16 березня 2017 року справа № 800/29/17
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді:Вербицької О.В.
Суддів: Борисенко І.В.
Бившевої Л.І.
Бухтіярової І.О.
Веденяпіна О.А.
за участю:
секретаря - Калініна О.С.
позивача: ОСОБА_7
відповідача: ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні
справу № 800/29/17
за позовом ОСОБА_7
до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України
про скасування рішення суб'єкта владних повноважень та зобов'язання вчинити дії
ОСОБА_7 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_7) звернувся до Вищого адміністративного суду України із позовною заявою до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі по тексту - відповідач, Комісія, ВККС України), в якому просить:
- визнати незаконним та скасувати рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 20 грудня 2016 року №149/вс-16, яким було відмовлено ОСОБА_7 у допуску до участі у конкурсі на посаду судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду;
- зобов'язати Вищу кваліфікаційну комісію суддів України допустити ОСОБА_7 до участі у конкурсі на посаду судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, оголошеного рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 07 листопада 2016 року № 145/зп-16;
- забезпечити необхідні умови для проведення спеціальної перевірки та кваліфікаційного оцінювання ОСОБА_7, як кандидата на посаду судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, згідно вимог Положення про проведення конкурсу на заняття вакантної посади судді, затвердженого рішенням Вищої кваліфікаційної комісії судді України від 02 листопада 2016 року №141/зп-16.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що:
1) оскаржуване рішення ВККС України стало наслідком неправильного застосування Комісією окремих норм матеріального права під час вирішення питання щодо допуску кандидата до участі у конкурсі на посаду судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду;
2) період навчання в докторантурі та ад'юнктурі Харківського національного університету внутрішніх справ, що складає 3 роки 1 місяць та 26 днів, не було зараховано Комісією до загального стажу наукової роботи у сфері права на підставі пункту 1 статті 53 Закону України «Про вищу освіту» в редакції від 17 січня 2002 року. Проте, застосована Комісією правова норма, по своїй суті, не регулює питання зарахування (або незарахування) до стажу наукової роботи часу перебування особи в докторантурі;
3) питання зарахування стажу наукової роботи (у тому числі й наукової роботи у сфері права) як наукових, так і науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів врегульовано Законом України «Про наукову та науково-технічну діяльність», згідно з пунктом першим частини першої статті 35 вказаного Закону до стажу наукової роботи зараховується час роботи на посадах наукових працівників, визначених статтею 31 цього Закону. Водночас, згідно пунктом 18 частини першої статті 31 Закону України «Про наукову та науково-технічну діяльність» посада «докторанта» внесена до переліку основних посад наукових працівників.
27 лютого 2017 року Вищою кваліфікаційною комісією суддів України подано заперечення проти адміністративного позову, де відповідач просить відмовити в задоволенні позову повністю, оскільки Вища кваліфікаційна комісія суддів України, приймаючи оскаржуване рішення, діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.
У судовому засіданні позивач, підтримавши позовні вимоги, просив їх задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав їх необґрунтованості.
Відповідно до частини 4 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) Вищому адміністративному суду України як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
Частиною 3 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Як вбачається з матеріалів справи, 07 листопада 2016 року Вищою кваліфікаційною комісією суддів України прийнято рішення № 145/зп-16 про оголошення конкурсу на зайняття 120 вакантних посад суддів касаційних судів у складі Верховного Суду, затверджено Умови проведення конкурсу на зайняття вакантних посад суддів касаційних судів у складі Верховного Суду.
08 грудня 2016 року ОСОБА_7 звернувся із заявою про проведення кваліфікаційного оцінювання для участі у конкурсі на посаду судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду за спеціальною процедурою, як особа, яка відповідає вимогам пункту 2 частини першої статті 38 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» - має науковий ступінь у сфері права та стаж наукової роботи у сфері права щонайменше десять років.
20 грудня 2016 року Вищою кваліфікаційною комісією суддів України прийнято рішення № 149/вс-16, яким було відмовлено ОСОБА_7 у допуску до участі у конкурсі на посаду судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. У вказаному рішенні встановлено, що ОСОБА_7 в період з 01 вересня 1994 року по 12 листопада 1996 року був асистентом кафедри історії України і політології Одеського сільськогосподарського інституту; з 12 листопада 1996 року по 01 липня 1999 року - аспірантом кафедри історії України і політології Одеського сільськогосподарського інституту; з 10 липня 2000 року по 01 грудня 2005 року доцентом кафедри соціально-економічних дисциплін Одеського інституту внутрішніх справ. Зазначений період роботи позивача ВККС України не прийняла до уваги, оскільки це не підтверджує його стажу наукової роботи у сфері права у розумінні пунктів 2, 4 частини шостої статті 69 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Також в оскаржуваному рішенні зазначено, що період навчання в докторантурі та ад'юнктурі Харківського національного університету внутрішніх справ з 01 грудня 2005 року по 26 січня 2009 року ВККС України не може зарахувати ОСОБА_7 до стажу наукової роботи у сфері права відповідно до пункту 1 статті 53 Закону України «Про вищу освіту» в редакції від 17 січня 2002 року.
Позивач, вважаючи вищезазначене рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України незаконним, звернувся до Вищого адміністративного суду України з відповідним позовом.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суду встановила наступне.
30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII.
Відповідно до частини другої статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» найвищим судом у системі судоустрою є Верховний Суд. Згідно з пунктом четвертим Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом: 1) утворюється Верховний Суд у порядку та у складі, що визначені цим Законом; 2) призначаються судді Верховного Суду за результатами конкурсу, проведеного відповідно до цього Закону.
Приписами статті 79 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що конкурс на зайняття вакантної посади судді проводиться відповідно до цього Закону та положення про проведення конкурсу. Положення про проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді затверджується Вищою кваліфікаційною комісією суддів України. Для проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалює рішення про його оголошення, розміщує відповідну інформацію на своєму офіційному веб-сайті і веб-порталі судової влади та публікує її у визначених нею друкованих засобах масової інформації не пізніш як за місяць до дня проведення конкурсу. Загальний порядок подання заяви для участі у конкурсі та умови його проведення визначаються Вищою кваліфікаційною комісією суддів України. Конкурс на зайняття вакантної посади судді Верховного Суду проводиться щодо вакантної посади у відповідному касаційному суді.
Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 02 листопада 2016 року № 141/зп-16 затверджено Положення про проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді (далі - Положення).
Відповідно до пункту 2.1 Положення конкурс оголошується на підставі рішення Комісії. У рішенні Комісії визначається зокрема, кількість вакантних посад, порядок та строки подання заяви для участі в конкурсі, перелік документів, що додаються до заяви, та вимоги до них, умови його проведення, дата, час і місце проведення конкурсу, повноваження палат (колегій) Комісії щодо проведення конкурсу, інша необхідна інформація.
Конкурс на зайняття вакантних посад суддів Верховного Суду проводиться на основі рейтингу учасників за результатами кваліфікаційного оцінювання. Конкурс на зайняття вакантної посади судді Верховного Суду проводиться щодо вакантної посади у відповідному касаційному суді (пункт 2.5 Положення).
Пунктом 3.4 Положення визначено, що для участі у конкурсі на зайняття вакантної посади судді за спеціальною процедурою кандидат на посаду судді звертається до Комісії в порядку, визначеному рішенням про оголошення конкурсу, та подає:
1) заяву про проведення кваліфікаційного оцінювання для участі у конкурсі згідно з додатком 3 до Положення;
2) документи, визначені пунктами 2-13 частини першої статті 71 Закону;
3) документи, які підтверджують дотримання однієї з вимог, визначених частиною першою статті 38 Закону відповідно.
Кандидат на посаду судді також подає декларацію доброчесності судді.
Відповідно до пункту 4.1 Положення на підставі поданих кандидатом документів член Комісії-доповідач здійснює перевірку:
1) відповідності осіб, які звернулися для участі в конкурсі, вимогам до кандидатів на посаду судді, встановленим Конституцією України та Законом;
2) дотримання кандидатом встановлених умовами конкурсу строку та процедури звернення для участі в конкурсі;
3) поданих документів на відповідність переліку та вимогам до їх оформлення.
07 листопада 2016 року Вищою кваліфікаційною комісією суддів України прийнято рішення № 145/зп-16 про оголошення конкурсу на зайняття 120 вакантних посад суддів касаційних судів у складі Верховного Суду, затверджено Умови проведення конкурсу на зайняття вакантних посад суддів касаційних судів у складі Верховного Суду (далі - Умови).
Відповідно до пункту 1 частини п'ятої статті 81 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», підпункту 1 пункту 4.1 Положення Вища кваліфікаційна комісія суддів України на підставі поданих документів встановлює відповідність особи, яка звернулася для участі в конкурсі, вимогам до кандидата на посаду судді Верховного Суду та формує його досьє.
Частиною четвертою статті 81 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та підпунктами 2-3 пункту 3.4 Положення визначено, що для участі у конкурсі на зайняття посади судді Верховного Суду за спеціальною процедурою кандидат на посаду судді звертається до Комісії в порядку, визначеному рішенням про оголошення конкурсу, та подає не лише документи, визначені пунктами 2-13 частини першої статті 71 Закону, але й ті, що підтверджують дотримання однієї з вимог, визначених частиною першою статті 38 Закону відповідно. При цьому частиною другою статті 81 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що на посаду судді Верховного Суду за спеціальною процедурою може бути призначено лише таку особу, яка відповідає цим вимогам.
За результатами проведеної перевірки питання допуску кандидата на посаду судді до проходження кваліфікаційного оцінювання вирішується Вищою кваліфікаційною комісією суддів України у складі колегії (рішення Комісії від 07 листопада 2016 року № 145/зп-16).
Як зазначалось вище, 08 грудня 2016 року ОСОБА_7 подав до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України заяву про проведення кваліфікаційного оцінювання для участі в конкурсі на зайняття вакантної посади судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду за спеціальною процедурою призначення, оголошеного рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 07 листопада 2016 року № 145/зп-16. Позивач просив провести кваліфікаційне оцінювання як особа, яка відповідає вимогам пункту 2 частини першої статті 38 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», тобто має науковий ступінь у сфері права та стаж наукової роботи у сфері права щонайменше десять років.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 38 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддею Верховного Суду може бути, яка відповідає вимогам до кандидатів на посаду судді, за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердила здатність здійснювати правосуддя у Верховному Суді, а також має науковий ступінь у сфері права та стаж наукової роботи у сфері права щонайменше десять років.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідно до інформації про вищу освіту позивачем вказано, що в 1994 році ОСОБА_7 закінчив Одеський державний університет ім. І.І. Мечникова і отримав повну вищу освіту за спеціальністю «Історія» та здобув кваліфікацію історика, викладача історії. У 2003 році позивач закінчив Одеський юридичний інститут Національного університету внутрішніх справ і отримав повну вищу освіту за спеціальністю «Правознавство» та здобув кваліфікацію юриста. 01 липня 2010 року рішенням спеціалізованої вченої ради Інституту законодавства Верховної Ради України ОСОБА_7 було присуджено науковий ступінь доктора юридичних наук зі спеціальності теорія та історія держави і права, історія політичних і правових вчень.
На підтвердження стажу наукової роботи у сфері права позивачем до ВККС України надано копію трудової книжки та витяг з послужного списку, які наявні в матеріалах справи.
Згідно з вказаними документами ОСОБА_7 в період з 01 вересня 1994 року по 12 листопада 1996 року був асистентом кафедри історії України і політології Одеського сільськогосподарського інституту; з 12 листопада 1996 року по 01 липня 1999 року - аспірантом кафедри історії України і політології Одеського сільськогосподарського інституту; з 10 липня 2000 року по 01 грудня 2005 року доцентом кафедри соціально-економічних дисциплін Одеського інституту внутрішніх справ.
Приймаючи оскаржуване рішення, ВККС України не прийняла до уваги вказаний період роботи позивача, оскільки він не підтверджує його стажу наукової роботи у сфері права у розумінні пунктів 2, 4 частини шостої статті 69 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Так, відповідно до пунктів 2, 4 частини шостої статті 69 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» стажем професійної діяльності у сфері права - стаж професійної діяльності особи за спеціальністю після здобуття нею вищої юридичної освіти; стажем наукової роботи - стаж професійної діяльності у сфері права на посадах наукових (науково-педагогічних) працівників у вищому навчальному закладі (університеті, академії чи інституті, крім вищих військових навчальних закладів) чи науковій установі України або аналогічному вищому навчальному закладі чи науковій установі іноземної держави.
З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком ВККС України, що період роботи позивача з 01 вересня 1994 року по 01 грудня 2005 року не підтверджує його стажу наукової роботи у сфері права згідно з вищенаведеними пунктами 2, 4 частини шостої статті 69 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». При цьому, слід зазначити, що позивач в позовній заяві не заперечує висновки відповідача в цій частині.
Спір у даній справі виник з підстав незарахування відповідачем до стажу наукової роботи у сфері права періоду навчання позивача з 01 грудня 2005 року по 26 січня 2009 року в докторантурі та ад'юнктурі Харківського національного університету внутрішніх справ.
Відмова у зарахуванні стажу періоду навчання позивача з 01 грудня 2005 року по 26 січня 2009 року в докторантурі та ад'юнктурі Харківського національного університету внутрішніх справ ВККС України мотивована тим, що Комісія не може зарахувати вказаний період навчання до стажу наукової роботи у сфері права відповідно до частини першої статті 53 Закону України «Про вищу освіту» в редакції від 17 січня 2002 року. Тому, ВККС України дійшла висновку, що згідно з поданими документами ОСОБА_7 підтвердив стаж наукової роботи у сфері права лише у період з 26 січня 2009 року по 11 липня 2016 року, що складає 7 років 5 місяців 15 днів. Тому, відповідач вважає, що ОСОБА_7 не підтвердив наявності у нього стажу наукової роботи у сфері права щонайменше десять років та не відповідає вимогам, встановленим пунктом 3 частини 1 статті 38 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Однак, колегія суддів вважає такий висновок відповідача передчасним, виходячи з наступного.
Так, у пункті 1 статті 53 Закону України «Про вищу освіту» (в редакції від 17 січня 2002 року, тобто редакції чинній на момент навчання позивача в докторантурі та ад'юнктурі Харківського національного університету внутрішніх справ) зазначено, що особами, які навчаються у вищих навчальних закладах, є студенти (слухачі), курсанти, екстерни, асистенти-стажисти, інтерни, клінічні ординатори, здобувачі, аспіранти (ад'юнкти) та докторанти.
При цьому, вказана правова норма не регулює питання зарахування (або незарахування) до стажу наукової роботи часу навчання особи в докторантурі.
Як зазначалось вище, пунктом четвертим частини шостої статті 69 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що для цілей цього Закону стажем наукової роботи вважається стаж професійної діяльності у сфері права на посадах наукових (науково-педагогічних) працівників у вищому навчальному закладі (університеті, академії чи інституті, крім вищих військових навчальних закладів) чи науковій установі України або аналогічному вищому навчальному закладі чи науковій установі іноземної держави.
Разом з тим, згідно з пунктом першим частини першої статті 52 Закону України «Про вищу освіту» від 01.07.2014 № 1556-VII учасниками освітнього процесу у вищих навчальних закладах є наукові, науково-педагогічні та педагогічні працівники.
У частині першій статті 53 Закону України «Про вищу освіту» зазначено, що науково-педагогічні працівники - це особи, які за основним місцем роботи у вищих навчальних закладах провадять навчальну, методичну, наукову (науково-технічну, мистецьку) та організаційну діяльність.
Наукові працівники - це особи, які за основним місцем роботи та відповідно до трудового договору (контракту) професійно здійснюють наукову, науково-технічну або науково-організаційну діяльність та мають відповідну кваліфікацію незалежно від наявності наукового ступеня або вченого звання (ч.3 ст. 53 Закону України «Про вищу освіту»).
Частиною четвертою статті 53 Закону України «Про вищу освіту» встановлено, що наукова, науково-технічна та інноваційна діяльність науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів регулюється законодавством про наукову і науково-технічну та інноваційну діяльність.
Питання зарахування стажу наукової роботи (у тому числі й наукової роботи у сфері права) як наукових, так і науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів врегульовано Законом України «Про наукову та науково-технічну діяльність».
Так, згідно з положень пункту першого частини першої статті 35 Закону України «Про наукову та науково-технічну діяльність» до стажу наукової роботи зараховується час роботи на посадах наукових працівників, визначених цим Законом.
Водночас, згідно з пунктом 18 частини першої статті 31 Закону України «Про наукову та науково-технічну діяльність» посада «докторанта» внесена до переліку основних посад наукових працівників наукових установ.
Крім того, у пункті п'ятому частини першої статті 35 Закону України «Про наукову та науково-технічну діяльність» встановлено, що до стажу наукової роботи зараховується час навчання в аспірантурі, ад'юнктурі чи докторантурі за денною (очною) формою навчання випускникам аспірантури, ад'юнктури, докторантури.
Згідно з пунктом сьомим 7 частини першої статті 1 Закону України «Про наукову та науково-технічну діяльність» докторант - науковий або науково-педагогічний працівник, який проводить фундаментальні та (або) прикладні наукові дослідження у рамках підготовки в докторантурі у вищому навчальному закладі (науковій установі) для здобуття ступеня доктора наук.
Таким чином, враховуючи те, що Комісією було встановлено, що у спірний період з 01 грудня 2005 року по 26 січня 2009 року, що становить 3 роки 1 місяць та 25 днів, ОСОБА_7 був докторантом денної (очної) форми навчання Харківського національного університету внутрішніх справ (диплом доктора юридичних наук серія НОМЕР_1 від 01 липня 2010 року), тому незарахування ВККС України вищезазначеного періоду до стажу наукової роботи колегія суддів вважає неправомірним.
У зв'язку з вищевикладеним, позовна вимога про визнання незаконним та скасування рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 20 грудня 2016 року №149/вс-16, яким було відмовлено ОСОБА_7 у допуску до участі у конкурсі на посаду судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України допустити ОСОБА_7 до участі у конкурсі на посаду судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, оголошеного рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 07 листопада 2016 року №145/зп-16 слід зазначити наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Питання допуску кандидата на посаду судді до участі у конкурсі на посаду судді вирішується Вищою кваліфікаційною комісією суддів України. Такі повноваження відповідача є дискреційними.
З огляду на положення ст. 2 КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Отже, адміністративний суд, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
З огляду на зазначене, позовна вимога про зобов'язання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України допустити ОСОБА_7 до участі у конкурсі на посаду судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, оголошеного рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 07 листопада 2016 року № 145/зп-16, є формою втручання у дискреційні повноваження Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, а тому Вищий адміністративний суд України з урахуванням приписів статті 11 КАС України вважає за необхідне задовольнити вимогу позивача частково, зобов'язавши Вищу кваліфікаційну комісію суддів України повторно розглянути питання щодо допуску ОСОБА_7 до участі у конкурсі на посаду судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, оголошеного рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 07 листопада 2016 року № 145/зп-16.
За цих же правових підстав не може бути задоволена позовна вимога про забезпечення необхідних умов для проведення спеціальної перевірки та кваліфікаційного оцінювання ОСОБА_7, як кандидата на посаду судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, згідно вимог Положення про проведення конкурсу на заняття вакантної посади судді, затвердженого рішенням Вищої кваліфікаційної комісії судді України від 02 листопада 2016 року №141/зп-16.
Згідно з частиною першою статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином, проаналізувавши вищевказані обставини справи та вимоги чинного законодавства в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що адміністративний позов ОСОБА_7 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про скасування рішення суб'єкта владних повноважень та зобов'язання вчинити дії підлягає частковому задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 158 - 163, 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_7 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про скасування рішення суб'єкта владних повноважень та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати незаконним та скасувати рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 20 грудня 2016 року №149/вс-16, яким було відмовлено ОСОБА_7 у допуску до участі у конкурсі на посаду судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
Зобов'язати Вищу кваліфікаційну комісію суддів України повторно розглянути питання щодо допуску ОСОБА_7 до участі у конкурсі на посаду судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, оголошеного рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 07 листопада 2016 року №145/зп-16.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили у порядку, передбаченому частиною сьомою статті 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України, і може бути переглянута Верховним Судом України у порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя О.В. Вербицька
Судді Л.І. Бившева
І.В. Борисенко
І.О. Бухтіярова
О.А. Веденяпін