21 березня 2017 року м. Київ К/800/21394/16
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.
Суддів Борисенко І.В.
Юрченко В.П.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2016 року по справі № 815/57/16 за позовом Публічного акціонерного товариства «Одесавтотранс» до Державної податкової інспекції у Приморському районі міста Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
В січні 2016 року Публічне акціонерне товариство «Одесавтотранс» звернулось до суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Приморському районі міста Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0003552201 від 25.12.2015 року, яким позивачу нараховані податкові зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 712266,00 грн.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 11 березня 2016 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2016 року скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення про часткове задоволення позову. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 25.12.2015 року №0003552201 в частині нарахування грошових зобов'язань з ПДВ за основним платежем на суму 470081,00 грн. та за штрафними санкціями на суму 235040,00 грн., всього на суму 705121,00 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015 року по 30.09.2015 року, за результатами якої складено акт перевірки від 24.11.2015 року №8474/15-53-22-01/22479374.
За висновками акту перевірки позивачем допущені наступні порушення, які вплинули на винесення спірного повідомлення-рішення: п.198.1, п.198.3 ст.198, пп.14.1.179 п.14.1 ст.14, пп.14.1.181 п.14.1 ст.14, п.44.1 ст.44, п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п.198.6 ст.198, п.201.1, п.201.4, п.201.14, п.201.15 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження позивачем податку на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 474844,00 грн.
На підставі акту перевірки від 25.12.2015 року контролюючим органом сформовано податкове повідомлення-рішення №0003552201 на загальну суму 712266,00 грн., з яких 474844,00 грн. - за основним платежем та 237422,00 грн. - за штрафними санкціями.
Задовольняючи позов частково, суд апеляційної інстанції виходив з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.
Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно зі статтею 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності) тощо.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні товару (послуги), є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.
Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.
Суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги частково, дотримався правових позицій, що висловлені Верховним Судом України в постановах від 21 січня 2011 року (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 14367304) та від 27 березня 2012 року (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 24068062) та надав вірну оцінку обставинам реального здійснення господарських операцій.
Так, на підставі доказів, що містяться у справі: договори, податкові накладні, акти виконаних робіт, довідки про вартість робіт, акти здачі-приймання робіт, договірні ціни та ін., оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції зробив юридично правильний висновок про підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.
Згідно положень частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».
В той же час, податковим органом під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 КАС України, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позову.
Відповідно до п. 3 ст. 2201 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області відхилити.
Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2016 року по справі № 815/57/16 залишити без змін.
Справу повернути до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили та може бути переглянута Верховним Судом України в порядку передбаченому ст. ст. 235 - 239, ч. 5 ст. 254 КАС України.
Головуючий підписГолубєва Г.К.
Судді підпис Борисенко І.В.
підпис Юрченко В.П.