ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
06.03.2017Справа №910/20342/16
За позовом Міністерства оборони України
до Концерну "Військторгсервіс"
про стягнення штрафних санкцій 1 589 406,00 грн.
Суддя Мельник В.І.
Представники:
від позивача: Кривошея Д.А., довіреність №220/381/д від 04.11.2016
від відповідача: Байда О.Г., довіреність №01 від 04.01.2017
Позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості, у зв"язку з неналежним виконанням умов договору поставки № 286/3/15/453 від 09.10.2015 у розмірі 1 589 406,00 грн.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 11.11.2016 порушено провадження у справі №910/20342/16 та призначено до розгляду на 01.12.2016.
01.12.2016 в судовому засіданні оголошено перерву на 20.12.2016 для подання додаткових доказів по справі.
Представник позивача в судове засідання 20.12.2016 не з'явився, але через канцелярію суду подав клопотання про відкладення розгляду справи. Суд задовольнив дане клопотання.
В судове засідання 20.12.2016 прибув представник відповідача та дав пояснення по справі.
Розгляд справи відкладено на 05.01.2017.
В судове засідання 05.01.2017 прибули представники позивача та відповідача і дали пояснення по справі.
Представник відповідача подав усне клопотання про відкладення розгляду справи та продовження строку розгляду справи. Суд задовольнив дані клопотання.
Відповідно до ст. 69 ГПК України у виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.
Стаття 77 ГПК України встановлює, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 ГПК України, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні, зокрема у випадку нез'явлення в засідання представників сторін або неподання витребуваних доказів.
Ухвалою суду від 05.01.2017 продовжено строк розгляду справи та відкладено розгляд на 26.01.2017.
Розпорядженням № 05-23/450 від 09.02.2017 було призначено повторний автоматичний розподіл справи 910/16513/14
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.02.2017 для нового розгляду справи визначено суддю Мельник В.І.
Ухвалою суду від 10.02.2017 суддя Мельник В.І. прийняв справу №910/20342/16 до свого провадження та призначив розгляд справи на 06.03.2017.
В судове засідання 06.03.2017 представник позивача з'явився, надав суду усні пояснення у справі, просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В судове засідання 06.03.2017 представник відповідача з'явився, надав суду відзив на позовну заяву, додаткові документи по справі та клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій.
Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 06.03.2017 було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 4 ст. 85 ГПК України.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судовому засіданні оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, Господарський суд міста Києва,-
09.10.2015 року між концерном "Військторгсервіс" (постачальник) та Міністерством оборони України (замовник) укладено договір № 286/3/15/453 про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується у 2015 році поставити замовнику білизну спідню трикотажну (лот 3. Труси з трикотажного бавовняного полотна оливкового кольору), а замовник забезпечити приймання та оплату товару в асортименті, кількості, у строки (терміни), вказані у цьому договорі.
Згідно з п. 1 статті 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно із п. 6 ст. 265 ГК України, до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Положеннями ч. 1 ст. 656 ЦК України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
Відповідно до специфікації загальна кількість товару для постачання - 70 000 шт., ціна товару з ПДВ складає: 2238600,00 грн., строки (терміни) постачання - до 30.11.2015 року (включно) (п.1.2 Договору).
Ціна цього договору становить 2238600,00 грн. у тому числі: ПДВ 373100 грн. 00 коп. (п.3.1 договору).
Відповідно до п.5.1 договору, товар постачається на умовах DDP - склад замовника відповідно до Міжнародних правил по тлумаченню торговельних термінів "Інкотермс" у редакції 2010 року згідно з положенням Договору, встановленими нормами відвантаження у тарі та упаковці, яка забезпечує її збереження під час транспортування, вантажно-розвантажувальних робіт і зберігання в межах термінів, установлених діючими стандартами, тощо. Строк поставки товару визначений в специфікації договору (п.1.2).
Відповідно до п.1.2 договору, строки (терміни) постачання до 30.11.2015 (включно).
Місцем поставки товару є центри забезпечення речовим майном та об'єднані центри забезпечення Міністерства оборони України (далі - одержувачі замовника) згідно з рознарядкою та ростовкою Міністерства оборони України, яка є невід'ємною частиною договору, з обов'язковим дотриманням передбачених нею вимог до кількості, адреси одержувачів замовника та черговості відвантажень (п.5.2 договору).
Згідно з п.5.3 договору, датою поставки товару вважається дата вказана одержувачем замовника у акті приймального контролю якості товару та видатковій накладній постачальника.
Постачальник зобов'язаний забезпечити поставку товару у строки, встановлені договором (п.6.3.1 договору).
Претензією №286/6/513 від 02.02.2016 року позивач звернувся до відповідача в якій зазначено, що на день пред'явлення претензії постачальником умови Договору щодо постачання товару в 70 000 штук на суму 2238600,00 грн. не поставлено. Станом на 02.02.2016 термін запізнення 64 доби.
Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).
Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У зв'язку з неналежним виконання умов договору щодо поставки продукції, позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 1432704,00 грн. та штраф в розмірі 156702,00 грн.
Відповідно до п.7.1 договору у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законами та цим договором.
Згідно з п. 7.3.4 договору, за порушення строків виконання зобов'язання постачальник сплачує пеню в розмірі 1 відсотка від вартості непоставленого товару за кожну добу затримки, а за прострочення понад 10 днів з постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної вартості договору.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).
Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
В силу ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно ч. 1, 2 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Господарський кодекс називає неустойку, штраф і пеню різновидами штрафних санкцій, але не визначає ні один із цих різновидів. Частина 3 ст. 549 ЦК України особливістю пені визнає те, що вона обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Проте, не може бути підставою відмови у задоволенні вимоги про сплату неустойки те, що вона встановлена за кожен день прострочення іншого (а не тільки грошового) зобов'язання, що така неустойка не підпадає під визначення пені, яке наводиться в ч.3 ст.549 ЦК України. Коли обов'язок боржника сплатити грошову суму чи передати майно кредиторові у зв'язку з порушенням зобов'язання не підпадає під визначення штрафу чи пені, слід керуватися визначенням неустойки, що наводиться у ч. 1 ст. 549 ЦК України, оскільки штраф та пеня є різновидом неустойки, що не вичерпують всього змісту поняття неустойки.
За таких обставин, необхідно дійти висновку, що пенею може забезпечуватись не лише грошове зобов'язання. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України, постанова від 24.03.2009 р. у справі № 8/411/08).
Частиною 2 статті 231 ГК України передбачено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Відповідно до п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду від 15.03.2011 № 01-06/249 "Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів", застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафної санкції, передбаченої абзацом третім частини другої статті 231 Господарського кодексу України, допускається за сукупності таких умов: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо, між іншим, порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки; якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір.
Тому, для застосування до спірних правовідносин частини 2 статті 231 Господарського кодексу України, господарський суд повинен встановити наявність усіх обставин, з якими законодавець пов'язує можливість стягнення зазначеного виду штрафних санкцій.
Разом з тим, частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання.
Відповідно до ч.2 статті 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
В даному випадку, з матеріалів справи вбачається, що позивач є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки.
З огляду на викладене, виходячи із системного аналізу положень ст. 231 ГК України, позивачем правомірно нараховано у відповідності до п.7.3.4 договору 1432704,00 грн. пені та 156702,00 грн. 7% штрафу, які підлягають стягненню з відповідача.
Щодо заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій (штрафу, пені) до 10%, то суд зазначає наступне.
В обґрунтування вищезазначеного клопотання відповідач зазначає, що на даний час концерн "Військторгсервіс" перебуває у скрутному матеріальному становищі,.
Відповідно до п. 3 ч.1 статті 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Згідно зі статтею 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання; майновий стан сторін, які беруть участь в зобов'язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Згідно з п. 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку.
А також, зменшувати розмір штрафних санкцій є не обов'язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках.
Враховуючи вищезазначене, суд вважає за можливе зменшити розмір пені до 143270,40 грн.
Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ч. 5 статті 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ч.ст. 34, 44, 49, п. 3, ч.1 ст. 83, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Концерну «Військторгсервіс» (03151, м. Київ, вул. Молодогвардійська, 28а, ідентифікаційний код 33689922) на користь Міністерства оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 6, ідентифікаційний код 0003402) пеню в розмірі 143270 (сто сорок три тисячі двісті сімдесят) грн. 40 коп., штраф в розмірі 156702 (сто п'ятдесят шість тисяч сімсот дві) грн. 00 коп., судовий збір в розмірі 23841 (двадцять три тисячі вісімсот сорок одну) грн. 10 коп.
3. Після набрання рішенням законної сили видати накази.
Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги (ч. 1 ст. 93 ГПК України), якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 10.03.2017
Суддя Мельник В.І.