від 06.12.2016 Харківського апеляційного господарського суду у справі № 917/1248/16 господарського суду Полтавської області залишити без змін.
Головуючий суддя І. Ходаківська
Судді С. Бакуліна
О. Яценко