21 березня 2017 року Справа № 911/2637/16
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого - суддіГрека Б.М., - (доповідача у справі),
суддів :Корнілової Ж.О., Могил С.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скаргиКвартирно-експлуатаційного відділу міста Біла Церква
на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 11.01.17
у справі№911/2637/16
господарського судуКиївської області
за позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
доКвартирно-експлуатаційного відділу міста Біла Церква
простягнення суми
за участю представників від:
позивачаСороколіта Є.М. (дов. від 21.03.17),
відповідачане з'явилися, були належно повідомлені
Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Господарського суду Київської області із позовом до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Біла Церква про стягнення 90 597,54 грн., з яких 73 958,30 грн. основного боргу, 10 807,18 грн. пені, 4 987,21 грн. інфляційних та 844,85 грн. 3% річних за неналежне виконання відповідачем зобов'язань зі сплати отриманого природного газу по договору постачання від 05.02.16 №92/16-БО(Т)-17.
Рішенням Господарського суду Київської області від 27.09.16 у справі №911/2637/16 (суддя Кошик А.Ю.) позов задоволено у повному обсязі. Свою позицію місцевий суд мотивував доведеністю позивачем належними доказами факту неналежного виконання зобов'язань за договором поставки газу.
За результатом апеляційного перегляду, постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.01.17 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Мальченко А.О., судді: Дикунська С.Я., Жук Г.А.) рішення місцевого суду частково змінено, в частині нарахування і стягнення пені та інфляційних втрат, після здійснення арифметичного розрахунку.
Не погоджуючись із судовими актами, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати, прийнявши нове рішення, яким у позові відмовити у повному обсязі. Свої вимоги, скаржник обгрунтовує порушенням судами норм матеріального законодавства, а саме: п.1.4 наказу Мінфіну України "Про затвердження порядку реєстрації та обліку бюджетних зобов'язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України" від 02.03.12 №309, за яким, на думку скаржника. у нього відсутні повноваження для своєчасних розрахунків по договорам.
Судами проігноровано той факт, що боржник позбавлений можливості сплачувати кошти за договором, більше тієї суми, а ніж взяті фінансові зобов'язання, стосовно сплати нарахованих штрафних (фінансових) санкцій за не належне виконання умов договору.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 05.02.16 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Квартирно-експлуатаційним відділом міста Біла Церква укладено договір постачання природного газу №92/16-БО(Т)-17, за яким постачальник зобов'язується передати у власність споживача протягом лютого-квітня 2016 року природний газ, а споживач - прийняти та оплатити газ на умовах договору.
У подальшому сторонами укладались додаткові угоди, якими вносились зміни та доповнення до договору.
Відповідно до п.2.1. договору, у редакції додаткової угоди від 28.03.16 №3, постачальник передає споживачу з 01.02.16 по 30.04.16 газ обсягом до 111,044 м3.
Пунктом 3.4. договору передбачено, що приймання-передача газу поставленого у відповідному місяці оформлюється актом. Обсяг споживання газу встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця.
Згідно з п.6.1. договору у редакції, що діяла до укладення додаткової угоди від 28.03.16 №3, остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Пунктом 6.1. договору, у редакції додаткової угоди від 28.03.16 №3, цей строк змінено до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє у частині реалізації газу з 01.02.16 до 30.04.16 (включно), а у частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п.11.1. договору, у редакції додаткової угоди №3 від 28.03.16).
З матеріалів справи вбачається, що позивач зобов'язання за договором в частині постачання природного газу виконав належним чином.
Протягом лютого-квітня 2016 року позивачем поставлено, а відповідачем прийнято природний газ загальною вартістю 857 503,70 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 29.02.16 на суму 293 998,73 грн., від 29.02.16 на суму 117 950,14 грн., від 31.03.16 на суму 233 552,11 грн, від 31.03.16 на суму 171 275,16 грн., від 30.04.16 на суму 18 599,87 грн та від 30.04.16 на суму 22 127,69 грн, підписаними уповноваженими представниками обох сторін та скріпленими печатками підприємств.
Підписання відповідачем актів приймання-передачі природного газу за лютий-квітень 2016 року без будь-яких заперечень щодо обсягу поставленого газу свідчить про прийняття відповідачем цього газу та, відповідно, породжує для останнього обов'язок щодо його оплати у повному обсязі у строки, встановлені п.6.1. договору.
Проте відповідач свої зобов'язання з оплати отриманого природного газу своєчасно та у повному обсязі не виконав, здійснивши оплату, у тому числі з простроченнями платежів, на суму 783 545,40 грн, через що утворилася заборгованість на суму 73 958,30 грн., що і стало предметом розгляду даної справи.
Задовольняючи позов повністю, місцевий суд вказав на те, що відповідач зобов'язання з оплати отриманого природного газу своєчасно та в повному обсязі не виконав, здійснив оплату, у тому числі з простроченнями платежів, лише на суму 783 545,40 грн., тому наявна заборгованість на суму 73 958,30 грн. А це в свою чергу, зобов'язує його повернути борг та сплатити штрафні (фінансові) санкції за неналежне виконання зобов'язання за договором, зважаючи на вимоги договору та положень законодавства.
Суд апеляційної інстанції рішення місцевого суду частково змінив, в частині нарахування і стягнення пені та інфляційних втрат.
Враховуючи прострочення відповідачем виконання грошового зобов"язання за договором, перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені з урахуванням часткових оплат, щодо кожного акту приймання-передачі окремо, апеляційний суд встановив, що правильний розмір пені становить 10 792,66 грн., а тому вказана позовна вимога підлягає задоволенню частково, а рішення місцевого господарського суду - зміні у цій частині.
Крім того, позивач заявив до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 844,85 грн. та інфляційних втрат у розмірі 4 987,21 грн.
Позовні вимоги по стягненню 3% річних ,перевіривши їх арифметично, суд апеляційної інстанції визнав їх вірними.
Що стосується розрахунку інфляційних, то на думку колегії суддів апеляційної інстанції, позивачем помилково здійснено їх нарахування за березень 2016 року на суму 404 827,27 грн., у той час як прострочена заборгованість позивача за заявлений ним період з 26.04.16 по 31.08.16 становила 33 230,74 грн. А отже, стягненню підлягає сума інфляційних у розмірі 4 416,39 грн.
Вищий господарський суд України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій та вважає їх вірними, з огляду на наступне.
Господарське зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, де один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, що випливає з положень ст.509 ЦК України та кореспондується з положеннями ст.173 ГК України.
В силу ч.1 ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України).
У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). За приписами ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також: 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Так, розмір основної заборгованості за поставку газу судами встановлений, при тому, що беззаперечних доказів своєї вини відповідачем у порушення норм чинного цивільного законодавства та умов договору від 05.02.16 №92/16-БО(Т)-17 та послідуючих змін до нього судам попередніх інстанцій не надано.
А отже, висновки судів про стягнення основної суми боргу є цілком правомірними.
Щодо нарахування штрафних (фінансових) санкцій у контексті спірних правовідносин, то вони є цілком обґрунтованим, зважаючи на неналежне виконання відповідачем зобов'язань і вимог п.8.1, 8.2 вказаного договору. Здійснюючи арифметичний перерахунок, суд апеляційної інстанції правомірно, зменшив заявлений розмір пені до 10 792,66 грн. та інфляційних втрат до 4 416,39 грн.
Зважаючи на вимоги вказаних норм і те, що суд касаційної інстанції не вдається до арифметичного перерахунку розміру фінансових нарахувань, оскільки це суперечило б ст.1117 ГПК України, за змістом якої, суд касаційної інстанції не переоцінює ні докази, ні обставини справи, ні арифметичну вірність розрахунків; він лише здійснює перевірку правильності застосування норм права, які в даному випадку застосовані вірно, колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції вірно застосовані положення вимог ст.230 ГК України про стягнення пені частково.
Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з оскаржуваними судовими актами та ніяким чином не спростовують викладених у них судових висновків, а тому постанову апеляційного суду слід залишити без змін, оскільки вона ухвалена при повному з'ясуванні всіх обставин справи та при вірному правозастосуванні.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України Вищий господарський суд України,
Касаційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу міста Біла Церква залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.01.17 у справі №911/2637/16 залишити без змін.
Головуючий - суддя Б.М. Грек
Судді Ж.О. Корнілова
С.К. Могил