ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
09.03.2017 Справа № 910/16068/16
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Головіної К.І., при секретарі судового засідання Шкоденко Ю.О., розглянувши матеріали справи
за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробничий комплекс Дніпроспецмаш"
до Публічного акціонерного товариства "Сбербанк"
про визнання поруки припиненою
за участю представників:
від позивача:не з'явився
від відповідача:Астахов Р.М. - представник за довіреністю б/н від 09.12.2016 р.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробничий комплекс Дніпроспецмаш" (далі - ТОВ "НВК Дніпроспецмаш") звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Сбербанк" (далі - ПАТ "Сбербанк") про визнання поруки припиненою.
У обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що між ПАТ "Сбербанк" та ТОВ "НВК Дніпроспецмаш" був укладений договір поруки, за яким позивач виступив майновим поручителем за зобов'язаннями ТОВ «НВП «Укрремколіямаш» по кредитному договору № 02-В/13/122/КЛ-КБ від 22.03.2013 р. Ліміт кредитування за вказаним кредитним договором був збільшений без згоди поручителя, що є підставою для визнання поруки ТОВ "НВК Дніпроспецмаш" припиненою за ч. 1 ст. 559 ЦК України. Також вказав, що банк пропустив строк для пред'явлення вимоги до поручителя, передбачений ч. 4 ст. 559 ЦК України, що є самостійною підставою для припинення поруки.
У позові ТОВ "НВК Дніпроспецмаш" просить суд визнати припиненими відносини поруки за договором № 1 від 22.03.2013 р., укладеним між ТОВ "НВК Дніпроспецмаш" та ПАТ "Сбербанк".
Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.11.2016 року провадження у справі № 910/16068/16 за вказаним позовом було припинено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.12.2016 р. ухвалу господарського суду міста Києва від 08.11.2016 р. скасовано, а справу передано для розгляду по суті до господарського суду міста Києва.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, у минулому судовому засіданні позовні вимоги підтримав та обґрунтував, просив їх задовольнити.
Представник відповідача проти позову заперечив, зазначив, що обсяг відповідальності поручителя за зобов'язаннями по кредитному договору не збільшився, а приписи частини 4 ст. 559 ЦК України про пред'явлення вимоги у 6-ти місячний строк з дня настання терміну виконання основного зобов'язання до спірних правовідносин не застосовується, просив відмовити у задоволенні позову.
У матеріалах справи міститься також заява відповідача про припинення провадження у справі у зв'язку з наявністю у договорі поруки № 1 від 22.03.2013 р. третейського застереження. Вказана заява була подана під час первісного розгляду справи, проте, на новому розгляді справи представник відповідача її не підтримав, а тому вказана заява судом не розглядалась.
Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України суд вважає за можливе розглянути справу без участі представника позивача за наявними в ній матеріалами.
Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом встановлено, що 22.03.2013 р. між Публічним акціонерним товариством "Сбербанк" (кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство "Укрремколіямаш" (позичальник) був укладений договір про відкриття кредитної лінії № 02-В/13/122/КЛ-КБ (далі - кредитний договір).
Відповідно до п.п. 1.1, 1.2 кредитного договору (в редакції договору про внесення змін № 4 від 27.02.2015 р.) банк відкриває позичальнику відновлювальну кредитну лінію в іноземній валюті - доларах США, та на підставі додаткових угод до цього договору окремими частинами (траншами) надає позичальнику кредитні кошти у порядку і на умовах, визначених цим договором. Позичальник, у свою чергу, зобов'язується використати кредит, своєчасно та у повному обсязі сплачувати банку проценти за користування кредитом, а також повернути банку кредит у терміни, встановлені цим договором та виконати інші умови цього договору.
Ліміт кредитної лінії складає, зокрема, з часу укладення цього договору і по 29.06.2015 р. - 1 998 561,34 доларів США. Пунктом 1.4 кредитного договору (в редакції договору про внесення змін № 4 від 27.02.2015 р.) передбачено, що останнім днем кредитної лінії є 21.03.2016 р.
Розмір фіксованої процентної ставки за користування кредитом у період з дати укладення договору і по 21.03.2014 р. включно, складає 11,75 % річних, а розмір змінюваної процентної ставки обчислюється з 22.03.2014 р. по 26.02.2015 р. та визначається за формолою: R = базова процентна ставка + М (маржа банку =11,5 %) (п. 1.3.1 кредитного договору, в редакції договору про внесення змін № 4 від 27.02.2015 р.).
Позичальник зобов'язується здійснювати часткове повернення кредиту, наданого в межах встановленого ліміту кредитної лінії, таким чином, щоб загальна заборгованість за кредитною лінією не перевищувала відповідного розміру ліміту кредитної лінії, визначеного в п. 1.2 цього договору, станом на відповідну дату, з якої ліміт кредитної лінії зменшується (п. 8.1 кредитного договору, в редакції договору про внесення змін № 4 від 27.02.2015 р.).
Банк має право в односторонньому порядку вимагати від позичальника дострокове повернення повної суми заборгованості за цим договором у разі невиконання або неналежного виконання позичальником будь-якого із своїх зобов'язань, передбачених цим договором (п. 8.3 кредитного договору, в редакції договору про внесення змін № 4 від 27.02.2015 р.).
Кредитний договір набуває чинності з дати його підписання банком та позичальником, скріплення печатками сторін, і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань по цьому договору (п. 11.3 кредитного договору, в редакції договору про внесення змін № 4 від 27.02.2015 р.).
Також у судовому засіданні встановлено, що в якості забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаним кредитним договором, 22.03.2013 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробничий комплекс "Дніпроспецмаш" (поручитель) та Публічним акціонерним товариством "Дочірній банк Сбербанку Росії", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Сбербанк", (кредитор) був укладений договір поруки № 1 (далі - договір поруки).
Відповідно до статті 1 та п. 4.1 договору поруки (в редакції договору про внесення змін № 3 від 27.02.2015 р.) боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники за кредитним договором про відкриття кредитної лінії № 02-В/13/122/КЛ-КБ від 22.03.2013 р. з усіма змінами та доповненнями до нього, протягом строку його дії. Поручитель відповідає перед кредитором в тому ж обсязі, що і боржник. Поручитель та боржник залишаються зобов'язаними перед кредитором до того моменту, поки всі зобов'язання за основним договором не будуть виконані.
Передбачена відповідальність поручителя наступає у випадку, якщо боржник допустить прострочення виконання зобов'язань за основним договором. Причини невиконання боржником своїх зобов'язань за основним договором жодним чином не можуть впливати на виконання поручителем зобов'язань за цим договором.
У такому випадку кредитор звертається з письмовим повідомленням до поручителя про невиконання боржником зобов'язань, що зазначені у ст. 2 цього договору, та вимогою про виконання цих зобов'язань поручителем, як солідарним боржником.
Поручитель протягом 10 календарних днів з моменту поштового відправлення йому кредитором письмового повідомлення або в інший термін, зазначений у такому повідомленні зобов'язаний погасити заборгованість боржника за основним договором за реквізитами, зазначеними у повідомленні кредитора (п.п. 4.2, 4.3 договору поруки, в редакції договору про внесення змін № 3 від 27.02.2015 р.).
Договір поруки набуває чинності з моменту його укладення в письмовій формі. Строк дії договору складає 6 років, але в будь-якому випадку строк дії договору продовжується до повного виконання кожною зі сторін своїх зобов'язань за цим договором (п. 6.3 договору поруки, в редакції договору про внесення змін № 3 від 27.02.2015 р.).
У судовому засіданні встановлено, що позичальник - ТОВ «НВП «Укрремколіямаш» до закінчення кінцевого терміну сплати кредитних коштів (21.03.2016) порушив умови вказаного договору в частині повної та своєчасної сплати кредиту.
Унаслідок порушення позичальником зобов'язання, 05.10.2015 р. банк звернувся до нього та до поручителя (ТОВ "НВК Дніпроспецмаш") з вимогою № 9280/5/28-2 про необхідність сплатити протягом 10 календарних днів з моменту поштового відправлення вимоги, заборгованість за кредитним договором у сумі 1 998 561,34 доларів США, нараховані на неї проценти у сумі 230 152,46 доларів США, 249 087,90 грн. - пені за прострочення повернення заборгованості за тілом кредиту та 637 484,59 грн. - пені за прострочення сплати процентів за користування кредитом.
Вказані вимоги кредитора позичальник та поручитель не виконали, у зв'язку з чим банк звернувся з позовом до Постійно діючого Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Союз інвесторів України» про стягнення з поручителя - ТОВ "НВК Дніпроспецмаш" заборгованості за кредитним договором № 02-В/13/122/КЛ-КБ від 22.03.2013 р., оскільки у договорі поруки містилось третейське застереження (п. 6.8 договору поруки, в редакції договору про внесення змін № 3 від 27.02.2015 р.). Рішенням вказаного суду від 14.03.2016 р. заборгованість відповідача була стягнута.
У той же час, позивач, звертаючись до суду вважає, що існує дві підстави для припинення поруки ТОВ "НВК Дніпроспецмаш", перша - за ч. 1 ст. 559 ЦК України, друга - за ч. 4 ст. 559 ЦК України.
Вирішуючи спір по суті та перевіряючи доводи сторін, суд виходив з наступного.
Як передбачено ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
За змістом ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
Позивач вказував на те, що обсяг відповідальності зобов'язань за кредитним договором (ліміту кредитування) у нього збільшився у порівнянні з обсягом відповідальності, на яку він погодився. Так, позивач зазначає, що за кредитним договором № 02-В/13/122/КЛ-КБ від 22.03.2013 р. боржнику - ТОВ «НВП «Укрремколіямаш» банк видав 18 траншів на загальну суму 2 002 200,00 доларів США, у той же час, як ТОВ "НВК Дніпроспецмаш" забезпечив порукою лише кредит на суму 1 998 561,34 доларів США, що було передбачено кредитним договором.
Проте, суд не погоджується з такими доводами позивача.
Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до п. 4.1.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 1 від 24.11.2014 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів» обсяг зобов'язань поручителя повинен бути визначений умовами договору поруки та узгоджений з умовами кредитного договору. Якщо у договорі поруки не визначено умови забезпечення зобов'язання (розмір і строк виконання зобов'язання, розмір процентів тощо), проте з умов договору можливо встановити, яке саме зобов'язання було або буде забезпечене порукою, чи в договорі поруки є посилання на договір, що регулює забезпечене зобов'язання з відповідними умовами, то у такому випадку відсутні підстави для визнання цього договору поруки недійсним.
Як встановлено судом, згідно з пунктом 4.1 договору поруки поручитель взяв на себе обов'язок солідарно відповідати з боржником перед банком в тому ж обсязі, що і боржник. При цьому, поручитель та боржник залишаються зобов'язаними перед кредитором до того моменту, поки всі зобов'язання за основним договором не будуть виконані.
Отже, зобов'язанням забезпеченим порукою поручителя за договором поруки є зобов'язання на умовах, визначених кредитним договором, тобто обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами кредитного договору, якими визначено обсяг зобов'язань позичальника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель.
У свою чергу, з умов кредитного договору вбачається, що банк відкриває позичальнику відновлювальну кредитну лінію в іноземній валюті - доларах США, та на підставі додаткових угод до цього договору окремими частинами (траншами) надає позичальнику кредитні кошти у порядку і на умовах, визначених цим договором (п. 1.1 кредитного договору, в редакції договору про внесення змін № 4 від 27.02.2015 р.).
Згідно з п. 4.3 кредитного договору (в редакції договору про внесення змін № 4 від 27.02.2015 р.) кредит надається позичальнику лише до настання останнього дня дії кредитної лінії в межах вільного залишку ліміту кредитної лінії шляхом одноразового надання кредиту в сумі, що не перевищує ліміт кредитної лінії, або надання декількох траншів кредиту, але так, щоб в будь-який момент часу загальна заборгованість за кредитною лінією не перевищувала ліміту кредитної лінії.
Судом встановлено, що на виконання зобов'язань за кредитним договором, банк відкрив позивачу відновлювальну кредитну лінію з лімітом кредитних коштів на суму 1 998 561,34 доларів США. При цьому кредитні кошти надавались позичальнику декількома траншами, погашення за якими здійснювалось останнім без графіка, однак таким чином, щоб загальна сума кредитних коштів не перевищувала 1 998 561,34 доларів США, як це передбачено п. 4.3 кредитного договору. Таким чином, встановлено, що сума одночасно виданих кредитних коштів банком не перевищувала ліміту кредитної лінії (1 998 561,34 доларів США).
Пред'явлення відповідачем позичальнику та поручителю вимоги № 9280/5/28-2 від 05.10.2015 р., у якій банк просив, окрім сплати заборгованості за кредитною лінією, сплатити нараховані на цю суму проценти та пеню за прострочення повернення кредиту та процентів за користування кредитом, не є збільшенням відповідальності поручителя. Сплата вказаних нарахувань є одним з обов'язків ТОВ "НВК Дніпроспецмаш" в межах обсягу відповідальності поручителя, передбаченого п. 2.1 договору поруки № 1 від 22.03.2015 р. (в редакції договору про внесення змін №3 від 27.02.2015р.) щодо сплати відсотків, а також пені за несвоєчасне повернення позичальником кредитних коштів та сплати відсотків.
Так, статтями 536, 1048, 1056-1, 1061 ЦК визначено, що проценти за кредитним договором є платою за користування чужими грошовими коштами, яка, за відсутності іншої домовленості сторін, сплачується боржником за весь період користування грошовими коштами, у тому числі після настання терміну їх повернення.
За своєю правовою природою проценти, встановлені за порушення позичальником строку погашення одержаного кредиту, передбачені п.п. 1.3, 1.3.1 кредитного договору, є платою за користування кредитом, яку позичальник та поручитель в силу договору поруки, зобов'язані сплачувати відповідно до умов кредитного договору та вимог ЦК України.
Також пеня, визначена в п. 10.1 кредитного договору, є мірою відповідальності, яка застосовується у випадку порушення умов кредитного договору, як спосіб забезпечення виконання зобов'язань.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (штрафу, пені).
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Відповідно до п. 10.1 кредитного договору за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань за цим договором, позичальник зобов'язаний сплачувати банку у відповідності до вимог чинного законодавства України пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який стягується пеня.
Також Верховний Суд України висловив свою позицію з приводу пені в Аналізі практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві від 01.07.2014 р. та зазначив, що неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов'язання неустойка є способом його забезпечення, а в разі невиконання зобов'язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов'язання боржником. Разом з тим, пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до повного виконання взятих на себе зобов'язань. При цьому нарахування та стягнення неустойки (пені) в разі прострочення виконання зобов'язання (ст. 549 ЦК) є правом кредитора, реалізація якого жодним чином не залежить від застосування інших видів цивільно-правової відповідальності, передбачених законом за порушення зобов'язання.
Відповідно до п. 2.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" застосування пені не виключає одночасного нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами (стаття 536 ЦК України), зокрема процентів на прострочену суму оплати товару, проданого в кредит (частина п'ята статті 694 названого Кодексу), оскільки стягнення відповідних процентів не є ні видом забезпечення виконання зобов'язань, ані штрафною санкцією.
З урахуванням викладеного, твердження поручителя про припинення договору поруки внаслідок збільшення обсягу його відповідальності є необгрунтованими, а зазначені підстави для такого припинення - відсутні.
Щодо другої підстави для припинення поруки суд врахував наступне.
Згідно з частиною 4 статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора.
Відповідно до частини 1 статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина 1 статті 252 ЦК України).
При цьому, необхідно зазначити, що регулюючи правовідносини з припинення поруки у зв'язку із закінченням строку її чинності, частина 4 статті 559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки:
1) протягом строку, встановленого договором поруки;
2) протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, якщо кредитор не пред'явить вимоги до поручителя;
3) протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов'язання не встановлено або встановлено моментом пред'явлення вимоги), якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя.
Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині 4 статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.
Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не може.
У той же час, з пункту 6.3 договору поруки (в редакції договору про внесення змін № 3 від 27.02.2015 р.) вбачається, що строк дії договору поруки складає 6 років, але у будь-якому випадку строк дії договору продовжується до повного виконання кожною зі сторін своїх зобов'язань за цим договором. Отже, в даному випадку сторони погодили у договорі поруки строк дії поруки, а тому посилання позивача на шестимісячний строк щодо пред'явлення вимоги до поручителя, передбачений ч. 4 статті 559 ЦК України, є безпідставними, оскільки дана норма застосовується у разі, якщо строк поруки у договорі не визначений.
З урахуванням викладеного, суд прийшов до висновку, що підстав, передбачених ч. 4 ст. 559 ЦК України, для визнання поруки припиненою немає, отже, позов ТОВ "НВК Дніпроспецмаш" задоволенню не підлягає.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України у разі відмови у позові, судові витрати покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 32 - 35, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
Відмовити у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробничий комплекс Дніпроспецмаш" до Публічного акціонерного товариства "Сбербанк" про визнання поруки припиненою.
Рішення ухвалено в нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частини в судовому засіданні 9 березня 2017 року.
Повний текст рішення підписаний 16 березня 2017 року.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня підписання повного тексту рішення.
Суддя Головіна К.І.